28 квітня 2020 рокуЛьвівСправа № 607/4263/17 пров. № А/857/1375/20
Колегія суддів Восьмого апеляційного адміністративного суду в складі:
головуючого судді Ніколіна В.В.
суддів Гінди О.М., Заверухи О.Б.
за участі секретаря судового засідання Пильо І.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 07 листопада 2019 року (суддя - Грицай К.М., м. Тернопіль, повний текст судового рішення складено 11 листопада 2019 року) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Тернопільського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Тернопільської області про зобов'язання вчинити дії,-
ОСОБА_1 в березні 2017 року звернувся до суду з позовом до Тернопільського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Тернопільської області, у якому просив визнати за ним право на призначення пенсії у відповідності до Закону України «Про службу органах місцевого самоврядування» та зобов'язати відповідача провести перерахунок раніше призначеної йому пенсії.
Постановою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 22 вересня 2017 року у справі №607/4263/17, яка залишена без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 05 грудня 2017 року, в задоволенні адміністративного позову відмовлено в повному обсязі.
Постановою Верховного Суду від 22 травня 2018 року касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а постанову Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 22 вересня 2017 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 05 грудня 2017 року - без змін.
В липні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції із заявою про перегляд за нововиявленими та виключними обставинами постанови Тернопільського міськрайонного суду від 22 вересня 2017 року у справі №607/4263/17 за його адміністративним позовом до Тернопільського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Тернопільської області про визнання права на пенсійне забезпечення, як посадовій особі органу місцевого самоврядування та проведення перерахунку пенсії. В обґрунтування заяви позивач зазначив, що судом першої інстанції при винесенні постанови від 22 вересня 2017 року у справі №607/4263/17 безпідставно не взято до уваги ту обставину, що станом на час звернення позивача до органу Пенсійного фонду України із заявою про визнання у нього права на пенсійне забезпечення, як посадової особи місцевого самоврядування, на підставі частини десятої статті 21 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування», така норма була чинною та підлягала застосуванню. Натомість, суд першої інстанції помилково застосовував положення Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 №213-УІІІ. Вказані обставини позивач вважає нововиявленими, оскільки вони не були йому відомі на час розгляду справи в суді та не досліджувались судом. Крім того, позивач просить переглянути за виключними обставинами постанову Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 22 вересня 2017 року у справі №607/4263/17 з покликанням на рішення Конституційного суду України від 08 червня 2016 року у справі №4-рп /2016, яким, зокрема, визнано неконституційним пункт 5 розділу III «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02 березня 2015 року №213-VIII в частині скасування з 01.06.2015 норм щодо призначення щомісячного довічного грошового утримання відповідно до Закону України «Про судоустрій і статус суддів».Відтак, позивач просив скасувати постанову Тернопільського міськрайонного суду від 22 вересня 2017 року у справі №607/4263/17 та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 07 листопада 2019 року у справі №607/4263/17 в задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд за нововиявленими та виключними обставинами постанови Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 22 вересня 2017 року відмовлено.
Не погоджуючись з ухваленим у справі судовим рішенням, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить ухвалу суду скасувати і ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі, а саме визнати за ОСОБА_1 право на призначення пенсії у відповідності до Закону України «Про службу органах місцевого самоврядування» та зобов'язати відповідача провести перерахунок раніше призначеної йому пенсії. Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що непоширення неконституційності пункту 5 розділу III «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02 березня 2015 року №213-VIII згідно рішення Конституційного суду України від 08 червня 2016 року у справі №4-рп /2016 на посадових осіб органів місцевого самоврядування буде порушувати статті 21 та 22 Конституції України, Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні», статтю 14 Європейської конвенції з прав людини. Крім цього, наголошує, що на час звернення позивача до органу Пенсійного фонду України із відповідною заявою та на час розгляду справи в судовому порядку, частина десята статті 21 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування» в редакції від 12.03.2017 була чинною та підлягала застосуванню, а втратила чинність лише 01.10.2017 у зв'язку із прийняттям Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» від 03.10.2017 №2148-VIII.
