Ухвала
16 березня 2020 року
м. Київ
справа № 128/3172/17
провадження №61-3431ск20
Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Мартєва С. Ю., Сімоненко В. М. розглянув касаційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 21 жовтня 2019 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 04 лютого 2020 року у справі за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про виселення з житлового будинку без надання іншого житлового приміщення,
В листопаді 2017 року ПАТ КБ «ПриватБанк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про виселення.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 25 серпня 2016 року ПАТ КБ «ПриватБанк» набув у власність житловий будинок, загальною площею 83,4 кв.м., житловою 45,0 кв.м., який розташований за адресою АДРЕСА_1 на підставі договору іпотеки від 11 червня 2007 року, в якому зареєстровані та проживають відповідачі.
На виконання положення ст. 109 ЖК УРСР відповідачам було направлено письмову претензію про добровільне звільнення приміщення та зняття з реєстраційного обліку, проте вимоги позивача залишилися невиконаними.
Відповідно до статті 40 Закону України «Про іпотеку», статтей 319, 321 ЦК України просили виселити ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та інших осіб, які зареєстровані та /або проживають в житловому будинку за адресою АДРЕСА_1 із зняттям з реєстраційного обліку у органі МВС України, до повноважень якого входять питання громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб, компетенція якого територіально поширюється на адресу вказаного житлового будинку, без надання іншого житлового приміщення.
Рішенням Вінницького районного суду Вінницької області від 21 жовтня 2019 року у задоволенні позову відмовлено.
Постановою Вінницького апеляційного суду від 04 лютого 2020 року, апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк», подану адвокатом Бондаренком Валерієм Олеговичем, задовольнити частково.
Рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 21 жовтня 2019 року скасувати, ухвалити нове судове рішення.
У задоволенні позову Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про виселення з житлового будинку без надання іншого житлового приміщення відмовити.
21 лютого 2020 року до Верховного Суду через засоби поштового зв'язку подано касаційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк», в якій заявник просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанції та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла наступного висновку.
08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».
Згідно зі статтею 129 Конституції України та статей 2, 17 ЦПК України однією з основних засад цивільного судочинства є забезпечення апеляційного перегляду справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України (тут і далі у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частиною першою статті 394 ЦПК України передбачено, що одержавши касаційну скаргу, оформлену відповідно до вимог статті 392 цього Кодексу, колегія суддів у складі трьох суддів вирішує питання про відкриття касаційного провадження (про відмову у відкритті касаційного провадження).
Відповідно до частини першої статті 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, установлених статтею 12 цього Закону України «Про іпотеку».
Згідно з частиною третьою статті 33 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
Звернення стягнення на предмет іпотеки в позасудовому порядку шляхом набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки здійснюється відповідно до статті 37 Закону України «Про іпотеку».
Відповідно до частин першої, другої статті 37 Закону України «Про іпотеку» (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.
Частиною першою статті 40 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом.
Після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.
Нормою, яка встановлює порядок виселення із займаного жилого приміщення, є стаття 109 ЖК УРСР, в частині першій якої передбачені підстави виселення.
Відповідно до частини другої статті 109 ЖК УРСР громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинне бути зазначене в рішенні суду.
Таким чином, частина друга статті 109 ЖК УРСР встановлює загальне правило про неможливість виселення громадян із жилих приміщень, придбаних не за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, забезпеченого іпотекою цього приміщення, без одночасного надання іншого постійного жилого приміщення.
Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого постійного житлового приміщення при зверненні стягнення на житлове приміщення, що було придбане громадянином за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного житлового приміщення.
Суд апеляційної інстанції проаналізувавши зазначені правові норми дійшов правильного висновку про те, що в разі звернення стягнення на іпотечне майно в позасудовому порядку та звернення з позовом про виселення мешканців з іпотечного майна, яке придбане не за рахунок кредитних коштів, підлягають застосуванню як положення статті 37 та/або частини першої статті 40 Закону України «Про іпотеку», так і частини другої статті 109 ЖК УРСР та під час ухвалення судового рішення про виселення мешканців при зверненні стягнення на жиле приміщення застосовуються як положення статті 40 Закону України «Про іпотеку», так і норма статті 109 ЖК Української РСР.
На підставі вищевикладеного, до спірних правовідносин підлягають до застосування положення ст. 109 ЖК УРСР, а з'ясування обставин щодо придбання іпотечного майна за кредитні чи не кредитні кошти має значення для правильного вирішення справи.
