Ухвала
27 квітня 2020 року
м. Київ
справа № 372/2533/18
провадження № 61-6551ск20
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Мартєва С. Ю., Сімоненко В. М. розглянувши касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Рудика Юрія Володимировича на постанову Київського апеляційного суду від 13 лютого 2020 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна страхова компанія «Оранта» про відшкодування шкоди,
У серпні 2018 року позивач ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до відповідача ОСОБА_1 про відшкодування шкоди, заподіяної в результаті дорожньо-транспортної пригоди.
Ухвалою Обухівського районного суду Київської області від 23 жовтня 2018 року до участі у справі в якості співвідповідача було залучено ПАТ «Національна акціонерна страхова компанія «Оранта».
Свої вимоги обґрунтовує тим, що 16 травня 2017 року близько 15 години 30 хвилин, відповідач ОСОБА_1 , керуючи технічно справним автомобілем марки «Mercedes-Benz Sprinter» реєстраційний номер НОМЕР_1 та рухаючись зі швидкістю не менше 81.6 кілометрів на годину, по сухому, чистому дорожньому покритті, правої смуги руху проїзної частини вулиці Столичне шосе в місті Києві, в напрямку міста Обухів, проїжджаючи повз зупинку громадського транспорту «Козин-1», порушив пункти Правил дорожнього руху України, а саме: в установлених межах не вибрав безпечної швидкості руху, проявив неуважність, перевищив максимальну швидкість на даній ділянці дороги, своєчасно не зреагував на зміну дорожньої обстановки, змінив напрямок руху праворуч, не переконавшись, що це буде безпечним, в зв'язку з чим виїхав на праве узбіччя, де передньою лівою частиною свого транспортного засобу, вчинив на неї наїзд, вона саме закінчила перетин проїзної частини Столичного шосе, зліва направо по ходу його напрямку руху.
Внаслідок даної дорожньо-транспортної пригоди, у позивача, згідно з висновком експерта № 1289/Е від 07 вересня 2017 року на момент звернення за медичною допомогою 16 травня 2017 року мала місце: закрита черепно-мозкова травма у вигляді струсу головного мозку, параорбітальної гематоми праворуч, синців, саден голови; закрита травма тазу та правого стегна у вигляді переломів лонної та сідничної кістки справа, лонної кістки зліва, великого вертлюга стегнової кістки; рвана рана середньої третини лівої гомілки; рвана рана розмірами 1x1x5 см. в ділянці правої гомілки з наявністю у дні її уламків діафізу великогомілкової кістки; уламковий перелом діафізів обох кісток правої гомілки в середній третині зі зміщенням уламків - відкриті уламкові переломи діафізів правих велико - та малогомілкової кісток; множинні синці, садна кінцівок, тулуба.
Локалізація вищевказаних ушкоджень, враховуючи обставини справи та часові дані, свідчать про те, що спричинені вони дією тупого предмету, могли утворитись в термін та за обставин вказаних у постанові, тобто 16 травня 2017 року при транспортній травмі. Таким чином, між подіями транспортної травми від 16 травня 2017 року та отриманням тілесних ушкоджень є прямий причинно-наслідковий зв'язок. Відкриті уламкові переломи діафізів правих велико - та малогомілкової кісток за ступенем тяжкості відносяться до тяжкого тілесного ушкодження. Вказана закрита травма тазу та правого стегна за ступенем тяжкості відноситься до тілесного ушкодження середнього ступеню тяжкості, що спричинило тривалий розлад здоров'я на строк понад 21 добу.
Тому позивач просить стягнути з відповідача на її користь з урахуванням зменшення позовних вимог матеріальну шкоду в розмірі 13 445,15 грн та моральну шкоду в розмірі 500 000,00 грн.
Заочним рішенням Обухівського районного суду Київської області від 25 лютого 2019 року позов задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 відшкодування матеріальної шкоди в розмірі 13 445,15 грн, відшкодування моральної шкоди в розмірі 150 000,00 грн, а всього 163 445,15 грн.
В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Стягнуто із ОСОБА_1 на користь Державної судової адміністрації України судовий збір в розмірі 3 018,40 грн.
Постановою Київського апеляційного суду від 13 лютого 2020 року, апеляційну скаргу ОСОБА_2 , яка подана представником ОСОБА_3 залишено без задоволення.
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана представником Рудиком Ю. В. задоволено частково.
Рішення Обухівського районного суду Київської області від 25 лютого 2019 року скасовано в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 відшкодування матеріальної шкоди в розмірі 13 445,15 грн, а на користь держави - судового збору в розмірі 3 018,40 грн та прийнято в цій частині постанову:
Позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна страхова компанія «Оранта» про відшкодування матеріальної шкоди - задовольнити частково.
Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна страхова компанія «Оранта» на користь ОСОБА_2 відшкодування матеріальної шкоди в розмірі 3 880,92 грн.
В задоволенні іншої частини позовних вимог про відшкодування матеріальної шкоди - відмовити.
Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна страхова компанія «Оранта» на користь держави судовий збір у розмірі 704,80 грн.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір в розмірі 704,80 грн.
В частині вирішення позовних вимог про відшкодування моральної шкоди рішення Обухівського районного суду Київської області від 25 лютого 2019 року - залишити без змін.
