Справа № 620/3620/19 Суддя першої інстанції: Ткаченко О.Є.
29 квітня 2020 року м. Київ
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
судді-доповідача - Степанюка А.Г.,
суддів - Губської Л.В., Епель О.В.,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Управління Державної казначейської служби України у Куликівському районі Чернігівської області на прийняте у порядку спрощеного позовного провадження (без повідомлення сторін) рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 10 лютого 2020 року, повний текст якого складено 10 лютого 2020 року, у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління Державної казначейської служби України у Куликівському районі Чернігівської області про визнання неправомірною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії, -
У грудні 2019 року ОСОБА_1 (далі - Позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Чернігівського окружного адміністративного суду з позовом до Управління Державної казначейської служби України у Куликівському районі Чернігівської області (далі - Відповідач, УДКС у Куликівському районі) про:
- визнання неправомірною бездіяльності УДКС у Куликівському районі, що полягає у невиплаті ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час несвоєчасного розрахунку при звільненні з 30.12.2018 року по 06.11.2019 року включно;
- зобов'язання УДКС у Куликівському районі нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за період з 30.12.2018 року по 06.11.2019 року включно.
Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 10.02.2020 року позов задоволено повністю, а також стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань УДКС у Куликівському районі на користь ОСОБА_1 здійснені ним документально підтверджені витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 4 000,00 грн.
При цьому суд першої інстанції виходив з того, що рішенням суду, яке набрало законної сили, встановлено заниження належного Позивачу заробітку внаслідок протиправної бездіяльності Відповідача, що вказує на вину останнього при затримці розрахунку при звільненні та має своїм наслідком виникнення обов'язку з виплати середнього заробітку за весь час затримки розрахунку. Крім того, суд зауважив на документальному підтвердженні понесення ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу на суму 4 000,00 грн.
Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, Відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати його та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі. В обґрунтування своїх доводів зазначає, що судом першої інстанції не враховано, що за період роботи ОСОБА_1 в УДКС у Куликівському районі заробітна плата виплачувалася останньому у строки, встановлені у колективному договорі, на момент проведення розрахунку 29.12.2018 року жодного спору щодо суми виплачених коштів між сторонами не було, а відтак станом на день звільнення Позивача Відповідачем не порушувалися вимоги законодавства про оплату праці. Окремо наголошує на неспівмірності стягнутих витрат на професійну правничу допомогу, у зв'язку з чим, на переконання Апелянта, останні підлягають зменшенню.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 06.04.2020 року відкрито апеляційне провадження у справі та встановлено строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 просить залишити її без задоволення, а судове рішення - без змін. Свою позицію обґрунтовує тим, що оскільки при звільненні Позивача Відповідачем не було здійснено з ним остаточного розрахунку всіх належних виплат, що підтверджено рішенням суду, яке набрало законної сили, то суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про наявність у ОСОБА_1 права на виплату середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні. Крім того, підкреслює, що належними і допустимими доказами підтверджено понесені Позивачем витрати на професійну правничу допомогу, на чому вірно наголосив суд першої інстанції.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 28.04.2020 року справу призначено до розгляду у порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, виходячи з такого.
Як було встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 з 16.07.2014 року проходив державну службу в УДКС у Куликівському районі та 29.12.2018 року був звільнений із займаної посади за власним бажанням згідно п. 1 ст. 86 Закону України «Про державну службу» та ст. 38 Кодексу законів про працю України на підставі наказу від 12.12.2018 року №17-ос, про що свідчить копія трудової книжки серії НОМЕР_1 від 18.09.1980 року (а.с. 5-8).
Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 30.09.2019 року у справі №620/2258/19, яке набрало законної сили 30.10.2019 року, задоволено позовні вимоги ОСОБА_1 до УДКС у Куликівському районі - визнано протиправною бездіяльність УДКС у Куликівському районі щодо неприсвоєння ОСОБА_1 шостого рангу державного службовця, починаючи з 01.05.2016 року, та зобов'язано УДКС у Куликівському районі присвоїти ОСОБА_1 шостий ранг державного службовця, починаючи з 01.05.2016 року, внаслідок чого нарахувати ОСОБА_1 заробіток, починаючи з 01.05.2016 року, виходячи з його права на шостий ранг державного службовця, та виплатити ОСОБА_1 заробіток за мінусом раніше виплаченого розміру.