Особам, яких виселяють із житлового будинку (житлового приміщення), що є предметом іпотеки і придбаний не за рахунок кредиту, забезпеченого іпотекою цього житла, при зверненні стягнення на предмет іпотеки в судовому порядку одночасно надається інше постійне житло. При цьому за положенням частини другої статті 109 ЖК УРСР постійне житло вказується в рішенні суду.
При виселенні з іпотечного майна, придбаного не за рахунок кредиту і забезпеченого іпотекою цього житла в судовому порядку, відсутність постійного житлового приміщення, яке має бути надане особі одночасно з виселенням, є підставою для відмови в задоволенні позову про виселення.
Виселення громадян з іпотечного майна, придбаного за рахунок кредитних коштів, є підставою для надання цим громадянам жилих приміщень з фондів житла для тимчасового проживання (частина четверта статті 109 ЖК УРСР).
Враховуючи викладене, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про відмову в задоволенні позовних вимог АТ КБ «Приватбанк», оскільки судом апеляційної інстанції встановлено, що спірне нерухоме майно придбане частково за кредитні кошти, тому вважати спірне житлове приміщення придбане за рахунок кредиту банку, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення, не можна, відповідно, і виселенню з такої квартири без надання іншого жилого приміщення, відповідачі не підлягають.
Згідно з положеннями пункту 5 частини другої статті 394 ЦПК України суд в порядку, передбаченому частинами четвертою, п'ятою цієї статті, відмовляє у відкритті касаційного провадження, якщо у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу суд може визнати таку касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або коли Верховний Суд вважатиме за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах).
У справі №128/3172/17 спір виник між АТ КБ «Приватбанк» та фізичними особами. Підставою подання позову до суду банк зазначає невиконання відповідачами вимоги про добровільне звільнення житлового будинку та зняття з реєстраційного обліку, право власності на який перейшло до АТ КБ «Приватбанк» на підставі договору іпотеки.
АТ КБ «ПриватБанк» посилається на те, що судом апеляційної інстанції неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права без врахування висновку викладеного у постанові Верховного Суду від 25 липня 2018 року у справі №638/13030/13-ц як на підставу касаційного оскарження (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Правовідносини у справі №638/13030/13-ц виникли між фізичними особами, позивач просив усунути перешкоди у користуванні житловим приміщенням шляхом виселення відповідачів з квартири, що належить йому на підставі договору купівлі-продажу у зв'язку із невиконанням відповідачами умов договору, відповідно до яких вони зобов'язані звільнити квартиру та знятися з реєстрації протягом місяця.
Таким чином правовідносини у вказаних справах не є подібними, тому посилання заявника на не застосування судом апеляційної інстанції висновків, які викладені у постанові Верховного Суду від 25 липня 2018 року у справі №638/13030/13-ц не заслуговують на увагу.
Колегія суддів встановила, що касаційна скарга є необґрунтованою, оскільки Верховний Суд викладав висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах у постановах: від 18 березня 2015 року у справі № 6-39цс15, від 02 вересня 2015 року у справі № 6-1049цс15, від 30 вересня 2015 року у справі № 6-1892цс15, від 21 грудня 2016 року у справі № 6-1731цс16; від 22 червня 2016 року у справі № 6-197цс16, від 30 жовтня 2019 року у справі № 640/14765/15-ц. Велика Палата Верховного Суду у подібних правовідносинах дійшла висновків у постанові від 31 жовтня 2018 року у справі № 753/12729/15-ц. Разом із тим, суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до вказаних вище висновків, отже у відкритті касаційного провадження рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 21 жовтня 2019 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 04 лютого 2020 року необхідно відмовити.
Згідно з частиною шостою статті 394 ЦПК України ухвала про відмову у відкритті касаційного провадження повинна містити мотиви, з яких суд дійшов висновку про відсутність підстав для відкриття касаційного провадження.
Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про недотримання судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, не спростовують висновків суду.
Правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права при винесенні постанови не викликає розумних сумнівів.
Таким чином, за результатами оцінки доводів касаційної скарги АТ КБ «Приватбанк» та змісту постанови суду апеляційної інстанції колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга на рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 02 вересня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 20 січня 2020 року щодо скасування оскаржуваних судових рішень та направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є необґрунтованою.
Керуючись частинами першою, четвертою та шостою статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 21 жовтня 2019 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 04 лютого 2020 року у справі за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про виселення з житлового будинку без надання іншого житлового приміщення відмовити.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді Є. В. Петров
С. Ю. Мартєв
В. М. Сімоненко