Справа № 640/19177/18 Суддя (судді) першої інстанції: Мазур А.С.
28 квітня 2020 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача: Собківа Я.М.,
суддів: Земляної Г.В., Глущенко Я.Б.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 жовтня 2019 року у справі за адміністративним позовом Дочірного підприємства закритого акціонерного товариства Теувес Холдінг (Theeuwes Holding B.V.) "Тегра Україна ЛТД" до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -
Дочірнє підприємство закритого акціонерного товариства Теувес Холдінг (Theeuwes Holding B.V.) "Тегра Україна ЛТД" звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві, в якому просило визнати протиправними та скасувати:
- податкове повідомлення-рішення форми «В1» від 10.09.2018 року №0046761404 про зменшення суми бюджетного відшкодування ПДВ у розмірі 435467 грн. та застосування штрафних санкцій в сумі 108867 грн.;
- податкове повідомлення-рішення форми «В4» від 10.09.2018 року №0046801404 про зменшення суми від'ємного значення ПДВ у розмірі 15319, 00 грн.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 жовтня 2019 року адміністративний позов задоволено.
В апеляційній скарзі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві, посилаючись на порушення окружним адміністративним судом норм матеріального та процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи, просить скасувати вказане судове рішення та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Відповідно до ч.1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.
На адресу Шостого апеляційного адміністративного суду надійшов відзив на апеляційну скаргу від Дочірного підприємства закритого акціонерного товариства Теувес Холдінг (Theeuwes Holding B.V.) "Тегра Україна ЛТД", в якій позивач просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що Дочірнє підприємство закритого акціонерного товариства Теувес Холдінг (THEEUWES HOLDING B.V.) «Тегра Україна ЛТД» 20.06.2018 року подало до ДПІ у Печерському районі ГУ ДФС у м. Києві податкову декларацію з податку на додану вартість за травень 2018 року та заяву про повернення суми бюджетного відшкодування та/або суми коштів на рахунок у системі електронного адміністрування податку на додану вартість на суму 7159647,00 грн.
На підставі наказу начальника Головного управління ДФС у м. Києві №11309 від 18.07.2018 року та направлення на перевірку №1229/26-15-14-04-01 від 27.07.2018 року, у період з 27.07.2018 по 09.08.2018 було проведено документальну позапланову виїзну перевірку Дочірнього підприємства закритого акціонерного товариства Теувес Холдінг (THEEUWES HOLDING B.V.) «Тегра Україна ЛТД» з питань достовірності нарахування сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість на поточний рахунок платника податку за травень 2018 року.
За результатами вказаної перевірки складено Акт від 13.08.2018 року №790/26-15-14-04-01/21670383, яким встановлено порушення позивачем п.185.1 ст.185, п.198.1, п.198.3, п.198.6 ст.198, п.200.1, 200.4 ст.200, п.201.1 ст.201 Податкового кодексу України, що призвело до завищення суми бюджетного відшкодування ПДВ за травень 2018 року на суму 435467 грн. та завищення суми від'ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду за травень 2018 року на суму 15319 гривень.
На підставі Акту перевірки відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення №0046761404 від 10.09.2018 року, яким зменшено суму бюджетного відшкодування за травень 2018 року на суму 435467 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 108867 грн., а також податкове повідомлення-рішення №0046801404 від 10.09.2018 року, яким позивачу зменшено суму від'ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду на суму 15319 грн.
Не погоджуючись із висновками перевірки та винесеними за її результатом податковими повідомленнями-рішеннями позивач скористався правом їх оскарження в адміністративному порядку. Однак, за результатом розгляду його скарги рішенням ДФС України від 07.11.2018 №36277/6/99-99-11-01-01-25 оскаржувані ППР залишено без змін, а скаргу позивача - без задоволення.
Вважаючи оскаржувані податкові повідомлення-рішення відповідача протиправними та такими, що підлягають скасуванню, позивач звернувся до суду з позовом за захистом своїх охоронюваних законом прав та інтересів.
