ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
15.04.2020Справа № 910/503/20
Господарський суд міста Києва у складі: головуючого судді - Князькова В. В.,
за участю секретаря судового засідання Скокіна О. Л.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Центральна газопостачальна компанія», Черкаська обл., м. Черкаси
до відповідача 1: Комунального некомерційного підприємства Київської обласної ради «Київська обласна клінічна лікарня», м. Київ
відповідача 2: Київської обласної ради, м. Київ
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів: Комунального підприємства «Києво-Святошинська тепломережа» Київської обласної ради, Київська обл., м. Боярка
про зобов'язання вчинити дії,
За участю представників:
від позивача: Громніцький Ю.П., Зінченко О.В.;
від відповідача 1: не з'явився;
від відповідача 2: не з'явився;
від третьої особи: не з'явився;
Товариство з обмеженою відповідальністю «Центральна газопостачальна компанія» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Комунального закладу Київської обласної ради «Київська обласна клінічна лікарня» та Київської обласної ради про:
- зобов'язання Комунального закладу Київської обласної ради «Київська обласна клінічна лікарня» та Київської обласної ради погодити Товариству з обмеженою відповідальністю «Центральна газопостачальна компанія» один примірник акту про наявність та розмір заборгованості від 26.09.2019 (тристоронній) у розмірі 14 046 858,95 грн;
- зобов'язання Комунального закладу Київської обласної ради «Київська обласна клінічна лікарня» та Київської обласної ради включити кредиторську заборгованість перед Товариством з обмеженою відповідальністю «Центральна газопостачальна компанія» за енергоносій (природний газ) в розмірі 14 046 858,95 грн до затвердженої форми передавального акту (згідно з додатком 2 до рішення Київської обласної ради від 25.07.2019 № 603-29-VII) для подальшого його затвердження Київською обласною радою.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на обставини ухилення відповідачів 1, 2 від підписання акту про наявність та розмір заборгованості у розмірі 14 056 858,95 грн за одержаний енергоносій (природний газ), який був використаний на котельні, що перебуває у нього на балансі по вул. Багговутівська, 1 у м. Києві. Також позивач посилається на відмову відповідачів 1, 2 включити спірну заборгованість до затвердженої форми передавального акту при проведенні перетворення Комунального закладу Київської обласної ради «Київська обласна клінічна лікарня» в Комунальне некомерційне підприємство Київської обласної ради «Київська обласна клінічна лікарня».
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.01.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, вирішено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання у справі на 05.02.2020.
Відповідач 1 у відзиві на позов, який подано до суду 31.01.2020, проти задоволення позову заперечив у повному обсязі, посилаючись на те, що котельня яка перебуває у нього на балансі по вул. Багговутівська, 1 у м. Києві не є цілісним майновим комплексом, а є нежитловою будівлею літ. « 1К» загальною площею 866,4 кв.м., а тому в даному випадку не підлягають застосуванню норми ст. 22 Закону України «Про теплопостачання». Окрім того, відповідач 1 вказує на те, що статтею 1 Закону України «Про заходи спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу» чітко встановлено, що заборгованість - підтверджена «учасниками розрахунків». Натомість, позивачем не надано жодного доказу, який би свідчив про те, що відповідач 1 є стороною будь-яких господарсько-договірних відносин з позивачем, а відтак є «учасником розрахунків», відповідно до Закону. Відповідач 1 також зазначає, що позивачем не надано суду жодного доказу в підтвердження суми заборгованості та підстав з яких у відповідача 1 виникли зобов'язання щодо включення кредиторської заборгованості в розмірі 14 046 858,95 грн до затвердженої форми передавального акту.
Окрім того, відповідач 1 вказує, що на час розгляду справи балансоутримувачем котельні яка розташована по вул. Багговутівська, буд. 1 є Комунальне підприємство «Києво-Святошинська тепломережа» Київської обласної ради.
31.01.2020 в.о. генерального директора Комунального некомерційного підприємства Київської обласної ради «Київська обласна клінічна лікарня» через відділ документообігу (канцелярія) суду подано клопотання про зміну назви відповідача 1 - з Комунального закладу Київської обласної ради «Київська обласна клінічна лікарня» на Комунальне некомерційне підприємство Київської обласної ради «Київська обласна клінічна лікарня».
04.02.2020 представником позивача через відділ документообігу (канцелярія) суду подано клопотання про заміну Комунального закладу Київської обласної ради «Київська обласна клінічна лікарня» його правонаступником - Комунальним некомерційним підприємством Київської обласної ради «Київська обласна клінічна лікарня».
05.02.2020 через загальний відділ діловодства суду надійшов відзив на позовну заяву, у якому відповідач 2 зазначає, що на балансі Комунального закладу Київської обласної ради «Київська обласна клінічна лікарня» дійсно перебувала газова котельня, яка знаходиться по вул. Багговутівська, 1 у м. Києві. Згідно договору оренди нерухомого майна, що перебуває в спільній власності територіальних громад сіл, селищ, міст Київської області за № 20/14 від 27.10.2014 котельня була передана в оренду Товариству з обмеженою відповідальністю «Київцентртепло».
Згідно пояснень відповідача 2, 19.09.2017 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Київцентртепло» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Центральна газопостачальна компанія» було укладено договір № 06/794-17 на постачання природного газу. Рішенням Господарського суду міста Києва від 06.09.2018 у справі № 910/3752/18, яке набрало законної сили, стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Київцентртепло» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Центральна газопостачальна компанія» 14 169 319,16 грн заборгованості за спожитий газ.
За твердженням відповідача 2, позивач в позові фактично просить включити в передавальний акт грошові вимоги за зобов'язанням Товариства з обмеженою відповідальністю «Київцентртепло» по договору № 06/794-17 від 19.09.2017, тобто фактично замінити боржника у зобов'язанні. Враховуючи те, що відповідач 1 жодних боргових зобов'язань перед позивачем не має, просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.02.2020 клопотання Комунального некомерційного підприємства Київської обласної Ради «Київська обласна клінічна лікарня» про зміну назви відповідача 1 залишено без задоволення. Клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «Центральна газопостачальна компанія» про заміну Комунального закладу Київської обласної ради «Київська обласна клінічна лікарня» його правонаступником задоволено. Замінено відповідача 1 - Комунальний заклад Київської обласної ради «Київська обласна клінічна лікарня» на його правонаступника - Комунальне некомерційне підприємство Київської обласної Ради «Київська обласна клінічна лікарня».
