24 квітня 2020 рокуЛьвівСправа № 260/1407/19 пров. № А/857/1303/20
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючий-суддя Довга О.І.,
суддя Бруновська Н.В.,
суддя Запотічний І.І.
секретар судового засідання Гнатик А.З.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 20 грудня 2019 року (головуючий суддя Микуляк П.П., м.Ужгород) у справі № 260/1407/19 за адміністративним позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Закарпатській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -
03.10.2019 року позивач звернувся в суд першої інстанції з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Закарпатській області, в якому просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення ГУ ДПС у Закарпатській області від 13.09.2019 року №0000311405.
Позов обґрунтовує тим, що під час фактичної перевірки АЗС, яка належить позивачу, було складено Акт № 5653 від 23.08.2019 року у відповідності до якого встановлено порушення ч.20 ст.15 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів», а саме - реалізація пального без наявності ліцензії на право роздрібної торгівлі пальним. Разом з тим, позивачем було отримано податкове повідомлення-рішення ГУ ДПС у Закарпатській області від 13.09.2019 року № 0000301405 про застосування штрафної санкції у розмірі 250000,00 грн. за порушення законодавства у сфері виробництва та обігу алкогольних напоїв та тютюнових виробів на підставі Акту перевірки від 23.08.2019 року. Вважає рішення податкового органу протиправним.
Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 20 грудня 2019 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, покликаючись на порушенням норм матеріального та процесуального права зазначив, що податкове повідомлення-рішення про застосування штрафних санкцій № 0000301405 від 13.09.2019 року є протиправним та таким, що підлягає скасуванню, оскільки позивач намагався подати до Департаменту видачі ліцензій ГУ ДПС у Закарпатській області відповідну заяву з доданим платіжним дорученням про сплату вартості ліцензії (від 07.06.2019 року № 663) ще 20 червня 2019 р., але вказана заява була відхилена через відсутність дозволів з Держпраці, які не виготовлялись майже три місяці не з вини позивача, у зв'язку з чим просив скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.
Особи, які беруть участь у справі в судове засідання не з'явились. Водночас, відсутність сторін у справі, належних чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи в порядку ст.126 Кодексу адміністративного судочинства України, не перешкоджає розгляду справи у їх відсутності відповідно до норми ст.313 цього Кодексу. Згідно ст.229 Кодексу адміністративного судочинства України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити з огляду на наступні підстави.
Судом встановлені наступні обставини.
Згідно направлень ГУ ДФС у Закарпатській області від 20.08.2019р. №1976/14-05, 1977/14-05, 1978/14-05, на підставі пп.20.1.10 п.20.10 ст.20, п.75.1 ст.75, пп.80.2.5 п.80.2 ст.80 ПК України працівниками ГУ ДФС у Закарпатській області 20.08.2019 р. проведено фактичну перевірку господарської одиниці АЗС за адресою: Закарпатська область, АДРЕСА_1 .
За результатами здійсненої перевірки в період з 20.08.2019р. по 23.08.2019 року було складено Акт фактичної перевірки №002047 від 23.08.2019 року та встановлено факт роздрібної торгівлі пальним в період з 01.07.2019 р. по 27.07.2019 р на АЗС за адресою АДРЕСА_1 , б/н на загальну суму 61900,89 грн., а саме згідно скороченого звіту з фіскальної пам'яті в період з 01.07.2019 р. по 27.07.2019 р. реалізовано ДП на загальну суму 24605,62 грн., А92 на загальну суму 19698,39 грн., А95 на загальну суму 17596,88 грн. без наявності ліцензії на право роздрібної торгівлі пальним.
На підставі Акту перевірки від 23.08.2019 року, податковим органом винесено повідомлення-рішення ГУ ДПС у Закарпатській області від 13.09.2019 року № 0000301405 про застосування штрафної санкції у розмірі 250000,00 грн. за порушення законодавства у сфері виробництва та обігу алкогольних напоїв та тютюнових виробів.
Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції дійшов висновку, що ліцензія на торгівлю пальним була відсутня, роздрібна торгівля пальним без наявності на це правовстановлюючих документів відбувалася, відтак рішення, щодо накладення на позивача штрафу є правомірним та не підлягає скасуванню.
Суд апеляційної інстанції не погоджується з таким висновком з огляду на наступне.
Відповідно до положень ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює Податковий кодекс України.
Відповідно до частини 43 статті 15 Закону №481 у разі подання заяви про видачу ліцензії та доданих до неї документів особисто вони приймаються за описом, копія якого видається заявнику з відміткою про дату прийняття заяви та документів і підписом особи, яка їх прийняла.
