Іменем України
29 квітня 2020 року
м. Київ
справа №812/1309/18
адміністративне провадження №К/9901/66052/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Кравчука В.М., суддів Берназюка Я.О., Стародуба О.П.
розглянув у письмовому провадженні
касаційну скаргу ОСОБА_1
на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 11 липня 2018 року (суддя Кисельова Є.О.) та постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 26 вересня 2018 року (колегія у складі суддів Блохіна А.А., Гаврищук Т.Г., Сухарька М.Г.)
у справі № 812/1309/18
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Держгеокадастру у Луганській області
про визнання протиправним рішення та зобов'язання вчинити дії.
І. РУХ СПРАВИ
1. 11.05.2018 до Луганського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Луганській області.
2. Позивач просила суд:
- визнати протиправною відмову Головного управління Держгеокадастру у Луганській області, викладену в листі від 27.02.2018 за № М-1831/117/0/37-18, у наданні ОСОБА_1 дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2,0000 га, розташованої за межами населених пунктів на території, які за даними державного земельного кадастру враховуються в Ліснополянській раді Марківського району Луганської області, для ведення особистого селянського господарства;
- зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Луганській області надати ОСОБА_1 дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2,0000 га, розташованої за межами населених пунктів на території, які за даними державного земельного кадастру враховуються в Ліснополянській раді Марківського району Луганської області, для ведення особистого селянського господарства.
3. Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 11.07.2018, залишеним без змін постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 26.09.2018, позов задоволено частково:
- визнано протиправною відмову Головного управління Держгеокадастру у Луганській області, викладену в листі від 27.02.2018 №М-1831/0-117/0/37-18 у наданні ОСОБА_1 дозволу на розробку проекту землеустрою;
- зобов'язано Головне управління Держгеокадастру у Луганській області розглянути повторно заяву ОСОБА_2 від 04.07.2017 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою із урахуванням висновків суду, викладених у постанові Луганського окружного адміністративного суду від 23.11.2017 у справі № 812/1552/17;
- в задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
4. 19.11.2018 до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_2 . Просить скасувати рішення суду першої та апеляційної інстанції в частині, якою в задоволенні позову відмовлено, ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позову.
5. 19.12.2018 відкрито касаційне провадження.
6. 08.01.2019 від Головного управління Держгеокадастру у Луганській області надійшов відзив на касаційну скаргу, яку просить залишити без задоволення.
ІІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
7. 04.07.2017 ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Луганській області із заявою про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2,0000 га, розташованої за межами населених пунктів на території, яка за даними державного земельного кадастру враховується в Ліснополянській сільській раді Марківського району Луганської області, для ведення особистого селянського господарства. До заяви додано копії паспорту, ідентифікаційного коду та графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки.
8. Листом від 21.07.2017 №М-1831/0-1426/6-17 Головне управління Держгеокадастру у Луганській області, посилаючись на ст. 134 Земельного кодексу України, постанову Кабінету Міністрів України від 07.06.2017 № 413, якою затверджено Стратегію удосконалення механізму управління у сфері використання та охорони земель сільськогосподарського призначення державної форми власності та розпорядження ними, повідомив ОСОБА_2 про відсутність підстав для надання дозволу на розроблення документації із землеустрою та передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності у приватну власність.
9. ОСОБА_1 оскаржував в судовому порядку зазначену відмову. Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 23.11.2017, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 18.01.2018 у справі № 812/1552/17 позов задоволено частково: визнано відмову викладену в листі протиправною та зобов'язано повторно розглянути заяву позивача від 04.07.2017.
10. На виконання постанови Луганського окружного адміністративного суду від 23.11.2017 у справі № 812/1552/17 відповідачем повторно розглянуто заяву позивача від 04.07.2018. Проте листом від 27.02.2018 №М-1831/0-117/0/37-18 знову відмовлено в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, посилаючись на ст. 3, 4, 118 Земельного кодексу України, ст. 23 Закону України «Про землеустрій», постанову Кабінету Міністрів України № 413, наказ Головного управління Держгеокадастру у Луганській області від 20.03.2018 № 64. Повідомлено позивача про неможливість надання земельної ділянки у власність, оскільки зазначена у заяві земельна ділянка не увійшла до переліку земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності, яка може бути передана у власність громадянам у ІІ кварталі 2018 року на території Луганської області. Крім того, запропоновано позивачу обрати земельну ділянку згідно з затвердженим переліком земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності, які можуть бути передані у власність громадянам у ІІІ кварталі 2018 року на території Луганської області, які розміщено на веб-сайті Головного управління Держгеокадастру у Луганській області.