18.02.2020 через загальний відділ діловодства суду надійшла відповідь на відзив відповідача 1, у якій позивач вказує, що оскільки станом на день підписання передавального акту згідно Додатку 2 до Рішення Київської обласної ради від 25.07.2019 за № 603-29-VII балансоутримувачем котельні по вул. Багговутівська, буд. 1 був саме Комунальний заклад Київської обласної ради «Київська обласна клінічна лікарня», а тому саме він повинен прийняти на себе зобов'язання з розрахунків за енергоносії (природний газ), який був використаний котельнею по вул. Багговутівська, буд. 1.
18.02.2020 представником позивача подано до суду заяву про залучення до участі у справі Комунального підприємства «Києво-Святошинська тепломережа» Київської обласної ради в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.02.2020 залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів: Комунальне підприємство «Києво-Святошинська тепломережа» Київської обласної ради та відкладено підготовче судове засідання до 04.03.2020.
26.02.2020 через загальний відділ діловодства суду надійшла відповідь на відзив відповідача 2, у якій позивач вказує, що оскільки газове обладнання, встановлене у котельні по вул. Багговутівська, буд. 1 до 30.09.2018 перебувало на балансі відповідача 1, правонаступником за борговими зобов'язаннями з оплати спожитих енергоносіїв (природного газу) є саме відповідач 1.
Окрім того, позивач вказує на те, що відповідач1 є бюджетною установою та в розумінні статті 22 Бюджетного кодексу України є розпорядником коштів місцевого бюджету нижчого рівня, відповідач 2 є головним розпорядником коштів місцевого бюджету. Таким чином, норми Порядку підтвердження заборгованості, що виникла внаслідок неповних розрахунків за енергоносії від 22.02.2006, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України за № 191 та Закону України «Про заходи спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу» поширюються на правовідносини між позивачем та відповідачами.
04.03.2020 через загальний відділ діловодства суду від відповідача 1 надійшли заперечення на відповідь на відзив. У запереченнях на відповідь на відзив Комунальне некомерційне підприємство Київської обласної Ради «Київська обласна клінічна лікарня» вказує на те, що рішенням Господарського суду міста Києва від 06.09.2018 у справі № 910/3752/18, яке набрало законної сили, стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Київцентртепло» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Центральна газопостачальна компанія» 14 169 319,16 грн заборгованості за спожитий газ. Оскільки з виконання рішення у справі № 910/3752/18, 31.10.2018 відкрито виконавче провадження № АСВП: 57561461, а переведення позивачем боргових зобов'язань Товариства з обмеженою відповідальністю «Київцентртепло» по договору № 06/794-17 від 19.09.2017 на відповідачів, є порушенням статті 61 Конституції України.
У підготовчому судовому засіданні 04.03.2020 задоволено клопотання третьої особи та відкладено підготовче судове засідання на 18.03.2020.
10.03.2020 через загальний відділ діловодства суду надійшли пояснення третьої особи щодо суті спору. У своїх поясненнях Комунальне підприємство «Києво-Святошинська тепломережа» Київської обласної ради заперечує щодо задоволення позовних вимог. Підприємство вказує на те, що відповідачі не є «учасниками розрахунків» у розумінні Закону України «Про заходи спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу», а застосування норм Порядку підтвердження заборгованості, що виникла внаслідок неповних розрахунків за енергоносії від 22.02.2006, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України за № 191 можливо лише до учасників розрахунків. Окрім того, третя особа вказує на те, що оскільки заборгованість за спожитий котельнею природний газ виникла у 2017-2018 роках, то відповідно вона не підпадає під правове регулювання Закону України «Про заходи спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу».
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.03.2020 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 01.04.2020.
З метою попередження виникнення та запобігання поширення гострої респіраторної хвороби, спричиненої коронавірусом COVID-19, судове засідання, призначене на 01.04.2020 не відбулось.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.04.2020 розгляд справи по суті призначено на 15.04.2020.
13.04.2020 через загальний відділ діловодства суду від відповідачів 1, 2 та третьої особи надійшли клопотання про відкладення слухання справи на іншу дату, у зв'язку із запровадженням загальнонаціонального карантину через спалах поширення гострої респіраторної хвороби, спричиненої коронавірусом COVID-19.
У судовому засіданні 15.04.2020 судом відмовлено у задоволенні клопотань відповідача 1, 2 та третьої особи, з огляду на те, що явка представників сторін не визнавалась обов'язковою, а клопотання не містять підстав щодо неможливості розгляду справи без присутності представників зазначених учасників справи.
У судовому засіданні представники позивача позовні вимоги підтримали, просили суд позов задовольнити.
Відповідно до вимог статті 222 Господарського процесуального кодексу України судом під час розгляду справи здійснювалось фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального пристрою.
У судовому засіданні судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Дослідивши матеріали справи, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представників учасників справи, Господарський суд міста Києва встановив такі фактичні обставини справи.
25.07.2019 Київською обласною радою сьомого скликання прийнято рішення за № 603-29-VII «Про реорганізацію Комунального закладу Київської обласної ради «Київська обласна клінічна лікарня» шляхом перетворення в Комунальне некомерційне підприємство Київської обласної ради «Київська обласна клінічна лікарня».
Пунктом 1 Рішенням Київської обласної ради сьомого скликання № 603-29-VII від 25.07.2019 вирішено припинити у зв'язку із реорганізацією Комунальний заклад Київської обласної ради «Київська обласна клінічна лікарня» (ідентифікаційний номер 01993701) шляхом перетворення в Комунальне некомерційне підприємство Київської обласної ради «Київська обласна клінічна лікарня».