У сфері податкових відносин відповідні повноваження встановлені Податковим кодексом України, зокрема пунктом 1.1. статті 1, який визначає, що Податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
Цим Кодексом визначаються функції та правові основи діяльності контролюючих органів, визначених пунктом 41.1 статті 41 цього Кодексу, та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику.
Відповідно пункту 41.1. статті 41 Податкового кодексу України контролюючими органами є центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову, державну митну політику, державну політику з адміністрування єдиного внеску, державну політику у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування податкового та митного законодавства, законодавства з питань сплати єдиного внеску та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючий орган (далі - центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову та митну політику), його територіальні органи.
Відповідно статті 19 Податкового кодексу України контролюючі органи виконують функції щодо здійснення ліцензування діяльності суб'єктів господарювання з виробництва спирту, алкогольних напоїв і тютюнових виробів, оптової торгівлі спиртом, оптової та роздрібної торгівлі алкогольними напоями і тютюновими виробами та контроль за таким виробництвом.
Основні засади державної політики щодо регулювання виробництва, експорту, імпорту, оптової і роздрібної торгівлі спиртом етиловим, коньячним і плодовим, спиртом етиловим ректифікованим виноградним, спиртом етиловим ректифікованим плодовим, спиртом-сирцем виноградним, спиртом-сирцем плодовим, алкогольними напоями та тютюновими виробами, забезпечення їх високої якості та захисту здоров'я громадян, а також посилення боротьби з незаконним виробництвом та обігом алкогольних напоїв і тютюнових виробів на території України визначаються Законом України від 19 грудня 1995 року №481/95-ВР "Про державне регулювання виробництва та обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів" (з наступними змінами та доповненнями, Закон №481/95-ВР).
Статтею 1 Закону № 481/95-ВР розкрито, серед інших, наступні поняття: ліцензія (спеціальний дозвіл) - документ державного зразка, який засвідчує право суб'єкта господарювання на провадження одного із зазначених у цьому Законі видів діяльності протягом визначеного строку; роздрібна торгівля пальним - діяльність із придбання або отримання та подальшого продажу або відпуску пального із зміною або без зміни його фізико-хімічних характеристик з автозаправної станції/автогазозаправної станції/газонаповнювальної станції/газонаповнювального пункту та інших місць роздрібної торгівлі через паливороздавальні колонки та/або оливороздавальні колонки; місце зберігання пального - місце (територія), на якому розташовані споруди та/або обладнання, та/або ємності, що використовуються для зберігання пального на праві власності або користування; місце роздрібної торгівлі пальним - місце (територія), на якому розташовані споруди та/або обладнання, та/або ємності, що використовуються для роздрібної торгівлі та/або зберігання пального на праві власності або користування.
Єдиний державний реєстр суб'єктів господарювання, які отримали ліцензії на право виробництва, зберігання, оптової та роздрібної торгівлі пальним, та місць виробництва, зберігання, оптової та роздрібної торгівлі пальним (Єдиний реєстр ліцензіатів та місць обігу пального) - перелік суб'єктів господарювання, які отримали ліцензії на право виробництва, зберігання, оптової та роздрібної торгівлі пальним, та місць виробництва, зберігання, оптової та роздрібної торгівлі пальним у розрізі суб'єктів господарювання, які здійснюють діяльність на таких місцях на підставі виданих ліцензій. Єдиний реєстр ліцензіатів та місць обігу пального ведеться центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну податкову та митну політику, у порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України, та розміщується у вільному доступі.
Порядок роздрібної торгівлі пальним встановлено ст. 15 Закону № 481/95-ВР.
Роздрібна торгівля пальним може здійснюватися суб'єктами господарювання всіх форм власності, у тому числі їх виробниками, за наявності у них ліцензій на роздрібну торгівлю. Ліцензії на право роздрібної торгівлі пальним видаються уповноваженими Кабінетом Міністрів України органами виконавчої влади за місцем торгівлі суб'єкта господарювання терміном на п'ять років. Ліцензія видається за заявою суб'єкта господарювання, до якої додається документ, що підтверджує внесення річної плати за ліцензію. У заяві зазначається вид господарської діяльності, на провадження якого суб'єкт господарювання має намір одержати ліцензію (роздрібна торгівля пальним). Суб'єкти господарювання отримують ліцензію на право роздрібної торгівлі пальним на кожне місце роздрібної торгівлі пальним.
Колегія суддів зазначає, що згідно п. 8 ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).