Згідно платіжного доручення від 05.11.2019 року №218, проведеного УДКС у Куликівському районі 06.11.2019 року, ОСОБА_1 була виплачена заробітна плата за період з 01.05.2016 року по 28.12.2018 року у розмірі 9 627,82 грн. (а.с. 9).
На підставі встановлених вище обставин, здійснивши системний аналіз приписів ст. ст. 116, 117 Кодексу законів про працю України, ст. 27 Закону України «Про оплату праці», Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100, суд першої інстанції прийшов до висновку про обґрунтованість позовних вимог з огляду на те, що непроведення своєчасного та повного розрахунку з Позивачем мало місце у зв'язку з порушенням Відповідачем трудового законодавства.
З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів не може не погодитися з огляду на таке.
Відповідно до абз. 1 ст. 3 Кодексу законів про працю України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
Згідно ст. 4 КЗпП України законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.
Ні Законом України «Про державну службу», ні іншими підзаконними нормативними актами не врегульовані питання порушення роботодавцем (у даному випадку УДКС у Куликівському районі) строків проведення розрахунків при звільненні, а також наслідків такого порушення. Не врегульовані вказані правовідносини й іншими нормативними актами, які регулюють питання прийняття, проходження та звільнення з державної служби.
За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Дана позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 17.02.2015 року у справі №21-8а15 та була підтримана у подальшому Верховним Судом, зокрема, у постановах від 20.09.2018 року у справі №810/1549/17, від 17.10.2018 року у справі № 805/2948/17-а 08.11.2018 року у справі №821/1333/16, від 16.04.2020 року у справі № 822/3307/17.
Відтак, оскільки наведеними нормативними актами не врегульовано питання строків повного проведення розрахунку при звільненні з державної служби, а також не встановлено правових наслідків недотримання такого строку, судова колегія приходить до висновку про необхідність застосування до спірних правовідносин приписів Кодексу законів про працю України.
Відповідно до ч. 1 ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
При цьому згідно ч. 1 ст. 117 Кодексу законів про працю України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що передбачений ч. 1 ст. 117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у ст. 116 КЗпП України.
Наведена позиція щодо застосування вказаних норм матеріального права викладена у постанові Верхового Суду України від 15.09.2015 року у справі №21-1765а15.
При цьому, судова колегія вважає за необхідне підкреслити, що визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні з вини роботодавця та факт проведення з ним остаточного розрахунку. У випадку вирішення спору на користь працівника, в тому числі в судовому порядку на спірну суму також підлягає нарахування середнього заробітку за час затримки, розмір якої визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Отже, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Наведений правовий висновок щодо застосування положень ст. ст. 116, 117 КЗпП України викладений, зокрема, у постановах Верховного Суду від 06.08.2019 року у справі № 826/9793/18 та від 23.04.2020 року у справі № 810/3573/18.
У даному випадку, як вірно зауважив суд першої інстанції, вина УДКС у Куликівському районі полягала у тому, що останнім при проведенні розрахунку з ОСОБА_1 при звільненні не було вірно обчислено заробітну плату Позивача, починаючи з 01.05.2016 року, у зв'язку з протиправним, як встановлено рішенням суду у справі №620/2258/19, непризначенням останньому шостого рангу державного службовця.
Таким чином, оскільки остаточний розрахунок з ОСОБА_1 за рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 30.09.2019 року у справі №620/2258/19, яке набрало законної сили 30.10.2019 року, проведений УДКС у Куликівському районі тільки 06.11.2019 року, колегія суддів вважає обґрунтованим висновки суду першої інстанції про те, що період, протягом якого Відповідач не виконував свій обов'язок щодо виплати належних Позивачеві, як звільненому працівникові, сум, є період з 30.12.2018 року по 06.11.2019 року.
Надаючи оцінку доводам Апелянта щодо неспівмірності стягнутої на користь Позивача суми втрат на професійну правничу допомогу, судова колегія вважає за необхідне зазначити таке.
Приписи ч. 1 ст. 139 КАС України визначають, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відповідно до ч. 1 ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно п. 1 ч. 3 ст. 132 КАС України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
За правилами ч. ч. 1, 2 ст. 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Приписи ч. 3 ст. 134 КАС України визначають для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Відповідно до ч. 4 ст. 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
При цьому в силу положень ч. 5 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Згідно ч. 9 ст. 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що на підтвердження надання правової допомоги необхідно долучати у тому числі розрахунок погодинної вартості правової допомоги, наданої у справі, який має бути передбачений договором про надання правової допомоги, та може міститися у акті приймання-передачі послуг за договором.
