29 квітня 2020 р.м.ОдесаСправа № 420/3806/19
Головуючий в 1 інстанції: Левчук О.А.
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
доповідача, судді - Димерлія О.О.
суддів - Єщенка О.В., Танасогло Т.М.
розглянув у порядку письмового провадження в м. Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою Військової частини НОМЕР_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 13 вересня 2019 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Міністерство оборони України про визнання протиправною бездіяльність, зобов'язання вчинити певні дії,
Позивач звернувся до суду з вказаним вище адміністративним позовом та, посилаючись на невиконання відповідачем вимог ч.1 ст. 2 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», з урахуванням уточнення до позову від 20 червня 2019, просив суд: визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01 січня 2016 по 17 жовтня 2017 у розмірі 36380 грн.06 коп.; зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 по 17 жовтня 2017 року у розмірі 36380 грн. 06 коп.
За наслідками розгляду адміністративного позову Одеським окружним адміністративним судом 13 вересня 2019 ухвалено рішення про часткове задоволення адміністративного позову ОСОБА_1 .
Суд першої інстанції: визнав протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01 січня 2016 по 17 жовтня 2017; зобов'язав Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 по 17 жовтня 2017; у задоволенні решти позовних вимог відмовив.
Приймаючи означене рішення суд попередньої інстанції виходив з того, що Законом України «Про Збройні Сили України» визначено, що правовою основою діяльності Збройних Сил України (до структури яких входять, в тому числі, військові частини) є Конституція України, цей Закон, Закон України «Про оборону України», статути Збройних Сил України, інші закони України, акти Президента України, Кабінету Міністрів України, міжнародні договори України, що регулюють відносини в оборонній сфері. Відповідач має діяти відповідно до закону, який має вищу юридичну силу. Суд критично ставиться до посилання відповідача на роз'яснення Департаменту фінансів Міністерства оборони України від 04 січня 2016 №248/3/9/1/2 як на підставу для невиплати індексації грошового забезпечення позивача, оскільки відповідно до Порядку №1078 роз'яснення щодо його застосування надає Мінсоцполітики. Крім того, право позивача на нарахування та отримання індексації грошового забезпечення гарантується Законом, у зв'язку з чим лист Департаменту фінансів Міністерства оборони України, на який посилається відповідач, не є нормативно-правовим актом та не може застосовуватися відповідачем як передбачене Порядком роз'яснення, оскільки його видано не Мінсоцполітики.
В апеляційній скарзі Військова частина НОМЕР_1 , посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального і порушення норм процесуального права просить рішення суду скасувати в частині задоволених позовних вимог та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову повністю.
Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги відповідач послався на пункту 7 роз'яснення директора Департаменту фінансів Міністерства оборони України від 04 січня 2016 року №248/3/9/1/2, де вказано про відсутність підстав для нарахування індексації грошового забезпечення у зв'язку із внесенням змін до Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 р. № 1078 «Про затвердження Порядку проведення індексації грошових доходів населення» (зі змінами), а також відсутності механізму нарахування та виплати індексації за попередні періоди. Крім цього, відповідно до зведеного фонду грошового забезпечення Військової частини НОМЕР_1 на 2017 рік плановий фонд індексації грошових доходів військовослужбовців склав 0 грн., а тому у межах наявного фінансового ресурсу можливості індексації грошового забезпечення військовослужбовцям ЗС України у січні 2016 - лютому 2018 року у Міністерства оборони України не було.
Суд апеляційної інстанції заслухав суддю-доповідача, розглянув доводи апеляційної скарги, перевірив матеріали справи та зважаючи на з'ясовані обставини, дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Перевіряючи повноту з'ясування судом першої інстанції обставин справи та правильність застосування правових норм, апеляційний суд звертає увагу на таке.
Відповідно до частини другої статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-XII (далі - Закон №2011-XII) до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону (ч. 3 ст. 9 Закон №2011-XII).
Преамбулою Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» від 03.07.1991 №1282-XII (далі - Закон №1282-XII) встановлено, що цей Закон визначає правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України.
У статті 1 Закону №1282-XII визначено, що індексація грошових доходів населення - це встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
Відповідно до статті 2 Закону №1282-XII індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Згідно із частиною першою статті 4 Закону №1282-XII індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.
Частиною першою статті 5 Закону №1282-XII передбачено, що підприємства, установи та організації підвищують розміри оплати праці у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів.
Підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України (ч. 2 ст. 5 Закону №1282-XII).
Проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування на відповідний рік (ч. 6 ст. 5 Закону №1282-XII).
Відповідно до пункту 1-1 Порядку №1078 підвищення грошових доходів громадян у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін. Обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком починаючи з березня 2003 р. - місяця опублікування Закону України від 6 лютого 2003 року №491-IV «Про внесення змін до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення».
У разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян проводиться їх компенсація відповідно до законодавства. (абз. 8 п. 4 Порядку №1078).
Пунктом 6 Порядку №1078 визначено, що виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких провадяться відповідні грошові виплати населенню, а саме: підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету.
На підставі аналізу наведених положень законодавства суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що індексація грошового забезпечення як складова грошового забезпечення військовослужбовців є однією з основних державних гарантій щодо оплати їх праці, тому підлягає обов'язковому нарахуванню і виплаті.
Судом першої інстанції встановлено і це підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 проходив військову службу у Командуванні Військово-Морських Сил Збройних Сил України та перебував на грошову забезпеченні у Військовій частині НОМЕР_1 .
23 жовтня 2017 його було звільнено з військової служби у запас.
28 березня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Військової частини НОМЕР_1 із заявою надання довідки про розмір невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з січня 2016 по жовтень 2017.
03 квітня 2019 року листом № 567 командиром Військової частини НОМЕР_1 надано відповідь, згідно якої повідомлено, що індексація грошового забезпечення не нараховувалась та не виплачувалась до окремого розпорядження, а тому довідка не може бути надана.
Отже судом першої інстанції встановлено, що обґрунтовуючи правомірність своїх дій щодо невиплати позивачу індексації грошового забезпечення, відповідач не посилається на відсутність обставин, передбачених статтею 4 Закону №1282-ХІІ для проведення індексації, а зазначає лише про відсутність механізму нарахування і виплати грошової індексації.
У відзиві на позов Військова частина НОМЕР_1 вказала і інші аргументи, зокрема, на відсутність коштів перерахованих з державного бюджету, передбачених на виплату грошового забезпечення, а відтак виплата індексації грошового забезпечення є неможливою.
Відповідно до статті 1 Протоколу №1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 1952 року кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
У справі «Кечко проти України» Європейський суд з прав людини встановив, що мало місце порушення статті 1 Протоколу №1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи припинити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак якщо чинне законодавство передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними (п. 23 рішення від 08.11.2005, заява №63134/00).
Так, реалізація особою права, яке пов'язане з отриманням коштів і базується на спеціальних і чинних, на час виникнення спірних правовідносин, нормативно-правових актах національного законодавства, не залежить від бюджетних асигнувань, відсутність яких не може бути підставою для порушення прав громадян.
У зв'язку з цим, Європейський суд з прав людини не прийняв аргумент Уряду України щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
Зважаючи на сталу практику Європейського суду з прав людини суд апеляційної інстанції зазначає, що обмежене фінансування жодним чином не впливає на наявність чи відсутність у позивача права на нарахування індексації грошового забезпечення, що є предметом спору у цій справі.
Твердження заявника про те, що проведення індексації грошових доходів здійснюється виключно у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів є необґрунтованими, оскільки частина шоста статті 5 Закону №1282-XII, на яку посилається відповідач, не обмежує проведення, передбачених чинним законодавством України, виплат, а вказує на джерела походження цих коштів.
Посилання скаржника на те, що фактично фінансування військових частин здійснюється Міністерством оборони України, а тому позивач мав пред'являти свої вимоги саме до Міністерства оборони України, суд відхиляє. Виплата індексації грошового забезпечення здійснюється за місцем перебування військовослужбовців на грошовому забезпеченні, тобто військовими частинами.
Відповідач має діяти відповідно до закону, який має вищу юридичну силу, а тому посилання відповідача на роз'яснення Департаменту фінансів Міністерства оборони України від 04 січня 2016 №248/3/9/1/2, як на підставу для невиплати індексації грошового забезпечення позивача, - не є переконливими.
Зважаючи на все вище викладене суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що під час розгляду справи судом правильно застосовані норми матеріального і процесуального права, вірно встановлено фактичні обставини справи та дана правова оцінка.
Рішення суду першої інстанції викладено достатньо повно, висновки обґрунтовані з посиланням на конкретні норми законів України та відповідають чинному законодавству.
Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, оскільки базуються на невірному трактуванні Військовою частиною НОМЕР_1 фактичних обставин норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин підстав для скасування рішення суду та задоволення апеляційної скарги не убачається.
Керуючись: ст. ст. 293, 308, 310, 315, 316, 321, 322 КАС України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 - залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 13 вересня 2019 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Міністерство оборони України про визнання протиправною бездіяльність, зобов'язання вчинити певні дії - без змін
Постанова суду набирає законної сили негайно після її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду на протязі тридцяти днів з дня отримання сторонами повного судового рішення.
Суддя-доповідач:
Судді: