29 квітня 2020 року
Київ
справа №808/4110/17
провадження №К/9901/60535/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Смоковича М. І.,
суддів: Данилевич Н. А., Шевцової Н. В.,
розглянувши матеріали касаційної скарги Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Придніпровська залізниця» на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 13 лютого 2018 року та постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 26 липня 2018 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» до Головного управління Держпраці у Запорізькій області про визнання протиправним та скасування припису,
На розгляд колегії суддів Судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян передано зазначену касаційну скаргу.
Разом з цим, суддею-доповідачем Смоковичем М. І. та суддями Данилевич Н. А., Шевцовою Н. В. заявлено самовідводи, які обґрунтовані порушенням порядку визначення суддів для розгляду справи, встановленого статтею 31 КАС України, а саме, без урахування спеціалізації.
Відповідно до частини першої статті 31 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) визначення судді, а в разі колегіального розгляду - судді-доповідача для розгляду конкретної справи здійснюється Єдиною судовою інформаційно-телекомунікаційною системою під час реєстрації документів, зазначених в частині другій статті 18 цього Кодексу, а також в інших випадках визначення складу суду на будь-якій стадії судового процесу, з урахуванням спеціалізації та рівномірного навантаження для кожного судді, за принципом випадковості та в хронологічному порядку надходження справ.
При цьому за приписами абзацу 2 підпункту 15.4 пункту 15 частини першої Розділу VII “Прикінцеві положення” КАС України встановлено, що до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи визначення судді або колегії суддів (судді-доповідача) для розгляду конкретної справи здійснюється за допомогою автоматизованої системи документообігу суду за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Зазначеній справі визначено категорію «Справи щодо забезпечення громадського порядку та безпеки, національної безпеки та оборони України, зокрема щодо охорони праці» (пункт 3.5 Класифікатора категорій адміністративних справ, затвердженого рішенням Ради суддів адміністративних судів України від 31 жовтня 2013 року № 114; далі - Класифікатор).
Між тим, присвоєна цій справі категорія не відповідає суті правовідносин, з яких виник спір.
Як убачається з ухвалених у згаданій справі судових рішень, Публічне акціонерне товариство "Українська залізниця" звернулось до суду з позовом до Головного управління Держпраці у Запорізькій області, в якому просило визнати протиправним та скасувати припис № 08-01-561/0431-0348 від 20 листопада 2017 року.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що за результатами інспекційного відвідування 14 листопада 2017 року складено акт перевірки № 08-01-561/0431 додержання суб'єктами господарювання законодавства про працю та загальнообов'язкове державне соціальне страхування, в якому зазначено, що машиніст бульдозера 6 розряду СП «Запорізька дирекція залізничних перевезень» РФ «Придніпровська залізниця» ПАТ «Українська залізниця» ОСОБА_1 був звільнений за пунктом 3 статті 36 Кодексу законів про працю України у зв'язку з вступом на військову службу за контрактом (наказ № 835/ос від 05 жовтня 2017 року). Втім, як вбачається із умов контракту він є строковим та укладений 28 вересня 2017 року за погодженням сторін на 3 роки, а у разі настання особливого періоду - понад установлений строк контракту, крім випадків, визначених абзацом другим частини третьої статті 23 та частиною восьмою статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
З огляду на приписи статті 119 Кодексу законів про працю України, Закону України «Про оборону України», Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», Указу Президента України від 17 березня 2014 року № 303 «Про часткову мобілізацію», постанови Вищого адміністративного суд України від 16 лютого 2015 року (справа № 800/582/14), у якій зазначено, що закінчення періоду мобілізації не є підставою для припинення особливого періоду; листів Міністерства оброни України від 18 жовтня 2016 року № 322/2/6917 та від 20 жовтня 2016 року № 316/1/906, відповідно до яких гарантії для працівників, прийнятих на військову службу за контрактом продовжують діяти на сьогоднішній час, відсутність особистої заяви працівника про бажання звільнитися за пунктом 3 статті 36 Кодексу законів про працю України у зв'язку з вступом на військову службу за контрактом, повідомлення Шевченківського районного військового комісаріату № 4\2\1334 від 20 вересня 2017 року, відповідач прийшов до висновку про недотримання позивачем гарантій, передбачених статтею 119 Кодексу законів про працю України для працівників, що приймаються на військову службу за контрактом. У зв'язку з цими порушеннями, відповідачем винесено припис № 08-01-561/0431-0348 від 20 листопада 2017 року, відповідно до якого зобов'язано позивача у подальшому не допускати порушення вимог частини третьої статті 119 Кодексу законів про працю України, відносно найманих працівників, на яких розповсюджується гарантії, передбачені зазначеною статтею. На думку відповідача позивачем при звільненні не дотримані вимоги частини третьої статті 119 Кодексу законів про працю України, тобто позивач не повинен був закінчувати трудові відносини з названим працівником, а тільки увільнити його від виконання його трудових обов'язків, зі збереженням місця роботи, посади і середнього заробітку на весь час дії контракту про військову службу. Однак, позивач вважає, що норми частини третьої статті 119 Кодексу законі про працю України в даній ситуації не розповсюджуються. Саме особливості проходження ОСОБА_1 військової служби є підставою виникнення цього спору та пов'язані із початком та закінченням особливого періоду. Позивач посилаючись на приписи абзацу 11 статті 1 Закону України №1932-ХІІ від 06 грудня 1991 року "Про оборону України", статті 1 Закону України №3543-ХІІ від 21 жовтня 1993 року "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" наполягає на тому, що в умовах відсутності рішення про оголошення війни або мобілізації чи закінчення строків, встановлених для проведення мобілізації, особливий період не діє. Час мобілізації, визначений в Указах Президента України "Про часткову мобілізацію" від 17 березня 2014 року №303/2014, від 06 травня 2014 року №454/2014, від 21 липня 2014 року №607/2014, від 14 січня 2015 року №15/2015. Враховуючи вищезазначені Укази Президента України, особливий період діяв: з 18 березня по 02 травня 2014 року, з 07 травня по 21 червня 2014 року, з 24 липня по 07 вересня 2014 року, з 20 січня по 22 серпня 2015 року. Починаючи з 23 серпня 2015 року, особливий період не діє, а календарний строк контракту ОСОБА_1 розпочався 28 вересня 2017 року. В цей час закінчився строк, на який оголошено останню хвилю часткової мобілізації, а нове рішення про проведення мобілізації не приймалось, як і рішення про введення воєнного стану, отже контракт укладено не на особливих умовах. Крім того, і сам укладений контракт не містить посилання на укладення його на час особливого періоду. Станом на 05 жовтня 2017 року особливий період не діяв, у зв'язку із чим у позивача були підстави для звільнення з займаної посади ОСОБА_1 на підставі пункту 3 статті 36 Кодексу законів про працю України.