Відповідач у відзиві на апеляційну скаргу просить відмовити у її задоволенні, посилаючись на необґрунтованість доводів скаржника.
Учасники справи, в судове засідання не з'явились, про дату, час і місце розгляду справи були повідомлені належним чином, а тому, апеляційний суд, відповідно до частини четвертої статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) вважає за можливе провести розгляд справи за відсутності учасників справи, без здійснення фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Згідно з постановою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 22 вересня 2017 року у справі №607/4263/17, яка залишена без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 05 грудня 2017 року та постановою Верховного Суду від 22 травня 2018 року, в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Тернопільського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Тернопільської області відмовлено в повному обсязі.
При вирішенні справи суд вказав, що на час звернення ОСОБА_1 із заявою про переведення його із пенсії за віком на пенсію відповідно до Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування» та проведення перерахунку пенсії у відповідача були відсутні правові підстави для призначення йому пенсії, як посадовій особі місцевого самоврядування, оскільки діяли обмеження, передбачені розділу III «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02 березня 2015 року №213-VIII щодо призначення (перерахунку) пенсій на підставі Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування», відтак у відповідача були відсутні правові підстави для призначення йому пенсії, як посадовій особі місцевого самоврядування.
Частиною першою статті 361 КАС України встановлено, що судове рішення, яким закінчено розгляд справи і яке набрало законної сили, може бути переглянуто за нововиявленими або виключними обставинами.
Відповідно до частини другої статті 361 КАС України підставами для перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами є: 1) істотні для справи обставини, що не були встановлені судом та не були і не могли бути відомі особі, яка звертається із заявою, на час розгляду справи; 2) встановлення вироком суду або ухвалою про закриття кримінального провадження та звільнення особи від кримінальної відповідальності, що набрали законної сили, завідомо неправдивих показань свідка, завідомо неправильного висновку експерта, завідомо неправильного перекладу, фальшивості письмових, речових чи електронних доказів, що потягли за собою ухвалення незаконного рішення у цій справі; 3) скасування судового рішення, яке стало підставою для ухвалення судового рішення, яке підлягає перегляду.
У свою чергу, згідно з частиною третьою статті 361 КАС України, перегляд судових рішень за нововиявленими обставинами в разі прийняття нових законів, інших нормативно-правових актів, якими скасовані закони та інші нормативно-правові акти, що діяли на час розгляду справи, не допускається, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність фізичної особи.
Водночас не є підставою для перегляду рішення суду за нововиявленими обставинами: 1) переоцінка доказів, оцінених судом у процесі розгляду справи; 2) докази, які не оцінювалися судом, стосовно обставин, що були встановлені судом (частина четверта статті 361 КАС України).
Частиною шостою статті 361 КАС України передбачено, що при перегляді судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами суд не може виходити за межі тих вимог, які були предметом розгляду при ухваленні судового рішення, яке переглядається, розглядати інші вимоги або інші підстави позову.
Апеляційний суд вважає за необхідне зазначити, що в адміністративному судочинстві перегляд судових рішень у зв'язку з нововиявленими обставинами є особливим видом провадження. На відміну від перегляду судового рішення в порядку апеляційного та касаційного оскарження, підставою такого перегляду не є недоліки розгляду справи судом (незаконність та (або) необґрунтованість судового рішення чи ухвали, неправильне застосування судом норм матеріального права, порушення норм процесуального права), а те, що на час ухвалення рішення суд не мав можливості врахувати істотну обставину, яка могла суттєво вплинути на вирішення справи, оскільки учасники судового розгляду не знали про неї та, відповідно, не могли надати суду дані про неї. Тобто, перегляд справи у зв'язку з нововиявленими обставинами має на меті не усунення судових помилок, а лише перегляд уже розглянутої справи з урахуванням обставини, про існування якої стало відомо після ухвалення судового рішення.
