Справа № 640/14886/19 Суддя (судді) першої інстанції: Клочкова Н.В.
Суддя-доповідач: Губська Л.В.
29 квітня 2020 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді: Губської Л.В.,
суддів: Епель О.В., Степанюка А.Г.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління ДФС у м. Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 грудня 2019 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки),-
ОСОБА_1 звернувся до суду з даним позовом, в якому просив визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДФС у м. Києві № Ф-263906-17 від 15.05.2019 про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного соціального внеску.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскаржувана вимога складена з порушенням вимог податкового законодавства, оскільки, єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування сплачується у разі отримання доходу. Враховуючи, що позивач з 2014 року вийшов на пенсію та припинив підприємницьку діяльність, то, на його думку, відповідач протиправно нарахував йому заборгованість зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Також позивач вказує на необґрунтованість нарахованої суми боргу з огляду на відсутність у вимозі відомостей щодо періоду, за який така заборгованість обліковується, на підставі чого вона виникла, акт або рішення, які стали підставою для застосування санкцій до платника тощо, що вказує на безпідставність такого нарахування.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 грудня 2019 року адміністративний позов задоволено, при цьому суд першої інстанції виходив з того, що направленню позивачеві вимоги не передувало проведення перевірки та складення відповідного акту, чим порушено його право у наданні своїх заперечень. Також судом зауважено, що позивач не є платником єдиного внеску в розумінні ч. 4 ст. 4 Закону № 2464-VІ оскільки є пенсіонером.
Не погодившись з таким рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, вказуючи на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального права, просить рішення суду скасувати та постановити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
Свої доводи обґрунтовує тим, що хоча позивач і не здійснював підприємницьку діяльність, ним порушено порядок зняття з обліку як платника єдиного внеску, відтак він і до теперішнього часу вважається платником ЄСВ та згідно інформаційних баз даних органів ДПС в інтегрованій картці платника обліковується нарахування єдиного внеску як самозайнятій особі-адвокату у розмірі 23 785, 08 грн.
Позивачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якому він просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін та зазначає про безпідставність доводів, викладених в апеляційній скарзі.
Згідно п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України справу розглянуто в порядку письмового провадження.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Так, судом першої інстанції установлено і підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 є фізичною особою, яка займається незалежною професійною діяльністю та має свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю № НОМЕР_1, яке було видано 25.02.1999 на підставі рішення Київської обласної кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури № 57 від 25.02.1999.
Позивач також є пенсіонером за віком, що підтверджується, зокрема, довідкою про доходи № 3009 4006 6044 9010 про виплачену пенсію в період з лютого по липень 2019 року.
15 травня 2019 року Головним управлінням ДФС у м. Києві, відповідно до статті 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», було сформовано та направлено на адресу позивача вимогу № Ф-263906-17 про сплату боргу (недоїмки) в розмірі 21 030, 90 грн.
Згідно відомостей інтегрованої картки платника податків, позивачу в автоматичному режимі в ІС «Податковий блок» по коду платежу 71040000 проведені нарахування по сплаті ЄСВ у розмірі 23 785, 08 грн, у тому числі за 2017 рік - 8 448, 00 грн, а також щоквартальні нарахування єдиного внеску за І квартал 2018 року - 2 457, 18 грн, ІІ квартал 2018 року - 2 457, 18 грн, ІІІ квартал 2018 року - 2 457, 18 грн, ІV квартал 2018 року - 2 457, 18 грн, І квартал 2019 року - 2 754, 18 грн, ІІ квартал 2019 року - 2 754, 18 грн.
За наслідками адміністративного оскарження зазначеної вимоги, рішенням Державної фіскальної служби України від 04.07.2017 № 30701/6/99-99-11-05-02-25, вимога залишена без змін, а скарга без задоволення.
