28 квітня 2020 рокуЛьвівСправа № 380/929/20 пров. № А/857/3525/20
Колегія суддів Восьмого апеляційного адміністративного суду в складі:
головуючого судді: Улицького В.З.
суддів: Бруновської Н.В., Шавеля Р.М.
при секретарі судового засідання: Омеляновській Л.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 14 лютого 2020 року про повернення позовної заяви (ухвала винесена у м. Львові судом у складі головуючої судді Братичак У.ВР.С.) у справі № 380/929/20 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Львівській області про визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню,-
У січні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції з позовом до Головного управління ДФС у Львівській області про визнання виконавчого документа (вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 09.11.2018 на суму 15 819,54 грн) таким, що не підлягає виконанню.
Позивача позовні вимоги обґрунтовані тим, що вказаний виконавчий документ (вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 09.11.2018 на суму 15 819,54 грн) повинен бути визнаний судом таким, що не підлягає виконанню, у зв'язку із надсиланням ГУ ДФС у Львівській області податкової вимоги від 14.02.2019 року на суму 2 457,18 грн, щр на думку позивача, дає підстави вважати першу податкову вимогу відкликаною.
Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 14 лютого 2020 року позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління ДФС України у Львівській області про визнання виконавчого документа (вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 09.11.2018) таким, що не підлягає виконанню - повернуто позивачу.
Вказану ухвалу в апеляційному порядку оскаржив позивач, у апеляційній скарзі покликається на те, що оскаржувана ухвала є протиправною, а тому просить її скасувати та прийняти нову, якою справу направити на продовження розгляду до суду першої інстанції.
Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу апелянта слід задоволити з наступних підстав.
Суд першої інстанції, приймаючи оскаржувану ухвалу, виходив з того, що ОСОБА_1 пропущений десятиденний строк звернення до суду, а також позивачем не надано належного обґрунтування причин пропуску строку звернення до суду з цим позовом.
Так, в ухвалі суд роз'яснює позивачу положення про строк оскарження податкової вимоги із посиланням на правову позицію, викладену у постановах Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду від 31 січня 2019 року у справі №802/983/18-а та від 08 серпня 2019 року у справі №480/106/19.
Колегія суддів звертає увагу, що зазначені роз'яснення та правова позиція стосуються оскарження саме податкових вимог, тобто вимоги про їх скасування.
При цьому, у позові ОСОБА_1 не міститься вимог про скасування податкової вимоги, натомість позивач просить визнати виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню.
Колегія суддів зазначає, що десятиденний строк оскарження податкової вимоги, який встановлено ч.4 ст.25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», є спеціальним та застосовується до позовних вимог про скасування податкової вимоги.
Разом з тим, позивачем обрано інший спосіб захисту, останній просить визнати виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню (ч.2 ст.374 КАС України), яким не передбачено спеціальних строків позовної давності.
Відтак, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції прийшов до передчасного висновку про повернення позовної заяви.
Конституційний Суд України у рішенні від 29 серпня 2012 року № 16-рп/2012 зазначив, що Конституція України гарантує здійснення судочинства судами на засадах, визначених у частині третій статті 129 Конституції, які забезпечують неупередженість здійснення правосуддя судом, законність та об'єктивність винесеного рішення тощо. Ці засади є конституційнимигарантіями права кожного на судовий захист, зокрема, шляхомзабезпечення перевірки судових рішень в апеляційному та касаційному порядках, крім випадків, встановлених законом (рішення Конституційного Суду України від 2 листопада 2011 року № 13-рп/2011).
Крім того, у своєму рішенні від 8 квітня 2015 року у справі № 3-рп/2015 Конституційний Суд України зробив наступний висновок: право на судовий захист включає в себе, зокрема, можливість оскарження судових рішень в апеляційному та касаційному порядку, що є однією з конституційних гарантій реалізації інших прав і свобод, захисту їх від порушень і протиправних посягань, в тому числі від помилкових і неправосудних судових рішень.
Відповідно до вимог ст.6 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Так, у справі «Bellet v. France», Європейський Суд з прав людини зазначив, що стаття 6 параграфу 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданих національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.
У рішенні по справі «Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії» від 13 січня 2000 року та в рішенні по справі «Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії» від 28 жовтня 1998 року Європейський Суд з прав людини вказав, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права доступу до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог. Це визнане порушенням п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Таким чином, вказані обставини справи свідчать про необхідність надати позивачу можливість захистити своє право в суді. Інакший підхід був би виявом надмірного формалізму та міг би розцінюватись як обмеження особи в доступі до суду, яке захищається статтею 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Отже, висновок суду першої інстанції про повернення позовної заяви не відповідає правильному застосуванню норм процесуального права.
При встановленні наведених фактів судом першої інстанції порушені норми процесуального права, які призвели до необґрунтованого прийняття судового рішення.
За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що допущені судом першої інстанції порушення норм процесуального права є такими, що призвели до неправильного вирішення питання, та є підставою для скасування ухвали суду першої інстанції з постановленням нової ухвали про направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду справи.
За змістом частини першої статті 320 Кодексу адміністративного судочинства України підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.
Таким чином апеляційна скарга підлягає задоволенню, а ухвала суду першої інстанції скасуванню з винесенням нової ухвали про направлення справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Керуючись ст. ст. 243 ч. 3, 308, 310, 312, 315, 320, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задоволити.
Скасувати ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 14 лютого 2020 року про повернення позовної заяви у справі №380/929/20, яка перешкоджає подальшому провадженню по справі та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Постанова набирає законної сили з моменту прийняття.
Постанова остаточна та касаційному оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя В. З. Улицький
судді Н. В. Бруновська
Р. М. Шавель
Повне судове рішення складено 29.04.2020р.