Відповідно до п. 2 Рішення Київської обласної ради сьомого скликання № 603-29-VII від 25.07.2019 вирішено створити комісію з реорганізації Комунального закладу Київської обласної ради «Київська обласна клінічна лікарня» шляхом перетворення в Комунальне некомерційне підприємство Київської обласної ради «Київська обласна клінічна лікарня» та затвердити її склад.
Підпунктом 3.1. пункту 3 зазначеного вище Рішення встановлено, що Комунальне некомерційне підприємство Київської обласної ради «Київська обласна клінічна лікарня» є правонаступником майна, всіх прав та обов'язків Комунального закладу Київської обласної ради «Київська обласна клінічна лікарня».
Згідно п. 3.2 зазначеного вище Рішення визначено, що строк заявлення кредиторами своїх вимог становить 2 місяці з дні оприлюднення повідомлення про рішення щодо припинення Комунального закладу Київської обласної ради «Київська обласна клінічна лікарня».
Пунктом 4 зазначеного вище Рішення визначено, затвердити форму передавального акту згідно з Додатком 2 та зобов'язано комісію з реорганізації Комунального закладу Київської обласної ради «Київська обласна клінічна лікарня» шляхом перетворення в Комунальне некомерційне підприємство Київської обласної ради «Київська обласна клінічна лікарня» користуватися затвердженою формою.
У п. 5 зазначеного вище Рішення визначено, Голові комісії з реорганізації Комунального закладу Київської обласної ради «Київська обласна клінічна лікарня» шляхом перетворення в Комунальне некомерційне підприємство Київської обласної ради «Київська обласна клінічна лікарня»:
п. 5.1. Протягом трьох робочих днів з дати прийняття цього рішення письмово повідомити державного реєстратора про рішення щодо припинення Комунального закладу Київської обласної ради «Київська обласна клінічна лікарня» шляхом перетворення в Комунальне некомерційне підприємство Київської обласної ради «Київська обласна клінічна лікарня», подати документи, необхідні для внесення до Єдиного державного реєстру відповідних записів.
п. 5.2. вжити всіх можливих заходів щодо виявлення кредиторів та боржників і письмово повідомити їх про припинення юридичної особи.
п. 5.3. Після закінчення двомісячного строку для пред'явлення вимог кредиторами та задоволення чи відхилення цих вимог, скласти передавальний акт, який має містити положення про правонаступництво щодо усіх зобов'язань Комунального закладу Київської обласної ради «Київська обласна клінічна лікарня» стосовно всіх кредиторів та боржників, включаючи зобов'язання, що оскаржуються сторонами, подати його на затвердження Київській обласній раді.
п. 5.7. подати на затвердження до Київської обласної ради передавальний акт, складений відповідно до пункту 4 цього рішення.
Згідно відомостей, розміщених у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, строк визначений Київською обласною радою для заявлення кредиторами своїх вимог до Комунального закладу Київської обласної ради «Київська обласна клінічна лікарня» визначено до 12.10.2019.
Як вбачається із матеріалів справи Комунальний заклад Київської обласної ради «Київська обласна клінічна лікарня» до 02.10.2019 був балансоутримувачем нежитлових приміщень (котельні) по вул. Багговутівська, буд. 1, м. Київ.
Нежитлові приміщення (котельня) на підставі договору оренди нерухомого майна, що перебуває в спільній власності територіальних громад сіл, селищ, міст Київської області за № 20/14 від 27.10.2014, вказані приміщення (котельня) було передано в оренду Товариству з обмеженою відповідальністю «Київцентртепло».
19.09.2017 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Київцентртепло» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Центральна газопостачальна компанія» було укладено договір № 06/794-17 на постачання природного газу.
Згідно Рішення Господарського суду міста Києва від 06.09.2018 у справі № 910/3752/18, яке набрало законної сили, Товариство з обмеженою відповідальністю «Київцентртепло» є боржником перед Товариством з обмеженою відповідальністю «Центральна газопостачальна компанія» за використані енергоносії (природний газ) у розмірі 14 169 319,16 грн.
На виконання рішення у справі № 910/3752/18 приватним виконавцем Крайчинським С.С. 31.10.2018 відкрито виконавче провадження № АСВП: 57561461.
Згідно договору № 2524/10-05 від 21.11.2018 вказані приміщення (котельня) було передано в оренду Товариству з обмеженою відповідальністю «Еско-Експерт».
На підставі ст. 22 Закону України «Про теплопостачання» між Товариством з обмеженою відповідальністю «Центральна газопостачальна компанія» (кредитор), Товариством з обмеженою відповідальністю «Київцентртепло» (первісний боржник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Еско-Експерт» (новий боржник) 17.01.2019 укладено тристоронній договір № 01/19 про переведення боргу. Відповідно до умов договору №01/19 від 17.01.2019 первісний боржник переводить на нового боржника часткове грошове зобов'язання у розмірі 350 000,00 грн, що виникло на підставі договору № 06/794-17 від 19.09.2017 (внаслідок допущення прострочення виконання зобов'язань з оплати спожитого природного газу у період жовтень 2017 - березень 2018 року).
Як вказує позивач та вбачається із наявного у матеріалах справи листування, а саме: з листа № 2709-09/2019 від 27.09.2019 станом на вересень 2019 року рішення у справі № 910/3752/18 не виконано. Заборгованість перед Товариством з обмеженою відповідальністю «Центральна газопостачальна компанія» за спожитий природний газ становить 14 046 858,95 грн.
27.09.2019 Товариство з обмеженою відповідальністю «Центральна газопостачальна компанія» звернулось із листом (заявою) № 2709-09/2019 до Голови Київської обласної ради та Голови комісії з припинення Комунального закладу Київської обласної ради «Київська обласна клінічна лікарня» про затвердження та підписання трьохстороннього акту про наявну заборгованість у розмірі 14 046 858,95 грн перед постачальником природного газу, з метою погодження порядку погашення заборгованості з оплати спожитих енергоносіїв з боку балансоутримувача котельні (її частини) за адресою: вул. Багговутівська, буд. 1, м. Київ.