Не погоджуючись із винесенням вищезазначеної вимоги, вважаючи її протиправною та незаконною, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом про її скасування.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з ч.ч. 1,2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач як суб'єкт владних повноважень не довів перед судом переконливість своїх дій щодо обліку та нарахування податкових зобов'язань зі сплати єдиного внеску, що має наслідком скасування виставленої вимоги № Ф-263906-17 від 15.05.2019 про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного соціального внеску.
Проте, колегія суддів з таким висновком не погоджується з наступних підстав.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначені Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 № 2464-VI (далі - Закон № 2464-VI).
Частина перша статті другої Закону № 2464-VI встановлює, що дія цього Закону поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов'язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.
Згідно пункту 2 частини 1 статті 1 Закону № 2464-VI, єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Частина 2 статті 6 Закону № 2464-VI передбачає, що платник єдиного внеску зобов'язаний, зокрема, своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок; вести облік виплат (доходу) застрахованої особи та нарахування єдиного внеску за кожним календарним місяцем і календарним роком, зберігати такі відомості в порядку, передбаченому законодавством; виконувати інші вимоги, передбачені цим Законом.
Відповідно до п.п. 14.1.226 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою-підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності.
Незалежна професійна діяльність - участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.
Згідно з ч.ч. 2, 3 ст. 9 Закону № 2464-VІ, обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок. Обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.
Відповідно до ч. 8 вказаної статті платники єдиного внеску, зазначені у пункті 5 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний рік, до 1 травня наступного року. Періодом, за який платники єдиного внеску подають звітність до органу доходів і зборів (звітним періодом), є календарний місяць, крім платників, зазначених у пунктах 4 і 5 частини першої статті 4 цього Закону, для яких звітним періодом є календарний рік. У разі державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця її останнім звітним періодом є період з дня закінчення попереднього звітного періоду до дня державної реєстрації припинення підприємницької діяльності такої фізичної особи. Платники єдиного внеску, зазначені у пункті 5 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний рік, до 1 травня наступного року.
Періодом, за який платники єдиного внеску подають звітність до органу доходів і зборів (звітним періодом), є календарний місяць, крім платників, зазначених у пунктах 4 і 5 частини першої статті 4 цього Закону, для яких звітним періодом є календарний рік. У разі державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця її останнім звітним періодом є період з дня закінчення попереднього звітного періоду до дня державної реєстрації припинення підприємницької діяльності такої фізичної особи.
Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 7 Закону № 2464-VІ, єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.
Водночас, перелік платників та особливості сплати єдиного внеску в залежності від категорії унормовано статтею 4 Закону № 2464-VІ.
Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 4 Закону № 2464-VІ платниками єдиного внеску є особи, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності.
Отже, необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, незалежної професійної адвокатської діяльності та отримання доходу від такої діяльності.
Слід зауважити, що свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю лише посвідчує право адвоката на здійснення професійної діяльності, однак не є підставою та доказом здійснення адвокатської діяльності.
Питання зайняття адвокатською діяльністю регулюються Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05.07.2012 № 5076-VI (далі - Закон № 5076-VI).
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 1 Закон № 5076-VІ адвокат - фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом.
Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 1 Закону № 5076-VІ адвокатська діяльність - незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Частиною 3 статті 4 Закону № 5076-VІ передбачено, що адвокат може здійснювати адвокатську діяльність індивідуально або в організаційно-правових формах адвокатського бюро чи адвокатського об'єднання (організаційні форми адвокатської діяльності).
Відповідно до статті 13 Закону № 5076-VІ, адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, є самозайнятою особою.
Статтею 32 Закону № 5076-VI визначено порядок та підстави припинення права на заняття адвокатською діяльністю.
