П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
29 квітня 2020 р.м.ОдесаСправа № 540/2663/19
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді - Коваля М.П.,
суддів - Домусчі С.Д.,
- Кравця О.О.,
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одеса апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області на рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 10 лютого 2020 року, прийняте у складі суду судді Варяняка С.О. в місті Херсон по справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,-
У грудні 2019 року ОСОБА_1 звернулась до Херсонського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області, в якому просила суд:
- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області, яка полягає у невиплаті пенсії ОСОБА_1 , за період з 01.10.2016 року по 01.10.2019 року;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Херсонській області виплатити заборгованість по пенсії ОСОБА_1 за період з 01.10.2016 року по 01.10.2019 року.
Рішенням Херсонського окружного адміністративного суду від 10 лютого 2020 року позов задоволено. Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області, яка полягає у невиплаті пенсії ОСОБА_1 за період з 01.09.2016 року по 31.10.2019 року. Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Херсонській області виплатити заборгованість по пенсії ОСОБА_1 за період з 01.09.2016 року по 31.10.2019 року у сумі 168207 грн. 22 коп. Допущено негайне виконання рішення у межах суми стягнення пенсії за один місяць. Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Херсонській області подати звіт про виконання судового рішення у місячний строк з дати набрання рішення законної сили.
Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, Головне управління Пенсійного фонду України в Херсонській області звернулось до П'ятого апеляційного адміністративного суду з апеляційною скаргою, в якій вважає судове рішення постановленим з порушенням вимог матеріального та процесуального права, тому просить рішення суду першої інстанції скасувати та постановити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що судом першої інстанції не враховано доводи відповідача щодо відсутності в діях ГУ ПФУ протиправності, оскільки позивачем вимоги Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» в частині зобов'язання повідомляти про зміну місця проживання структурний підрозділ з питань соціального захисту населення районних, районних у місті Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад за новим місцем проживання протягом 10 днів з дня прибуття до нового місця проживання не виконано, місцеперебування позивача з 01.10.2016 не відомо. Апелянт вказує, що рішення про припинення позивачу соціальних виплат позивачем не оскаржувалось, виплату пенсії позивачу поновлено з 01.09.2019 року, в поточному режимі пенсія позивачу виплачується з листопада 2019 року.
Апелянт не погоджується із висновками суду першої інстанції про відсутність підстав припинення виплати пенсії передбачені ст. 49 Закону № 1058, оскільки частина перша статті 49 Закону передбачає можливість припинення виплати пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду, якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості, а також в інших випадках, передбачених законом, а за змістом частини 3 статті 7 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» особи, які перебувають у складних життєвих обставинах і зареєстровані внутрішньо переміщеними, мають право на отримання соціальних послуг відповідно до законодавства України саме за місцем реєстрації фактичного, а не будь-якого місця проживання. Апелянт також не погоджується із неврахуванням судом першої інстанції змін, внесених постановою Кабінету Міністрів України від 21.08.2019 № 788, оскільки саме на виконання пункту 1 постанови № 637 ОСОБА_1 за період з 01.10.2016 по 31.08.2019 Головним управлінням Фонду обліковано суму пенсії, яка буде виплачена на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України. Апелянт вважає, що суд першої інстанції безпідставно вийшов за межі позовних вимог, оскільки позовні вимоги містили вимогу щодо поновлення виплати пенсії за період з 01.10.2016 по 01.10.2019 року, а також не містили суми заборгованості виплати пенсії 168207,22 грн.
Крім того, апелянт вказує на відсутність підстав для задоволення позовних вимог з підстав подання адміністративного позову з пропущенням строку звернення до адміністративного суду. Апелянт також не погоджується із висновками суду в частині зобов'язання Головного управління Фонду подати звіт про виконання судового рішення, оскільки законодавством визначено порядок виконання судових рішень органами державної виконавчої служби.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 - пенсіонер за віком, зареєстрована адресою: АДРЕСА_1 .
