30 березня 2020 року Справа № 160/12531/19
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого суддіЮркова Е.О.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін у місті Дніпро адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України у Дніпропетровській області про визнання неправомірною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії, -
12 грудня 2019 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 до Головного управління державної міграційної служби України в Дніпропетровській області з вимогами:
- визнати бездіяльність Головного управління державної міграційної служби України в Дніпропетровській області щодо не розгляду питання про надання дозволу на імміграцію ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , особи без громадянства, уродженця м. Гюмрі, Вірменія;
- зобов'язати Головне управління державної міграційної служби України в Дніпропетровській області надати дозвіл на імміграцію в Україні ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , особи без громадянства, уродженця м. Гюмрі;
- зобов'язати Головне управління державної міграційної служби України в Дніпропетровській області документувати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , особи без громадянства, уродженця м. Гюмрі, посвідкою на постійне проживання в Україні.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що народився ІНФОРМАЦІЯ_2 у м. Гюмрі Вірменії, нині є особою без громадянства. Будучи малолітньої дитиною переїхав на постійне місце проживання в Україну разом із своїми батьками ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 14.08.2007 року мати ОСОБА_1 - ОСОБА_2 отримала дозвіл на імміграцію в Україну відповідно до вимог п. 4 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про імміграцію», оскільки її рідна сестра є громадянкою України. 14.08.2007 року її документовано посвідкою на постійне проживання в Україні, серії НОМЕР_1 , терміном дії - безстроково. У 2014 році згідно з Указом Президента України № 910/2014 від 03.12.2014 року ОСОБА_2 набула громадянство України на підставі ст. 9 Закону України «Про громадянство України». Вказує, що ОСОБА_2 звернулась до Головного управління державної міграційної служби в Дніпропетровській області із заявою від 17.07.2007 року про надання дозволу на імміграцію в Україну, оскільки її рідна сестра - ОСОБА_4 є громадянкою України. При цьому, у пункті 14 вказаної заяви ОСОБА_2 клопотала про надання дозволу на імміграцію разом із нею неповнолітнього сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . 14.08.2007 року старшим інспектором ВГІРФО ДМУ УМВС України в Дніпропетровській області майором міліції ОСОБА_6 складено висновок про надання дозволу на імміграцію в Україні та оформлення посвідки на постійне проживання, яким ОСОБА_2 дозволено імміграцію в Україні та оформлення посвідки на постійне проживання за адресою: АДРЕСА_1 . При цьому, у даному висновку відсутні будь-які висновки стосовно її сина - ОСОБА_1 , щодо якого було надане клопотання матір'ю про надання дозволу на імміграцію неповнолітнього сина, не зважаючи на подані матір'ю ОСОБА_1 всі необхідні документи до органу міграційної служби. Представником ОСОБА_1 неодноразово направлялися запити до ГУ ДМС у Дніпропетровській області, для отримання підтвердження звернення ОСОБА_2 до підрозділів ДМС України та отримання копії цих документів, на що було отримано відповіді від 19 червня 2019 року, 02 жовтня 2019 року та 05 листопада 2019 року. Вважає, що вказана бездіяльність є протиправною, а не прийняте рішення щодо малолітньої дитини, яка в'їжджала на територію України разом з її матір'ю є порушенням прав дитини.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29.01.2020 року відкрито провадження у адміністративній справі, та призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
24.02.2020 року від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому просить відмовити повністю у задоволенні позовної заяви, посилаючись на те, що 26.07.2017 року ОСОБА_1 звертався до Центрального РВ у м. Дніпрі ГУ ДМС України в Дніпропетровській області з заявою про продовження строку перебування на території України. 30.08.2017 року Центральним РВ у м. Дніпрі ГУ ДМС України в Дніпропетровській області було прийнято рішення про відмову у продовженні строку перебування, про що зроблено відмітку в заяві про продовження строку перебування на території України. Повідомлення про відмову в продовженні строку перебування на території України ОСОБА_1 на підставі підпункту 4 пункту 10 Порядку № 150 було вручене під підпис 12.09.2017 року. Також вказує, що Державний департамент у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб, який входив до структури МВС України, згідно постанови Кабінету Міністрів України «Про ліквідацію урядових органів» від 28.03.2011 року № 346, ліквідований, як юридична особа без правонаступництва. Державна міграційна служба України, її територіальні органи та підрозділи, зокрема Головне управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області, не є правонаступниками Державного департаменту у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб, а також, підпорядкованих вищезазначеному Державному департаменту відділів (секторів) у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб. Отже, Головне управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області не може нести відповідальність за рішення, дії чи бездіяльність ВГІРФО ГУМВС України в Дніпропетровській області.
