Харківський окружний адміністративний суд
61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
Харків
29 квітня 2020 р. № 520/3342/2020
Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Бадюкова Ю.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС у Харківській області (вул. Пушкінська, буд. 46, м. Харків, 61057, код ЄДРПОУ 43143704) про визнання незаконною та скасування вимоги, -
ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Харківській області (далів по тексту - відповідач, ГУ ДПС, контролюючий орган), в якому просить суд визнати незаконною та скасувати вимогу №Ф-184-14 У, що була винесена 04.07.2019 року.
Позов обґрунтований тим, що позивач у 2015 році перестав здійснювати підприємницьку діяльність та наказом ТОВ «Харківський експериментальний завод V» від 16.12.2015 року за № 25-к прийняв на себе посадові обов'язки директора вказаного товариства і, з вказаної дати, став найманим працівником в ТОВ «Харківський експериментальний завод V».
З огляду на вказане ТОВ «Харківський експериментальний завод V» з 2015 року став страхувальником (в розумінні Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування») та сплачує за позивача зазначений внесок.
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 23 березня 2020 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі.
Представник відповідача надав відзив на адміністративний позов та просив відмовити в задоволенні позовних вимог, позаяк згідно даних інформаційної системи «Податковий блок» ОСОБА_2 . В перебував на обліку як Фізична особа-підприємець на загальній системі оподаткування (КВЕД - 47.89 - Роздрібна торгівля з лотків і на ринках іншими товарами) за період з 20.05.2004 по 02.12.2019 рр.
Дата державної реєстрації - 20.05.2004 року. Дата взяття на облік - 20.05.2004 року. 26.02.2020 року припинено підприємницьку діяльність ФОП ОСОБА_1 . Однак, дані щодо зняття з обліку платника податків в АІС «Податковий блок» відсутні. Таким чином, станом на поточну дату, платник податків ОСОБА_1 перебуває на обліку в Центральному управлінні Головного управління ДПС у Харківській області, як Фізична особа, яка отримувала дохід віл підприємницької діяльності.
Станом на 31.01.2020 року згідно даних інтегрованої картки платника ІС «Податковий блок» (КБК 71040000) «ЄСВ за себе» обліковується борг по ОСОБА_1 (податковий номер НОМЕР_1 ) у сумі 29 293,44 грн.
Заборгованість зі сплати єдиного внеску виникла внаслідок несплати нарахувань: Нарахування єдиного внеску від 09,02.2018 року - 8448, 00 гривень (за 2017 рік). Нарахування ЄВ від 19.04.2018 року, терм, сплати - 19.04.2018 року - 2 457, 18 гривень (за 1 квартал 2018 року).
Нараховано ЄВ від 19.07.2018 року, терм. сплати 19.07.2018 - 2 457, 18 гривень ( за 2 квартал 2018 року).
Нараховано ЄВ від 19.10.2018 року, терм. сплати 19.10.2018 - 2 457, 18 гривень (за 3
квартал 2018 року).
Нараховано ЄВ від 19.01.2019 року, терм. сплати 19.01.2019 - 2 457, 18 гривень (за 4
квартал 2018 року).
Нараховано ЄВ від 19.04.2019 року, терм. сплати 19.04.2019 - 2 457, 18 гривень (за 1
квартал 2019 року).
Нараховано ЄВ від 19.07,2019 року, терм. сплати 19.07.2019 - 2 457, 18 гривень (за 2
квартал 2019 року).
Нараховано ЄВ від 19.10.2019 року, терм. сплати 19.10.2019 - 2 457, 18 гривень (за 3
квартал 2019 року).
Нараховано ЄВ від 19.01.2020 року, терм. сплати 19.01.2020 - 2 457, 18 гривень (за 4
квартал 2019 року).
Сума заборгованості з ЄСВ станом на 31.01.2020 року складає 29 293,44 гривень.
У зв'язку з чим, контролюючим органом було сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 14.02.2019 Ф-184-14 року на суму 18 276,72 грн. та просив відмовити у задоволенні позову повністю.
Відповідно до ст. 258 КАС України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Згідно з ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Відповідно до приписів ст. 263 КАС України суд розглядає за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.
