про повернення позовної заяви
28 квітня 2020 року ЛуцькСправа № 140/4737/20
Суддя Волинського окружного адміністративного суду Лозовський О.А., вивчивши позовну заяву ІНФОРМАЦІЯ_1 до ОСОБА_1 про стягнення коштів,
ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України звернувся з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за отримане грошове забезпечення з 18 по 30 квітня 2019 року та за одноразову грошову допомогу після укладення першого контракту в сумі 16 320,86 грн.
Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 03.04.2020 позовну заяву було залишено без руху на підставі положень частин першої, другої статті 169, частини першої статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) та позивачу встановлено десятиденний строк з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху шляхом подання заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду, вказавши підстави для його поновлення з підтвердженням належними доказами.
23.04.2020 до суду надійшла заява про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, в обґрунтування якої позивач зазначив, що 10.09.2019 звертався з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за отримане грошове забезпечення в порядку цивільного судочинства. При зверненні з вказаним позовом вважав, що даний спір підлягає вирішенню в порядку цивільного судочинства та загальний строк позовної давності згідно зі статтею 257 Цивільного процесуального кодексу України становить три роки. Однак ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 15.10.2019 відмовлено у відкритті провадження, оскільки дана справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, а її належить розглядати в порядку адміністративного судочинства. Вказана ухвала була оскаржена в апеляційному порядку. Проте, постановою Волинського апеляційного суду від 10.12.2019 апеляційну скаргу Луцького прикордонного загону залишено без задоволення. За результатом розгляду відповідної касаційної скарги військової частини НОМЕР_1 ухвалою Верховного Суду від 23.01.2020 відмовлено у відкритті провадження у цивільній справі. Також вказав, що Луцький прикордонний загін відповідно до Бюджетного кодексу є бюджетною організацією 3 класу, власними коштами не володіє, а використовує лише виділені кошти, що впливає на вчасність сплати судового збору при поданні позовної заяви до суду.
Відтак, вважає такі причини пропуску звернення до суду поважними та просив поновити цей строк.
Заява позивача про поновлення строку звернення до суду з даним позовом задоволенню не підлягає з таких мотивів і підстав.
Вимоги позову обґрунтовано тим, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , з 14.06.2018 по 17.04.2019 проходив військову службу за контрактом у Луцькому прикордонному загоні Північного регіонального управління Державної прикордонної служби України, та у цей же період перебував на всіх видах забезпечення, які передбачені для військовослужбовців чинним законодавством.
Зокрема, згідно наказу начальника 6 прикордонного загону Північного регіонального управління Державної прикордонної служби України від 14.06.2018 №249-ос ОСОБА_1 прийнято на військову службу за контрактом осіб сержантського і старшинського складу, зараховано до списків особового складу, поставлено на всі види забезпечення.
Однак, відповідач, будучи військовослужбовцем, допускав вчинення дисциплінарних правопорушень, протягом грудня 2018 - квітня 2019 року двічі притягався до дисциплінарної відповідальності на підставі письмових наказів («догана» - за вживання алкогольних напоїв у розташуванні мобільної прикордонної застави «Луцьк», наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 07.12.2018 № 2252-аг; «сувора догана» - за невихід на службу без поважних причин, наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 02.04.2019 №516-аг). Вищевказані накази начальника прикордонного загону не скасовані, не втратили юридичної сили і є діючими на даний час.
Наказом начальника 6 прикордонного загону Північного регіонального управління Державної прикордонної служби України від 09.04.2019 №173-oc «По особовому складу» сержанта ОСОБА_1 звільнено з військової служби в запас за підпунктом «ж» (у зв'язку з систематичним невиконанням умов контракту військовослужбовцем) пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу». Наказом начальника 6 прикордонного загону Північного регіонального управління Державної прикордонної служби України від 17.04.2019 №193-ос «По особовому складу» сержанта ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.
Отже, відповідач взяв на себе ряд зобов'язань при укладанні контракту, в подальшому їх не виконав (порушив), та, як наслідок, отримав надлишкове грошове забезпечення у квітні 2019 року.
Сума безпідставно виплаченого відповідачу грошового забезпечення в період з 18 по 30 квітня 2019 року та одноразова грошова допомога після укладення першого контракту в становить 16 320,86 грн.
30.05.2019 ОСОБА_1 надіслано лист №11/6247 з проханням до 15.06.2019 сплатити заборгованість перед Луцьким прикордонним загоном за отримане грошове забезпечення, однак така заборгованість у добровільному порядку відповідачем не погашена.
Отже, з матеріалів позову слідує, що відповідач ОСОБА_1 проходив військову службу на контрактній основі у Державній прикордонній службі України. Предметом спірних правовідносин є відшкодування відповідачем безпідставно отриманого грошового забезпечення, яке йому було виплачене під час проходження військової служби.
Військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу є одним із видів військової служби є (частина шоста статті 2 Закону України статті 2 Закону України від 25.03.1992 №2232-XII «Про військовий обов'язок і військову службу»).
Військова служба у розумінні пункту 17 частини першої статті 4 КАС України є публічною службою.
Частиною першою статті 122 КАС України встановлено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк (частина п'ята статті 122 КАС України).
З урахуванням листа позивача на адресу ОСОБА_1 від 30.05.2019 №11/6247 з вимогою погасити заборгованість до 15.06.2019, перебіг місячного строку звернення до суду із даним позовом для позивача розпочався 16.06.2019, однак позивач звернувся до суду лише 26.03.2020 (день, коли позовну заяву здано на пошту).