Нововиявлені обставини - це факти, від яких залежить виникнення, зміна чи припинення прав і обов'язків осіб, що беруть участь у справі, тобто юридичні факти. Нововиявлені обставини за своєю юридичною суттю є фактичними даними, що в установленому порядку спростовують факти, які було покладено в основу судового рішення, та породжують процесуальні наслідки, впливають на законність і обґрунтованість ухваленого без їх врахування судового рішення.
Отже, необхідними ознаками нововиявлених обставин є, по-перше, їх наявність на момент вирішення справи, по-друге, те, що ці обставини не були відомі і не могли бути відомі на той час суду та хоча б одному учаснику судового процесу, є істотними для розгляду справи, тобто належать до предмета доказування у справі та можуть вплинути на висновки суду про права та обов'язки осіб, які беруть участь у справі. Обставини, які вважаються нововиявленими, повинні одночасно відповідати цим вимогам.
Аналогічні правові висновки висловлено Верховним Судом у постанові від 17 квітня 2018 року у справі №1510/2-1411/11.
Не вважаються нововиявленими нові обставини, які виявлені після ухвалення судом рішення, а також зміна правової позиції суду в інших подібних справах. Не можуть вважатися нововиявленими ті обставини, що встановлюються на підставі доказів, які не були своєчасно подані сторонами чи іншими особами, які беруть участь у справі. Обставини, що виникли чи змінилися після ухвалення судом рішення, а також обставини, на які посилався учасник судового процесу у своїх поясненнях, касаційній скарзі, або які могли бути встановлені в разі виконання судом вимог процесуального закону, теж не можуть визнаватися нововиявленими.
Аналогічна правова позиція висловлена в постановах Верховного Суду від 02 травня 2018 року у справі №2а-7523/10/1270, від 02 травня 2018 року у справі №303/3535/16-а, від 04 вересня 2018 року у справі №809/824/17, від 22 листопада 2018 року у справі №826/14224/15, від 06 лютого 2019 року у справі №822/862/15.
Отже, нововиявлені обставини - це юридичні факти (фактичні обставини) справи, які мають істотне значення для вирішення справи по суті, існували в період первинного провадження і ухвалення судового рішення, але не були і не могли бути відомі ні сторонам, ні суду за умови виконання ними всіх вимог закону для об'єктивного повного і всебічного розгляду справи та ухвалення законного й обґрунтованого судового рішення.
Аналогічний підхід до визначення підстав перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами викладений в Узагальненні судової практики розгляду адміністративними судами заяв про перегляд судових рішень у зв'язку з нововиявленими обставинами (постанова Пленуму Вищого адміністративного суду України від 22 травня 2015 року №7).
Звертаючись до суду із заявою про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами, позивач вказував на те, що судом першої інстанції при винесенні постанови від 22 вересня 2017 року у справі №607/4263/17 безпідставно не взято до уваги ту обставину, що станом на час звернення позивача до органу Пенсійного фонду України із заявою про визнання у нього права на пенсійне забезпечення, як посадової особи місцевого самоврядування, на підставі частини десятої статті 21 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування», така норма була чинною та підлягала застосуванню.
З матеріалів справи встановлено, що вказана обставина була предметом дослідження судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій та була відхилена судами, як безпідставна. Про це свідчить, зокрема, пункт 18 постанови Верховного Суду від 22 травня 2018 року за результатами розгляду справи №607/4263/17, у якому суд касаційної інстанції вказав, що посилання позивача на те, що на час його звернення (20.03.2017) до Тернопільського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Тернопільської області із заявою про призначення пенсії відповідно до частини десятої статті 21 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування» зазначена норма була чинною та підлягала застосуванню є безпідставними, оскільки у зв'язку із тим, що до 01.06.2015 не було прийнято Закону щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних, на загальних підставах, в силу Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02 березня 2015 року №213-VІІІ, який у встановленому порядку не визнаний неконституційним, з 01.06.2015 норми Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування», які регулюють порядок здійснення призначення пенсій скасовано.