В 2014 році позивач виїхала з тимчасово окупованої території та була взята на облік як внутрішньо переміщена особа відповідно до довідки від 18.11.2014 року № 6512-5859. Фактичне місце проживання: АДРЕСА_2 .
ОСОБА_1 перебуває на обліку в Олешківському відділі обслуговування громадян Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області з 01.07.2014 року як внутрішньо переміщена особа та отримує пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Відповідно до витягу з протоколу № 11 від 09.09.2016 року засідання комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо перемішеним особам та вирішення питань, пов'язаних із призначенням державної соціальної допомоги малозабезпеченим сім'я, наданням субсидій, пільг населенню у виняткових випадках за результатами розгляду подання з урахуванням акту обстеження соціально-побутових умов № 909 від 28.07.2016 року, відповідно до пп. 2 п. 12 Порядку здійснення контролю за проведення соціальних виплат внутрішню переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 червня 2016 р. № 365 вирішено припинити соціальні виплати внутрішньо переміщеній особі ОСОБА_1 .
30.09.2019 року ОСОБА_1 звернулася до Олешківського відділу обслуговування громадян (сервісного центру) Головного управління Фонду із заявою про поновлення виплати пенсії як внутрішньо переміщеній особі.
Листом Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області від 28.10.2019 року № 702/П-99-1 ОСОБА_1 повідомлено, що враховуючи акт обстеження матеріально-побутових умов від 28.07.2016 № 909 комісією з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам та вирішення питань, пов'язаних із призначенням державної соціальної допомоги малозабезпеченим сім'ям, наданням субсидій, пільг населенню у виняткових випадках Олешківської районної державної адміністрації прийнято рішення про припинення соціальних виплат (витяг з протоколу від 09.09.2016 №11). Виплату пенсії припинено з 01.10.2016. Після надходження інформації з Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб, пенсію поновлено з 01.09.2019 року. В поточному режимі пенсія буде виплачуватися з листопада 2019 року.
Щодо поновлення виплати пенсії з жовтня 2016 року відповідач повідомив, що виплата пенсій внутрішньо переміщеним особам здійснюється з урахуванням змін, внесених постановою Кабінету Міністрів України від 21.08.2019 № 788 "Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України" до постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 № 637 "Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам", яка набрала чинності 21.08.2019.
Головним управлінням Пенсійного фонду України в Херсонській області направлено клопотання до Пенсійного фонду України щодо виплати боргу за період з 01.09.2019 року по 30.10.2019 року.
Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача, яка полягає у невиплаті пенсії ОСОБА_1 , за період з 01.10.2016 року по 01.10.2019 року, позивач звернулася до суду з адміністративним позовом.
Вирішуючи спірне питання, суд першої інстанції дійшов висновку про порушення відповідачем вимог ст. 19 Конституції України, ч.1 ст. 49 Закону №1058-VI, оскільки з 01.10.2016 року позивачу припинено виплату пенсії за відсутності законодавчо встановлених підстав. Суд першої інстанції дійшов висновку, що оскільки відповідач припинив виплату пенсії позивачу з 10.10.2016 року, тому посилання відповідача на приписи постанови Кабінету Міністрів України від 21.08.2019 року № 788, які ще не діяли на час вчинення протиправних дій є безпідставним. Суд першої інстанції, з метою повного захисту прав і інтересів позивача, дійшов висновку щодо необхідності вийти за межі позовних вимог та зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Херсонській області виплатити заборгованість по пенсії ОСОБА_1 за період з 01.09.2016 року по 31.10.2019 року у сумі 168207,22 грн. Окрім того, суд дійшов висновку, що позивач строків звернення до суду із позовом не пропустила.
Вирішуючи дану справу в апеляційній інстанції, колегія суддів виходить з наступного.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Частиною 6 ст. 92 Конституції України встановлює, що виключно законами України визначаються, зокрема, основи соціального захисту, форми і види пенсійною забезпечення.