11. Листом від 08.05.2018 №М-1830/0-517/0/37-18 відповідач направив позивачу додатковий лист «Про розгляд заяви від 27.02.2018». Із посиланням на ст. 118 Земельного кодексу України та ст. 45 Закону України «Про землеустрій» повідомлено позивача про неможливість надання дозволу на розробку проекту землеустрою на земельну ділянку, у зв'язку з тим, що відсутня схема землеустрою на території Ліснополянської сільської ради Марківського району Луганської області.
ІІІ. АРГУМЕНТИ СТОРІН
13. Позивач позов обґрунтовував тим, що вперше відповідач відмовив у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою з тих причин, що земельна ділянка не увійшла до переліку земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності, яка може бути передана у власність громадянам у ІІ кварталі 2018 року на території Луганської області. Зазначена підстава відмови у наданні дозволу визнана в судовому порядку протиправною (справа № 812/1552/17), внаслідок чого відповідача було зобов'язано повторно розглянути заяву позивача від 04.07.2017.
14. Після повторного розгляду заяви Головне управління Держгеокадастру у Луганській області повторно листом знову відмовило в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою з підстав не передбачених законодавством, а саме, у зв'язку з відсутністю схеми землеустрою на території Ліснополянської сільської ради.
15. Відповідач проти позову заперечував. Вважає, що оскільки відсутня схема землеустрою на території Ліснополянської сільської ради, дозвіл на розробку проекту землеустрою не може бути надано. Схема землеустрою є передпроектним документом, в якому на основі врахування природних, економічних та соціальних умов розробляється комплекс взаємопов'язаних заходів щодо раціонального використання земельних ресурсів, їх розвитку і організації, встановленню інфраструктури, яка відповідає потребам адміністративно-територіальної одиниці. Відповідно до ч. 7 ст.118 ЗК України підставою відмови у наданні дозволу може бути невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, схем землеустрою.
Крім того, право надання чи відмови в наданні зазначеного дозволу є дискреційними повноваженнями суб'єкта владних повноважень.
ІV. ОЦІНКА СУДУ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ
17. Частково задовольняючи позовні вимоги, суди виходили з того, що Земельним кодексом України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.
18. Відмова у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки у зв'язку тим, що земельна ділянка не увійшла до переліку земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності, яка може бути передана у власність громадянам у ІІ кварталі 2018 року на території Луганської області, а також у зв'язку з тим, що відсутня схема землеустрою на території Ліснополянської сільської ради Марківського району Луганської області, є двома різними відмовами, проте однаково не відповідають Земельному кодексу України.
19. Суди відмовили в частині позовних вимог про зобов'язання прийняти рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою, оскільки суд не може підміняти собою орган, якому належать дискреційні повноваження щодо прийняття рішення з зазначених питань.
Після скасування рішення відповідач зобов'язаний повторно розглянути заяву позивача та прийняти рішення. Відповідачем за наслідками повторного розгляду заяви позивача від 04.07.2017, надано дві відповіді від 27.02.2018 та доповнення від 08.05.2018. Остання містить інші підстави для відмови у наданні дозволу, ніж ті, що були предметом розгляду у справі №812/1552/17.
V. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ ТА ЗАПЕРЕЧЕНЬ
21. У касаційній скарзі позивач зазначає, що суди попередніх інстанцій порушили норми матеріального права, вирішуючи питання про спосіб захисту порушених прав позивача. Відповідач вже один раз не виконав рішення суду, яким його було зобов'язано повторно розглянути клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою, але рішення відповідач не прийняв, дозвіл не надав. Отже, й цього разу відповідач дозволу не надасть. Суди не забезпечили ефективного захисту порушених прав.
