Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"29" квітня 2020 р.м. ХарківСправа № 922/613/20
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Сальнікової Г.І.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу
за позовом Акціонерного товариства Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (01601, м. Київ, вул. Богдана Хмельницького, буд. 6)
до Підприємства об'єднання громадян "Харківське учбово-виробниче підприємство №1 Українського товариства сліпих" (61145, м. Харків, вул. Клочківська, буд. 174)
про стягнення 4118,48 грн.
без виклику учасників справи
На розгляд Господарського суду Харківської області подано позов Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" до Підприємства об'єднання громадян "Харківське учбово-виробниче підприємство №1 Українського товариства сліпих" про стягнення 4118,48 грн., з яких: пеня у розмірі 2704,38 грн., 3% річних у розмірі 176,24 грн. та інфляційні втрати у розмірі 1237,86 грн.
Позов обґрунтовано неналежним виконанням з боку відповідача взятих на себе зобов'язань за договором купівлі-продажу природного газу №3495/15-ТЕ-32 від 31.12.2014 в частині своєчасної оплати вартості отриманого природного газу.
Попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести в зв'язку із розглядом справи складається зі сплаченого судового збору у розмірі 2102,00 грн.
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 02.03.2020 позовну заяву прийнято судом до розгляду та відкрито провадження у справі. Приймаючи до уваги малозначність справи в розумінні частини п'ятої статті 12 ГПК України, враховуючи ціну позову, характер спірних правовідносин та предмет доказування, господарським судом вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, у зв'язку з чим надано відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву, а позивачу - для подання відповіді на відзив.
Позивач та відповідач ухвалу господарського суду Харківської області від 02.03.2020 отримали, що підтверджується наявними у матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення №005093, які повернулися до суду 10.03.2020 та 13.03.2020.
19.03.2020 через відділ діловодства господарського суду Харківської області від відповідача надійшла заява (вх. №7034), в якій відповідач заперечує проти задоволення позовних вимог з підстав, наведених у поданій заяві.
Відповідно до частини 5 статті 252 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.
Оскільки клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін до суду не надходило, у відповідності до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, справа розглядається за наявними у справі матеріалами.
Згідно з частиною четвертою статті 240 ГПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти них, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд установив такі обставини.
Постановою Кабінету Міністрів України від 06.03.2019 №226 "Деякі питання акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" змінено тип публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" з публічного на приватне та перейменовано його в акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України". Зміна типу акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" не є його реорганізацією (перетворенням, злиттям, приєднанням) у розумінні ст. 104, 106-109 Цивільного кодексу України та не передбачає правонаступництва.
31.12.2014 між Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (продавець) та Підприємством об'єднання громадян "Харківське учбово-виробниче підприємство №1 Українського товариства сліпих" (покупець) було укладено договір №3495/15-ТЕ-32 купівлі-продажу природного газу (далі - Договір) (а.с. 14-19).
Відповідно до умов п.1.1. Договору, продавець зобов'язується передати у власність покупцю у 2015 році природний газ, а покупець зобов'язується оплатити його на умовах цього Договору.
Природний газ, що постачається за цим договором, використовується споживачем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається населенням (п. 1.2. Договору).
Порядок та умови проведення розрахунків між сторонами закріплено в статті 6 договору. Так, згідно з 6.1 договору оплата за природний газ здійснюється споживачем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий природний газ здійснюється до 14-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.
Пунктом 7.1., 7.2. Договору передбачено, що за невиконання або неналежне виконання договірних зобов'язань сторони несуть відповідальність у випадках, передбачених чинним законодавством України, а також цим договором. У разі невиконання покупцем умов пункту 6.1 цього договору він зобов'язується сплатити продавцю, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного Банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми прострочення платежу за кожен день прострочення платежу.
Розділ 11 Договору постачання природного газу №3495/15-ТЕ-32 від 31.12.2014 передбачає, що договір набуває чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками, і діє в частині реалізації природного газу до 31 грудня 2015 року, а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення.
