про відмову у забезпеченні позову
29 квітня 2020 року Справа № 915/574/20
м. Миколаїв
Суддя Господарського суду Миколаївської області Адаховська В.С., розглянувши без виклику сторін
заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Костянтинівський гранітний кар'єр» б/н від 16.04.2020 (вх. № 5160/20) про забезпечення позову, подану одночасно з пред'явленням
позову: Товариства з обмеженою відповідальністю «Костянтинівський гранітний кар'єр» (54001, м. Миколаїв, вул. Петровського, 13, ідентифікаційний код 38963868)
до відповідача: Державного підприємства «Підприємство державної кримінально-виконавчої служби України (№ 83)» (55340, Миколаївська обл., Арбузинський р-н, смт. Костянтинівка, вул. Володимирська, буд. 1, ідентифікаційний код 08680537)
про: зобов'язання припинення дій та стягнення збитків
27.04.2020 Товариство з обмеженою відповідальністю «Костянтинівський гранітний кар'єр» (далі - ТОВ «Костянтинівський гранітний кар'єр») звернулося до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою б/н від 16.04.2020 (вх. № 5156/20) до Державного підприємства «Підприємство державної кримінально-виконавчої служби України (№ 83)», в якій просить суд:
- зобов'язати відповідача усунути перешкоди для позивача в доступі до місця виконання підрядних робіт - частково розроблений забій частини кар'єру Костянтинівського родовища шляхом допуску до зазначеного забою, обладнання (сортувально-дробільний комплекс) та об'єктів (склад, АЗС, вагова, побутові та офісні приміщення) ТОВ «Костянтинівський гранітний кар'єр» і його законних представників для проведення підрядних робіт згідно з договорами від 06.06.2017 № Г-11/17 та від 06.06.2017 № Г-9/17 та шляхом забезпечення підключення вказаних об'єктів і обладнання ТОВ «Костянтинівський гранітний кар'єр» до енергопостачальної мережі і підтримання її функціонування;
- стягнути з відповідача на користь позивача збитки у сумі 8 994 334,31 грн., з яких: 4 323 667,64 грн. вартість втраченого майна, 4 660 666,67 грн. неодержаний прибуток (втрачена вигода) та 10 000,00 грн. матеріальна компенсація моральної шкоди;
- стягнути з відповідача на користь позивача витрати по сплаті судового збору.
Ухвалою суду від 29.04.2020 дану позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви, - десять днів з дня вручення цієї ухвали.
Крім того, 27.04.2020 позивачем подано до суду заяву про забезпечення позову б/н від 16.04.2020 (вх. № 5160/20), у якій заявник просить суд забезпечити позов шляхом накладення арешту на грошові кошти в межах заявлених позовних вимог і можливих судових витрат, що належать Державному підприємству «Підприємство державної кримінально-виконавчої служби України (№ 83)» та знаходяться на рахунках № НОМЕР_1 , № НОМЕР_2 в ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», МФО 380805, № НОМЕР_3 в ПАТ «Укрінбанк», МФО 3000142, № НОМЕР_4 та № НОМЕР_5 в АТ «ОТП Банк», МФО 300528 та інших рахунках в банках України.
Заявник в обґрунтування поданої заяви вказує, що між ним та Державним підприємством «Підприємство державної кримінально-виконавчої служби України (№ 83)» були укладені наступні договори: договір купівлі-продажу гірничої маси від 06.06.2017 № Г-12/17, договір про виконання підрядних робіт (видобутку гранітних блоків) від 06.06.2017 № Г-9/17; договір про виконання підрядних робіт (виготовлення щебеню) від 06.06.2017 № Г-11/17. Також укладені договори зберігання гірничої маси та щебеневої продукції від 10.06.2019 № 10/06-19-01 та від 14.06.2019 № 14/06-19-01.
Передбачені вказаними договорами зобов'язання виконуються позивачем належним чином. Так, з метою забезпечення умов переробки позивачем зроблено облаштування внутрішніх кар'єрних доріг та робіт, що забезпечують стале функціонування кар'єру, здійснено підготовку забою для проведення видобування блочного каменю на загальну суму 909 047,91 грн. Позивачем своєчасно оплачуються платежі за послуги, електроенергію, воду, заборгованість відсутня.
Незважаючи на вказане, з 20.11.2019 без завчасного повідомлення та пояснення причини відповідачем припинено електропостачання на об'єкти позивача, що призвело до зупинення устаткування для виконання підрядних робіт відповідно до умов договорів. Також відповідачем закрито доступ для позивача на територію кар'єру, де знаходиться гірнича маса та обладнання для його доробки, навантаження і переробки, а також для видобутку.