Колегія суддів, розглядаючи справу в межах доводів апеляційної скарги, дійшла висновку про обґрунтованість та правомірність висновків суду першої інстанції з огляду на наступне.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з п.44.1. ст.44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
Згідно з п. п.54.3.2. п.54.3. ст.54 ПК України контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо дані перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, заявлених у податкових (митних) деклараціях, уточнюючих розрахунках.
Згідно з п.185.1. ст.185 ПК України об'єктом оподаткування є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю.
Відповідно до п.198.1 ст.198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.
Пунктом 198.3 ст.198 ПК України визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Відповідно, враховуючи визначення виникнення права на віднесення сум податку до податкового кредиту, встановленого абз. «а» п.198.1 ст.198 ПК України, необхідно врахувати п.198.2 ст.198 Кодексу, яким встановлено дату виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту.
При цьому, слід зазначити п.198.3 ст.198 Кодексу, яким визначається податковий кредит звітного періоду. Також врахувати пп.198.5ст.198 ПК України, за яким платник податку зобов'язаний нарахувати податкові зобов'язання виходячи з бази оподаткування, визначеної відповідно до п.189.1 ст.189 цього Кодексу, та скласти не пізніше останнього дня звітного (податкового) періоду і зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних в терміни, встановлені цим Кодексом для такої реєстрації, зведену податкову накладну за товарами/послугами, необоротними активами, у разі якщо такі товари/послуги, необоротні активи призначаються для їх використання або починають використовуватися: в операціях, що не є господарською діяльністю платника податку.
За визначенням п.198.6 ст.198 Кодексу не відноситься до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст.201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п.201.11ст.201 цього Кодексу. При цьому, відповідно до п.201.7 ст.201 Кодексу податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).
Відповідно до п.201.10 ст.201 ПК України, при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.
Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
Сукупний аналіз вищезазначених норм Податкового кодексу України свідчить про те, що право на податковий кредит виникає у платника податків лише після одержання податкової накладної, оскільки це єдиний документ первинного бухгалтерського та податкового обліку, що містить у собі суму ПДВ, яку можливо відобразити в податкових деклараціях з ПДВ.
Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон від 16.07.1999р. № 996-ХІ «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (надалі - Закон № 996).
Згідно з абзацом 11 статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Відповідно до частини першої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.
Відповідно до абзацу другого пункту 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженогонаказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за номером 168/704, господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.
Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.
Таким чином, підтверджуючі первинні документи складаються відповідно до вимог бухгалтерського обліку, з питань щодо правильності їх оформлення необхідно звертатись до Міністерства фінансів України.
Системний аналіз наведених законодавчих норм дає змогу дійти висновку, що обов'язковою умовою підтвердження реальності здійснення господарських операцій є фактична наявність у платника податків первинних документів, фізичних, технічних та технологічних можливостей для здійснення відповідних операцій, а також зв'язку між фактом придбання товару (робіт/послуги), та подальшою господарською діяльністю.
Разом з тим, законодавець не визначив конкретного переліку документів, якими платник повинен підтвердити реальність виконання господарської операції, для бухгалтерського обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій.