Згідно частини 30 статті 15 Закону №481 ліцензії на право роздрібної торгівлі пальним видаються уповноваженими Кабінетом Міністрів України органами виконавчої влади за місцем торгівлі суб'єкта господарювання (у тому числі іноземного суб'єкта господарювання, який діє через своє зареєстроване постійне представництво) терміном на п'ять років.
Положеннями статті 15 Закону №481 передбачено, що ліцензія видається за заявою суб'єкта господарювання (у тому числі іноземного суб'єкта господарювання, який діє через своє зареєстроване постійне представництво), до якої додається документ, що підтверджує внесення річної плати за ліцензію. У заяві зазначається вид господарської діяльності, на провадження якого суб'єкт господарювання (у тому числі іноземний суб'єкт господарювання, який діє через своє зареєстроване постійне представництво) має намір одержати ліцензію (оптова, роздрібна торгівля алкогольними напоями, тютюновими виробами, оптова, роздрібна торгівля пальним або зберігання пального).
Суб'єкти господарювання (у тому числі іноземні суб'єкти господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва) отримують ліцензію на право роздрібної торгівлі пальним на кожне місце роздрібної торгівлі пальним. Ліцензія або рішення про відмову в її видачі видається заявнику не пізніше 10 календарних днів (щодо пального - не пізніше 20 календарних днів) з дня одержання зазначених у цьому Законі документів. Отже, ліцензія на право роздрібної торгівлі пальним повинна бути видана органом, визначеним Кабінетом Міністрів України, не пізніше 20 календарних днів з дня одержання визначених ст. 15 Закону №481 документів.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 18 грудня 2018 року N 1200 "Про утворення Державної податкової служби України та Державної митної служби України" утворено Державну податкову службу шляхом реорганізації Державної фіскальної служби. Згідно з підпунктом 27 пункту 4 Положення про Державну податкову службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06 березня 2019 року N 227 ДПС відповідно до покладених на неї завдань здійснює ліцензування діяльності суб'єктів господарювання з виробництва пального, з оптової, роздрібної торгівлі та зберігання пального і контроль за таким виробництвом. ДПС здійснює повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку її територіальні органи.
Листом Державної фіскальної служби від 30.05.2019 року за № 17014/7/99-99- 12-01-01-17 на виконання Закону України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законодавчих актів України щодо покращення адміністрування та перегляду ставок окремих податків і зборів" доведено територіальним органам - головним управлінням ДФС в областях та м. Києві, що суб'єкти господарювання можуть подати документи на розгляд до органу ліцензування для отримання відповідних ліцензії на адресу Головних управлінь ДФС в областях та м. Києві за місцем роздрібної торгівлі пальним починаючи з 12.06.2019. При цьому головні управління ДФС у областях та м. Києві мають видавати зазначені ліцензії суб'єктам господарювання починаючи з 01.07.2019.
Виходячи із норм Закону №481 та листа Державної фіскальної служби від 30.05.2019 року за № 17014/7/99-99- 12-01-01-17 відповідач мав право видавати ліцензії на роздрібну торгівлю пальним з 1 липня 2019 року, тобто з дня, коли при здійсненні роздрібного продажу пального за відсутності ліцензії наступала відповідальність у вигляді штрафу.
Як зазначено у п. 70 рішення Європейського суду з прав людини від 20 жовтня 2011 року "Рисовський проти України" Європейський суд підкреслив особливу важливість принципу "належного урядування". Вказаний принцип передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовний спосіб. Європейський суд звертає увагу на те, що на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси.
Таким чином, у зв'язку з тим, що Законом №481 чітко не врегульовано відносини щодо органу, який видає ліцензії на роздрібну торгівлю пальним, а Державна фіскальна служба України лише 30.05.2019 року направила лист за № 17014/7/99-99- 12-01-01-17 із розпорядження про видачу ліцензій головними управліннями в областях з 1 липня 2019 року, держава штучно створила для добросовісних платників перешкоди в господарюванні, що призвело до накладення штрафу на апелянта.
При вирішенні вказаного спору судом апеляційної інстанції взято до уваги пп. 4.1.4 ПК України, згідно з яким у разі якщо норми законодавчих актів припускають неоднозначне (множинне) трактування, то правомірним вважається саме рішення платника податків, а не контролюючого органу, та п. 56.21 ст. 56 ПК України, який регламентує, що у разі коли норма цього закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі цього закону, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів, або коли норми одного і того ж нормативно-правового акта суперечать між собою та припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.
