вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua
"20" квітня 2020 р. м. Київ Справа № 911/416/20
Розглянувши матеріали справи за позовом Акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України”
до Комунального підприємства Рокитнянської районної ради Київської області “Рокитнетепломережа”
про стягнення 8 583,81 грн.
Суддя Т.П. Карпечкін
Без виклику представників сторін.
обставини справи:
До Господарського суду Київської області надійшла позовна заява Акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” до Комунального підприємства Рокитнянської районної ради Київської області “Рокитнетепломережа” про стягнення 8 583,81 грн. заборгованості за договором купівлі-продажу природного газу від 24.11.2014 року № 2011/15-КП-17, з яких 5 058,13 грн. пені, 311,46 грн. 3% річних, 3 214,22 грн. інфляційних.
Одночасно в позовній заяві позивачем заявлено клопотання про розгляд справи у порядку спрощеного провадження без виклику представників сторін.
У порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи. У порядку спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка інша справа, віднесена до юрисдикції господарського суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті (ч. ч. 1-2 ст. 247 Господарського процесуального кодексу України).
У п. 1 ч. 5 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України зазначено, що малозначними справами є, зокрема, справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Розглянувши клопотання позивача про розгляд зазначеної справи в порядку спрощеного позовного провадження, враховуючи обраний позивачем спосіб захисту, категорію та складність справи, обсяг та характер доказів у справі, ціну позову, яка не перевищує 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який встановлений на 01 січня року, в якому подано відповідну позовну заяву, суд дійшов висновку про задоволення зазначеної заяви позивача та розгляд справи № 911/416/20 за правилами спрощеного позовного провадження.
У зв'язку з чим, ухвалою Господарського суду Київської області від 20.02.2020 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 911/416/20, справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання).
Розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у главі 10 Господарського процесуального кодексу України.
Розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться (ч.ч. 1-2 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України).
Суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі (ст. 248 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до ч. 4 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України за клопотанням сторони суд може відкласти розгляд справи з метою надання додаткового часу для подання відповіді на відзив та (або) заперечення, якщо вони не подані до першого судового засідання з поважних причин.
При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться (ч. 8 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України).
Суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше (ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України).
05.03.2020 до Господарського суду Київської області від відповідача надійшов відзив на позов, в якому відповідач проти заявлених вимог заперечує та просить суд відмовити в задоволені позову в повному обсязі, посилаючись на те, що відповідач за спожитий природний газ розрахувався в повному обсязі у 2015 році, у зв'язку з чим вважає, що нараховані пеня, 3% річних та інфляційні підлягають списанню на підставі ч. 3 ст. 7 Закону України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії».
Крім того, відповідач стверджує, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, оскільки позивач звернувся до суду поза межами строку позовної давності.
16.03.2020 року до суду від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій позивач заперечує викладені у відзиві твердження та зазначає, що відповідачем не подано доказів того, що останній є теплопостачальною організацією, має у своїй власності або користуванні теплогенеруюче обладнання для виробництва теплової енергії, господарська діяльність відповідача з виробництва, транспортування та постачання теплової енергії не підтверджується відповідними ліцензіями, а також не подано доказів включення відповідача до реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості, у зв'язку з чим просить задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
У ч. 8 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.
Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши матеріали справи та дослідивши надані докази, господарський суд,-
24.11.2014 року між Публічним акціонерним товариством “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” (далі - Продавець, Акціонерне товариство “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України”, позивач) та Комунальним підприємством Рокитнянської районної ради Київської області “Рокитнетепломережа” (далі - Покупець, відповідач) укладено Договір купівлі-продажу природного газу № 2011/15-КП-17 (далі - Договір) з Додатковими угодами.
Відповідно п. 1.1 Договору Продавець зобов'язується передати у власність Покупцю у 2015 році природний газ, ввезений на митну територію України ПАТ “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” за кодом згідно з УКТ ЗЕД 2711210000, а Покупець зобов'язується прийняти і оплатити цей природний, на умовах цього Договору (п. 1.1 Договору).
Газ, що продається за Договором, використовується Покупцем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається підприємствами, організаціями та іншими суб'єктами господарювання (крім бюджетних організацій та установ) (п. 1.2 Договору).
Згідно з п. 2.1 Договору Продавець передає Покупцеві з 01.01.2015 року по 31.12.2015 року газ обсягом до 10 тис. куб. м.