Згідно з п. 10 ч. 1 ст. 4 КАС України письмове провадження - розгляд і вирішення адміністративної справи або окремого процесуального питання в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції без повідомлення та (або) виклику учасників справи та проведення судового засідання на підставі матеріалів справи у випадках, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 4 ст. 229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши доводи позову, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, суд зазначає наступне.
Як вбачається з матеріалів справи позивач був зареєстрований як фізична особа-підприємець (КВЕД - 47.89 - Роздрібна торгівля з лотків і на ринках іншими товарами) за період з 20.05.2004 р. З 26.02.2020 року припинено підприємницьку діяльність ФОП ОСОБА_1 . Вказані обставини підтверджуються копіями свідоцтва про державну реєстрацію (перереєстрацію) суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи за № 26488128Ф 0014697 від 20.05.2004 р. та ідентифікаційних даних платника податків (а.с. 22, 139-143 т.1) та не заперечується учасниками справи.
Наказом ТОВ «Харківський експериментальний завод V» від 16.12.2015 року за № 25-к «Про приймання посадових обов'язків» позивач прийняв на себе посадові обов'язки директора вказаного товариства з 16 грудня 2015 року (а.с. 21 т.1), що також підтверджується копією трудової книжки ОСОБА_1 (а.с. 116-120 т.1).
Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи ТОВ «Харківський експериментальний завод V» з 2015 року став страхувальником, в розумінні Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» відносно позивача, яке нараховувало та сплачувало за ОСОБА_1 . ЄСВ, про що свідчать копії відомостей про нарахування заробітної плати (доходу, грошового забезпечення) вказаного підприємства, квитанцій №2, податкових розрахунків форми № 1 ДФ за 2017- 2019 роки (а.с. 25- 115 т.1) оборотно-сальдовими відомостями по рахунках 661, 651, 6411, 642 за 2017 -2019 р. (а.с. 32-43 т.2).
04.07.2019 контролюючим органом відносно позивача складено вимогу про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску № Ф - 184-14 -У на суму 18276, 72 грн. (а.с.167 т.1).
У цій справі спірним є питання правомірності вимоги з огляду на наявність у позивача як фізичної особи-підприємця обов'язку сплачувати ЄСВ, який протягом 2017-2019 років був найманим працівником та його роботодавець сплачував за нього ЄСВ у сумі, що не була меншою за мінімальний розмір.
Перевіряючи оскаржуване рішення відповідача на відповідність положенням ч.2 ст.2 КАС України, суд зазначає наступне.
Спірні правовідносини врегульовані нормами Податкового кодексу України в частині відносин, що виникають у сфері справляння податків і зборів, порядку їх адміністрування, платників податків та зборів, їх прав та обов'язків, компетенції контролюючих органів, повноважень і обов'язків їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальності за порушення податкового законодавства, та нормами Закону № 2464-VI в частині правових та організаційних засад забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умов та порядку його нарахування і сплати та повноважень органу, що здійснює його збір та ведення обліку.
Так, відповідно до п. «б» п.п. 14.1.139 п. 14.1 ст. 14 ПКУ особа для цілей розділу V цього Кодексу - будь-яка із зазначених нижче осіб фізична особа - підприємець, яка:
-або є платником податків і зборів, встановлених цим Кодексом, крім єдиного податку;
-або є платником єдиного податку за ставкою, що передбачає сплату податку на додану вартість;
-або є платником єдиного податку за ставкою, що передбачає включення податку на додану вартість до складу єдиного податку, і добровільно переходить у встановленому цим Кодексом порядку на сплату єдиного податку за ставкою, що передбачає сплату податку на додану вартість.
Пункт 14.1.195 пункту 14.1 статті 14 ПК України дає визначення поняттю «працівник» - це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону;
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Відповідно до статті 2 Закону № 2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов'язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.
Пунктами 3 і 10 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI надано визначення поняттям:
застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок;
страхувальники - це роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону зобов'язані сплачувати єдиний внесок.
Згідно з абзацом другим пункту 1 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.