На жодні листи-претензії з приводу пояснення причин перешкоджання позивачу у виконанні обов'язків за договорами, усунення таких перешкод, наведення виду та розміру збитків та упущеної вигоди, що несе позивач внаслідок неправомірних дій відповідача, та їх збільшення у майбутньому, обґрунтованої відповіді від відповідача не отримано, причини не пояснені, перешкоди не усунуто, передане на зберігання майно позивачу не повернуто, збитки не відшкодовано. Отже, майже 5 місяців через неправомірні дії відповідача позивач не має можливості виконувати роботи за договорами.
Таким чином, з 20.11.2019 через неправомірні дії відповідача, який в порушення обов'язків за договорами виконання підрядних робіт та договорів зберігання, закрив позивачу доступ до обладнання для виконання підрядних робіт та зупинив повернення переданому йому позивачем на зберігання майна, останньому заподіяно збитки у вигляді:
- вартості втраченого майна у розмірі 4 323 667,64 грн. (привласнена щебенева продукція у кількості 11343 тон на суму 1 814 153,20 грн. та гірнича маса, що перебувала на зберіганні, у кількості 137 604,97 тон на суму 2 509 514,44 грн.);
- неодержаний прибуток (втрачена вигода) внаслідок непоставки позивачем лише за період з листопада 2019 - січень 2020 щебеневої продукції загальною кількістю майже 27,9 тис. тон на загальну суму 4 666 666,67 грн., на підставі договорів та заявок ТОВ БК «Ескадор», ТОВ «Ростдорстрой», ТОВ «СКВО», ТОВ «Софор», ТОВ «Миколаївдортранс», ТОВ «Зеніт Склад»;
- матеріальна компенсація моральної шкоди у розмірі 10 000,00 грн.
Крім того, позивач внаслідок неправомірних дій відповідача позбавлений можливості виконати свої зобов'язання перед контрагентами: ТОВ «Агронафтаком» на суму 220 тис. грн., ТОВ «ВК «ОЛАНВО» на суму 187,6 тис. грн., ТОВ «КРАСТ 54» на суму 1 387 015,50 грн.
Вчинені відповідачем дії негативно відобразилось на діловій репутації позивача, що приводить до різкого зниження прибутків, перешкоджає подальшому розвитку підприємства та забезпеченню підприємств дорожнього будівництва області необхідними будівними матеріалами для ремонту та реконструкції автошляхів області.
При цьому позивач вказує та надає копії документів, які свідчать, що статутний капітал відповідача, засновником якого є Міністерство юстиції України, становить 1 091 686 грн. За відомостями Автоматизованої системи виконавчого провадження відповідач є боржником у 9 виконавчих провадженнях про стягнення коштів, в яких стягувачами виступає Головне управління ПФУ у Миколаївській області та Головне управління ДПС у Миколаївській області. Так, податковий борг відповідача становить 3 млн. грн., з яких понад 1 млн. грн. до місцевого бюджету. За даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно з 10.09.2018 окреме нерухоме майно відповідача перебуває у податковій заставі та за постановою державного виконавця Арбузинського РВ ДВС Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) від 29.01.2020 № 60331460 накладено арешт на все нерухоме майно відповідача. Відповідно до витягу з Державного реєстру обтяжень рухомого майна від 02.04.2020, 13.02.2020 зареєстровано публічне обтяження, арешт рухомого майна, на підставі постанови державного виконавця від 29.01.2020 № 60338753, а саме заборонено відчуження всього рухомого майна відповідача до 13.02.2025, який має суму основного зобов'язання 1 631 963,82 грн.
Крім того, в провадженні Миколаївського окружного адміністративного суду перебуває справа № 400/4562/19 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Надра Експорт» про скасування спеціального дозволу на користування надрами від 18.11.2008 № 4776, на підставі якого відповідач здійснює діяльність з видобутку надр (основний код КВЕД 08.11-добування декоративного та будівельного каменю), тобто у разі задоволення цього позову та позбавлення відповідача спецдозволу діяльність останнього буде фактично зупинена, підприємство не зможе виконати свої зобов'язання, у тому числі судове рішення у разі задоволення позову позивача.
За таких обставин, позивач вважає, що наявні підстави для вжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти, що належать відповідачу, ураховуючи реальність заявлених ним вимог.