На підтвердження реальності здійснених операцій позивач надав наступні документи: договір поставки №40-02-18-0138, укладений між позивачем та ТОВ «ГЛЯНЦ АГРО» 08.05.2018 (надалі - Договір), відповідно до п.1.1 якого продавець (ТОВ «ГЛЯНЦ АГРО») зобов'язується поставити та передати у власність покупця (позивач) сою товарну у кількості 200,00 тон +/- 10%, а покупець - прийняти та оплатити товар. Згідно п.3.1 Договору, ціна товару, що продається за Договором, становить 11208,33 грн., крім того ПДВ - 2241,67 грн., всього - 13450,00 грн. за одну тону Загальна сума Договору складає 2 690 000,00 грн. у т.ч. ПДВ. Відповідно до п.4.3 Договору, датою поставки партії товару та переходу права власності є дата, вказана у видатковій накладній з відміткою про прийняття покупцем, оформленій сторонами у порядку, встановленому чинним законодавством. Додаткові угоди до Договору: №1 від 11.05.2018, якою у зв'язку з поставкою продавцем сої товарної у кількості 42,08 тон, якість якої не відповідає вимогам, встановленим Договором, сторонами була визначена ціна вказаної партії у сумі 11044, 88 грн. за одну тон та ПДВ у сумі 2 208, 98 грн., що в загальній сумі складає - 13 253,86 грн. №2 від 11.05.2018, якою у зв'язку з поставкою продавцем сої товарної у кількості 25,38 тон, якість якої не відповідає вимогам, встановленим Договором, сторонами була визначена ціна вказаної партії у 11 157, 41 грн. за одну тону та ПДВ у сумі 2 231, 48 грн., що в загальній сумі складає -13388,89 грн.; №3 від 11.05.2018, якою у зв'язку з поставкою продавцем сої у кількості 41,42 тон, якість якої не відповідає вимогам, встановленим Договором, сторонами була визначена ціна вказаної партії у сумі 11 125, 00 грн. за одну тону та ПДВ у сумі 2 225, 00 грн., що в загальній сумі складає 13350,00 грн.; №4 від 15.05.2018, якою у зв'язку з поставкою продавцем сої у кількості 34,62 тон, якість якої не відповідає вимогам, встановленим Договором, сторонами була визначена ціна вказаної партії у сумі 10697, 90 грн. за одну тону, крім того ПДВ у сумі 2139, 58 грн., що в загальній сумі складає 12837,48 грн.; №5 від 17.05.2018, якою у зв'язку з поставкою продавцем сої у кількості 34,92 тон, якість якої не відповідає вимогам, встановленим Договором, сторонами була визначена ціна вказаної партії у сумі 10 966, 82 грн. за одну тону, крім того ПДВ у сумі 2193, 36 грн.. що в загальній сумі складає 13160,18 грн.
Всього, як вказує позивач, на виконання Договору ТОВ «ГЛЯНЦ АГРО» на адресу позивача було поставлено сої товарної у кількості 204,46 тон на загальну суму 2704714,41 грн., у т.ч. ПДВ.
Відповідно до п.4.2 Договору, поставка товару здійснювалася на умовах DAT склад покупця (Вінницька область, м. Гайсин, вул. Станційна, 1) (Інкотермс 2010).
Згідно п.4.6 Договору, продавець зобов'язаний здійснити поставку товару в технічно справних автомобілях (самоскидами або вантажними авто всіх марок без причепа та з напівпричепом).
На підтвердження поставки та перевезення в адресу позивача вищевказаної кількості сої позивачем надано видаткові накладні №13-16 від 11.05.2018, №17 від 15.05.2018 та №18 від 17.05.2018, товарно-транспортні накладні №1-4 від 10.05.2018, №Н-00627, №Н-00633, №Н-00634 від 11.05.2018, №5 від 14.05.2018, №Н-00671 від 15.05.2018, №6 від 16.05.2018, №Н-00708 від 17.05.2018; накладні на перевезення №Н-00626 від 11.05.2018.
Отримання від імені позивача поставленої ТОВ «ГЛЯНЦ АГРО» сої здійснював представник позивача Кухарчук О.С. на підставі довіреності №206 від 08.05.2018, яка зареєстрована у книзі обліку довіреностей позивача за №206.
Фактичне отримання позивачем сої, поставленої ТОВ «ГЛЯНЦ АГРО» також зафіксовано у журналі приймання сировини автомобільним транспортом на Гайсинській філії позивача за місцем розташування заводу з переробки олійних культур із вказанням дати, номеру зважування, державного номеру автомобільного транспорту, ваги (брутто, тари, нетто), назви вантажу, найменування постачальника та номера накладної на перевезення та ТТН.
