Іменем України
28 квітня 2020 року
м. Київ
справа №813/2325/17
касаційне провадження №К/9901/40337/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Шипуліної Т.М.,
суддів: Бившевої Л.І., Хохуляка В.В.
розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу Головного управління ДФС у Львівській області на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 01.08.2017 (суддя Хома О.П.) та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 18.09.2017 (головуючий суддя - Обрізко І.М.; судді: Нос С.П., Сапіга В.П.) у справі № 813/2325/17 за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Львівській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, вимоги про сплату боргу (недоїмки), рішення про застосування штрафних санкцій,
Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до адміністративного суду з позовом до Головного управління ДФС у Львівській області, в якому просив визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 03.04.2017 № 0000881301, від 03.04.2017 № 0000891301, від 03.04.2017 № 0000921301, вимогу від 03.04.2017 № Ф-0000851301 про сплату боргу (недоїмки), рішення від 03.04.2017 № 0000861301 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним фіскальним органом або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску.
Львівський окружний адміністративний суд постановою від 01.08.2017 позов задовольнив повністю.
Львівський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 18.09.2017 постанову Львівського окружного адміністративного суду від 01.08.2017 залишив без змін.
Головне управління ДФС у Львівській області звернулось до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Львівського окружного адміністративного суду від 01.08.2017, ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 18.09.2017 та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.
В обґрунтування своїх вимог відповідач посилається на порушення судами норм матеріального права, а саме: пункту 177.4 статті 177 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Зокрема, зазначає, що протягом 2015 року Товариство з обмеженою відповідальністю Спеціалізоване товариство «Іскра» вугілля не придбавало, а відтак не могло реалізувати цей товар позивачу.
Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ними норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що Головним управлінням ДФС у Львівській області проведено документальну планову виїзну перевірку Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів, виконання вимог валютного та іншого законодавства за період з 06.11.2014 по 31.12.2016, дотримання законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за період з 06.11.2014 по 31.12.2016, результати якої оформлено актом від 13.03.2017 № 247/13-01-13-04/ НОМЕР_1 .
За її наслідками відповідач дійшов висновку про недотримання позивачем вимог пункту 167.1 статті 167, пунктів 177.1, 177.2, 177.4 статті 177, підпункту «а» пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) у зв'язку з неправомірним формуванням даних податкового обліку за наслідками придбання в Товариства з обмеженою відповідальністю Спеціалізованого товариства «Іскра» вугілля кам'яного, походження якого невідоме, що, в свою чергу, призвело до порушення частини другої статті 7, частини одинадцятої статті 8, частин другої, третьої, восьмої статті 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 № 2464-VI (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), підпункту 1.2 пункту 16-1 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
На підставі зазначеного акта перевірки контролюючим органом прийнято податкове повідомлення-рішення від 03.04.2017 № 0000881301, згідно з яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб у розмірі 15293,08 грн. за основним платежем та 3823,27 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями, податкове повідомлення-рішення від 03.04.2017 № 0000921301, згідно з яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 17583,70 грн. за основним платежем та 4395,92 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями, податкове повідомлення-рішення від 03.04.2017 № 0000891301, згідно з яким збільшено суму грошового зобов'язання з військового збору в розмірі 1318,75 грн. за основним платежем та 329,68 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями, вимогу від 03.04.2017 № Ф-0000851301 про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в сумі 30507,11 грн., рішення від 03.04.2017 № 0000861301 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним фіскальним органом або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску в сумі 6101,42 грн.
За правилами пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
Згідно зі статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 № 996-XIV (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Відповідно до частини першої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 № 996-XIV (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.
Отже, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.
Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами Податкового кодексу України.
Так, за правилами пунктів 177.1, 177.2, 177.4 статті 177 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) доходи фізичних осіб-підприємців, отримані протягом календарного року від провадження господарської діяльності, оподатковуються за ставками, визначеними в пункті 167.1 статті 167 цього Кодексу.
Об'єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи-підприємця.
