Справа № 640/13068/19 Суддя (судді) першої інстанції: Шулежко В.П.
28 квітня 2020 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача: Собківа Я.М.,
суддів: Земляної Г.В., Глущенко Я.Б.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 січня 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу, -
ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва, з позовом до Головного управління ДФС у м. Києві в якому просив скасувати повністю вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 11.05.2019 року №Ф-161137-17 ГУ ДФС у м. Києві.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 січня 2020 року адміністративний позов задоволено повністю.
В апеляційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення окружним адміністративним судом норм матеріального та процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи, просить скасувати вказане судове рішення та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Відповідно до ч.1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.
На адресу Шостого апеляційного адміністративного суду надійшов відзив на апеляційну скаргу від ОСОБА_1 , в якій позивач просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в ДПІ у Шевченківському районі ГУ ДФС у м. Києві, з 10.08.2001 року взятий на облік як платник єдиного внеску.
З 01.01.2012 платником обрано спрощену систему оподаткування.
Головним управлінням ДФС у м. Києві відповідно до Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" та на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів, позивачу 11.05.2019 виставлено вимогу про сплату боргу (недоїмки) ) №Ф-161137-17 на загальну суму боргу 1338,09 грн.
Не погоджуючись з вказаною вимогою про сплату недоїмки, в порядку ч.4 ст.25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» позивач звернувся зі скаргою від 23.05.2019 року на Вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 11.05.2019 року №Ф-161137-17 до Державної фіскальної служби України.
Державною фіскальною службою України прийнято рішення про результати розгляду скарги від 25.06.2019 року №28947/6/99-99-11-05-02-25, яким вимогу про сплату від 11.05.2019 року №Ф-161137-17 - залишено без змін, а скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 від 23.05.2019 б/н - залишено без задоволення.
Вважаючи вказані дії відповідача протиправними, а свої права порушеними, позивач звернувся до суду з відповідним позовом.
Колегія суддів, розглядаючи справу в межах доводів апеляційної скарги, дійшла висновку про обґрунтованість та правомірність висновків суду першої інстанції з огляду на наступне.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08 липня 2010 року №2464-VI (надалі - Закон України від 08.07.2010 № 2464-VI (в редакції, що діяла на момент винесення оскаржуваної вимоги)) визначає правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку.
Згідно з частинами 2, 3 статті 9 Закону України від 08.07.2010 №2464-VI, обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок. Обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.
Відповідно до частини 8 вказаної статті Закону України від 08.07.2010 №2464-VІ платники єдиного внеску, крім платників, зазначених у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 20 числа наступного місяця, крім гірничих підприємств, які зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 28 числа наступного місяця.
Платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 Закону України від 08.07.2010 №2464-VI, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.
Періодом, за який платники єдиного внеску подають звітність до органу доходів і зборів (звітним періодом), є календарний місяць, крім платників, зазначених у пунктах 4 і 5 частини першої статті 4 цього Закону, для яких звітним періодом є календарний рік. У разі державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця її останнім звітним періодом є період з дня закінчення попереднього звітного періоду до дня державної реєстрації припинення підприємницької діяльності такої фізичної особи.
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 7 Закону України від 08.07.2010 №2464-VІ єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.
У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Водночас, перелік платників та особливості сплати єдиного внеску в залежності від категорії унормовано статтею 4 Закону України від 08.07.2010 №2464-VІ.
Так, у відповідності до пунктів 4, 5 частини 1 статті 4 Закону України від 08.07.2010 №2464-VI платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування; особи, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності віднесені до платників єдиного внеску.
Положеннями розділу IV Порядку формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженого наказом Міністерства фінансів України №435 від 14.04.2015 передбачено, що особи, які провадять незалежну професійну діяльність, отримують дохід від цієї діяльності та одночасно є фізичними особами-підприємцями, формують та подають до органів доходів і зборів окремі Звіти відповідно до виду діяльності та обраної системи оподаткування.
Таким чином, однією з необхідних умов для обчислення єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є проведення відповідної перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.
Згідно копій платіжних доручень №101 від 02.04.2018 на суму 2 457,18 грн., №119 від 16.07.2018 на суму 2 457,18 грн., №139 від 24.10.2018 на суму 2 457,18 грн., квитанції №77 від 21.01.2019 на суму 2 457,18 грн., які містяться в матеріалах справи, позивачем за 2018 рік до бюджету перераховано 9 828,72 грн.
Таким чином, позивачем за 2018 рік повністю та відповідно до вимог чинного податкового законодавства України зараховано та перераховано суми єдиного соціального внеску.
Також згідно копії платіжного доручення №169 від 05.04.2019, позивачем за І квартал 2019 року перераховано до бюджету 2754,18 грн.
З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивачем повністю до бюджету сплачено суми єдиного соціального внеску, як за 2018 рік, так і за перший квартал 2019 року, а отже позивачем у повному обсязі виконано зобов'язання зі сплати єдиного соціального внеску.
Згідно з ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Всі наведені апелянтом доводи не спростовують вірних висновків суду першої інстанції.
Положеннями ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись статтями 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві залишити без задоволення.
Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 січня 2020 року залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя-доповідач Собків Я.М.
Суддя Земляна Г.В.
Суддя Глущенко Я.Б.