У заяві № 2709-09/2019 від 27.09.2019 Товариство з обмеженою відповідальністю «Центральна газопостачальна компанія» просило Голову Київської обласної ради та Голову комісії з припинення Комунального закладу Київської обласної ради «Київська обласна клінічна лікарня» затвердити міжвідомчою комісією суму прямої заборгованості за використаний природний газ, вказану у акті (14 046 858,95 грн) станом на 26.09.2019 та провести його повну оплату власнику ресурсу природного газу (позивачу); не приймати жодних рішень про передачу майна розташованого за адресою: м. Київ, вул. Багговутівська 1 (котельні, її частини) на баланс іншому балансоутримувачу до моменту повного і остаточного розрахунку за спожиті обсяги природного газу, які були використані з ресурсу Товариства з обмеженою відповідальністю «Центральна газопостачальна компанія», і які станом на 27.07.2019 є неоплаченими у розмірі 14 046 858,95 грн.
Київська обласна рада листом від 30.10.2019 за № 2703/10-02 повідомила позивача щодо наявності рішення Господарського суду міста Києва від 06.09.2018 у справі № 910/3752/18, яке набрало законної сили та щодо відкриття 31.10.2018 виконавчого провадження з виконання рішення у справі № 910/3752/18, у якому боржником за борговими зобов'язаннями за спожитий у період з жовтня 2017 по лютий 2018 року природний газ є Товариство з обмеженою відповідальністю «Київцентртепло».
Листом № 1997 від 31.10.2019 Комунальний заклад Київської обласної ради «Київська обласна клінічна лікарня» повідомив позивача про відсутність заборгованості перед орендарями майна розташованого за адресою: м. Київ, вул. Багговутівська 1 (котельні).
За твердженням позивача, спір у справі виник внаслідок не визнання відповідачами наявної заборгованості у розмірі 14 056 858,95 грн за одержаний енергоносій (природний газ), який був використаний на котельні, що перебуває у нього на балансі по вул. Багговутівська, 1 у м. Києві та відповідно, відмову відповідачів 1, 2 включити спірну заборгованість до затвердженої форми передавального акту при проведенні перетворення Комунального закладу Київської обласної ради «Київська обласна клінічна лікарня» в Комунальне некомерційне підприємство Київської обласної ради «Київська обласна клінічна лікарня», у зв'язку з чим просить суд:
- зобов'язати Комунальний заклад Київської обласної ради «Київська обласна клінічна лікарня» та Київської обласної ради погодити Товариству з обмеженою відповідальністю «Центральна газопостачальна компанія» один примірник акту про наявність та розмір заборгованості від 26.09.2019 (тристоронній) у розмірі 14 046 858,95 грн;
- зобов'язати Комунальний заклад Київської обласної ради «Київська обласна клінічна лікарня» та Київської обласної ради включити кредиторську заборгованість перед Товариством з обмеженою відповідальністю «Центральна газопостачальна компанія» за енергоносій (природний газ) в розмірі 14 046 858,95 грн до затвердженої форми передавального акту (згідно з додатком 2 до рішення Київської обласної ради від 25.07.2019 № 603-29-VII) для подальшого його затвердження Київською обласною радою.
Розглянувши доводи позивача, на яких ґрунтуються позовні вимоги, відповідні заперечення відповідачів та пояснення третьої особи, зважаючи на пояснення третіх осіб, господарський суд виходить з такого.
Статтею 509 Цивільного кодексу України визначено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Відповідно до приписів ст. 15 Цивільного кодексу України кожна сторона має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні. (Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 02.07.2014 у справі № 6-88цс14, від 04.02.2015 у справі № 6-233цс-14).
Під порушенням слід розуміти такий стан суб'єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб'єктивне право особи зменшилось або зникло як таке, порушення права пов'язане з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.
Таким чином, у розумінні закону, суб'єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
За приписами процесуального законодавства захисту в господарському суді підлягає не лише порушене суб'єктивне право, а й охоронюваний законом інтерес.
Як роз'яснив Конституційний Суд України своїм рішенням від 01.12.2004 №18-рп/2004 у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення окремих положень частини 1 статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес), поняття "охоронюваний законом інтерес", що вживається у частині першій статті 4 Цивільного процесуального кодексу та інших законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права" (інтерес у вузькому розумінні цього слова), означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб'єктивного права; б) є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб'єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним. Поняття "охоронюваний законом інтерес" у всіх випадках вживання його у законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права" має один і той же зміст.
У рішенні Конституційного Суду України дано офіційне тлумачення поняття "охоронюваний законом інтерес", як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.
Тобто інтерес позивача (у даному випадку стосовно визнання балансоутримувачем заборгованості за спожитий природний газ котельнею (її частиною) за адресою: вул. Багговутівська, буд. 1, м. Київ ) має бути законним, не суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам та відповідати критеріям охоронюваного законом інтересу, офіційне тлумачення якого дано в резолютивній частині вказаного рішення Конституційного Суду України.
Частиною 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
У відповідності до ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Приписами статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно зі статей 78, 79 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Разом з тим, позивачем не надано жодного доказу, який би свідчив про те, що відповідач 1 є стороною будь-яких господарсько-договірних відносин з позивачем та жодного доказу в підтвердження суми заборгованості і підстав з яких у відповідача 1 виникли зобов'язання щодо включення кредиторської заборгованості в розмірі 14 046 858,95 грн до затвердженої форми передавального акту.