Колегія суддів вказує, що до 01.07.2019 року, Закон №481 не передбачав ліцензування роздрібної торгівлі паливом. Фактично редакція цього закону зі змінами та доповненнями від 23.11.2018 року № 2628 "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законодавчих актів України щодо покращення адміністрування та перегляду ставок окремих податків і зборів" розширила його дію та погіршила становище позивача. Разом з тим, суд звертає увагу, що ОСОБА_1 вживав усі можливі заходи для отримання ліцензії на право роздрібної торгівлі пальним, а саме 20.06.2019 року подавав відповідну заяву з доданим платіжним дорученням про сплату вартості ліцензії від 07.06.2019 року №663.
Також слід зазначити, що в рішенні про застосування фінансових санкцій № 0000301405 від 13.09.2019 року зазначено, що воно прийнято на підставі акту перевірки від 23.08.2019 року № 0559/16/15/РРО/ НОМЕР_1 і встановлено порушення вимог частини 20 статті 15 ЗУ "Про державне регулювання виробництва і обігу етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального" / надалі № 481/95-ВР /, однак акт перевірки посилання на порушення апелянтом вказаної норми закону не містить. В акті перевірки зазначено загальну норму, тобто статтю 15 Закону № 481/95-ВР, яка регулює імпорт, експорт, оптову і роздрібну торгівлю алкогольними напоями, тютюновими виробами, пальним та зберігання пального.
Пункт 80.1 статті 80 ПК України встановлює, що порядок оформлення результатів фактичної перевірки встановлено статтею 86 цього Кодексу.
Відповідно до абзацу першого п.86.1 ст.86 ПК України результати перевірок/ крім камеральних та електронних перевірок/ оформлюються у формі акта або довідки, які підписуються посадовими особами контролюючого органу та платниками податків або їх законними представниками /в разі наявності/. У разі встановлення під час перевірки порушень складається акт.
Однак, ані ПК України, ані Порядок оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного законодавства, затверджений наказом Міністерства фінансів України № 727 від 20.08.2015 року не передбачають можливості вносити уточнення до акту перевірки окремим листом.
Крім того, уточненнями до акту фактичної перевірки не виправлялися описки чи арифметичні помилки, виявлені при складанні акту перевірки, а фактично встановлено нові порушення, які не зафіксовані актом перевірки від 23.08.2019 року, № 0559/16/15/РРО/ НОМЕР_1 що суперечить вимогам чинного законодавства.
Колегія суддів зазначає, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі Серявін та інші проти України від 10.02.2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 09.12.1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
У пункті 74 рішення по справі «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia) Європейський Суд з прав людини зазначив, що державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати своїх обов'язків.
Також Європейський Суд з прав людини в пункті 58 у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincova and Pine v. The Czech Republic), пункті 40 «Гаші проти Хорватії» (Gashi v. Croatia), пункту 67 «Трго проти Хорватії» (Trgo v. Croatia) зазначив, що ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.
З врахуванням викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не надав суду достатніх доказів на підтвердження обставин, на яких ґрунтуються його твердження. Таким чином рішення суду підлягає скасуванню з прийняттям нової постанови про задоволення позовних вимог в повному обсязі.
Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відповідно до платіжного доручення № 699 від 30 вересня 2019 року позивачем сплачено судовий збір в сумі 2500 грн. і відповідно до платіжного доручення № 736 від 04 лютого 2020 року сплачено судовий збір в сумі 3750 грн., а всього 6250 грн.
Згідно з ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Зазначене положення поширюється на доказування правомірності оскаржуваного рішення (дії чи бездіяльності). Окрім доказування правових підстав для рішення (тобто правомірності), суб'єкт владних повноважень повинен доказувати фактичну підставу, тобто наявність фактів, з якими закон пов'язує можливість прийняття рішення, вчинення дії чи утримання від неї.
В розумінні ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним, обґрунтованим та відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Відповідно до пунктів 1, 4 частини першої статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
З огляду на вищевикладене, доводи апеляційної скарги є суттєвими і складають підстави для висновку про порушення судом першої інстанції норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, через що рішення суду підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення.
Керуючись ст. ст. 242, 243, 315, 317, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 задовольнити, а рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 20 грудня 2019 року у справі № 260/1407/19 - скасувати.
Прийняти нову постанову, якою позовні вимоги Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення ГУ ДПС у Закарпатській області від 13.09.2019 року №0000311405.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Закарпатській області на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 судовий збір у сумі 6250 (шість тисяч двісті п'ятдесят) грн. 00 коп.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя О. І. Довга
судді Н. В. Бруновська
І. І. Запотічний
Повне судове рішення складено 28 квітня 2020 року.