Загальна сума вартості природного газу за цим договором складається із сум вартості місячних поставок газу (п. 5.5 Договору).
Договір набирає чинності з дати підписання уповноваженими представниками Сторін та скріплення їх підписів печатками Сторін, і діє в частині реалізації газу до 31.12.2015 року, а в частині проведення розрахунків - до повного їх здійснення (розділ 11 Договору).
Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов Договору позивач поставив відповідачу протягом січня-березня 2015 року та листопада 2015 року природний газ на загальну суму 26 874,31 грн., що підтверджується підписаними уповноваженими представниками Сторін та скріпленими їх печатками Актами приймання-передачі природного газу б/н від 31.01.2015 року на суму 7 661,64 грн., б/н від 28.02.2015 року на суму 5 933,47 грн., б/н від 31.03.2015 року на суму 4 533,46 грн., б/н від 30.11.2015 року на суму 8 745,74 грн., які знаходяться в матеріалах справи.
Відповідно до п. 6.1 Договору оплата за газ здійснюється Покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати планової обсягів газу протягом місяця поставки. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа (включно) місяця наступного за місяцем поставки газу.
Однак, відповідач своєчасно та в повному обсязі отриманий природний газ не оплатив, оплату за природний газ проводив з простроченням за наведені в розрахунку позову періоди.
Хоча, станом на день звернення до суду відповідачем заборгованість погашена, однак прострочення сплати є підставою для застосування до відповідача відповідальності за порушення зобов'язання.
У зв'язку з несвоєчасною оплатою природного газу позивач просить стягнути з відповідача на підставі п. 7.2. Договору 5 058,13 грн. пені, 311,46 грн. 3% річних, 3 214,22 грн. інфляційних в порядку ст. 625 Цивільного кодексу України за загальний період з 17.02.2015 року по 20.12.2015 року.
В матеріалах справи наявна довідка позивача по операціях відповідача за період з 01.11.2014 року по 30.11.2019 року за спірним договором, з якої вбачається, що оплата за отриманий природний газ здійснювалась відповідачем з порушенням строків, встановлених п. 6.1 Договору, а остаточний розрахунок відповідачем за спірними актами приймання-передачі природного газу було здійснено 21.12.2015 року, що відображено і в розрахунку позивача, який додано до позову.
В ході розгляду спору, від відповідача надійшов відзив на позов, в якому відповідач проти заявлених вимог заперечує та просить суд відмовити в задоволені позову в повному обсязі, посилаючись на те, що відповідач за спожитий природний газ розрахувався в повному обсязі у 2015 році, у зв'язку з чим вважає, що нараховані пеня, 3% річних та інфляційні підлягають списанню на підставі ч. 3 ст. 7 Закону України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії».
Крім того, відповідач стверджує, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, оскільки позивач звернувся до суду поза межами строку позовної давності.
Позивачем подано відповідь на відзив, в якій позивач заперечує викладені у відзиві твердження та зазначає, що відповідачем не подано доказів того, що останній є теплопостачальною організацією, має у своїй власності або користуванні теплогенеруюче обладнання для виробництва теплової енергії, господарська діяльність відповідача з виробництва, транспортування та постачання теплової енергії не підтверджується відповідними ліцензіями, а також не подано доказів включення відповідача до реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості, у зв'язку з чим просить задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Згідно з ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ч. 2 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу.
Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частина 1 ст. 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Укладений між сторонами Договір за правовою природою є договором купівлі-продажу, за яким згідно ст. 655 Цивільного кодексу України, одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч. 1 ст. 202 Господарського кодексу України, ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання, зокрема, припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та збезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язання є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених законом або договором.
Відповідно до п. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
У відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно зі ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Статтею 549 Цивільного кодексу України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно з пунктом 7.2. Договору у разі невиконання Покупцем умов п. 6.1 Договору він зобов'язується сплатити Продавцю, крім суми заборгованості, пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.
Відповідно до п. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами. Відповідно до ст. 1 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань” платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, що передбачено ст. 3 зазначеного Закону.
Відповідно до п. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Строк, у межах якого Сторони можуть звернутися до суду з вимогою про захист своїх прав за цим Договором (строк позовної давності), у тому числі щодо стягнення основної заборгованості, пені, штрафів, інфляційних нарахувань, відсотків річних, встановлюється тривалістю у 5 років (п. 9.3 Договору).