Із обставин справи також слідує, що між сторонами укладено Додаткові угоди до договору купівлі-продажу природного газу №3495/15-ТЕ-32 від 31.12.2014, а саме: №1 від 23.03.2015, №2 від 27.07.2015, №3 від 30.07.2015, №4 від 30.10.2015, №5 від 30.11.2015 (а.с. 21-25).
Як вказує позивач у позовній заяві, на виконання умов договору останній передав за актами приймання-передачі від 31.01.2015, від 28.02.2015, від 31.03.2015, від 30.04.2015, від 30.11.2015, від 31.12.2015 у власність відповідача природний газ на загальну суму 16324,30 грн. (а.с. 26-31). Натомість, відповідач оплату за переданий газ здійснював несвоєчасно, чим не виконав свого зобов'язання з оплати природного газу у визначений п. 6.1. Договору строк.
З урахуванням наведеного, оскільки оплату за переданий газ відповідач здійснював несвоєчасно, в порушення пункту 6.1 Договору, за яким остаточна оплата за газ мала здійснюватися до 14-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу, позивачем заявлено до стягнення пеню у розмірі 2704,38 грн., 3% річних у розмірі 176,24 грн. та інфляційні втрати у розмірі 1237,86 грн.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним вище обставинам, оцінюючи надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог, з наступних підстав.
Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Зокрема, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
В розумінні статті 6 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (стаття 627 ЦК України).
До частини 1 статті 174 Господарського кодексу України господарський договір є підставою виникнення господарських зобов'язань. Відповідно до статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків; договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.
Матеріали справи свідчать про те, що між позивачем та відповідачем у справі виникли зобов'язання з договору постачання, які регулюються законодавством про купівлю-продаж, згідно якого, в силу статті 655 Цивільного кодексу України, продавець зобов'язується передати майно у власність покупцеві, а покупець зобов'язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно статті 526 ЦК України та частини 1 статті 193 Господарського кодексу України, зобов'язання повинно виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу (частини 2 статті 193 ГК України).
Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно з умовами п. 6.1 Договору оплата за природний газ здійснюється споживачем виключно грошовими коштами шляхом 100-відсоткової поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий природний газ здійснюється до 14-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.
З наданих позивачем доказів вбачається, що позивач свої зобов'язання щодо постачання природного газу на користь відповідача виконав належним чином, зауважень щодо переданого газу від відповідача не надходило.
Вказане підтверджується наявними в матеріалах справи актами приймання-передачі від 31.01.2015, від 28.02.2015, від 31.03.2015, від 30.04.2015, від 30.11.2015, від 31.12.2015 у власність відповідача природний газ на загальну суму 16324,30 грн. (а.с. 26-31).
Разом з тим, відповідач у визначений договором строк оплату за переданий природний газ здійснював з порушенням строків, зазначених у Договорі, що підтверджується наданими позивачем до матеріалів справи: випискою (операції по підприємству "Харківське УВП №1 УТОС з 01.01.2015 по 30.09.2019 (а.с. 33) та примірниками банківських виписок по рахунку позивача (а.с. 34-36).
Згідно з вимогами статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, встановлених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина 1 статті 612 Цивільного кодексу України).
З огляду на викладене, судом встановлено, що відповідач у встановлений договорами строк свого обов'язку по перерахуванню коштів не виконав, допустивши прострочення виконання грошового зобов'язання (у період, який вказано позивачем), тому дії відповідача є порушенням договірних зобов'язань (стаття 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (стаття 612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.
Відповідно до статті 614 Цивільного Кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом.
За порушення у сфері господарювання учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених Господарським кодексом України, іншими законами та договором (частина 2 статті 193, частина 1 статті 216 та частина 1 статті 218 Господарського кодексу України).
Одним із видів господарських санкцій згідно з частиною 2 статті 217 Господарського кодексу України є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (частина 1 статті 230 Господарського кодексу України).
Так, відповідно до статей 230, 231 Господарського кодексу України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.