Прибуття вантажних автомобілів, якими на склад позивача доставлялася придбана у ТОВ «ГЛЯНЦ АГРО» соя, зафіксовано у журналі позивача за №149/17 ОВ-ВПС АТ (з 25.03.2018 по 29.05.2018) обліку ввозу/вивозу продукції та сировини (соя, макуха соєва, олія) автомобільним транспортом на об'єкті «Підприємство» «Терра Україна ЛТД» із вказанням часу в'їзду та виїзду автомобіля з території, марки та державного номера автомобіля, назви продукції, найменування відправника (постачальника), П.І.Б. одержувача від позивача, дати та номеру ТТН, ваги брутто, тари та нетто тощо.
В рахунок оплати отриманої сої позивач здійснив перерахування шляхом безготівкового переказу на поточний рахунок ТОВ «ГЛЯНЦ АГРО» грошових коштів у повній вартості отриманого товару, що підтверджується платіжними дорученнями №24293, №24294, №24295 від 14.05.2018, №24338 від 16.05.2018, №24417 від 22.05.2018, №24500 від 29.05.2018, №24513 від 30.05.2018 та №24574 від 04.06.2018.
За результатами здійснених поставок ТОВ «ГЛЯНЦ АГРО» виписало та надіслало позивачу податкові накладні №4-7 від 11.05.2018, №9 від 15.05.2018 та №10 від 17.05.2018. Вказані податкові накладні зареєстровані в Єдиному реєстрі податкових накладних 25.05.2018, що підтверджується витягом №361230 від 14.11.2018.
Суми ПДВ, нараховані позивачем під час придбання сої у ТОВ «ГЛЯНЦ АГРО» у сумі 450785,73 грн., відображені у складі податкового кредиту (ряд.10.1) декларації та у Додатку 5 до декларації з ПДВ за травень 2018 року від 20.06.2018 реєстраційний номер 9123818112.
Позивачем у декларації з ПДВ за травень 2018 року задекларовано суму ПДВ до відшкодування на поточний рахунок, у тому числі по фактично сплаченій ТОВ «ГЛЯНЦ АГРО» сумі - 435467 грн. (ряд.20.2.1). Не сплачена у травні 2018 року сума ПДВ у розмірі 15319 грн. зарахована до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду (ряд.21 декларації).
Як вбачається з позовної заяви, придбана у ТОВ «ГЛЯНЦ АГРО» соя була передана позивачем на переробку для виготовлення готової продукції - олії, олії гідратованої та макухи соєвої. На підтвердження цього позивачем надано акти внутрішнього пересування олійного насіння та накладні на внутрішнє переміщення зі складських приміщень на виробництво. Фактична переробка сої, придбаної у ТОВ «ГЛЯНЦ АГРО», підтверджується позивачем наданими ним актами списання сої зі складських приміщень на цех переробки.
З наявного у матеріалах справи виробничого звіту за 01.05.2018 - 31.05.2018 вбачається, що у травні 2018 року на заводі позивача фактично перероблено 3712,160 тон сої у готову продукцію у кількості 3570,605 тон (олія - 290,680 тон, олія гідратована - 204,590 тон та макуха соєва - 3075,335 тон). За твердженням позивача до переробленої у травні 2018 року 3712,160 тон сої увійшли також 204,46 тон сої, придбаної у ТОВ «ГЛЯНЦ АГРО» та перероблені на макуху соєву.
На підтвердження реалізації перероблено з сої макухи соєвої позивачем до матеріалів справи надано звіт по реалізації макухи соєвої за травень 2018 року, відповідно до якого - залишок макухи на 01.05.2018 становив - 692,50 тон, вироблено - 3075,335 тон, реалізовано на території України - 3436,80 тон, залишок на 31.05.2018 - 331,035 тон.
На підтвердження фізичних, технічних та технологічних можливостей позивача для здійснення ним господарської діяльності, позивачем надано копію договору оренди, укладеного з ТОВ «Теувес Ріел Істейт» 01.08.2016, відповідно до якого позивачем орендується склад №1 площею 2010,90 кв.м, цех пресування площею 1862,50 кв.м, адмінкорпус площею 443,10 кв.м, металеві силоса для сої потужністю 5000 тон.