З 22.11.2014 набрав чинності Закон України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від 20.10.2014 № 1706-VII (далі - Закон №1706- VII), яким відповідно до Конституції та законів України, міжнародних договорів України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, закріплені гарантії для внутрішньо переміщених осіб.
Відповідно до ст. 14 Закону № 1706-VII внутрішньо переміщені особи користуються тими ж правами і свободами відповідно до Конституції, законів та міжнародних договорів України, як і інші громадяни України, що постійно проживають в Україні. Забороняється їх дискримінація при здійсненні ними будь-яких прав і свобод на підставі того, що вони є внутрішньо переміщеними особами.
Зокрема, згідно з ст. 7 цього Закону, для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на пенсійне забезпечення, на отримання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України. Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв'язання проблем, пов'язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам. Громадянин пенсійного віку, особа з інвалідністю, дитина-інвалід та інша особа, яка перебуває у складних життєвих обставинах, яких зареєстровано внутрішньо переміщеними особами, мають право на отримання соціальних послуг відповідно до законодавства України за місцем реєстрації фактичного місця проживання такої внутрішньо переміщеної особи.
У п. 1 постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 № 637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» встановлено, що призначення та продовження виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення, надання соціальних послуг за рахунок коштів державного бюджету та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування внутрішньо переміщеним особам здійснюються за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою, виданою згідно з Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 01.10.2014 № 509. Виплата (продовження виплати) пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення (далі - соціальні виплати), що призначені зазначеним особам, здійснюється виключно через рахунки та мережу установ і пристроїв Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України".
У рішенні Верховного Суду у зразковій справі про припинення виплати пенсії внутрішньо переміщеній особі від 03.05.2018 у справі № 805/402/18, Суд докладно проаналізував статус внутрішньо переміщеної особи та дійшов висновку, що спеціальний статус внутрішньо переміщеної особи не збігається та не може підміняти собою жоден із закріплених у Конституції України конституційно-правових статусів особи, та не є окремим конституційно-правовим статусом особи. Проте реєстрація особи як внутрішньо переміщеної надає можливість державним органам врахувати її особливі потреби. Серед таких особливих потреб - доступ до належного житла та правової допомоги, доступ до спеціальних державних програм, зокрема адресних програм для внутрішньо переміщених осіб, тощо. Очевидно, що статус внутрішньо переміщеної особи надає особі спеціальні, додаткові права (або "інші права", як це зазначено у ст. 9 Закону № 1706-VII), не звужуючи, між тим, обсяг конституційних прав та свобод особи та створюючи додаткові гарантії їх реалізації (п. 50, 51).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04.09.2018 у справі № 805/402/18 дійшов висновку, що нормативно-правовим актом, яким визначено підстави припинення пенсійних виплат (які є складовою порядку пенсійного забезпечення), є Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування". Інші нормативно-правові акти у сфері правовідносин, врегульованих даним Законом, можуть застосовуватися виключно за умови, якщо вони не суперечать цьому Закону.
Відповідно частини 1 статті 49 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" передбачено, що виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України; 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.
Отже, закон, який є спеціальним, вичерпних випадків припинення пенсійних виплат не передбачав, але унормовував, що ці інші випадки припинення пенсійних виплат можуть бути передбачені тільки законом.
Постановою Кабінету Міністрів України "Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам" від 08.06.2016 року № 365 затверджено Порядок призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам та Порядок здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування.
Згідно п. 12 Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, соціальні виплати припиняються у разі, зокрема, встановлення факту відсутності внутрішньо переміщеної особи за фактичним місцем проживання/перебування згідно з актом обстеження матеріально-побутових умов сім'ї.