Відповідно до частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (частиною 3 статті 549 Цивільного кодексу України).
За умовами пункту 7.1., 7.2 Договору сторони передбачили та встановили, що за невиконання або неналежне виконання договірних зобов'язань сторони несуть відповідальність у випадках, передбачених чинним законодавством України, а також цим договором. У разі невиконання покупцем умов пункту 6.1 цього договору він зобов'язується сплатити продавцю, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного Банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми прострочення платежу за кожен день прострочення платежу.
Дії відповідача щодо несвоєчасної оплати є порушенням умов договору, що є підставою для застосування відповідальності відповідно до умов п. 7.1, 7.2 договору.
Перевіривши правомірність нарахування позивачем пені у розмірі 2704,38 грн. та виходячи з пункту 7.2 Договору, приписів статті 231 ГК України, суд встановив, що дане нарахування не суперечать вимогам чинного законодавства та умовам договору, є арифметично вірним, у зв'язку з чим позовні вимоги позивача в частині стягнення з відповідача 2704,38 грн. пені є обґрунтованими та арифметично вірними.
Згідно з приписами статті 625 Цивільного кодексу України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (частина 2 статті 626 Цивільного кодексу України).
За змістом наведених норм закону нарахування трьох процентів річних та інфляційних нарахувань входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
З наданого позивачем розрахунку вбачається, що до стягнення нараховані 3% річних в сумі 1151,49 грн. та 1495,82 грн. інфляційних втрат.
Здійснивши перерахунок 3 % річних та інфляційних втрат, з урахуванням умов договору, прострочення по сплаті грошового зобов'язання, а також порядку розрахунків, погодженого сторонами, господарський суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення 3% річних у сумі 176,24 грн. та 1237,86 грн. інфляційні втрат підлягають задоволенню повністю.
Вимогами статті 13 та статті 74 ГПК України визначено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін; кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
У даному разі, суд звертає увагу на те, що відповідачем не оспорено розрахунок пені, 3% річних та інфляційних втрат, та власного розрахунку вказаних сум до суду не подано.
Крім того, відповідно до частини 1 статті 259 ЦК України позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі. Судом враховано, що на виконання даної норми сторони в пункті 9.3 Договору узгодили, що строк, у межах якого сторони можуть звернутися до суду з вимогою про захист своїх прав за цим договором (строк позовної давності), у тому числі щодо стягнення основної заборгованості, пені, штрафів, інфляційних нарахувань, відсотків річних, встановлюється тривалістю у 5 (п'ять) років.
Враховуючи наведене, позовні вимоги є обґрунтованими, підтвердженими доданими до матеріалів справи доказами, не спростованими відповідачем та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.
Здійснюючи розподіл судових витрат за наслідками розгляду справи, враховуючи вимоги статті 129 ГПК України, а також висновки суду про повне задоволення позову, судові витрати, понесені позивачем у зв'язку з оплатою судового збору, підлягають відшкодуванню за рахунок відповідача в розмірі 2102,00 грн.
На підставі викладеного, керуючись статтями 124, 129-1 Конституції України, статтями 1, 4, 12, 20, 46, 73, 74, 76-79, 86, 123, 129, 236-238 Господарського процесуального кодексу України, суд -
Позов задовольнити повністю.
Стягнути з Підприємства об'єднання громадян "Харківське учбово-виробниче підприємство №1 Українського товариства сліпих" (61145, м. Харків, вул. Клочківська, буд. 174, код ЄДРПОУ 05518836) на користь Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (01601, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 6, код ЄДРПОУ 20077720) - 4118,48 грн., з яких: пеня у розмірі 2704,38 грн., 3% річних у розмірі 176,24 грн., інфляційні втрати у розмірі 1237,86 грн. та витрати зі сплати судового збору в розмірі 2102,00грн.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення Господарського суду Харківської області може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги в порядку, встановленому статтями 254, 256-259 Господарського процесуального кодексу України.
Повне рішення складено "29" квітня 2020 р.
Суддя Г.І. Сальнікова