Іменем України
29 квітня 2020 року
Київ
справа №814/1126/17
адміністративне провадження №К/9901/22887/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого судді (судді-доповідача) - Данилевич Н.А.,
суддів - Смоковича М.І.,
Шевцової Н.В.,
розглянувши у порядку письмового провадження
касаційну скаргу Головного управління Національної поліції в Миколаївській області на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 21 листопада 2017 року (головуючий суддя - Запорожан Д.В., судді - Яковлєв О.В., Танасогло Т.М.) у справі
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Національної поліції в Миколаївській області
про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення коштів,
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ГУНП в Миколаївській області про визнання протиправним та скасування наказу від 16.05.2017 №432 о/с в частині звільнення зі служби в поліції заступника начальника відділу поліції-начальника слідчого відділу Центрального відділу поліції ГУНП в Миколаївській області підполковника поліції ОСОБА_1 , наказу №106 о/с від 18.05.2017, наказу №402 о/с від 03.05.2017 про припинення нарахування щомісячної заробітної плати та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, поновлення на посаді заступника начальника відділу поліції-начальника слідчого відділу Центрального відділу поліції ГУНП в Миколаївській області, стягнення грошового забезпечення (з урахуванням відрахованого грошового забезпечення надмірно нарахованої частини чергової відпустки за час невідпрацьованої частини календарного 2017 року, у кількості 15 діб) за час вимушеного прогулу (з урахуванням уточнених позовних вимог).
Свої позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтував тим, що його звільнили незаконно в період тимчасової непрацездатності. Про хворобу він повідомляв 06.03.2017 начальника сектору кадрового забезпечення Центрального ВП ГУНП- Семикіну О.М. та 11.04.2017 письмовим рапортом до канцелярії Центрального ВП, в якому повідомив, що після одужання будуть надані документи з лікарні.
Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції
Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 05 жовтня 2017 року у задоволенні позову відмовлено.
Ухвалюючи рішення у справі, суд зазначив, що станом на день затвердження висновку службового розслідування від 16.05.2017 позивач не надав будь-яких доказів та документів, які б підтверджували його тимчасову непрацездатність, отримані відповіді лікарняних закладів свідчили, що ОСОБА_1 протягом лютого-травня 2017 року до лікувальних закладів м. Миколаєва та Миколаївської області не звертався та лікарняний лист йому не видавався. Суд зазначив, що довідка від 06.06.2017, яка надана позивачем на підтвердження поважності ним відсутності 44 робочих дня на службі у зв'язку із хворобою, не прийнята судом до уваги, оскільки ця довідка не підтверджує його тимчасову непрацездатність. Знаходження позивача під наглядом лікаря з 06.03.2017 по 06.06.2017, як вказав суд, не звільняло його від виконання службових обов'язків. Єдиним документом, що підтверджував би тимчасову непрацездатність та поважність відсутності на службі протягом 44 днів міг бути тільки листок непрацездатності (довідка). Посилання представника позивача на те, що надати лікарняний у позивача не було можливості, оскільки лікарняний видається особам, які працюють, а позивач станом на 06.06.2017 був звільнений, тому йому була видана довідка, не прийняті судом до уваги, оскільки відповідно до п.1.7 Інструкції №455 видача та продовження документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність, здійснюються тільки після особистого огляду хворого лікуючим лікарем (фельдшером), про що робиться відповідний запис у медичній карті амбулаторного чи стаціонарного хворого з обґрунтуванням тимчасової непрацездатності.
Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції
Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 21 листопада 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.
Постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 5 жовтня 2017 року скасовано.
Ухвалено нову постанову.
Позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Поновлено ОСОБА_1 на службі в поліції (підполковник поліції - 0074484) та посаді заступника начальника відділу поліції - начальника слідчого відділу Центрального відділу поліції ГУПН в Миколаївській області.
Накази головного управління національної поліції в Миколаївській області від 18 травня 2017 року №106 о/с, від 16 травня 2017 року № 432 о/с та від 3 травня 2017 року № 402о/с скасовано.