Разом з тим, зазначені підстави не є передбаченими законом підставами для припинення виплати пенсії, оскільки постанова Кабінету Міністрів України № 365 "Про деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам" не є законом, а є підзаконним нормативно-правовим актом, який має нижчу юридичну силу, що значно звужує встановлене законодавством право на отримання пенсії позивачем, а тому право позивача на отримання пенсії було безпідставно порушено відповідачем. Отже, зазначені відповідачем підстави не є належними для припинення пенсійних виплат в розумінні статті 49 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Відповідно до висновків Верховного Суду, викладених зокрема у постанові від 09 квітня 2020 року (справа №185/3103/17), непідтвердження фактичного місця проживання не є передбаченою законом підставою для припинення виплати пенсії, а Постанова Кабінету Міністрів України № 365 є підзаконним нормативно-правовим актом, який обмежує встановлене законодавством право на отримання пенсії позивачем.
Крім того, згідно статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", практика Європейського Суду з прав людини є джерелом права.
Як зазначив Європейський суд з прав людини в рішенні у справі "Пічкур проти України", яке набрало статусу остаточного 7 лютого 2014 року, право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункт 51 цього рішення). У пункті 54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань ЄСПЛ достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції, про порушення відповідачем вимог ст. 19 Конституції України, ч.1 ст. 49 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", оскільки з 01.10.2016 року позивачу припинено виплату пенсії за відсутності законодавчо встановлених підстав. Разом з тим, доводи апеляційної скарги у цій частині ґрунтуються на помилковому тлумаченні апелянтом норм матеріального права та колегією суддів до уваги не приймаються.
Щодо посилань апелянта на положення постанови Кабінету Міністрів України від 21.08.2019 року № 788 про те, що загальна сума пенсії буде виплачена на умовах окремого порядку, колегія суддів зазначає, що оскільки позивачу, як внутрішньо переміщеній особі, припинили виплату пенсії не у спосіб, передбачений законодавством, жодних змін у закон щодо особливостей виплати заборгованості пенсіонерам, які є внутрішньо переміщеними особами, Верховною Радою не приймались, і у випадку суперечності норм підзаконного акту нормам закону необхідно застосовувати норми закону, оскільки він має вищу юридичну силу. Крім того, оскільки Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" передбачено строкові обмеження стосовно виплат пенсії за минулий час: три роки - для особи, яка не отримувала нараховану пенсію з власної вини та без обмеження строку - для особи, яка не отримувала нараховану пенсію з вини відповідного суб'єкта владних повноважень, тому встановлення такого окремого порядку для внутрішньо переміщених осіб, зокрема з числа пенсіонерів при отриманні соціальних (в тому числі пенсійних) виплат вказує на наявність невірного поводження в порівнянні з іншими пенсіонерами, що призводить до обмеження їх можливості у реалізації свого права, гарантованого державою на соціальний захист.
Крім того, доводи апелянта щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог з підстав подання адміністративного позову з пропущенням строку звернення до адміністративного суду колегія суддів оцінює критично з огляду на наступне.
Так зокрема частиною 2 статті 122 КАС України встановлено шестимісячний строк звернення до адміністративного суду, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Зміст наведеної норми свідчить про те, що КАС України є загальним законом, яким врегульовані строки звернення до адміністративного суду за захистом прав. Водночас відносини щодо строків звернення до адміністративного суду регулюються не тільки нормами КАС України, а й іншими законами України.
Спеціальним законом, яким врегульовано правовідносини щодо пенсійного забезпечення громадян, строки та порядок перерахунку пенсій є Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування". Відповідно до ч. 2 ст. 46 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком.
Оскільки позивач звернувся до суду з позовом про виплату заборгованості пенсії, право на яку відповідачем не заперечується, однак було піддано формальним обмеженням, з підстав та у спосіб, які суперечать вимогам Конституції та законів України, згідно ч. 2 ст. 46 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" виплата пенсії позивачу підлягає поновленню з моменту її припинення.
Крім того, колегія суддів враховує, що про підстави припинення виплат пенсії, позивач дізналась вже після отримання листа Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області від 28.10.2019 року № 702/П-99-1.