Справа розглянута в межах строку розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження, встановленого статтею 258 Кодексу адміністративного судочинства України - в межах шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується адміністративний позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_2 у м. Гюмрі, Республіка Вірменія. Батьками є: ОСОБА_3 , ОСОБА_2 .
ІНФОРМАЦІЯ_5 року ОСОБА_2 подано до відділу з питань тимчасового та постійного проживання іноземців та осіб без громадянства управління у справах іноземців та осіб без громадянства ГУДМС України в Дніпропетровській області заяву про надання дозволу на імміграцію в Україну. У поданій заяві в графі 12. «відомості про дітей до 16 років, які проживають разом з вами» зазначено: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 м. Гюмрі, Вірменія.
В графі 14. «клопочу про надання дозволу на імміграцію разом зі мною»: син - ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1
14.08.2007 року старшим інспектором ВГІРФО ДМУ УМВС України в Дніпропетровській області майором міліції Дорофєєвою О. Є . складено висновок про надання дозволу на імміграцію в Україні та оформлення посвідки на постійне проживання, яким ОСОБА_2 дозволено імміграцію в Україні та оформлення посвідки на постійне проживання за адресою: АДРЕСА_1 .
Судом встановлено, що у даному висновку відсутні будь-які висновки стосовно сина ОСОБА_2 - ОСОБА_1 .
Також судом встановлено, що 26.07.2017 року ОСОБА_1 звертався до Центрального РВ у м. Дніпрі ГУ ДМС України в Дніпропетровській області з заявою про продовження строку перебування на території України до 26.01.2018 року.
30.08.2017 року Центральним РВ у м. Дніпрі ГУ ДМС України в Дніпропетровській області було прийнято рішення про відмову у продовженні строку перебування, про що зроблено відмітку в заяві про продовження строку перебування на території України.
Повідомлення № 1214/4262 від 30.08.2017 року про відмову в продовженні строку перебування на території України ОСОБА_1 на підставі підпункту 4 пункту 10 Порядку продовження строку перебування та продовження або скорочення строку тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства на території України, затвердженого постановою КМУ № 150 від 15.02.2012 року було вручено під підпис 12.09.2017 року.
Вирішуючи заявлений спір по суті, суд зазначає таке.
Частиною першою статті 26 Конституції України передбачено, що іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України.
Умови і порядок імміграції в Україну іноземців та осіб без громадянства визначені Законом України «Про імміграцію».
Згідно статті першій Закону України «Про імміграцію» імміграція - це прибуття в Україну чи залишення в Україні у встановленому законом порядку іноземців та осіб без громадянства на постійне проживання; іммігрант - іноземець чи особа без громадянства, який отримав дозвіл на імміграцію і прибув в Україну на постійне проживання, або, перебуваючи в Україні на законних підставах, отримав дозвіл на імміграцію і залишився в Україні на постійне проживання; квота імміграції - це гранична кількість іноземців та осіб без громадянства, яким передбачено надати дозвіл на імміграцію протягом календарного року; дозвіл на імміграцію - рішення, що надає право іноземцям та особам без громадянства на імміграцію; довгострокова віза - наданий уповноваженим органом України в установленій законодавством формі дозвіл, необхідний для в'їзду іноземця та особи без громадянства на постійне місце проживання в Україну; законні представники - батьки, усиновителі, батьки-вихователі, опікуни, піклувальники, представники закладів, які виконують обов'язки опікунів і піклувальників
У відповідності до статті 3 Закону України «Про імміграцію» правовий статус іммігранта в Україні визначається Конституцією України, цим Законом, іншими законами України та прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
Згідно статті 9 Закону України «Про імміграцію» заяви про надання дозволу на імміграцію подаються: особами, які перебувають в Україні на законних підставах, - до органів спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань імміграції за місцем їх проживання.
Заяву про надання дозволу на імміграцію заявник подає особисто до відповідного органу державної влади. За наявності поважних причин (хвороба заявника, стихійне лихо тощо) заява може надсилатися поштою або за дорученням заявника, посвідченим нотаріально, подаватися іншою особою.
За неповнолітніх осіб, а також осіб, яких у встановленому порядку визнано недієздатними, заяву про надання дозволу на імміграцію подають їх законні представники.