Зобов'язано головне управління національної поліції в Миколаївській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середню заробітну плату за час вимушеного прогулу та невиплачені грошові кошти на підставі скасованих наказів від 18 травня 2017 року №106 о/с та від 3 травня 2017 року №402 о/с.
Постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 21 листопада 2017 року в частині поновлення ОСОБА_1 на службі і посаді та виплаті йому заробітної плати у межах суми стягнення за один місяць звернуто до негайного виконання.
В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Суд апеляційної інстанції, скасовуючи постанову суду першої інстанції, вказав на те, що у позивача мається довідка медичної установи на підтвердження тимчасової непрацездатності за спірний період. Більш того, непрацездатність позивача підтверджена консультативним висновком Миколаївського обласного бюро судово-медичної експертизи Миколаївської обласної ради від 07.08.2017. Таким чином, суд дійшов висновку, що позивач був відсутній на службі з поважних причин, що підтверджується належними та допустимими доказами, які жодним чином не спростовані відповідачем. Окрім того, суд зазначив, що ч. 3 ст. 40 КЗпПУ передбачено, що не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (частина спірних правовідносин, що не врегульована нормами публічного права). Крім того, відповідач жодним чином не обґрунтував, яка була необхідність в застосуванні до позивача крайнього заходу дисциплінарного впливу всупереч вимогам ст. 14 Закону України «Про Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ України». Окрім того, суд врахував, що матеріали справи містять докази того, що позивач сповіщав відповідача про свою тимчасову непрацездатність. Отже, суд дійшов висновку, що звільнення позивача та припинення нарахування йому заробітної плати є неправомірними.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву (заперечень)
04 грудня 2017 року до Вищого адміністративного суду України надійшла касаційна скарга Головного управління Національної поліції в Миколаївській області на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 21 листопада 2017 року, в якій відповідач просив скасувати оскаржуване судове рішення та залишити в силі постанову суду першої інстанції.
На обґрунтування поданої касаційної скарги скаржник вказує на помилковість висновків суду апеляційної інстанції стосовно того, що довідка довільної форми №106 від 06.06.2017, видана міськлікарнею №4 м. Миколаєва, доводить тимчасову непрацездатність позивача. Також вказує на безпідставне застосування цим судом до спірних правовідносин п. 2.19 Інструкції №455 від 13.11.2001, що спричинило помилковий висновок, що позивач звертався до лікарні по консультативну допомогу. Вважає, що період, зазначений у цій довідці як такий, на протязі якого позивач знаходився під наглядом лікаря, не можна вважати періодом тимчасової непрацездатності позивача. Вказує, що судом не враховано п. 2.7 Інструкції №455, в якому вказується, що особам, не визнаним тимчасово непрацездатними, лікарем лікувально-профілактичного закладу видається довідка довільної форми з позначкою про час звернення до лікувально-профілактичного закладу. Крім того, зазначає, що судом не враховано наявну в матеріалах справи відповідь цієї міськлікарні від 04.08.2017 №232, в якій зазначено, що тимчасова непрацездатність ОСОБА_1 лікарем-травматологом ОСОБА_2 у відповідності до законодавства не встановлювалась у зв'язку з відмовою ОСОБА_1 . Вважає, що нагляд лікаря не надавав позивачу права не з'являтись на роботу. Також посилається на помилковість врахування судом апеляційної інстанції як доказу консультативного висновку Миколаївського обласного бюро судово-медичної експертизи від 07.08.2017. Крім того, скаржник вказує, що такий вид дисциплінарного стягнення, як звільнення позивача зі служби, до позивача застосовано з урахуванням тяжкості вчиненого ним проступку. Щодо скасування апеляційним судом наказу від 03.05.2017 №402 скаржник вказав, що судом не враховано тих обставин, що за час відсутності поліцейського на службі без поважних причин грошове забезпечення не виплачується. Вважає, що поважними причинами для здійснення виплат ОСОБА_1 при відсутності його на службі є визначення йому тимчасової непрацездатності та надання йому листа (довідки) про тимчасову непрацездатність, проте такі документи позивачем надані не були.