Щодо доводів апелянта в частині неправомірності встановлення судом першої інстанції судового контрою шляхом встановлення строку для надання звіту про виконання судового рішення, суд апеляційної інстанції зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення. Тобто, законодавством передбачено право суду встановлювати судовий контроль про виконання судового рішення. Посилання апелянта, що законодавством визначено порядок виконання судових рішень органами державної виконавчої служби колегія суддів вважає неспроможними, оскільки згідно ч.2 ст. 372 КАС України, судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання. Сторона по справі, на користь якої ухвалено рішення суду, має право, а не зобов'язана звертатись до виконавчої служби для примусового виконання рішення суду. При цьому, сторона також має право звернутись до суду із клопотанням про встановлення судового контролю за виконанням судових рішень в адміністративних справах, що на переконання колегії суддів є альтернативним способом забезпечення виконання рішень суду.
Дослідивши матеріали справи, колегія суддів зазначає, що із витягу з електронної пенсійної справи ОСОБА_1 , наданого відповідачем до суду першої інстанції (а.с. 85-87), чітко вбачається, що розмір заборгованості відповідача за період з 01.10.2016 року по 01.10.2019 року складає 168207,22 грн., оскільки у колонці 3 «Місяць нарахування» першим зазначено жовтень 2016 року, при цьому зазначені суми заборгованості позивачу не виплачені, що сторонами по справі не заперечується. Згідно ч. 2 ст. 9 КАС України, суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень. Отже, адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного владними суб'єктами, а вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення. Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції щодо наявності з метою повного захисту прав і інтересів позивача підстав вийти за межі позовних вимог та зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Херсонській області виплатити заборгованість по пенсії ОСОБА_1 у сумі 168207,22 грн.
Таким чином, у цій частині доводи апеляційної скарги ґрунтуються на суб'єктивній оцінці фактичних обставин справи та доказів, а також на невірному тлумаченні норм матеріального та процесуального права.
Разом з тим, колегія суддів погоджується із доводами апелянта в частині необґрунтованості виходу судом першої інстанції за межі позовних вимог у частині визначення дати припинення виплати пенсії, оскільки позовні вимоги містили вимогу щодо поновлення виплати пенсії за період з 01.10.2016 по 01.10.2019 року, а суд першої інстанції, задовольняючи позов, зобов'язав виплатити заборгованість за період з 01.09.2016 року по 31.10.2019 року без належного обґрунтування.
Згідно положень ст. 317 КАС України, зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
За таких обставин, оскільки судом першої інстанції правильно вирішено справу по суті та визначено суму заборгованості пенсії, проте помилково визначив дату припинення виплати пенсії з 01.09.2016 року, а не з 01.10.2016 року, колегія суддів вважає, що судове рішення, відповідно до вимог ст. 317 КАС України, підлягає зміні шляхом викладення абзаців другого та третього резолютивної частини рішення суду першої інстанції у новій редакції, а в іншій частині рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 10 лютого 2020 року підлягає залишенню без змін.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 292, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд,-
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області на рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 10 лютого 2020 року - задовольнити частково.
Рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 10 лютого 2020 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії. - змінити, виклавши абзаци другий та третій резолютивної частини рішення у наступній редакції:
«Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області, яка полягає у невиплаті пенсії ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_1 , АДРЕСА_3 ) за період з 01.10.2016 року по 31.10.2019 року.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Херсонській області (код ЄДРПОУ 21295057, вул. 28 Армії, 6, м. Херсон, 73005) виплатити заборгованість по пенсії ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_1 , АДРЕСА_3 ) за період з 01.10.2016 року по 31.10.2019 року у сумі 168207 грн. 22 коп.»
В іншій частині рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 10 лютого 2020 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Верховного Суду.
Головуючий суддя: М. П. Коваль
Суддя: С.Д. Домусчі
Суддя: О. О. Кравець