У квітні 2020 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Рудика Ю. В., в якій заявник просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, обґрунтовуючи свою вимогу неправильним застосуванням судами норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.
Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки скарга подана на судове рішення у малозначній справі, що не підлягає касаційному оскарженню.
08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Основними засадами судочинства є, серед інших, забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8 статті 129 Конституції України).
Згідно із пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; особа, яка подає, касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Відповідно до пункту 2 частини шостої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує двісті п'ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Прожитковий мінімум для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення (частина дев'ята статті 19 ЦПК України).
Частина перша статті 274 ЦПК України визначає, що у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються: малозначні справи і справи, що виникають з трудових відносин, а згідно частини другої цієї статті - може бути розглянута будь-яка інша справа, віднесена до юрисдикції суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.
Відповідно до частини четвертої статті 274 ЦПК України, в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах: 1) що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, розірвання шлюбу та поділ майна подружжя; 2) щодо спадкування; 3) щодо приватизації державного житлового фонду; 4) щодо визнання необґрунтованими активів та їх витребування відповідно до глави 12 цього розділу; 5) в яких ціна позову перевищує двісті п'ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 6) інші вимоги, об'єднані з вимогами у спорах, вказаних у пунктах 1-5 цієї частини.
Системний аналіз частини шостої статті 19, статті 274 ЦПК України дає підстави для висновку, що малозначними у цивільному процесі є, зокрема, справи незначної складності, визнані судом малозначними (за виключенням справ, які мають розглядатися тільки за правилами загального позовного провадження) та які фактично можна поділити на: справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; справи незначної складності з ціною позову, що не перевищуєдвісті п'ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; справи незначної складності, у яких не можливо встановити ціну позову (немайнові вимоги), за виключеннями відповідно до частини четвертої статті 274 ЦПК України та пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.
Таким чином, справа є малозначною в силу змісту правовідносин та їх регулювання не представляє значної складності, ціна позову в якій не перевищує двісті п'ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (2 102, 00 грн х 250 = 525 500, 00 грн) та, виходячи із приписів частини четвертої статті 274 ЦПК України, не входить до переліку тих справ, що підлягають обов'язковому розгляду в порядку загального позовного провадження.
Вказівка в резолютивній частині постанови Київського апеляційного суду від 13 лютого 2020 року про можливість її оскарження до Верховного Суду не є підставою для відкриття касаційного провадження судом касаційної інстанції, оскільки оскаржуване судове рішення ухвалене у малозначній справі.
Доводи касаційних скарг також не свідчать про наявність виключень передбачених статтею 389 ЦПК України необхідних для оскарження судових рішень у малозначних справах.
Суд апеляційної інстанції ухвалив рішення відповідно до усталеної судової практики, а доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки наявних у справі доказів, що не входить до компетенції суду касаційної інстанції (частина перша статті 400 ЦПК України). Таким чином, за встановленими фактичними обставинами, справи та правовідносинами; правовим регулювання спору, справа не представляє значної складності, не належить до виключень із категорії, передбачених пунктом 2 частини шостої статті 19 ЦПК України.
Касаційна скарга та додані до неї матеріали не містять посилання на випадки, передбачені пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, за наявності яких судові рішення у справі з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб підлягають касаційному оскарженню.
Правила, запроваджені законодавцем щодо обмеження права на касаційне оскарження, відповідають Конституції України, за статтею 129 якої основними засадами судочинства є, серед інших, забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Верховним Судом досліджено та взято до уваги: ціну позову, предмет позову, складність справи, а також значення справи для сторін і суспільства й не встановлено випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.
Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію «суду права», що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення.
Згідно з висновками Європейського суду з прав людини у справах Lavages Prestations Services v. France (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) та Brualla Gonnez de la Torre v. Spain (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції.
Європейський суд з прав людини вказує, що було б важко погодитись з тим, що Верховний Суд у ситуації, коли відповідне національне законодавство дозволило йому відфільтрувати справи, що надходять до нього, має бути пов'язаним з помилками нижчих судів при визначенні питання щодо надання комусь доступу до нього. В іншому випадку це може серйозно заважати роботі Верховного Суду і зробить неможливим виконання Верховною Судом своєї специфічної ролі. У прецедентній практиці Суду вже було підтверджено, що повноваження вищого суду щодо визначення своєї юрисдикції не можуть бути обмежені таким чином (ZUBAC v. CROATIA, № 40160/12, § 122, ЄСПЛ, від 05 квітня 2018 року).
Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.
Відповідно до пункту першого частини другої статті 394 ЦПК України суд, у складі колегії суддів із трьох суддів, відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
З урахуванням наведеного, оскільки касаційну скаргу подано на судове рішення у малозначній справі, що не підлягає касаційному оскарженню, у відкритті касаційного провадження у справі належить відмовити.
Керуючись статтею 129 Конституції України, пунктом 2 частини шостої, частиною дев'ятою статті 19, пунктом 2 частини третьої статті 389, пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Рудика Юрія Володимировича на постанову Київського апеляційного суду від 13 лютого 2020 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна страхова компанія «Оранта» про відшкодування шкоди.
Копію ухвали, разом з доданими до скарги матеріалами направити особі, яка подавала касаційну скаргу.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді Є. В. Петров
С. Ю. Мартєв
В. М. Сімоненко