Дослідивши матеріали поданої заяви про забезпечення позову, судом встановлено наступне.
За загальним правилом, встановленим 140 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), заява про забезпечення позову розглядається судом без повідомлення учасників справи.
У відповідності до ст. 136 ГПК України, господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Відповідно до ст. 137 ГПК України, позов забезпечується:
1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб;
2) забороною відповідачу вчиняти певні дії;
4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов'язання;
5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку;
6) зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту;
8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об'єкти інтелектуальної власності;
9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги;
10) іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову.
Таким чином, із змісту вищенаведених процесуальних норм вбачається, що необхідною умовою вжиття заходів до забезпечення позову є наявність обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття таких заходів можуть виникнути перешкоди щодо виконання рішення суду. Безпосередньою метою вжиття заходів є саме забезпечення виконання рішення.
Отже, інститут забезпечення позову в господарському процесі існує виключно з метою забезпечення гарантії виконання подальшого судового рішення.
У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Одночасно з цим, заходи до забезпечення позову повинні бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
При вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням, в тому числі:
- наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову;
- імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів;
- запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із такою заявою. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених ГПК України, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову. Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви. Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії. Обрані заходи до забезпечення позову не повинні мати наслідком повне припинення господарської діяльності суб'єкта господарювання, якщо така діяльність, у свою чергу, не призводитиме до погіршення стану належного відповідачеві майна чи зниження його вартості.
З урахуванням фактичних обставин заяви, суд вважає за необхідне зазначити про те, що позивач ставить свої інтереси, які ще не захищені судом вище інтересів відповідача, який є державним підприємством та інших осіб, які мають грошові вимоги до відповідача, та які вже знаходяться на стадії примусового виконання. При цьому судом враховано, що фактично заборгованість відповідача перед іншими суб'єктами, відомості про які надав позивач, фактично є заборгованістю зі сплати податків, зборів (обов'язкових платежів), які в свою чергу є джерелом наповнення Державного бюджету України та відповідно до приписів ст. 46 Закону України «Про виконавче провадження» підлягають сплаті першочергово, ніж вимоги позивача.
Відтак суд вбачає порушення зі сторони позивача вимог ст. 13 Цивільного кодексу України, яка зокрема, передбачає, що при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб (ч. 2 ст. 13 Цивільного кодексу України).
Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 1 грудня 2004 року N 18-рп/2004 у справі N 1-10/2004 за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес) поняття "охоронюваний законом інтерес", що вживається в частині першій статті 4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України, у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.
Згідно з частиною другою статті 150 Конституції України рішення Конституційного Суду України є обов'язковими до виконання на території України і, відповідно, до застосуваннями судами загальної юрисдикції при вирішенні підвідомчих їм спорів.
За таких обставин, суд не вбачає порушення прав та інтересів позивача внаслідок незастосування заходів забезпечення позову з підстав, зазначених позивачем.
Що стосується заяви позивача в частині вжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти в межах судових витрат, суд зазначає, що суд не може накладати арешт на кошти, розмір яких не визначено.
Поняття і види доказів викладені у статті 73 ГПК України, згідно якої доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів (ст. 74 ГПК України).
Згідно з ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Частиною 1 статті 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
У відповідності до ст. 78 ГПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ст. 79 ГПК України).
Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до приписів ст. 9 Конституції України, ст. 19 Закону України "Про міжнародні договори України" і ст. 3 ГПК України господарські суди у процесі здійснення правосуддя мають за відповідними правилами керуватися нормами міжнародних договорів, ратифікованих законами України.
Згідно з вимогами статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Подана позивачем заява про забезпечення позову не містить жодних належних, допустимих та вірогідних доказів в розумінні ст. ст. 76, 77, 79 ГПК України, із яким діюче законодавство пов'язує застосування заходів щодо забезпечення позову.
З огляду на наведене вище, оскільки правових підстав для задоволення заяви про забезпечення позову суд на даний час не вбачає, тому у задоволенні заяви слід відмовити.
Керуючись ст. ст. 136, 137, 140, 234, 235, 254 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
У задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Костянтинівський гранітний кар'єр» б/н від 16.04.2020 (вх. № 5160/20) про забезпечення позову - відмовити.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та може бути оскаржена у порядку та строки, визначені статтями 255, 256 і підпунктом 17.5 пункту 17 Розділу ХІ “Перехідні положення” Господарського процесуального кодексу України.
Суддя В.С. Адаховська