22. У відзиві на касаційну скаргу відповідач посилається на те, що суди з дотримання ст. 245 КАС України зобов'язали відповідача повторно розглянути заяву позивача. Суди дійшли правильного висновку про дискреційність повноважень відповідача у вирішенні питання щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою.
VІ. ВИСНОВКИ ВЕРХОВНОГО СУДУ
23. Верховний Суд розглянув доводи касаційної скарги, перевірив правильність застосування норм матеріального та процесуального права та дійшов висновку про задоволення касаційної скарги.
24. Ключовим правовим питанням у справі, що розглядається, є спосіб захисту прав позивача внаслідок протиправної відмови Головного управління Держгеокадастру у Луганській області у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, наданої під час повторного розгляду заяви позивача на виконання рішення суду.
25. Судами попередніх інстанцій встановлено, що на виконання судового рішення у справі № 812/1552/17, яким суди зобов'язали відповідача повторно розглянути заяву позивача від 04.07.2017, листом від 27.02.2018 відповідач відмовив у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою через те, що зазначена у заяві земельна ділянка не увійшла до переліку земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності, яка може бути передана у власність громадянам у ІІ кварталі 2018 року на території Луганської області.
26. Другим листом від 08.05.2018 відповідач додатково відмовив у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою тієї самої земельної ділянки через відсутність схеми землеустрою на території Ліснополянської сільської ради.
27. Суди розглядали їх як дві окремі підставі відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою. Оскільки друга підстава є іншою та не пов'язана з розглядом попередньої судової справи №812/1552/17, суди дійшли висновку, що способом захисту прав позивача, є повторний розгляд заяви ОСОБА_1 від 04.07.2017. Крім того, суд не може зобов'язати Держгеокадастр прийняти конкретне рішення, оскільки це є його виключними дискреційними повноваженнями.
28. Верховний Суд з висновками судів попередніх інстанцій не погоджується з огляду на наступне.
29. Згідно з положеннями частини 7 статті 118 Земельного кодексу України підставою відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо надання земельної ділянки у власність може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Системний аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що Земельним кодексом України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. При цьому, чинним законодавством не передбачено право суб'єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 Земельного кодексу України.
Зазначену правову позицію сформульовано в постанові Верховного Суду від 27.02.2018 у справі № 545/808/17.
30. У частині сьомій статті 118 ЗК України наведено два альтернативні варіанти правомірної поведінки органу, у разі звернення до нього особи з клопотанням про надання дозволу на розробку проекту землеустрою: прийняти рішення про надання дозволу або про відмову у наданні дозволу (якщо для цього є передбачені законом підстави).
31. За результатами розгляду будь-яких основних питань діяльності територіального органу Держгеокадастру, останнім має видаватися відповідний наказ, відтак рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або відмова в наданні такого дозволу повинно оформлятися розпорядчим індивідуальним правовим актом у формі наказу Головного управління Держгеокадастру в області.
32. Відсутність належним чином оформленого рішення відповідача про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки чи відмову у його наданні у формі наказу, свідчить про те, що уповноважений орган не прийняв жодного рішення з числа тих, які він повинен був ухвалити за законом.
33. Питання щодо ефективного способу захисту прав позивача у такій ситуації в судовій практиці поставало неодноразово.
34. Велика Палата Верховного Суду в постанові від 06.11.2019 у справі № 509/1350/17 оцінюючи ефективність обраного судом способу захисту (зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву) зазначила, що суд має право визнати бездіяльність суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язати вчинити певні дії. Суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. При цьому застосування такого способу захисту вимагає з'ясування судом, чи виконано позивачем усі визначені законом умови, необхідні для одержання дозволу на розробку проекту землеустрою. Разом з тим наведених обставин судами не встановлено. Оцінка правомірності відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою стосувалася лише тих мотивів, які наведені відповідачем у оскаржуваному рішенні. Однак суди не досліджували у повній мірі, чи ці мотиви є вичерпними і чи дотримано позивачем усіх інших умов для отримання ним такого дозволу. Отже, як зазначила Велика Палата Верховного Суду, апеляційний суд дійшов правильного висновку про те, що належним способом захисту та відновлення прав позивача у цій справі буде зобов'язання відповідача повторно розглянути відповідну заяву позивача про надання йому дозволу на розробку проекту землеустрою (п. 36- 39).