З огляду на такі обставини справи та позовні вимоги, дана справа підпадає під категорію «Справи зі спорів з приводу реалізації публічної політики у сферах праці, зайнятості населення та соціального захисту громадян та спорів у сфері публічної житлової політики, зокрема зі спорів щодо праці, зайнятості населення (крім зайнятості інвалідів) (10.4.1 Класифікатора). Наказом від 21 грудня 2018 року № 622 Державна судова адміністрація України затвердила Загальний класифікатор спеціалізацій суддів та категорій справ (далі - Загальний класифікатор). Відповідно до Загального класифікатора (який чинний з 01 січня 2019 року) зазначена справа віднесена до категорії 112040100 “Справи зі спорів з приводу реалізації публічної політики у сферах праці, зайнятості населення та соціального захисту громадян та публічної житлової політики (у тому числі праці)”.
Рішенням зборів суддів Верховного Суду в Касаційному адміністративному суді № 5 від 06 грудня 2017 року було утворено судові палати Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, визначено спеціалізації суддів і судових палат, їх кількісний склад.
Рішенням зборів суддів Верховного Суду в Касаційному адміністративному суді № 1 від 14 січня 2019 року, визнано таким, що втратив чинність пункт 3 рішення зборів суддів Верховного Суду в Касаційному адміністративному суді № 5 від 06 грудня 2017 року щодо визначення спеціалізації. Проте, цим же рішенням № 1, збори суддів визначили нову спеціалізацію суддів та судових палат відповідно до Загального класифікатора спеціалізації суддів та категорій справ.
Судді Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян не спеціалізуються на розгляді категорій адміністративних справ за кодом 112000000- 112050000 Загального класифікатора (чинного з 01 січня 2019 року), так само, як і за пунктом 10.4 Класифікатора (чинного до 01 січня 2019 року).
На розгляді вказаної категорії справ спеціалізуються судді Верховного Суду у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав.
Відповідно до частини першої статті 39 КАС України за наявності підстав, зазначених у статтях 36 - 38 цього Кодексу, суддя, секретар судового засідання, експерт, спеціаліст, перекладач зобов'язані заявити самовідвід.
Так, згідно з пунктом 5 частини першої статті 36 КАС України суддя не може брати участі в розгляді адміністративної справи і підлягає відводу (самовідводу) у разі порушення порядку визначення судді для розгляду справи, встановленого статтею 31 цього Кодексу.
За правилами частини першої статті 40 КАС України питання про самовідвід судді може бути вирішено як до, так і після відкриття провадження у справі.
Отже, при визначенні суддів для розгляду даної справи допущено помилку в їх спеціалізації, що є порушенням порядку визначення складу суду, встановленого статтею 31 КАС України, а тому колегія суддів вважає, що заяви суддів Смоковича М. І., Данилевич Н. А., Шевцової Н. В. про самовідвід підлягають задоволенню.
На підставі викладеного, керуючись статтями 31, 36, 39, 40 КАС України,
Задовольнити заяви суддів Смоковича М. І., Шевцової Н. В., Данилевич Н. А. про самовідвід.
Відвести суддів Смоковича М. І., Данилевич Н. А., Шевцову Н. В. від розгляду касаційної скарги Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Придніпровська залізниця» на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 13 лютого 2018 року та постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 26 липня 2018 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» до Головного управління Держпраці у Запорізькій області про визнання протиправним та скасування припису.
Передати касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Придніпровська залізниця» у справі № 808/4110/17 до Секретаріату Касаційного адміністративного суду для визначення складу суду в порядку, передбаченому Кодексом адміністративного судочинства України, Положенням про автоматизовану систему документообігу суду та Тимчасовими засадами використання автоматизованої системи документообігу суду та визначення складу суду у Верховному Суді.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач М. І. Смокович
Судді Н. А. Данилевич
Н. В. Шевцова