Ухвалою Верховного Суду від 28 квітня 2020 року зазначену адміністративну справу прийнято до провадження та призначено до розгляду.
II. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ
Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивача з 01.08.2016 призначено наказом №214 о/с заступником начальника відділу поліції-начальником слідчого відділення Центрального відділу поліції Головного управління національної поліції в Миколаївській області.
Позивач з 05.03.2017 по 08.03.2017 перебував у відпустці за 2016-2017 роки.
Позивач суду пояснив, що 05.03.2017 отримав побутову травму, 06.03.2017 звернувся до медичного закладу - Миколаївської міської лікарні №4, яка розташована та обслуговує територію за місцем проживання позивача, де знаходився на амбулаторному лікуванні з діагнозом: забиття і гемартроз правого ліктьового суглоба з вираженим больовим синдромом, який ускладнився посттравматичним бурситом і контрактурою правового ліктьового суглоба з порушенням функції суглоба. В той же день повідомив по телефону начальника сектору кадрового забезпечення центрального ВП ГУНП - Семикіна О.М., про те, що він знаходиться на лікарняному в медичному закладі за місцем реєстрації.
11.04.2017 позивач подав письмовий рапорт до канцелярії Центрального ВП про те, що раніше за станом здоров'я не міг письмово повідомити, що знаходиться на лікарняному та після одужання будуть надані підтверджуючи документи з лікарні.
Наказом Головного управління Національної поліції в Миколаївській області від 21.04.2017 №484 «Про призначення службового розслідування» призначено службове розслідування за фактом відсутності на робочому місці заступника начальника ВП - начальника СВ Центрального ВП ГУНП підполковника поліції ОСОБА_1 , якого відкомандировано наказами ГУНП в Миколаївській області від 28.02.2017 №166о/с, 03.04.2017 №285 о/с до СВ Інгульського ВП ГУНП у службове відрядження для надання практичної допомоги.
Матеріали службового розслідування свідчать, що опитані під час службового розслідування начальник Інгульського ВП ГУНП Федор В.М., заступник начальника ВП - начальник СВ Інгульського ВП ГУНП Зібров С.М. пояснили, що ОСОБА_1 з 09.03.2017 до Інгульського ВП не прибув жодного разу та не виконував службових обов'язків. Актами, складеними комісійно керівництвом Інгульського ВП ГУНП «Про невихід на роботу» та актами Центрального ВП ГУНП «Про невихід на роботу» з 09.03.2017 по 15.05.2017 встановлено відсутність ОСОБА_1 на службі, як в Інгульському ВП ГУНП так і в Центральному ВП ГУНП. Допитані в ході службового розслідування т.в.о начальника Центрального ВП ГУНП Осипенко Р. І . та т.в.о. заступника начальника ВП - Побєднов О.О. повідомили, що з 09.03.2017 році ОСОБА_1 не перебував на робочому місці ні в Центральному ВП, ні в Інгульському ВП.
11.04.2017 надійшов рапорт позивача, в якому зазначено, що він знаходиться на лікарняному, але в якій лікарні останній не вказав та підтверджуючих документів не надав.
Начальником СКЗ Центрального ВП ГУНП Семикіним О.В. був здійснений виїзд за місцем мешкання позивача, однак вхідні двері ніхто не відчинив. Матеріали службового розслідування не місять інформацію, що позивач повідомляв його 06.03.2017 про хворобу та знаходження на лікарняному.
З метою перевірки інформації, зазначеної ОСОБА_1 у рапорті щодо перебування останнього на лікарняному були зроблені запити до:
- Миколаївської міської ради «Центр первинної медико-санітарної допомоги №6», яка надала відповідь від 20.03.2017, 05.05.2017, що згідно журналів листків непрацездатності з 01.02.2017 по 05.05.2017 листок непрацездатності ОСОБА_1 не видавався, лікар до дому не викликався.
