29 квітня 2020 рокуЛьвівСправа № 380/604/20 пров. № А/857/3151/20
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Онишкевича Т.В.,
суддів Обрізка І.М., Іщук Л.П.,
з участю секретаря судових засідань Гром І.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові апеляційну скаргу Сихівського відділу державної виконавчої служби у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 12 лютого 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Сихівського відділу державної виконавчої служби у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) про скасування постанови,
суддя(і) у І інстанції Крутько О.В.,
час ухвалення рішення не зазначено,
місце ухвалення рішення м. Львів,
дата складення повного тексту рішення не зазначено,
21 січня 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом, у якому просила скасувати постанову від 23 грудня 2019 року ВП № 60934726 старшого державного виконавця Сихівського відділу державної виконавчої служби міста Львова Кунди З.Й. (далі - Виконавець) про стягнення виконавчого збору.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 12 лютого 2020 року у справі № 380/604/20 позов було задоволено. Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив із того, що стягнення з позивачки виконавчого збору на підставі постанови про стягнення виконавчого збору від 23 грудня 2019 року ВП № 60934726 є передчасним та необґрунтованим, що свідчить про її невідповідність критеріям правомірності, встановленим частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС).
У апеляційній скарзі Сихівський відділ державної виконавчої служби у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) (далі - ВДВС) просив зазначене судове рішення скасувати та прийняти нове про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 . Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що стягнення з боржника виконавчого збору під час відкриття виконавчого провадження є обов'язком державного виконавця. При цьому зазначає, що примусове виконання судових рішень розпочинається з моменту прийняття постанови про відкриття виконавчого провадження, якщо інше не передбачено законом. Відтак, оскаржувана постанова про стягнення виконавчого збору винесена правомірно.
Представник ВДВС у судовому засіданні апеляційного суду підтримала вимоги, викладені у апеляційній скарзі. Просила скасувати рішення суду першої інстанції у справі та відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 .
Представник позивачки у ході апеляційного розгляду справи просив залишити рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Переглянувши судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення апеляційної скарги, виходячи із такого.
Як безспірно встановлено судом першої інстанції, рішенням Сихівського районного суду м. Львова від 19 липня 2019 року у справі № 464/1675/19 ОСОБА_1 було зобов'язано не чинити перешкоди ОСОБА_2 у спілкуванні з дітьми: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та у їх вихованні, а також встановлено графік для спілкування з дітьми.
16 жовтня 2019 року Сихівським районним судом м. Львова на виконання цього судового рішення видано виконавчий лист № 464/1675/19.
Постановою Виконавця від 23 грудня 2019 року на підставі вказаного виконавчого листа № 464/1675/19 було відкрито виконавче провадження ВП № 60934726, за яким ОСОБА_1 є боржником, а ОСОБА_2 - стягувачем.
Того ж дня у рамках виконавчого провадження ВП № 60934726 Виконавцем винесено оскаржувану постанову про стягнення з позивачки виконавчого збору у розмірі 8346,00 грн, яка нею була отримана 27 грудня 2019 року, про що вказано у позовній заяві (а.с. 2).
03 січня 2020 року ОСОБА_1 подала скаргу на дії Виконавця щодо винесення постанови про стягнення виконавчого збору від 23 грудня 2019 року ВП №60934726 начальнику ВДВС.
Листом ВДВС від 15 січня 2020 року № 10007 позивачку повідомлено, що підстав для скасування постанови Виконавця ВП №60934726 від 23 грудня 2019 року немає.
Не погоджуючись із оскаржуваною постановою про стягнення виконавчого збору, ОСОБА_1 21 січня 2010 року звернулася до адміністративного суду із цим позовом.
Надаючи правову оцінку правильності вирішення судом першої інстанції даного публічно-правового спору оскаржуваним рішенням та доводам апелянта, що викладені у апеляційній скарзі, суд апеляційної інстанції виходить із такого.