Якщо іммігрує один з батьків, якого (яку) супроводжують неповнолітні діти, він (вона) повинен подати заяву чоловіка (дружини), посвідчену нотаріально, про те, що він (вона) не заперечує проти імміграції дітей разом з батьком (матір'ю). У випадку відсутності такої згоди батько (мати) повинен подати рішення відповідного державного органу про залишення дітей при батькові (матері). Зазначене рішення має бути легалізоване консульською установою України, якщо інше не передбачено міжнародним договором України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 26 грудня 2002 року № 1983 затверджено Порядок провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень, який визначає процедуру провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію іноземцям та особам без громадянства, які іммігрують в Україну (далі - іммігранти), поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень (далі - провадження у справах з питань імміграції), а також компетенцію центральних органів виконавчої влади та підпорядкованих їм органів, які забезпечують виконання законодавства про імміграцію.
Відповідно до пунктів 12, 14 Порядку територіальні підрозділи за місцем проживання, до яких подано заяви про надання дозволу на імміграцію:
формують справи, перевіряють підстави, законність перебування в Україні іммігрантів, справжність поданих документів та відповідність, їх оформлення вимогам законодавства, у разі потреби погоджують це питання з органами місцевого самоврядування, у межах своєї компетенції з'ясовують питання щодо наявності чи відсутності підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію;
надсилають у місячний термін разом з матеріалами справи інформацію про результати їх розгляду територіальним органам або підрозділам (відповідно до категорії іммігрантів). Справи, прийняття рішення за якими належить до компетенції Департаменту чи територіальних органів, надсилаються територіальним органам, в інших випадках - територіальним підрозділам;
здійснюють провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію, якщо таке провадження належить до їх компетенції.
Територіальні органи і підрозділи після отримання документів від зазначених у пунктах 12 і 13 цього Порядку органів перевіряють у місячний термін правильність їх оформлення, з'ясовують у межах своєї компетенції питання щодо наявності чи відсутності підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію, передбачених статтею 10 Закону України "Про імміграцію", надсилають відповідні запити до регіональних органів СБУ, Національного центрального бюро Інтерполу та Держкомкордону.
У разі коли прийняття рішення щодо надання дозволу на імміграцію належить до компетенції територіальних органів і підрозділів, ці органи аналізують у місячний термін отриману від зазначених в абзаці другому пункту 14 цього Порядку органів інформацію та на підставі матеріалів справи приймають рішення про надання дозволу на імміграцію чи про відмову у наданні такого дозволу (пункт 16 Порядку).
Судом не встановлено подання законним представником ОСОБА_1 відповідної заяви про надання дозволу на імміграцію. Зазначення в графі 14 заяви ОСОБА_2 від 17.07.2007 року клопотання про надання дозволу на імміграцію сина - ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 не може бути визнано судом як подання відповідної заяви про надання дозволу на імміграцію.
Крім того матеріалами справи підтверджено відсутність заяви батька ОСОБА_1 - ОСОБА_3 посвідченої нотаріально, про те, що він не заперечує проти імміграції дитини разом з матір'ю, або рішення відповідного державного органу про залишення дітей при матері.
Отже, судом не встановлено допущення відділом з питань тимчасового та постійного проживання іноземців та осіб без громадянства управління у справах іноземців та осіб без громадянства ГУДМС України в Дніпропетровській області протиправної бездіяльності в частині розгляду заяви ОСОБА_1 про надання дозволу на імміграцію.
Також суд зауважує, що про відсутність дозволу на імміграцію або статусу іммігранта позивач був обізнаний у 2017 році, що підтверджується фактом звернення 26.07.2017 року до Центрального РВ у м. Дніпрі ГУ ДМС України в Дніпропетровській області з заявою про продовження строку перебування на території України до 26.01.2018 року.
Оцінюючи правомірність дій та рішень органу владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, які повинні дотримуватися при реалізації дискреційних повноважень владного суб'єкта, встановлюючи чи прийняті (вчинені) ним рішення (дії): 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частиною першою статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до частин 1, 4 статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
В силу статті 76 Кодексу адміністративного судочинства України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно частин 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Згідно статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
З огляду на вищезазначені висновки суду, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позову ОСОБА_1 .
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить з наступного.
Частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено що, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа..
Враховуючи відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , суд приходить до висновку про відсутність підстав для присудження і всіх здійснених позивачем документально підтверджених судових витрат за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись ст.ст. 9, 72-77, 139, 193, 241-246, 250, 258, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні позову ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України у Дніпропетровській області про визнання неправомірною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст рішення суду складений 30 березня 2020 року.
Суддя Е.О. Юрков