- Миколаївська обласна державна адміністрація Управління охорони здоров'я від 25.04.2017 та 15.05.2017 повідомила, що ОСОБА_1 протягом лютого-березня 2017 року до лікувальних закладів за медичною допомогою не звертався, станом на 15.05.2017 за інформацією головних лікарів закладів охорони здоров'я м. Миколаєва та Миколаївської області ОСОБА_1 до лікувальних закладів за медичною допомогою не звертався, на обліку не перебував, амбулаторне або стаціонарне лікування не проходив.
Також був зроблений запит від 21.04.2017 та 11.05.2017 до ДП «Територіальне медичне об'єднання МВС України по Миколаївській області», яке повідомило 24.04.2017 та 11.05.2017, що лікарняні листи ОСОБА_1 не видавались за період лютий-травень 2017.
В ході службового розслідування з метою відібрання пояснень ОСОБА_1 телефонували 25.04.2017 з метою здійснення його виклику для дачі пояснення, 21.04.2017 направляли повідомлення «Укрпоштою» щодо виклику до керівництва Центрального ВП на 27.04.2017 з метою надання пояснень, направлялись повідомлення на електронну Інтернет-адресу позивача. Позивач для надання письмових пояснень до ВП не з'явився, будь-яких додаткових пояснень, крім рапорта від 11.04.2017 відповідачу не надав, документи, які підтверджували, що він знаходиться на лікарняному не надавав.
Наказом ГУНП в Миколаївській області №402 о/с від 03.05.2017 припинено нарахування щомісячної заробітної плати працівнику Центрального ВП ГУНП в Миколаївській області- ОСОБА_1 , оскільки в ході проведення службового розслідування станом на 28.04.2017 встановлено факт систематичної відсутності ОСОБА_1 на службі без поважних причин протягом 36 робочих днів. Наказ №402 від 03.05.2017 прийнято відповідно п.8 наказу МВС України від 06.04.2016 « Про затвердження Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із неспецифічними умовами навчання», яким передбачено, що за час відсутності поліцейського на службі без поважних причин грошове забезпечення не виплачується.
Станом на день затвердження висновку службового розслідування від 16.05.2017, позивач не надав будь-яких доказів та документів, які б підтверджували його тимчасову непрацездатність, отримані відповіді лікарняних закладів свідчили, що ОСОБА_1 протягом лютого-травня 2017 року до лікувальних закладів м. Миколаєва та Миколаївської області не звертався та лікарняний лист йому не видавався.
16.05.2017 наказом начальника Головного управління Національної поліції в Миколаївській області №432о/с за вчинення дисциплінарного проступку, який виразився в порушенні службової дисципліни в частині неналежного виконання вимог п.3, п.5ст.4, п.1 п.10. ст.7 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України, а саме у систематичній відсутності на службі без поважних причин протягом 44 робочих днів ОСОБА_1 звільнено зі служби в поліції.
18.05.2017 наказом №106 о/с відповідно до Закону України «Про національну поліцію» ОСОБА_1 звільнено зі служби в поліції за ст.77 ч.1 п.6 (у зв'язку з реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби).
Суд першої інстанції встановив, що розпорядок дня затверджено наказом ГУНП від 23.08.2016 №764: понеділок-п'ятниці з 9-00 до 18-00. Вихідні - субота, неділя.
На підтвердження своєї непрацездатності позивач надав до суду першої інстанції довідку Міської поліклініки №4 №106 від 06.06.2017, в якій зазначено, що довідка видана ОСОБА_1 , 1978 р.н, діагноз - гемартроз, бурсит до 27.03.2017; під наглядом лікаря-травматолога с 06.03.2017 по 06.06.2017; довідка видана для пред'явлення за місцем вимоги.
Допитаний в якості свідка - ОСОБА_4 голова комісії, який проводив службове розслідування, суду пояснив, що в ході службового розслідування на неодноразові звернення до позивача надати пояснення та документи, що підтверджують його тимчасову непрацездатність, позивач відмовився надавати пояснення та не надав будь-яких документів, що б підтверджували його хворобу.
ІІІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин)
Пунктом 9 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв'язку з прийняттям Закону України «Про Національну поліцію» від 23 грудня 2015 року №901-VIII передбачено, що до набрання чинності Законом України «Про Дисциплінарний статут Національної поліції» поширити на поліцейських дію Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України, затвердженого Законом України «Про Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ України» (Відомості Верховної Ради України, 2006 р., № 29, ст. 245 із наступними змінами).
У відповідності до ст. 2 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України, затвердженого Законом України «Про Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ України» від 22 лютого 2006 року №3460-IV (далі - Дисциплінарний статут) дисциплінарний проступок - невиконання чи неналежне виконання особою рядового або начальницького складу службової дисципліни
Відповідно до ст.7 Дисциплінарного статуту службова дисципліна базується на високій свідомості та зобов'язує кожну особу рядового і начальницького складу дотримуватися законодавства, неухильно виконувати вимоги Присяги працівника органів внутрішніх справ України, статутів і наказів начальників; виявляти повагу до колег по службі та інших громадян, бути ввічливим, дотримуватися правил внутрішнього розпорядку.
На осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ за порушення службової дисципліни можуть накладатися такі види дисциплінарних стягнень, як звільнення з органів внутрішніх справ. (ст.12 Дисциплінарного статуту).
При визначенні виду дисциплінарного стягнення мають враховуватися тяжкість проступку, обставини, за яких його скоєно, заподіяна шкода, попередня поведінка особи та визнання нею своєї вини, її ставлення до виконання службових обов'язків, рівень кваліфікації тощо. Звільнення осіб рядового і начальницького складу з органів внутрішніх справ як вид стягнення є крайнім заходом дисциплінарного впливу (ст.14 Дисциплінарного статуту).
Пунктами 1.1, 1.2 Інструкції про порядок видачі документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність громадян (затвердженої наказом Міністерства охорони здоров'я України 13.11.2001 №455, далі - Інструкції №455) передбачено, що Тимчасова непрацездатність працівників засвідчується листком непрацездатності. Видача інших документів про тимчасову непрацездатність забороняється, крім випадків, обумовлених п. 1.13, 2.7, 2.16, 2.17, 2.18, 2.19, 2.20, 3.4, 3.16, 6.6.
Відповідно до п. 2.19 Інструкції №455 особам, які самостійно звернулись по консультативну допомогу, видається довідка довільної форми за підписом лікуючого лікаря, засвідченим печаткою лікувально-профілактичного закладу, з обов'язковим зазначенням часу проведеної консультації.
Згідно з пунктом 2.22 Інструкції №455 тимчасова непрацездатність осіб рядового і начальницького складу засвідчується довідкою органу, у сфері управління якого перебувають заклади охорони здоров'я. У разі вибору особою рядового і начальницького складу лікуючого лікаря і лікувально-профілактичного закладу не за місцем проживання чи роботи довідка видається відповідно до пункту 1.9 розділу 1 цієї Інструкції.
За приписами пункту 1.9 Інструкції №455 листок непрацездатності (довідка) в амбулаторно-поліклінічних закладах видається лікуючим лікарем (фельдшером) переважно за місцем проживання чи роботи. У разі вибору особою лікуючого лікаря і лікувально-профілактичного закладу не за місцем проживання чи роботи документи, що засвідчують тимчасову непрацездатність, видаються за наявності заяви-клопотання особи, погодженої з головним лікарем обраного лікувально-профілактичного закладу, або його заступником, засвідченої підписом та круглою печаткою лікувально-профілактичного закладу.
Також, у відповідності до п.п. 2.5-2.7 Інструкції №455 листок непрацездатності у разі захворювання, травми, в тому числі й побутової, видається в день установлення непрацездатності, крім випадків лікування в стаціонарі.
Особам, які звернулися за медичною допомогою та визнані непрацездатними по завершенні робочого дня, листок непрацездатності може видаватись, за їх згодою, з наступного календарного дня.