Так, згідно ч. 1 цієї статті, право на заняття адвокатською діяльністю припиняється шляхом анулювання свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю у разі:
1) подання адвокатом заяви про припинення права на заняття адвокатською діяльністю;
2) визнання адвоката безвісно відсутнім або оголошення його померлим;
3) смерті адвоката;
4) накладення на адвоката дисциплінарного стягнення у вигляді позбавлення права на заняття адвокатською діяльністю;
5) встановлення факту надання недостовірних відомостей для отримання свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю та складення присяги адвоката України;
6) набрання законної сили обвинувальним вироком суду стосовно адвоката за вчинення тяжкого, особливо тяжкого злочину, а також злочину середньої тяжкості, за який призначено покарання у виді позбавлення волі.
Припинення права особи на заняття адвокатською діяльністю має наслідком припинення такої діяльності та права особи на участь у роботі органів адвокатського самоврядування (ч. 5 ст. 32 Закону № 5076-VI)
Відповідно до ч. 7 ст. 32 Закону № 5076-VI відомості про припинення права на заняття адвокатською діяльністю вносяться до Єдиного реєстру адвокатів України.
Закон № 5076-VI набрав чинності 15.08.2012, отже зазначені положенні діяли у період коли позивач здійснював адвокатську діяльність. При цьому, від дня набрання чинності, редакція статті 32 Закону № 5076-VI не зазнавала змін.
Рада адвокатів України забезпечує ведення Єдиного реєстру адвокатів України з метою збирання, зберігання, обліку та надання достовірної інформації про чисельність і персональний склад адвокатів України, адвокатів іноземних держав, які відповідно до цього Закону набули права на заняття адвокатською діяльністю в Україні, про обрані адвокатами організаційні форми адвокатської діяльності. Внесення відомостей до Єдиного реєстру адвокатів України здійснюється радами адвокатів регіонів та Радою адвокатів України (частина перша статті 17 Закону № 5076-VI).
Правовим наслідком зупинення права на заняття адвокатською діяльністю є неможливість заняття адвокатською діяльністю на певний строк, у той час як наслідком припинення права на заняття адвокатською діяльністю є неможливість її подальшого здійснення взагалі, у зв'язку з чим анулюється свідоцтво на заняття адвокатською діяльністю.
Разом з тим, як вбачається з витягу з Єдиного реєстру адвокатів України, інформація про зупинення або припинення права на заняття адвокатською діяльністю відсутня.
Враховуючи вищенаведене, колегія суддів доходить висновку, що оскільки позивач не скористався своїм правом і не зупиняв дію свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю та не припиняв свою діяльність шляхом його анулювання, не знімався з обліку як самозайнята особа, тому навіть у випадку неотримування ним доходу від такої діяльності, він був зобов'язаний сплачувати єдиний внесок.
За приписами частини четвертої статті 4 Закону № 2464-VІ особи, зазначені у пунктах 4 та 5-1 частини першої цієї статті, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю, або досягли віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Із змісту вказаної статті вбачається, що позивач не віднесений до цього переліку, оскільки не є ані фізичною особою-підприємцем, ані членом фермерського господарства.
Наведене узгоджується із позицією Верховного Суду, яка викладена у постанові від 25 червня 2019 року в справі № 1640/2837/18.
Відповідно до частин 5, 7, 8 статті 9 Закону № 2464-VI, сплата єдиного внеску здійснюється у національній валюті шляхом внесення відповідних сум єдиного внеску на рахунки органів доходів і зборів, відкриті в центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, для його зарахування; єдиний внесок сплачується шляхом перерахування платником безготівкових коштів з його банківського рахунку; платники єдиного внеску, крім платників, зазначених у пунктах 4 і 5 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 20 числа наступного місяця, крім гірничих підприємств, які зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 28 числа наступного місяця.
Відповідно до пункту 16 статті 25 Закону № 2464-VI строк давності щодо нарахування, застосування та стягнення сум недоїмки, штрафів та нарахованої пені не застосовується.
Згідно частин 1, 2, 4 статті 25 Закону № 2464-VI, рішення, прийняті органами доходів і зборів та органами Пенсійного фонду з питань, що належать до їх компетенції відповідно до цього Закону, є обов'язковими до виконання платниками єдиного внеску, посадовими особами і застрахованими особами.