Натомість, Товариство з обмеженою відповідальністю «Центральна газопостачальна компанія» звертаючись до суду з позовом обґрунтовує порушення його прав та інтересів тим, що у зв'язку із з реорганізацією Комунального закладу Київської обласної ради «Київська обласна клінічна лікарня» шляхом перетворення в Комунальне некомерційне підприємство Київської обласної ради «Київська обласна клінічна лікарня», майно (котельня по вул. Багговутівська, буд. 1) яке перебувало на балансі у Комунального закладу Київської обласної ради «Київська обласна клінічна лікарня» вибуло з володіння та користування і було передане Комунальному некомерційному підприємству Київської обласної ради «Київська обласна клінічна лікарня». Станом на час прийняття рішення про припинення Комунального закладу Київської обласної ради «Київська обласна клінічна лікарня» існує неоплачена заборгованість у розмірі 14 046 858,95 грн перед Товариством з обмеженою відповідальністю «Центральна газопостачальна компанія» за спожиті котельнею (по вул. Багговутівська, буд. 1) обсяги природного газу, а тому у відповідності до приписів ч. 3 ст. 22 Закону України "Про теплопостачання" останнє стає правонаступником орендаря за борговими зобов'язаннями з оплати спожитих енергоносіїв.
Відповідно до частини 3 статті 22 Закону України "Про теплопостачання" у разі якщо суб'єкту господарювання надано в користування (оренду, концесію, управління тощо) цілісний майновий комплекс (індивідуально визначене майно) з вироблення теплової енергії, такий суб'єкт стає правонаступником за борговими зобов'язаннями з оплати спожитих енергоносіїв та послуг з їх транспортування і постачання, що виникли у суб'єкта господарювання, який раніше використовував зазначене майно (володів або користувався ним).
Отже, зазначена норма передбачає особливий вид правонаступництва, однією з умов якого визначено надання в користування (оренду, концесію, управління тощо) цілісного майнового комплексу (індивідуально визначеного майна) саме з вироблення теплової енергії.
Відтак, за змістом наведеної норми Закону її застосування може мати наступні наслідки: суб'єкт господарювання, якому надано в користування цілісний майновий комплекс (індивідуально визначене майно) з вироблення теплової енергії, стає боржником за борговими зобов'язаннями суб'єкта господарювання, який раніше використовував зазначене майно. Тобто, попередній користувач майна залишається власником майна (майнових прав вимоги до споживачів теплової енергії), а новий користувач несе тягар боргових зобов'язань попереднього користувача, що призводить до одержання попереднім користувачем прибутку за рахунок нового користувача.
Відомо, що правонаступництвом є перехід прав і обов'язків від одного суб'єкта до іншого. Воно може бути універсальним або частковим (сингулярним). За універсального правонаступництва до правонаступника (фізичної або юридичної особи) переходять усі права і обов'язки того суб'єкта, якому вони належали раніше. Таке правонаступництво має місце у разі спадкування, припинення юридичної особи шляхом перетворення, злиття, приєднання. За часткового (сингулярного) правонаступництва від одного до іншого суб'єкта переходять лише окремі права і обов'язки із збереженням самого зобов'язання (в даному випадку між Комунальним закладом Київської обласної ради «Київська обласна клінічна лікарня» та Комунальним некомерційним підприємством Київської обласної ради «Київська обласна клінічна лікарня»).
У главі 47 "Поняття зобов'язання. Сторони у зобов'язанні" Цивільного кодексу України термін "зобов'язання" вживається у вузькому сенсі для позначення конкретного правового зв'язку між кредитором та боржником. Оскільки договір може містити, а в договорах в сфері підприємницької діяльності - зазвичай містить комплекс прав та кореспондуючих їм обов'язків, то кредитора та боржника можна виявити тільки у простому зобов'язальному правовідношенні (наприклад, у грошовому зобов'язанні), а не в межах договору загалом. Таким чином, глава 47 Цивільного кодексу України регулює порядок заміни сторони в одному зобов'язальному правовідношенні, а не сторони в договорі (зобов'язанні в широкому сенсі).
Судом встановлено та сторонами не заперечується той факт, що заборгованість за спожиті енергоносії котельнею по вул. Багговутівська, буд. 1, у розмірі 14 046 858,95 грн перед Товариством з обмеженою відповідальністю «Центральна газопостачальна компанія» підтверджено рішенням Господарського суду міста Києва від 06.09.2018 у справі № 910/3752/18.
Так, одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів (п. 4 Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-8/1427 від 18.11.2003 «Про Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та юрисдикцію Європейського суду з прав людини»).
Як вбачається із змісту рішення у справі № 910/3752/18 заборгованість виникла у Товариства з обмеженою відповідальністю «Київцентртепло» перед Товариством з обмеженою відповідальністю «Центральна газопостачальна компанія» за договором № 06/794-17 на постачання природного газу від 19.09.2017.
Судом також встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Київцентртепло» використовувало нежитлові приміщення (котельні) по вул. Багговутівська, буд. 1 на підставі договору оренди нерухомого майна, що перебуває в спільній власності територіальних громад сіл, селищ, міст Київської області за № 20/14 від 27.10.2014.
Закон України "Про внесення змін до статті 22 Закону України "Про теплопостачання" ухвалювався з метою підсилення фінансової дисципліни теплопостачальних та/або теплогенеруючих організацій та додаткового забезпечення майнових прав постачальників енергоносіїв.
Системно-логічне та телеологічне (цільове) тлумачення норм частин 3 - 5 ст. 22 Закону України "Про теплопостачання" дає підстави для висновку про те, що вони утворюють цілісний механізм захисту майнових прав постачальника енергоносіїв і не встановлюють відповідальності власника цілісного майнового комплексу майна (індивідуально визначеного майна) з вироблення теплової енергії.
Законодавцем вводяться такі три гарантії постачальника енергоносіїв:
- правонаступництво в частині боргових зобов'язань попереднього користувача (частина 3);
- договори про постачання та транспортування енергоносіїв укладаються з правонаступниками реорганізованої теплопостачальної та/або теплогенеруючої організації виключно за умови погодження порядку погашення заборгованості з оплати спожитих енергоносіїв та послуг з їх транспортування і постачання за попередній період (частина 4);
- учасник (засновник) теплопостачальної або теплогенеруючої організації у разі прийняття рішення про її ліквідацію забезпечує погашення боргу такої організації перед постачальниками енергоносіїв (частина 5).