Розрахунок платної правової допомоги повинен відображати вартість години за певний вид послуги та час витрачений на: участь у судових засіданнях; вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням; ознайомлення з матеріалами справи в суді тощо.
Аналогічна позиція підтримується Верховним Судом у постанові від 01.10.2018 року у справі № 569/17904/17.
Судова колегія вважає за необхідне зауважити, що обов'язковою умовою для врахування судом таких доказів є їх подання до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
З матеріалів справи вбачається, що представником ОСОБА_1 - адвокатом Серкіним К.Ю. до ухвалення рішення у даній справі було надано документи на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу (а.с. 20), серед яких - договір про надання правової допомоги від 02.01.2019 року (а.с. 21), квитанція до прибуткового касового ордера від 27.12.2019 року № б/н на суму 4 000,00 грн. (а.с. 22), акт прийому-передачі виконаних робіт з розрахунком витраченого часу для підтвердження розміру оплати послуг адвоката (гонорару) згідно договору про надання правової допомоги від 27.12.2019 року, в якому наведено вартість години роботи адвоката у розмірі 500 грн. та погодинний розрахунок витраченого останнім часу, який складається з: ознайомлення з матеріалами (1,5 години); вивчення документів, моніторингу законодавства та аналізу судової практики (1,5 години); написання позову та подача документів до суду (5 годин) (а.с. 23).
Судова колегія, з урахуванням правової позиції Верховного Суду, викладеної, зокрема, у постанові від 19.09.2019 року у справі № 810/2760/17, вважає за необхідне звернути увагу на те, що при визначенні суми відшкодування судових витрат суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг. Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені договором про надання правничої допомоги, актами приймання-передачі наданих послуг, платіжними документами про оплату таких послуг, розрахунками таких витрат тощо.
Водночас, при визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категорії складності справи, витраченого адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.
Як встановлено судом першої інстанції, розмір понесених ОСОБА_1 витрат в сумі 4 000,00 грн. підтверджується належними та допустимими в розумінні КАС України доказами. Крім того, такий розмір є співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом і помічником адвоката робіт, часом, витраченим на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом та його помічником послуг, а також ціною позову та (або) значенням справи для сторони.
У контексті наведеного судова колегія вважає за необхідне зазначити, що приписи КАС України покладають обов'язок доведення неспівмірності понесених витрат на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Таким чином, Відповідач, як особа, яка заперечує зазначений Позивачем розмір витрат на оплату правничої допомоги, зобов'язаний навести обґрунтування та надати відповідні докази на підтвердження його доводів щодо неспівмірності заявлених судових витрат із заявленими позовними вимогами. Водночас доводи суб'єкта повноважень щодо неспівмірності витрат на професійну правничу допомогу зі складністю справи та обсягом наданих адвокатом послуг і часом на виконання робіт (надання послуг) не містять належних обґрунтувань; при цьому Апелянтом не надано доказів, як і не зазначено обставин, які б спростували відповідний розмір судових витрат. Саме по собі посилання на практику Європейського суду з прав людини, на переконання судової колегії, не може бути переконливим свідченням неспівмірності стягнутих з УДКС у Куликівському районі витрат на професійну правничу допомогу.
За таких обставин, судова колегія погоджується з позицією суду першої інстанції про те, що зі змісту поданих документів вбачається, що ОСОБА_1 надавалася правнича допомога у передбаченому договором обсязі, понесені витрати є пропорційними предмету спору та обсягу проведеної роботи, а також підтверджують їх безпосередній зв'язок саме з даною справою. Викладене, у свою чергу, свідчить про наявність правових підстав для стягнення за рахунок бюджетних асигнувань УДКС у Куликівському районі на користь ОСОБА_1 витрат, понесених на отримання професійної правничої допомоги, в сумі 4 000,00 грн., про що вірно зазначив суд першої інстанції.
Крім того, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне вказати, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Таким чином, судова колегія приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а викладені в апеляційній скарзі доводи позицію суду першої інстанції не спростовують.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Приписи ст. 316 КАС України визначають, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 242-244, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Управління Державної казначейської служби України у Куликівському районі Чернігівської області - залишити без задоволення, а рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 10 лютого 2020 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Суддя-доповідач А.Г. Степанюк
Судді Л.В. Губська
О.В. Епель
Повний текст постанови складено «29» квітня 2020 року.