Положення цієї статті поширюються лише на тих платників, які відповідно до цього Закону зобов'язані нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.
Орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.
Згідно абзацу 2 частини 2 статті 7 Закону № 2464-VI у разі якщо платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Аналіз наведеної норми права дозволяє дійти висновку, що Закон не ставить у залежність обов'язок із сплати єдиного внеску від факту отримання чи неотримання в певному звітному періоді платником податків доходу (прибутку).
Відповідно до ч. 4 ст. 25 Закону № 2464-VI орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.
Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом.
Платник єдиного внеску зобов'язаний протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги про сплату недоїмки сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею. У разі незгоди з розрахунком суми недоїмки платник єдиного внеску узгоджує її з органом доходів і зборів шляхом оскарження вимоги про сплату єдиного внеску в адміністративному або судовому порядку.
Порядок стягнення заборгованості з платників єдиного внеску, формування, оформлення та надсилання вимоги про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску передбачений розділом VI Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства доходів і зборів України від 20.04.2015 за № 449, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 07.05.2015 за № 508/26953 (далі - Інструкція № 449).
Відповідно до пунктів 2 - 3 розділу VI Інструкції № 449, у разі виявлення органом доходів і зборів своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий орган доходів і зборів обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції у порядку і розмірах, визначених розділом VII цієї Інструкції. Сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені Законом, обчислена органами доходів і зборів у випадках, передбачених Законом, є недоїмкою. Суми недоїмки стягуються з нарахуванням пені та застосуванням штрафів. Органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо: дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів; платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску; платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій.
У випадку, передбаченому абзацом другим цього пункту, вимога про сплату боргу (недоїмки) приймається відповідним органом доходів і зборів протягом десяти робочих днів з дня, що настає за днем вручення платнику акта перевірки, а за наявності заперечень платника єдиного внеску до акта перевірки приймається з урахуванням висновку про результати розгляду заперечень до акта перевірки. Орган доходів і зборів надсилає (вручає) вимогу про сплату боргу (недоїмки) платнику єдиного внеску протягом трьох робочих днів із дня її винесення.
Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів платника на суму боргу, що перевищує 10 гривень. Вимога про сплату боргу (недоїмки), окрім загальних реквізитів, повинна містити відомості про розмір боргу, у тому числі суми недоїмки, штрафів та пені, обов'язок погасити борг та можливі наслідки його непогашення в установлений строк.
Відповідно до пункту 1 розділу VI Інструкції №449 до платників, які не виконали визначені Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» обов'язки щодо нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску, застосовуються заходи впливу та стягнення.
Згідно пункту 3 розділу VI Інструкції № 449, фіскальні органи надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки) в таких випадках:
- якщо дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску фіскальними органами;
- якщо платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску;
- якщо платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій.
За приписами пункту 4 розділу VI Інструкції № 449 вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи фіскального органу.
З огляду на викладене, оскільки позивач не виконав свого обов'язку щодо нарахування та сплати єдиного внеску в 2017 році, І-ІV кварталах 2018 року та І кварталі 2019 року, відповідач правомірно, відповідно до вимог Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», обчислив суми єдиного внеску в загальному розмірі 21 030, 90 грн, яку зазначив в оскаржуваній вимозі про сплату боргу (недоїмки).
За таких обставин, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції рішення ухвалено при неповному з'ясуванні усіх обставин справи, при цьому, висновки суду не відповідають фактичним обставинам, тому воно підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.
Згідно ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно п. 4 ч. 1 ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи.
Керуючись ст. ст. 243, 250, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління ДФС у м. Києві - задовольнити.
Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 грудня 2019 року - скасувати.
Прийняти нове рішення, яким у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) - відмовити.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги до Верховного Суду.
Головуючий-суддя: Л.В. Губська
Судді: О.В. Епель
А.Г. Степанюк