Таким чином, обставина, на яку посилається ОСОБА_1 , а саме, що на момент його звернення до відповідача частина статті 21 «Про службу в органах місцевого самоврядування» була збережена і скасована лише з 01.10.2017, а при розгляді його позовної заяви в судах помилково застосували положення Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 №213-VІІІ була відома ОСОБА_1 на час розгляду справи в судах та досліджувалась останніми.
Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд вважає, що зазначена заявником обставина за своєю суттю та змістом є обґрунтуванням незгоди із ухваленим судовим рішенням, та може бути підставою для оскарження такого в суді апеляційної та касаційної інстанції, проте така не відповідає вищенаведеним ознакам та критеріям, не є істотною для справи обставиною, що не була встановлена судом та не була і не могла бути відома особі, яка звертається із заявою, на час розгляду справи, а тому не є нововиявленою у розумінні статті 361 КАС України і не може бути підставою для перегляду судового рішення.
Окрім цього, необхідно відзначити, що одним з основоположних аспектів верховенства права є вимога щодо юридичної визначеності, згідно з якою у разі остаточного вирішення спору судами їхнє рішення, що набрало законної сили, не може ставитися під сумнів (справа «Брумареску проти Румунії» (Brumarescu v. Romania) [GC], заява № 28342/95, п.61, ECHR 1999-VII).
Юридична визначеність вимагає поваги до принципу «resjudicata», тобто поваги до остаточного рішення суду. Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов'язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі. Повноваження судів вищого рівня з перегляду мають здійснюватися для виправлення судових помилок і недоліків, а не задля нового розгляду справи. Таку контрольну функцію не слід розглядати як замасковане оскарження, і сама лише ймовірність існування двох думок стосовно предмета спору не може бути підставою для нового розгляду справи. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини (див. справу «Рябих проти Росії»).
При цьому, суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що в пункті 40 рішення справи «Пономарьов проти України» (№3236/03) Європейський суд з прав людини зазначив, що «право на справедливий розгляд судом, яке гарантовано пунктом 1 статті 6 Конвенції, має розумітися у світлі преамбули Конвенції, у відповідній частині якої зазначено, що верховенство права є спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який передбачає повагу до принципу resjudicata - принципу остаточності рішень суду. Цей принцип наголошує, що жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного та обов'язкового рішення суду просто тому, що вона має на меті добитися нового слухання справи та нового її вирішення».
Крім того, Європейський суд з прав людини у пункті 46 Рішення у справі «Попов проти Молдови» №2 зазначив, що відкриття внаслідок нововиявлених обставин як такі не є несумісними з Конвенцією. Однак рішення про перегляд процедур повинні відповідати відповідним нормативним критеріям, а неправильне застосування такої процедури може суперечити Конвенції, якщо врахувати, що її результат -«втрата» судового рішення - є такою ж, як і запит для анулювання. Принципи правової визначеності та верховенства права вимагають від Суду бути пильними у цій сфері (Popov v. Moldova №2; 19960/04).
Враховуючи викладене вище, суд апеляційної інстанції вважає, що заявник не довів існування нововиявлених обставин, які могли б стати підставою для перегляду постанови Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 22 вересня 2017 року у справі №607/4263/17, оскільки звертаючись до суду із вказаною заявою заявником не зазначено жодної нововиявленої обставини в розумінні статті 361 КАС України.
Разом з тим, колегія суддів вважає за необхідне вказати що важливо не порушувати балансу між можливістю переглянути судове рішення за нововиявленими обставинами і принципом юридичної визначеності, який є складовою верховенства права. Принцип юридичної визначеності вимагає, серед іншого, що якщо суди остаточно вирішили питання, їхнє рішення не повинне ставитися під сумнів. Юридична визначеність передбачає повагу до принципу остаточності судових рішень. Цей принцип наголошує, що жодна зі сторін не повинна вимагати перегляду остаточного і обов'язкового судового рішення лише з метою повторного слухання та ухвалення нового рішення у справі. Відхилення від цього принципу можна виправдати лише наявністю обставин суттєвого і непереборного характеру. Європейський суд з прав людини допускає можливість судового перегляду судових рішень за нововиявленими обставинами, але лише у межах, що не порушують принципу юридичної визначеності.