Таким чином, правонаступництво, яке визначається ч. 3 ст. 22 Закону "Про теплопостачання" може виникати лише при реорганізації суб'єкта господарювання - користувача на підставі договорів оренди, концесії, тощо) цілісного майнового комплекс (індивідуально визначене майно) з вироблення теплової енергії. Положеннями частини 5 закріплюється субсидіарна відповідальність учасника (засновника) теплопостачальної або теплогенеруючої організації за її зобов'язаннями, а також визначено, що такий учасник (засновник) має розраховуватися за борговими зобов'язаннями при ліквідації такого суб'єкта. Вказана норма є справедливою, адже саме учасник (засновник) юридичної особи приймає обов'язкові для суб'єкта господарювання рішення та повинен нести відповідальність за свої рішення.
При цьому, у випадку передачі комплексу з вироблення теплової енергії від одного користувача до іншого (за умови, що кінцевим їх власником є різні особи) відбудеться перехід зобов'язань до нового суб'єкта, а відтак і зміна особи (кінцевого учасника (власника)), який забезпечуватиме гарантію, передбачену частиною 5 такої норми.
За таких обставин здійснення правонаступництва на підставі частини третьої статті 22 Закону України "Про теплопостачання" буде мати своїм наслідком покладення тягаря сплати боргів іншої особи - попереднього користувача цілісного майнового комплексу на нового користувача, який не може нести відповідальність за неефективне використання об'єктів теплопостачання конкретним суб'єктом господарювання - попереднім користувачем комплексу, який відповідно до статті 42 ГК України здійснює господарську діяльність самостійно, ініціативно, систематично та на власний ризик з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. (Аналогічний правовий висновок викладено Верховним Судом у постановах від 20.12.2018 у справі № 910/5082/18, від 20.03.2019 у справі № 90/7715/18, від 28.03.2019 у справі № 910/5095/18, від 08.05.2019 у справі № 910/5080/18).
При цьому, під час розгляду справи, судом встановлено, що згідно з актом приймання-передачі рухомого та нерухомого майна від 02.10.2019 газову котельню та обладнання, які розташовано за адресою: м. Київ, вул. Багговутівська, 1 було передано з балансу Комунального закладу Київської обласної ради «Київська обласна клінічна лікарня» на баланс Комунального підприємства «Києво-Святошинська тепломережа» Київської обласної ради.
Суд також вважає, що наведена норма ч. 3 ст. 22 Закону України "Про теплопостачання" (у визначеній в п. 3.1 частині) свідчить про протиправне втручання у право власності власника цілісного майнового об'єкта з огляду на таке.
Із матеріалів справи вбачається, що власником нежитлових приміщень (котельні) по вул. Багговутівська, буд. 1, яка знаходилась в користуванні Товариства з обмеженою відповідальністю «Київцентртепло» та перебувало на балансі Комунального закладу Київської обласної ради «Київська обласна клінічна лікарня», є Київська обласна рада.
Відповідно до положень цивільного законодавства правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (ст. 316 Цивільного кодексу України). Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном (ст. 317 Цивільного кодексу України).
Підставою передачі нежитлових приміщень (котельні) по вул. Багговутівська, буд. 1 в користування Товариству з обмеженою відповідальністю «Київцентртепло» був договір оренди нерухомого майна, що перебуває в спільній власності територіальних громад сіл, селищ, міст Київської області за № 20/14 від 27.10.2014.
Станом на дату укладення така угода не передбачала можливості обтяження такого майна відносинами правонаступництва в частині боргових зобов'язань Товариства з обмеженою відповідальністю «Київцентртепло» щодо сплати коштів за спожиті енергоносії.
Враховуючи те, що ні відповідач 1 ні відповідач 2 не брали участі в управлінні та здійсненні господарської діяльності Товариством з обмеженою відповідальністю «Київцентртепло» за час виникнення боргів, то положення ч. 3 ст. 22 Закону України "Про теплопостачання" не можуть бути застосовані у даних правовідносинах.
Відповідно до частини другої статті 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.
Загальновизнаним є поділ юридичної відповідальності за галузевою структурою права на цивільно-правову, кримінальну, адміністративну та дисциплінарну (п. 3 рішення Конституційного Суду України від 30 травня 2001 року N 7-рп/2001).
Положеннями Цивільного та Господарського кодексу України визначена цивільно-правова (господарсько-правова) відповідальність, основними ознаками якої є те, що підставою відповідальності учасника відносин є вчинене ним правопорушення, а такий учасник відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання зобов'язання чи порушення правил здійснення діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення правопорушення (ст. 218 ГК України). Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ст. 526 ЦК України).
Наведені норми визначають обов'язок особи самостійно нести відповідальність за взятими зобов'язаннями, хоча і передбачають можливість звільнення від відповідальності чи заміну зобов'язаної сторони.
Загальним правилом є неможливість покладення обов'язку боржника на третю особу не інакше як за волею такої особи, чи заміни у визначеному порядку в результаті універсального правонаступництва (переходу прав та обов'язків), чи такої заміни, яка слідує за передачею певного активу (права) (наприклад, власник нерухомого майна, яке перебуває в оренді, автоматично стає зобов'язаною стороною за зобов'язаннями орендаря).
Отже, враховуючи те, що заборгованість за енергоносії (природний газ) у розмірі 14 046 858,95 грн виникла у Товариства з обмеженою відповідальністю «Київцентртепло» за договором № 06/794-17 на постачання природного газу від 19.09.2017, у зв'язку із неправомірною поведінкою Товариства з обмеженою відповідальністю «Київцентртепло» (ст. 610, 611, 612 Цивільного кодексу України), що встановлено зокрема рішенням Господарського суду міста Києва від 06.09.2018 у справі № 910/3752/18, а тому її правонаступництво до відповідача 1 суперечитиме принципу індивідуального характеру юридичної відповідальності.
Окрім того, як на підставу своїх позовних вимог Товариство з обмеженою відповідальністю «Центральна газопостачальна компанія» посилається на норми Постанови Кабінету Міністрів України № 191 «Про затвердження порядку підтвердження заборгованості, що виникла внаслідок неповних розрахунків за енергоносії» від 22.02.2006 (надалі - Постанова).