До переліку витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, належать: витрати, до складу яких включається вартість сировини, матеріалів, товарів, що утворюють основу для виготовлення (продажу) продукції або товарів (надання робіт, послуг), купівельних напівфабрикатів та комплектуючих виробів, палива й енергії, будівельних матеріалів, запасних частин, тари й тарних матеріалів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат; витрати на оплату праці фізичних осіб, що перебувають у трудових відносинах з таким платником податку, які включають витрати на оплату основної і додаткової заробітної плати та інших видів заохочень і виплат виходячи з тарифних ставок, у вигляді премій, заохочень, відшкодувань вартості товарів (робіт, послуг), витрати на оплату за виконання робіт, послуг згідно з договорами цивільно-правового характеру, будь-яка інша оплата у грошовій або натуральній формі, встановлена за домовленістю сторін (крім сум матеріальної допомоги, які звільняються від оподаткування згідно з нормами цього розділу); обов'язкові виплати, а також компенсація вартості послуг, які надаються працівникам у випадках, передбачених законодавством, внески платника податку на обов'язкове страхування життя або здоров'я працівників у випадках, передбачених законодавством; суми єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у розмірах і порядку, встановлених законом; інші витрати, до складу яких включаються витрати, що пов'язані з веденням господарської діяльності, які не зазначені в підпунктах 177.4.1 - 177.4.3 цього пункту, до яких відносяться витрати на відрядження найманих працівників, на послуги зв'язку, реклами, плати за розрахунково-касове обслуговування, на оплату оренди, ремонт та експлуатацію майна, що використовується в господарській діяльності, на транспортування готової продукції (товарів), транспортно-експедиційні та інші послуги, пов'язані з транспортуванням продукції (товарів), вартість придбаних послуг, прямо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг.
Згідно з пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг.
Пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
Таким чином, витрати, безпосередньо пов'язані з отриманням доходів, для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на доходи фізичних осіб, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені та підтверджені належним чином оформленими первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.
Застосовуючи зазначені правила оподаткування при оцінці оспорюваних господарських операцій, судові інстанції встановили, що вони є реальними та підтверджуються долученими Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 до матеріалів справи належним чином оформленими копіями документів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку та які містять достатні дані про зміст господарських операцій та їх учасників, підтверджують фактичність здійснення таких операцій, а саме: накладних; нарядів; довіреностей на отримання товарно-матеріальних цінностей; актів прийому-здачі виконаних робіт; рахунків-фактур; актів приймання-передачі вугільної продукції; платіжних вимог; відомості 3.1 аналітичного обліку розрахунків з покупцями та замовниками до рахунку 362 за грудень 2015 року; виписок по рахунку; податкових накладних, факт реєстрації яких в Єдиному реєстрі податкових накладних органом доходів і зборів не заперечується.
Органом доходів і зборів, у свою чергу, не наведено переконливих доводів, що ґрунтуються на об'єктивній інформації та спростовують факти господарської діяльності, засвідчені вказаними документами, а також не представлено жодних доказів на підтвердження того, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі.
Не подано відповідачем і жодних доказів на підтвердження недобросовісності позивача як платника податків або можливої фіктивності його контрагента, не наведено будь-яких доводів щодо здійснення Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 розглядуваних операцій за відсутності розумних економічних причин (ділової мети) та наміру одержати економічний ефект тощо.
Натомість на обґрунтування своєї позиції Головне управління ДФС у Львівській області долучило до матеріалів справи Витяг з Архіву податкової звітності, який містить лише інформацію щодо податкових накладних, виписаних контрагентами-продавцями на адресу Товариства з обмеженою відповідальністю Спеціалізованого товариства «Іскра» в грудні 2015 року, а відтак цей Витяг не може бути достатнім та достовірним доказом провадженої контрагентом позивача господарської діяльності.
За таких обставин суди попередніх інстанцій дійшли цілком об'єктивного висновку про доведеність позивачем реального характеру господарських операцій із придбання вугілля кам'яного в Товариства з обмеженою відповідальністю Спеціалізованого товариства «Іскра».
Наведене, в свою чергу, обумовлює протиправність податкового повідомлення-рішення від 03.04.2017 № 0000891301, вимоги від 03.04.2017 № Ф-0000851301 про сплату боргу (недоїмки) та рішення від 03.04.2017 № 0000861301 про застосування штрафних санкцій, які прийняті за наслідками встановлення податковим органом заниження підприємцем оподатковуваного доходу, на який нараховується військовий збір та єдиний внесок, за 2015 рік у розмірі 87916,74 грн.
З огляду на викладене та враховуючи, що за правилами частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, а суди попередніх інстанцій не допустили порушення норм процесуального права, які б могли вплинути на встановлення дійсних обставин справи, та правильно застосували норми матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги контролюючого органу без задоволення, а оскаржених судових рішень - без змін.
Керуючись частиною другою розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15.01.2020 № 460-IX, статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України,
Касаційну скаргу Головного управління ДФС у Львівській області залишити без задоволення.
Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 01.08.2017 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 18.09.2017 у справі № 813/2325/17 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Судді Верховного Суду: Т.М. Шипуліна
Л.І. Бившева
В.В. Хохуляк