35. Тобто, застосування такого способу захисту прав та інтересів позивача як зобов'язання уповноваженого органу прийняти конкретне рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, є правильним, коли уповноважений орган розглянув клопотання заявника та прийняв рішення, яким відмовив в його задоволенні.
В такому разі, суд під час перевірки підстав прийняття рішення, перевіряє конкретні підстави відмови в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою. У разі визнання незаконності підстав, що стали причиною прийняття рішення про відмову в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою, доцільним способом захисту є власне зобов'язання уповноваженого суб'єкта прийняти конкретне рішення, а не зобов'язання повторно розглянути клопотання. Оскільки клопотання вже було розглянуто, рішення прийнято, тому повторний розгляд клопотання не захистить прав заявника,
Відсутні підстави для зобов'язання відповідача надати дозвіл на розробку проекту землеустрою, якщо уповноважений орган не прийняв жодного рішення з числа тих, які він повинен був ухвалити за законом.
36. Позивач звертався до відповідача із клопотанням (заявою) від 04.07.2017 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки за наслідками розгляду якого суб'єкт владних повноважень мав би прийняти відповідне управлінське рішення - наказ. Листи Головного управління Держгеокадастру у Луганській області від 27.02.2018 та від 08.05.2018 у відповідь за результатами розгляду клопотання позивача про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не є наказами, а отже не можуть вважатись «відмовою» у розумінні частини 7 статті 118 ЗК України.
37. Водночас, Суд звертає увагу на особливі обставини цієї справи, які відрізняють її від інших справ щодо протиправної відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою без прийняття наказу, зокрема і згаданої вище справи № 509/1350/17, розглянутої Великою Палатою Верховного Суду.
38. Оцінюючи підстави відмови у наданні ОСОБА_1 дозволу на розробку проекту землеустрою, суди попередніх інстанцій виходили з того, що причини відмови, наведені у листах від 27.02.2018 та від 08.05.2018, є різними.
39. Однак суди не взяли до уваги, що лист Головного управління Держгеокадастру у Луганській області від 27.02.2018 за № М-1831/117/0/37-18, змістом якого є відмова у наданні дозволу, фактично містив ті самі підстави відмови, що й попередній лист від 21.07.2017 №М-1831/0-1426/6-17. Саме ця відмова є предметом судового оскарження.
40. Наведення відповідачем інших підстав відмови у додатковому листі від 08.05.2018, надісланому через два місяця після спливу місячного строку для прийняття рішення за заявою, передбаченого ч. 7 ст. 118 ЗК України, не може свідчити про обґрунтованість попередньої відмови, наведеної у листі від 27.02.2018.
41. Суд звертає також увагу, що відповідно до абзацу дев'ятого частини п'ятої статті 4-1 Закону України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності» від 06.09.2005 № 2806-IV при повторному розгляді документів не допускається відмова у видачі документа дозвільного характеру з причин, раніше не зазначених у письмовому повідомленні заявнику (за винятком неусунення чи усунення не в повному обсязі заявником причин, що стали підставою для попередньої відмови).
42. Відповідно до ч. 7 ст. 118 ЗК України заява про надання дозволу розглядається один раз протягом місячного строку. Законодавством не передбачено такого способу реалізації повноважень Головного управління Держгеокадастру, який би дозволяв цьому органу після надання відмови у наданні дозволу повертатися до цього питання з власної ініціативи та наводити інше обґрунтування відмови, фактично змінювати його.
43. З огляду на це, дії відповідача, які полягають у направленні листа від 08.05.2018 з іншими підставами відмови, не узгоджуються з вимогами ч. 2 ст. 19 Конституції України.
44. Суд вважає, що наведені у листі від 08.05.2018 обставини не можуть вважатися самостійними підставами відмови. За іншого підходу суб'єкт владних повноважень міг би самостійно та довільно змінювати (доповнювати) обґрунтування своїх дій (рішень) після їх вчинення (ухвалення), що не сумісне з принципами правової визначеності та належного урядування, які є фундаментальними для правової держави.