Відповідно до п. 1 Постанови визначено, що цей Порядок визначає процедуру підтвердження сум дебіторської і кредиторської заборгованості учасників розрахунків, яка підлягає погашенню на умовах, установлених Законом України "Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу".
У преамбулі Закону України "Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу" зазначено, що він визначає комплекс організаційних та економічних заходів, спрямованих на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу. Метою цього Закону є сприяння поліпшенню фінансового становища підприємств паливно-енергетичного комплексу, запобіганню їх банкрутству та підвищенню рівня інвестиційної привабливості шляхом урегулювання процедурних питань та впровадження механізмів погашення заборгованості, надання суб'єктам господарської діяльності права їх застосування, визначення порядку взаємодії органів державної влади та органів місцевого самоврядування, розпорядників бюджетних коштів із суб'єктами господарської діяльності щодо застосування механізмів погашення заборгованості.
Частиною другою статті 2 Закону України "Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу" передбачено, що дія Закону поширюється на підприємства паливно-енергетичного комплексу, а також інших учасників розрахунків, які мають або перед якими є заборгованість, що виникла внаслідок неповних розрахунків за енергоносії.
До учасників розрахунків пунктом 1.3 статті 1 указаного Закону віднесено: підприємства паливно-енергетичного комплексу, суб'єктів господарської діяльності, розпорядників коштів державного та місцевих бюджетів, державні цільові фонди, Державний комітет України з державного матеріального резерву, правонаступників ліквідованих фондів, що були передбачені законодавством, розпорядників цільового галузевого фонду створення ядерно-паливного циклу Міністерства палива та енергетики України, які мають дебіторську або кредиторську заборгованість та здійснюють заходи щодо її погашення на умовах, визначених цим Законом.
Згідно з пунктом 1.4 статті 1 Закону до заборгованості відноситься сума коштів, підтверджена учасниками розрахунків на розрахункову дату, яка: 1) підлягає сплаті за товари, роботи (послуги), спожиті у процесі виробництва (видобутку), передачі (транспортування) та/або постачання енергоносіїв, відповідно до укладених договорів або з інших підстав, передбачених законом, у тому числі суми пені, штрафних та фінансових санкцій, але не сплачена; 2) є податковим боргом та підлягає сплаті, але не сплачена, до бюджетів усіх рівнів та державних цільових фондів, у тому числі ліквідованих; 3) підлягає сплаті, але не сплачена, до цільового галузевого фонду створення ядерно-паливного циклу Міністерства палива та енергетики України; 4) передбачена видатками бюджетів усіх рівнів, але не отримана суб'єктами господарської діяльності, у тому числі за пільгами та субсидіями, для сплати за спожиті енергоносії; 5) підлягає сплаті і виникла внаслідок відсутності у Державному бюджеті України минулих років видаткових статей або передбачення видатковими статтями часткового фінансування видатків для розрахунків за енергоносії, у тому числі за пільгами та субсидіями (трансфертами), спожиті підприємствами, організаціями, закладами та установами, які фінансуються з бюджетів усіх рівнів; 6) є заборгованістю казенних підприємств, у тому числі тих, які були казенними станом на 1 січня 2011 року, за зобов'язаннями з оплати електричної енергії у розмірі станом на 1 липня 2011 року, що є непогашеними на дату набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законів України з питань врегулювання заборгованості за електричну енергію".
Відповідно до п. 1.8. статті 1 указаного Закону, розрахункова дата - дата фіксації учасниками розрахунків сум кредиторської та дебіторської заборгованостей, що належать до погашення з використанням передбачених цим Законом механізмів. Розрахунковою датою встановлюється 1 січня 2013 року, а для казенних підприємств, у тому числі тих, які були казенними станом на 1 січня 2011 року, за зобов'язаннями з оплати електричної енергії - 1 липня 2011 року.
Отже, Законом України "Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу" та Постановою Кабінету Міністрів України № 191 «Про затвердження порядку підтвердження заборгованості, що виникла внаслідок неповних розрахунків за енергоносії» від 22.02.2006 регулюються правовідносини щодо врегулювання заборгованості, яка виникла станом на 01.03.2013.
Із змісту рішення Господарського суду міста Києва від 06.09.2018 у справі № 910/3752/18 вбачається, що заборгованість виникла у період 2017-2018 років.
У зв'язку з вищенаведеним суд дійшов висновку, що заборгованість яка виникла у період 2017-2018 років не може підпадати під правове регулювання Закону України "Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу".
Окрім того, суд вважає за необхідне зазначити, статтею 58 Конституції України встановлено, що Закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Разом з тим, вказаному положенню Основного Закону дано офіційне тлумачення згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 09.02.99 N 1-рп/99, яким, зокрема, визначено, що положення ч. 1 ст. 58 Конституції України про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів у випадках, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи, стосується фізичних осіб і не поширюється на юридичних осіб. Але це не означає, що цей конституційний принцип не може поширюватись на закони та інші нормативно-правові акти, які пом'якшують або скасовують відповідальність юридичних осіб. Проте надання зворотної дії в часі таким нормативно-правовим актам може бути передбачено шляхом прямої вказівки про це в законі або іншому нормативно-правовому акті.
При винесенні рішення у даній справі Господарський суд також виходить із того, що за змістом статей 3, 15, 16 Цивільного кодексу України правовою підставою для звернення до господарського суду є захист порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів. За результатами розгляду такого спору має бути визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення, оскільки в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце.
При цьому за частиною другою статті 5 Господарського процесуального кодексу України суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у своєму рішенні спосіб захисту, який не встановлений законом, лише за умови, що законом не встановлено ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу. Отже, суд може застосувати не встановлений законом спосіб захисту лише за наявності двох умов одночасно: по-перше, якщо дійде висновку, що жодний установлений законом спосіб захисту не є ефективним саме у спірних правовідносинах, а по-друге, якщо дійде висновку, що задоволення викладеної у позові вимоги позивача призведе до ефективного захисту його прав чи інтересів.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18).
Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, слід виходити із його ефективності, і це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.