Апеляційний суд приходить до висновку, що наведені заявником обставини не є нововиявленими обставинами в розумінні пункту 1 частини другої статті 361 КАС України та стосуються фактично переоцінки доказів у справі та власного тлумачення позивачем норм права, а тому не можуть бути підставою для перегляду та скасування рішення суду першої інстанції.
Відповідно суд дійшов висновку, що викладені у заяві обставини не є нововиявленими обставинами в розумінні КАС України, а є свідченням намагання заявника домогтися повторного розгляду справи.
Відтак, проаналізувавши встановлені обставини у сукупності, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що подана ОСОБА_1 заява в частині, що стосується перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами є необґрунтованою та такою, що задоволенню не підлягає.
Підсумовуючи викладене, за результатами розгляду апеляційної скарги колегія суддів суду апеляційної інстанції дійшла висновку, що суд першої інстанції прийняв правильне рішення про відмову у задоволенні заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами.
Щодо покликань позивача на рішення Конституційного суду України від 08 червня 2016 року у справі №4-рп /2016, як на підставу для перегляду постанови Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 22 вересня 2017 року у справі №607/4263/17 за виключними обставинами, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до частини п'ятої статті 361 КАС України підставами для перегляду судових рішень у зв'язку з виключними обставинами є: 1) встановлена Конституційним Судом Українинеконституційність (конституційність) закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого (не застосованого) судом при вирішенні справи, якщо рішення суду ще не виконане; 2) встановлення вироком суду, що набрав законної сили, вини судді у вчиненні злочину, внаслідок якого було ухвалено судове рішення; 3) встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні цієї справи судом.
Наведена стаття КАС України встановлює вичерпний перелік підстав для перегляду судового рішення за виключними обставинами з тим, щоб відповідно до принципу юридичної визначеності забезпечити стабільність судових рішень, але водночас надати можливість виправити судові рішення, неправосудність яких зазвичай обумовлена обставинами, незалежними від суду.
Рішенням Конституційного Суду України від 08.06.2016 у справі №1-8/2016 за конституційними поданнями Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частини третьої, абзаців першого, другого, четвертого, шостого частини п'ятої статті 141 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та положень пункту 5 розділу III «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» (справа про щомісячне довічне грошове утримання суддів у відставці), зокрема, визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення пункту 5 розділу III «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 №213-УІІІ лише в частині скасування з 01.06.2015 норм щодо призначення щомісячного довічного грошового утримання відповідно до Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Отже, пункт 5 розділу III «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 втратив чинність в частині щодо призначення щомісячного довічного грошового утримання суддів та не втратив чинність щодо норм про призначення пенсій за Законом України «Про службу в органах місцевого самоврядування».
Відтак, у розглядуваній справі, застосовані судом першої інстанції положення законодавства не були визнані неконституційним, з огляду на що, обставина, на яку посилається заявник не є виключною в розумінні пункту 1 частини п'ятої статті 361 КАС України і не може бути підставою для перегляду судового рішення.
Підсумовуючи викладене, за результатами розгляду апеляційної скарги колегія суддів суду апеляційної інстанції дійшла висновку, що суд першої інстанції прийняв правильне рішення в частині відмови у задоволенні заяви про перегляд судового рішення за виключними обставинами.
У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010 Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі повинні оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.
Відтак, інші, зазначені позивачем в апеляційній скарзі доводи, окрім проаналізованих вище, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин справи і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.
Відповідно до статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права.
Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують, а зводяться до переоцінки доказів та незгоди з ними.
Керуючись частиною третьою статті 243, 308, 310, 315, 316, 321, 325, 328, 329 КАС України, суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 07 листопада 2019 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий суддя В. В. Ніколін
судді О. М. Гінда
О. Б. Заверуха
Повне судове рішення складено 29 квітня 2020 року.