45. Водночас, наведені у листі від 08.05.2018 підстави відмови, не зважаючи на попередні зауваження, не відповідають закону і по суті. Суд зважає на те, що за змістом ч.7 ст. 118 ЗК України підставою відмови в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою може бути не відсутність схеми землеустрою території, а невідповідність місця розташування бажаної для відведення земельної ділянки цій схемі землеустрою. Позивач до заяви про надання дозволу подав графічні матеріали із зображенням земельної ділянки. Графічні матеріали, що подаються громадянами для безоплатного отримання у власність земельних ділянок, мають ґрунтуватись на даних Державного земельного кадастру, що дозволяє встановити координати місця розташування бажаної земельної ділянки з посиланням на об'єкт адміністративно-територіального поділу України, кадастрову зону та кадастровий квартал (фрагмент). Відповідач зауважень щодо графічних матеріалів не мав. З огляду на це, відсутність схеми землеустрою території не може вважатися законною підставою для відмови у наданні дозволу.
46. Суди попередніх інстанцій не звернули увагу на те, що відмова, викладена у листі від 27.02.2018, є наслідком повторного розгляду заяви ОСОБА_1 від 04.07.2017 на виконання судового рішення у справі № 812/1552/17. Тобто, позивач вже отримувала від Головного Управління Держгеокадастру у Луганській області відмову в отриманні дозволу з тих самих підстав. Предметом цього спору є ті самі причини відмови у наданні зазначених дозволів. Відповідач не врахував правових висновків суду, що свідчить про невиконання судового рішення, порушення статті 129-1 Конституції України.
47. Метою адміністративного судочинства є ефективний захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень (ст. 2 КАС України). Відтак, обираючи спосіб захисту прав позивача, суди мали б зважати на ефективність такого захисту.
48. Ця мета перегукується зі статтею 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Відповідно до неї кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
49. Європейський суд з прав людини у своїх численних рішеннях сформував сталу практику оцінки ефективності засобу юридичного захисту. Засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13, має бути "ефективним" як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що або запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося. Навіть якщо якийсь окремий засіб юридичного захисту сам по собі не задовольняє вимоги статті 13, задоволення її вимог може забезпечуватися за допомогою сукупності засобів юридичного захисту, передбачених національним законодавством (рішення від 15.10.2009 у справі "Юрій Миколайович Іванов проти України", п. 64).
50. Засіб юридичного захисту має бути "ефективним" в теорії права та на практиці, зокрема, в тому сенсі, що можливість його використання не може бути невиправдано ускладнена діями або бездіяльністю органів влади держави-відповідача (рішення від 18.12.1996 у справі "Аксой проти Туреччини" (Aksoy v. Turkey), п. 95).
51. При оцінці ефективності необхідно враховувати не тільки формальні засоби правового захисту, а й загальний правовий і політичний контекст, в якому вони діють, й особисті обставини заявника (рішення від 24.07.2012 у справі "Джорджевич проти Хорватії", п. 101; рішення від 06.11.1980 у справі "Ван Остервійк проти Бельгії", п.п. 36-40). Отже, ефективність засобу захисту оцінюється не абстрактно, а з урахуванням обставин конкретної справи та ситуації, в якій опинився позивач після порушення.
52. Відповідно до частини першої статті 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. При цьому за своєю суттю правосуддя визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 п. 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 № 3-рп/2003).
53. Питання ефективності правового захисту аналізувалося у рішеннях національних судів. Зокрема, у рішенні від 16.09.2015 у справі № 21-1465а15 Верховний Суд України дійшов висновку, що рішення суду, у випадку задоволення позову, має бути таким, яке б гарантувало дотримання і захист прав, свобод, інтересів позивача від порушень з боку відповідача, забезпечувало його виконання та унеможливлювало необхідність наступних звернень до суду. Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
54. Верховний Суд у своїй практиці неодноразово покликався на те, що "ефективний засіб правового захисту" у розумінні ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату. Винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації - не відповідає зазначеній нормі Конвенції. (Постанова Великої палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 705/552/15-а, постанови Верховного Суду від 18.04.2018 у справі №826/14016/16 СМ, від 11.02.2019 у справі № 2а-204/12 ).