Вирішуючи господарський спір, суд має з'ясувати, чи існує у позивача право або законний інтерес; якщо так, то чи має місце його порушення, невизнання або оспорювання відповідачем; якщо так, то чи підлягає право або законний інтерес захисту і чи буде такий захист ефективний за допомогою того способу, який визначено відповідно до викладеної в позові вимоги. В іншому випадку у позові слід відмовити.
Звертаючись до суду з даним позовом Товариство з обмеженою відповідальністю «Центральна газопостачальна компанія» ставить дві вимоги: про зобов'язання Комунального закладу Київської обласної ради «Київська обласна клінічна лікарня» та Київської обласної ради погодити Товариству з обмеженою відповідальністю «Центральна газопостачальна компанія» один примірник акту про наявність та розмір заборгованості від 26.09.2019 (тристоронній) у розмірі 14 046 858,95 грн; про зобов'язання Комунального закладу Київської обласної ради «Київська обласна клінічна лікарня» та Київської обласної ради включити кредиторську заборгованість перед Товариством з обмеженою відповідальністю «Центральна газопостачальна компанія» за енергоносій (природний газ) в розмірі 14 046 858,95 грн до затвердженої форми передавального акту (згідно з додатком 2 до рішення Київської обласної ради від 25.07.2019 № 603-29-VII) для подальшого його затвердження Київською обласною радою.
За висновками суду, предметом розгляду у даній справі є вимоги позивача, по-перше, про зобов'язання відповідача1 та відповідача 2, як власника та балансоутримувача котельні, прийняти на себе боргові зобов'язання Товариства з обмеженою відповідальністю «Київцентртепло» (орендаря) у зв'язку із неефективним використанням об'єкту теплопостачання, а по-друге, про визнання за позивачем права щодо стягнення з відповідачів заборгованості за спожитий Товариством з обмеженою відповідальністю «Київцентртепло» природний газ у розмірі 14 046 858,95 грн.
Суд також враховує, що у позовній заяві не йдеться про захист порушеного права позивача щодо стягнення коштів за спожитий природний газ, оскільки фактично його право захищено рішенням Господарського суду міста Києва від 06.09.2018 у справі № 910/3752/18, як це вимагається у статті 16 Цивільного кодексу України.
Натомість, за висновками суду, заявляючи вимоги про зобов'язання вчинити дії шляхом оформлення та підписання акта позивач прагне не лише домогтися вчинення дій з боку відповідачів щодо документального оформлення заборгованості, але й одночасно вирішити спір щодо правонаступництва в порядку ст. 22 Закону України "Про теплопостачання", що, на думку суду, виходить за межі заявленого предмета позову (про зобов'язання вчинити дії).
Задоволення позову про оформлення чи підписання акта з визначенням в ньому обсягу заборгованості є нічим іншим, як встановленням юридичного факту, який входить до підстав позову, що саме по собі не захищає порушене право на отримання плати за поставлений газ.
Ініціювання розгляду такої справи має на меті встановлення преюдиціальних обставин (фактів) для визнання за ним в подальшому права покласти обов'язок з виконання рішення Господарського суду міста Києва від 06.09.2018 у справі № 910/3752/18 на відповідачів.
Такий спосіб захисту права не є ефективним у розумінні статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, оскільки не може забезпечити поновлення прав позивача внаслідок його невідповідності змісту порушеного права та характеру спірних правовідносин (Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постанові Верховного Суду від 11.09.2018 по справі № 905/1926/16).
Отже позивачем заявлено вимоги, які спрямовані на встановлення факту правомірності та визнання існування права вимоги до відповідачів, тобто фактично встановлення фактів щодо можливості заміни сторони виконавчого провадження № АСВП: 57561461, з виконання рішення у справі № 910/3752/18.
За висновками суду, заявлений спосіб захисту позивачем не містить у собі вимоги про задоволення прав та інтересів позивача, а є не передбаченою законом формою втручання у господарські відносини, що свідчить про невідповідність заявленого способу захисту визначеним законом.
Ураховуючи вищевикладене, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Центральна газопостачальна компанія» до Комунального некомерційного підприємства Київської обласної ради «Київська обласна клінічна лікарня» та Київської обласної ради про зобов'язання погодити Товариству з обмеженою відповідальністю «Центральна газопостачальна компанія» один примірник акту про наявність та розмір заборгованості від 26.09.2019 (тристоронній) у розмірі 14 046 858,95 грн та зобов'язання включити кредиторську заборгованість перед Товариством з обмеженою відповідальністю «Центральна газопостачальна компанія» за енергоносій (природний газ) в розмірі 14 046 858,95 грн до затвердженої форми передавального акту (згідно з додатком 2 до рішення Київської обласної ради від 25.07.2019 № 603-29-VII) для подальшого його затвердження Київською обласною радою, задоволенню не підлягають.
Інші доводи та заперечення сторін, не описані і не відхилені судом вище у рішенні, судом також розглянуті і відхиляються усі разом у сукупності як такі, що на результат вирішення спору (відмову у позові з наведених вище обґрунтувань) впливу не мають.
Розподіл судових витрат.
За приписами частин 1, 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Приймаючи до уваги висновки суду про відмову у задоволенні позовних вимог, судовий збір за розгляд даної справи в розмірі 4 204,00 грн та витрати на професійну правничу допомогу в сумі 4 000,00 грн покладаються на позивача.
Керуючись ст. 129, 236-238 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. У задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Центральна газопостачальна компанія» про зобов'язання погодити один примірник акту про наявність та розмір заборгованості від 26.09.2019 (тристоронній) у розмірі 14 046 858,95 грн; зобов'язання включити кредиторську заборгованість за енергоносій (природний газ) в розмірі 14 046 858,95 грн до затвердженої форми передавального акту (згідно з додатком 2 до рішення Київської обласної ради від 25.07.2019 № 603-29-VII) для подальшого його затвердження Київською обласною радою - відмовити.
2. Залишити за позивачем судовий збір, сплачений до державного бюджету, в сумі 4 204,00 грн та витрати на професійну правничу допомогу в сумі 4 000,00 грн.
У судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено 27.04.2020.
Суддя В. В. Князьков