Водночас, 03.11.2016 року прийнято Закон України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних організацій та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожитті енергоносії» (далі - Закон), який набрав чинності 30.11.2016 року.
Відповідно до ст. 2 цього Закону, його дія поширюється на відносини із врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії.
Частина 1 ст. 1 вказаного Закону, відносить до заборгованості, що підлягає врегулюванню відповідно до цього Закону, кредиторську заборгованість перед постачальником природного газу теплопостачальних та теплогенеруючих організацій за спожитий природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води. Процедура врегулювання заборгованості - заходи, спрямовані на зменшення, списання та/або реструктуризацію заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій за спожитий природний газ, підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиту електричну енергію шляхом проведення взаєморозрахунків, реструктуризації та списання заборгованості.
Частиною 1 ст. 3 Закону встановлено, що для участі у процедурі врегулювання заборгованості теплопостачальні та теплогенеруючі організації, підприємства централізованого водопостачання та водовідведення включаються до реєстру, який веде центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері житлово-комунального господарства.
Частиною 3 ст. 7 цього Закону передбачено, що на заборгованість за природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, погашену до набрання чинності цим Законом, неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних не нараховуються, а нараховані підлягають списанню з дня набрання чинності цим Законом.
Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що застосування ч. 3 ст. 7 Закону не ставиться у залежність від виконання будь-яких інших умов, окрім погашення боржником заборгованості за отриманий природний газ до набрання чинності Законом. Зокрема, виконання даної норми не потребує включення підприємства до реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості, що спростовує доводи позивача про протилежне.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 07.02.2018 року у справі № 927/1152/16, від 22.02.2018 року у справі № 922/4355/14, від 23.01.2018 року № 914/3131/15, від 15.03.2018 року у справі № 904/10736/16.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч. 4 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України).
Матеріалами справи підтверджується те, що станом на 30.11.2016 року заборгованість у відповідача перед позивачем за отриманий природний газ була відсутня.
За умовами п. 1.2 укладеного між сторонами Договору передбачено, що газ, що продається за договором, використовується покупцем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається підприємствами, організаціями та іншими суб'єктами господарювання (крім бюджетних організацій та установ).
Як вбачається з даних, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань за видами діяльності відповідач є постачальником пари, гарячої води та кондиційованого повітря.
Отже, отриманий від позивача природний газ використовувався відповідачем для виробництва теплової енергії для підприємств, організацій та інших суб'єктів господарювання (крім бюджетних організацій та установ), що дає підстави суду зробити висновок, що відповідач є організацією, на яку поширюється дія Закону України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних організацій та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожитті енергоносії».
Відповідно до розрахунку заборгованості, наданого позивачем вбачається, що пеня, 3% річних та інфляційні нараховані позивачем на суму основного боргу, який відповідачем було погашено до набрання чинності Законом.
Отже, нараховані позивачем пеня, проценти річних та інфляційні нарахування, підлягають списанню згідно наведених приписів Закону.
Як визначено ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
У зв'язку з чим, відсутні підстави для стягнення з відповідача заявлених у справі 5 058,13 грн. пені, 311,46 грн. 3% річних, 3 214,22 грн. інфляційних, які нараховані в період і на заборгованість, яка погашена до набрання чинності Законом України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії».
Щодо вимог відповідача про застосування наслідків пропуску строку позовної давності, суд зазначає наступне. Оскільки судом встановлено обставини про відсутність та недоведеність факту порушення прав позивача та, відповідно, підстав для вжиття заходів з метою їх захисту, суд дійшов висновку про відсутність підстав і для застосування передбачених законом наслідків спливу позовної давності за заявленим відповідачем у відзиві клопотанням.
З огляду на відмову в задоволенні позовних вимог, судовий збір покладається на позивача.
Керуючись ст. ст. 73, 74, 129, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
В задоволенні позову Акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” до Комунального підприємства Рокитнянської районної ради Київської області “Рокитнетепломережа” про стягнення 8 583,81 грн. відмовити повністю.
Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 241 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом 20 днів з дня складення повного судового рішення, шляхом подання апеляційної скарги відповідно до ст. ст. 256-257 Господарського процесуального кодексу України з врахуванням п. 17.5 розділу ХІ Господарського процесуального кодексу України.
Повне рішення складено: 20.04.2020 р.
Суддя Т.П. Карпечкін