Особам, направленим фельдшером здоровпункту під час робочої зміни до лікувально-профілактичного закладу, листок непрацездатності видається з моменту звернення у здоровпункт у разі визнання їх тимчасово непрацездатними.
Особам, не визнаним тимчасово непрацездатними, лікарем лікувально-профілактичного закладу видається довідка довільної форми з позначкою про час звернення до лікувально-профілактичного закладу, а у випадку, коли працівник звертався в здоровпункт в нічну зміну, видається листок непрацездатності з часу звернення у здоровпункт до закінчення робочої зміни.
ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Вирішуючи питання про обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить з такого.
08 лютого 2020 року набрали чинності зміни до Кодексу адміністративного судочинства (далі - КАС України), внесені Законом України від 15.01.2020 № 460-ІХ, за правилом пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» якого, касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що перегляд судових рішень здійснюється в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевірка правильності застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права - на підставі встановлених фактичних обставин справи (частина 1 статті 341 КАС України).
Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина 2 статті 341 КАС України).
З аналізу положень Інструкції №455 випливає, що випадок тимчасової непрацездатності може засвідчуватися видачею довідки про тимчасову непрацездатність із зазначенням порядкового номера та дати її видачі. При цьому в довідку слід вносити всі ті ж реквізити, що і в бланк листка непрацездатності, відповідно до вимог чинного законодавства України.
Оскільки надана позивачем довідка не відповідає формі, визначеній для листка непрацездатності, її не можна вважати документом, який би підтверджував тимчасову втрату його працездатності, а саме: в довідці не вказано військове звання позивача, місце проходження служби, причину тимчасової непрацездатності, час на який позивач звільняється від служби, з якого часу слід приступити до виконання обов'язків.
Аналогічні правові висновки викладено Верховним Судом у постановах від 10.12.2019 у справі №814/893/17, від 31.07.2019 у справі №815/810/18.
Таким чином, довідка, яка, на думку позивача, підтверджує поважність причини відсутності на роботі протягом 44 днів не відповідає встановленим вимогам чинного законодавства, а також констатує лише факт звернення позивача до медичного закладу і не підтверджує його непрацездатність.
Так, судом першої інстанції обґрунтовано враховано, що у наданій позивачем довідці №106 від 06.06.2017 не зазначено про тимчасову непрацездатність позивача.
Крім того, колегія суддів вважає обґрунтованими висновки суду першої інстанції щодо того, що оскільки позивач надав суду пояснення, що звернувся до лікаря 06.03.2017, саме з цього дня лікар повинен був бути відкрити позивачу листок непрацездатності (довідку) із зазначенням у ньому встановленого лікарем діагнозу хворому та дати, з якої останньому встановлено тимчасову непрацездатність на час захворювання.
З контексту наведеного, колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції, що позивач без поважних причин був відсутній на роботі протягом 44 днів, що, в свою чергу, підтверджує правомірність та обґрунтованість спірних наказів, виданих ГУНП в Миколаївській області.
Згідно з пунктом 4 частини 1 статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишити в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині.
Частиною 1 статті 352 КАС України передбачено, що суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
В межах розгляду даної справи Суд дійшов висновку про неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права, а саме положень Інструкції №455, що призвело до скасування цим судом рішення суду першої інстанції, яке відповідає закону.
Ураховуючи вищенаведене, відповідно до частини 1 статті 352 КАС України Суд вважає за необхідне касаційну скаргу Головного управління Національної поліції в Миколаївській області задовольнити, судове рішення суду апеляційної інстанції скасувати, а постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 5 жовтня 2017 року залишити в силі.
Керуючись статтями 341, 345, 349-354, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду,
Касаційну скаргу Головного управління Національної поліції в Миколаївській області задовольнити.
Постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 21 листопада 2017 року скасувати, а постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 5 жовтня 2017 року залишити в силі.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не оскаржується.
Суддя-доповідач Н.А. Данилевич
Судді М.І. Смокович
Н.В. Шевцова