Позивач станом на 31.05.2018 має основні засоби по бухгалтерському рахунку 10 «Основні засоби» балансовою вартістю 73349842,74 грн., інші необоротні матеріальні активи по бухгалтерському рахунку 11 «Основні засоби» балансовою вартістю 398632,83 грн. У травні 2018 року кількість працюючих у позивача, у тому числі виробничого персоналу, згідно штатного розкладу, що діяв у цьому місяці, складала 108 чоловік.
Згідно поданого позивачем 04.12.2017 до органів статистики офіційного звіту про площі та валові збори сільськогосподарських культур, плодів, ягід і винограду на 01.12.2017, позивач мав у користування посівну площу 845,0 га, на якій самостійно вирощено 17745,0 центнерів (177,45 тон) сої.
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що здійснення господарських операцій між позивачем та ТОВ «ГЛЯНЦ АГРО» підтверджується дослідженими належним чином оформленими первинними документами, які містяться в матеріалах справи та відповідають вимогам, встановленим статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».
Як вбачається з Акту перевірки, нереальність здійснення господарських операцій між ТОВ «ГЛЯНЦ АГРО» та його постачальниками - ТОВ «Екологічні аграрні технології» та ТОВ «Голва» в частині придбання сої у кількості 602,47 тон, встановлена відповідачем виходячи з аналізу зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних. Зокрема, згідно даних ЄРПН за період серпень 2017 року - травень 2018 року вищевказані контрагенти ТОВ «ГЛЯНЦ АГРО» не придбавали насіння сої. Згідно відомостей про наявність земельних ділянок за 2017 рік, по ТОВ «Екологічні аграрні технології» відображено 754,9 га земельних ділянок, проте, невелика кількість штатних працівників по вказаному підприємству, а також відсутність відомостей про кількість працюючих, наявність власних чи орендованих виробничих потужностей, відомостей про земельні ділянки ТОВ «Голва», на думку відповідача, унеможливлює встановлення реальності вирощування зазначеними підприємствами сої, яка була поставлена ТОВ «ГЛЯНЦ АГРО», а у подальшому - позивачу.
Щодо висновків відповідача, отриманих з баз даних ДФС України в розрізі контрагентів ТОВ «ГЛЯНЦ АГРО» - ТОВ «Екологічні аграрні технології» та ТОВ «Голва» щодо відсутності по одному з них інформації по основних фондах, фінансового звіту у базі чи іншої інформації, колегія суддів зазначає, що вони не відповідають критерію юридичної значимості, оскільки не ґрунтуються на безпосередньому аналізі первинних документів, а отже не є належними доказами в розумінні процесуального закону.
Вказаної правової позиції дотримується Верховний Суд в постанові від 18.06.2018р. у справі № 806/4988/13-а.
Суд також керується правовою позицією Верховного Суду, висловленою ним у постановах від 24.01.2018 у справі №824/942/13, від 14.03.2018 у справі №803/1198/16, відповідно до якої можлива відсутність у контрагентів трудових ресурсів та виробничих потужностей для самостійного виконання договірних зобов'язань, не свідчить про неможливість виконати відповідні роботи, послуги чи поставки та не є підставою для виключення з податкового обліку саме з цих мотивів, витрат на оплату цих товарів (робіт, послуг), у тому числі й по ПДВ.
З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивач як платник податків самостійно несе відповідальність за достовірність і своєчасність обчислення та сплату лише ним податку до бюджету відповідно до законодавства України. Він не може нести відповідальність за порушення контрагентами правил здійснення господарської діяльності та/або податкової дисципліни, як і не може нести відповідальність за неподання контрагентом первинних документів. У разі якщо контрагентом були допущені порушення норм податкового або іншого законодавства, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цього контрагента, а не сумлінного платника податків.
Згідно з ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Всі наведені апелянтом доводи не спростовують вірних висновків суду першої інстанції.
Положеннями ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись статтями 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві залишити без задоволення.
Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 жовтня 2019 року залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя-доповідач Собків Я.М.
Суддя Земляна Г.В.
Суддя Глущенко Я.Б.