55. З огляду на необхідність обрання найбільш ефективного способу захисту порушеного права, колегія суддів звертає увагу, що Верховний Суд вже розглядав справи № 812/1312/18 та № 140/1992/18 з подібними правовідносинами (повторна відмова у наданні дозволу без урахування висновків постанови суду) і у постановах від 16.05.2019 та 06.08.2019 відповідно, дійшов висновку, що повторна відмова у формі листа з підстав, не визначених частиною сьомою статті 118 ЗК України свідчать про відсутність наміру суб'єкта владних повноважень прийняти обґрунтоване та законне рішення у формі, передбаченій чинним законодавством, з урахуванням позиції суду. Оскільки процес надання позивачу відмов у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою з формальних підстав без прийняття відповідного владного управлінського рішення може бути досить тривалим, на що вказує протиправна поведінка відповідача, який на виконання судового рішення в іншій справі повторно допустив аналогічні порушення прав позивача, то в даному випадку належним способом захисту порушеного права є саме зобов'язання Головного управління Держгеокадастру у Волинській області надати позивачу дозвіл на розроблення проекту землеустрою.
56. Суд погоджується з таким висновком та не вбачає підстав для відступу від нього у справі, що розглядається.
57. Не зважаючи на обов'язок врахувати висновки суду, наведені і постанові від Луганського окружного адміністративного суду від 23.11.2017 у справі № 812/1552/17, відповідач в межах даної справи протиправно відмовив у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою для відведення земельної ділянки. Такі дії свідчать про відсутність у відповідача наміру прийняти обґрунтоване та законне рішення у формі, передбаченій чинним законодавством, з урахуванням позиції суду, викладеної у справі №812/1552/17. За таких обставин зобов'язання відповідача розглянути клопотання позивача повторно не захистить порушені права ефективно.
58. Оскільки надання позивачу відмов у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою з формальних підстав без прийняття відповідного владного управлінського рішення є повторним і може бути досить тривалим, на що вказує протиправна поведінка відповідача, то в даному випадку належним способом захисту порушеного права є саме зобов'язання Головного управління Держгеокадастру у Луганській області області надати позивачу дозвіл на розроблення проекту землеустрою.
59. Таким чином суд першої та апеляційної інстанції не захистили належним чином порушені права та свобод позивача, та виходили з помилкових мотивів про дискреційність повноважень суб'єкта владних повноважень щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою, що не відповідає усталені судовій практиці Верховного Суду з цього питання.
60. Відповідно до частини першої статті 351 КАС України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.
61. Враховуючи вищенаведене, касаційну скаргу слід задовольнити, рішення Луганського окружного адміністративного суду від 11.07.2018 та постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 26.09.2018 в частині відмови в задоволенні позову скасувати. В цій частині ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги про зобов'язання Головного Управління Держгеокадастру у Луганської області надати позивачеві дозвіл на розробку проекту землеустрою задовольнити.
62. За подання позову за дві вимоги позивач ОСОБА_1 сплатив 704,80 грн. (704,80/2=352,40) грн.), за подання апеляційної скарги - 1057,21 грн., за подання касаційної скарги - 704,80 грн. Всього 2 114,41 грн (352,40 +1057,21 + 704,80). Зважаючи на результат розгляду касаційної скарги, зазначені витрати слід стягнути з бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Луганській області.
Керуючись статтями 345, 349, 351, 355, 356 КАС України, Суд, -
1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
2. Рішення Луганського окружного адміністративного суду від 11 липня 2018 року та постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 26 вересня 2018 року скасувати в частині відмови в задоволенні позовних вимог.
3. В цій частині ухвалити нове рішення. Позов задовольнити повністю. Зобов'язати Головне Управління Держгеокадастру у Луганській області надати ОСОБА_2 дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2,0000 га, розташованої за межами населених пунктів на території, які за даними державного земельного кадастру враховуються в Ліснополянській раді Марківського району Луганської області, для ведення особистого селянського господарства.
4. Стягнути на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ; АДРЕСА_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного Управління Держгеокадастру у Луганській області (ЄДРПОУ 39771244; проспект Центральний, 17, кор.2, м. Сєвєродонецьк, Луганська область) судовий збір у розмірі 2 114 (дві тисячі сто чотирнадцять) гривень 41 (сорок одну) копійку.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя Кравчук В.М.
Суддя Берназюк Я.О.
Суддя Стародуб О.П.