Пунктом 4 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI до платників єдиного внеску віднесено фізичних осіб-підприємців, в тому числі тих, які обрали спрощену систему оподаткування.
Відповідно до абзацу першого пункту 1 та пункту 2 частини першої статті 7 Закону № 2464-VI (в редакції, чинній з 1 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується:
для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;
для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
В той же час відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї права на здійснення підприємницької діяльності, яку особа фактично не здійснює, Законом № 2464-VI не врегульовано.
Системний аналіз наведених норм свідчить про те, що платниками єдиного соціального внеску є, зокрема, фізичні особи-підприємці. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою господарської діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від господарської діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов'язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.
Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов'язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
На підставі наведеного можна зробити висновок, що, з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи підприємці, проте фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов'язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.
Отже, особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов'язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.
Інше тлумачення норм Закону № 2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 27 листопада 2019 року (справа №160/3114/19) та в подальшому підтримана у постановах від 4 грудня 2019 року (справа №440/2149/19), від 23 січня 2020 року (справа №480/4656/18).
За встановленими судами обставинами, позивач з 16.12.2015 року працює у ТОВ «Харківський експериментальний завод V», тобто протягом 2017 - 2019 років був найманим працівником. У цей період роботодавець сплачував за позивача єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у розмірах, визначених законодавством, що не заперечується ГУ ДПС та підтверджується наданими до справи копіями документів.
Доказів отримання позивачем у цей період доходів від провадження господарської діяльності судом не встановлено. ГУ ДПС у відзиві на позов про наявність таких доходів не зазначало, у зв'язку з чим відповідно до частини першої статті 86 КАС України обставини відсутності у позивача протягом 2017 - 2019 років доходу від власної господарської діяльності окремо від доходів, отриманих від ТОВ «Харківський експериментальний завод V», не підлягають доказуванню.
Таким чином, оскільки єдиною метою збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування, то в розумінні Закону № 2464-VI позивач є застрахованою особою, і єдиний внесок за нього в період, за який винесена оскаржувана вимога (2017 - 2019 роки), нараховував та сплачував роботодавець в розмірі не менше мінімального, що виключає обов'язок по сплаті у цей період єдиного внеску позивачем ще і як фізичною особою-підприємцем, яка має право провадити господарську діяльність, проте не отримувала дохід від неї.
Крім цього, відповідно до практики Європейського суду з прав людини, яка сформувалась з питань імперативності правила про прийняття рішення на користь платників податків, слідує, що у разі існування неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов'язків платника податків слід віддавати перевагу найбільш сприятливому тлумаченню національного законодавства та приймати рішення на користь платника податків (справи «Серков проти України» (заява №39766/05), «Щокін проти України» (заяви №23759/03 та №37943/06), які відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» підлягають застосуванню судами як джерела права.
Крім того, судом враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Відповідно до ст.ст.7,9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.
У відповідності до ч.2 ст.77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Таким чином, позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.
Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Судом встановлено, що згідно з квитанцією від 11.03.2020 р. № 0.0.1644644504.1 позивачем сплачено судовий збір в сумі 840, 80 грн.
З огляду на задоволення позову у повному обсязі судові витрати, що складаються з судового збору у розмірі 840, 80 грн., підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача.
Керуючись ст. ст. 14, 22, 194, 243, 246, 249, 250, 255, 295 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС у Харківській області (вул. Пушкінська, буд. 46, м. Харків, 61057, код ЄДРПОУ 43143704) про визнання незаконною та скасування вимоги - задовольнити.
Визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) Головного управління ДФС в Харківській області №Ф-184-14 У від 04.07.2019 року.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ДПС у Харківській області (код ЄДРПОУ 43143704, вул. Пушкінська, 46, м. Харків, 61057) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1 ) судовий збір у розмірі 840, 80 грн. (вісімсот сорок гривень 80 копійок).
Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку, передбаченому п.п. 15.5. п. 15 ч. 1 Розділу VII Перехідних положень КАС України до Другого апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів, з дня його проголошення.
В разі, якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне рішення складено 29 квітня 2020 року.
Суддя Бадюков Ю.В.