Позивач не заперечує факт пропуску місячного строку звернення до суду з цим позовом. І у позовній заяві, і у заяві про поновлення пропущеного строку на звернення до суду позивач причини пропуску цього строку обґрунтовував зміною юрисдикції даної категорії справ - із цивільної на адміністративну, та вказував, що і на даний час існує практика розгляду аналогічних судових спорів в порядку цивільного судочинства. Однак такі доводи позивача є необґрунтованими. З цього приводу варто зауважити, що як встановлено з відкритих джерел (Єдиний державний реєстр судових рішень), ухвалою Верховного Суду у складі колегії Касаційного цивільного суду від 23.01.2020 відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ІНФОРМАЦІЯ_4 (військова частина НОМЕР_1 ) на ухвалу Луцького міськрайонного суду Волинської області від 15.10.2019 та постанову Волинського апеляційного суду від 10.12.2019 у справі №161/16181/19 за позовом ІНФОРМАЦІЯ_4 (військова частина НОМЕР_1 ) до ОСОБИ_1 про стягнення заборгованості за отримане грошове забезпечення та одноразову грошову допомогу. У цій ухвалі Верховний Суд вказав на правильне застосування судами попередніх інстанцій норм процесуального права стосовно висновків про розгляд спору у даній справі в порядку адміністративного провадження.
Отже, ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) як позивачу у справі №161/16181/19 з 28.01.2020 (день оприлюднення ухвали Верховного Суду від 23.01.2020) були відомі висновки суду касаційної інстанції про те, що спори про стягнення заборгованості за отримане грошове забезпечення підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства.
Вказані не заперечуються позивачем у поданій заяві про поновлення строку звернення до суду.
Суд звертає увагу, що на час звернення 10.09.2019 із позовом ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) до ОСОБА_1 спочатку до Луцького міськрайонного суду Волинської області, правова позиція стосовно вирішення спорів такої категорії в порядку адміністративного судочинства була висловлена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.12.2018 у справі №818/1688/16, від 12.12.2018 у справі №804/285/16.
Відтак, суд відхиляє доводи позивача про відсутність однозначної судової практики вирішення такого роду спорів.
Не є поважними причини пропуску строку звернення до суду з позовом посилання позивача на відсутність коштів для сплати судового збору, оскільки обставини, пов'язані з фінансуванням установ чи організацій з державного бюджету, відсутністю в ньому коштів, призначених для сплати судового збору тощо, не можуть бути підставою для реалізації суб'єктом владних повноважень права на звернення до суду у будь-який необмежений час після закінчення такого строку та відповідно підставою для поновлення зазначеного строку. Суду не надано доказів відсутності у позивача коштів для сплати судового збору, а також доказів, які б свідчили про те, що ним вживалися всі можливі заходи, зокрема, звернення до уповноважених органів з клопотанням про виділення бюджетних асигнувань.
У ситуації з пропуском строків державними органами поважними причинами пропуску строку не може виступати необхідність дотримання внутрішньої процедури виділення та погодження коштів на сплату судового збору чи тимчасова відсутність таких коштів. Це пов'язано з тим, що держава має дотримуватись принципу «належного урядування» та не може отримувати вигоду від порушення правил та обов'язків, встановлених нею ж.
Причина пропуску строку є поважною, якщо вона відповідає одночасно таким критеріям: існують обставини, які унеможливлювали або ускладнили вчинення процесуальних дій у визначений законом строк і створювали об'єктивні перешкоди для звернення до суду; ці обставини є об'єктивними і не залежали від волі особи, яка пропустила строк; ця причина виникла протягом строку, який пропущено; ці обставини підтверджується належними і допустимими засобами доказування.
Заява про поновлення строку звернення до адміністративного суду повинна містити роз'яснення причин пропуску і підстави, з яких заявник вважає ці причини поважними. В заяві повинні бути докази того, що здійснити відповідні процесуальні дії у визначений строк у заявника не було можливості, тобто, існували такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення сторони та підтверджені належними доказами.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 30.09. 2019 у справі №340/685/19, від 10.10.2019 у справі №140/721/19.
Крім того, покликання позивача на Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод щодо публічного розгляду справи є безпідставним з огляду на те, що вказаною Конвенцію не гарантуються права органів державної влади.
Варто зауважити, що законодавче обмеження строку звернення до суду, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах; встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених КАС України певних процесуальних дій, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Відтак, наведені у заяві причини пропуску строку звернення до суду є неповажними, інших підстав для поновлення строку судом не встановлено.
Статтею 123 КАС України визначено наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду.
Так частиною першої зазначеної статті передбачено, що у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею в заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву (частина друга статті 123 КАС України).
Відповідно до пункту 9 частини четвертої статті 169 КАС України позовна заява повертається позивачеві у випадках, передбачених частиною другою статті 123 цього Кодексу.
Таким чином, оскільки наведені у позовній заяві та заяві обставини пропуску строку звернення до суду не є поважними, інших підстав для поновлення строку судом не встановлено, тому позовна заява ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) до ОСОБА_1 про стягнення коштів підлягає поверненню.
Керуючись статтями 122, 123, пунктом 9 частини четвертої, частинами п'ятою - восьмою статті 169, статтями 248, 294 КАС України,
Позовну заяву ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) до ОСОБА_1 про стягнення коштів повернути позивачу.
Копію ухвали про повернення позовної заяви надіслати особі, яка її подала, разом із позовною заявою і доданими до неї документами.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд протягом п'ятнадцяти днів з дня її підписання
Відповідно до пункту 3 розділу VI “Прикінцеві положення” КАС України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строк на апеляційне оскарження, визначений статтею 295 цього Кодексу, продовжується на строк дії такого карантину.
Суддя О.А. Лозовський