За правилами частини 1 статті 122 КАС позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Частиною 2 статті 287 КАС встановлено, що позовну заяву може бути подано до суду:
1) у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи інтересів;
2) у триденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи інтересів, у разі оскарження постанови про відкладення провадження виконавчих дій.
Відповідно до матеріалів справи копію оскаржуваної постанови від 23 грудня 2019 року ВП №60934726 ОСОБА_1 . отримала 27 грудня 2019 року, що нею не заперечується, та подала цей адміністративний позов 21 січня 2020 року.
Згідно із частиною 4 статті 122 КАС якщо законом передбачена можливість досудового порядку вирішення спору і позивач скористався цим порядком, або законом визначена обов'язковість досудового порядку вирішення спору, то для звернення до адміністративного суду встановлюється тримісячний строк, який обчислюється з дня вручення позивачу рішення за результатами розгляду його скарги на рішення, дії або бездіяльність суб'єкта владних повноважень.
Відповідно до приписів частини 1 статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 1404-VIII) рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.
Рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом (частина 2 статті 74 Закону № 1404-VIII).
Рішення, дії або бездіяльність державного виконавця також можуть бути оскаржені стягувачем та іншими учасниками виконавчого провадження (крім боржника) до начальника відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець. Рішення, дії та бездіяльність начальника відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, можуть бути оскаржені до керівника органу державної виконавчої служби вищого рівня (частина 3 статті 74 Закону № 1404-VIII).
За правилами частини 5 статті 74 Закону № 1404-VIII рішення та дії виконавця, посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені протягом 10 робочих днів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи законних інтересів. Рішення виконавця про відкладення проведення виконавчих дій може бути оскаржене протягом трьох робочих днів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи законних інтересів.
На переконання апеляційного суду, зміст наведених правових норм свідчить про встановлення законодавцем двох альтернативних способів оскарження рішень, дії чи бездіяльності виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби - шляхом звернення до суду у встановленому процесуальним законодавством прядку або шляхом подання скарги до начальника відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, чи керівника органу державної виконавчої служби вищого рівня.
Відтак, правових підстав вважати, що у випадку, що розглядається, законом передбачена можливість досудового порядку вирішення спору немає, а отже до цих правовідносин не можуть бути застосовані приписи частини 2 статті 122 КАС.
Приписами частини 3 статті 123 КАС встановлено, що якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Якщо після відкриття провадження у справі суд дійде висновку, що викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду був передчасним, і суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, суд залишає позовну заяву без розгляду (частина 4 статті 123 КАС).
Як свідчать матеріали справи, ОСОБА_1 при зверненні до адміністративного суду не заявляла клопотання про поновлення строку звернення до суду (а.с. 2-3). У ході апеляційного розгляду її представником також не було наведено поважних причин пропуску нею такого строку.
Згідно із приписами пункту 8 частини 1 статті 240 КАС суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду з підстав, визначених частинами 3 та 4 статті 123 цього Кодексу.
Відповідно до положень частини 1 статті 319 КАС судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду з підстав, встановлених статтею 240 цього Кодексу.
Підсумовуючи наведене, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції при вирішенні даного адміністративно-правового спору допустив неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, та невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи. Відтак, оскаржуване рішення суду першої інстанції слід скасувати та залишити позов ОСОБА_1 без розгляду.
Керуючись статтями 241, 243, 272, 287, 308, 310, 319, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд,
апеляційну скаргу Сихівського відділу державної виконавчої служби у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) задовольнити частково.
Скасувати рішення Львівського окружного адміністративного суду від 12 лютого 2020 року у справі № 380/604/20 та залишити позовну заяву ОСОБА_1 без розгляду.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції з урахуванням приписів пункту 3 розділу VI «Прикінцеві положення» Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя Т. В. Онишкевич
судді І. М. Обрізко
Л. П. Іщук
Постанова у повному обсязі складена 29 квітня 2020 року.