Постанова
Іменем України
22 квітня 2020 року
м. Київ
справа № 2-3713/11
провадження № 61-3632св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Кузнєцова В. О. (суддя-доповідач),
суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Стрільчука В. А., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - Публічне акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль»,
відповідач - ОСОБА_1 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на заочне рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 19 жовтня 2011 року у складі судді Крамаренко А. І. та постанову Запорізького апеляційного суду від 16 січня 2019 року у складі колегії суддів: Маловічко С. В., Гончар М. С., Кочеткової І. В.,
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2011 року Публічне акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль» (далі - ПАТ «Райффайзен Банк Аваль») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки.
Позов ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» мотивований тим, що 27 травня 2008 року між Відкритим акціонерним товариством «Райффайзен Банк Аваль» (далі - ВАТ «Райффайзен Банк Аваль», банк), правонаступником якого є ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 014/17-22/32228-70, згідно з умовами якого відповідач отримала кредит в розмірі 148 700,00 доларів США зі сплатою процентів за його користування в розмірі 13% річних строком на 168 місяців до 27 травня 2022 року.
З метою забезпечення виконання позичальником умов цього договору між банком та відповідачем 27 травня 2008 року було укладено договір іпотеки, за умовами якого відповідач передала в іпотеку банку належну їй на праві власності нерухомість, а саме: квартиру АДРЕСА_1 та квартиру АДРЕСА_2 .
ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» посилалось на те, що ОСОБА_4 взяті на себе зобов'язання за кредитним договором щодо своєчасного і повного погашення кредитних коштів не виконувала, унаслідок чого станом на 12 липня 2011 року утворилася заборгованість в розмірі 570 006,91 доларів США, що еквівалентно 4 543 240,08 грн, з яких заборгованість по тілу кредиту становить 147 770, 93 доларів США, що еквівалентно 1 177 808,20 грн, нараховані та несплачені відсотки за користування кредитом - 55 024,68 доларів США, що еквівалентно 438 574,21 грн, пеня за несвоєчасну сплату планового платежу по тілу кредиту 69 027,89 доларів США, що еквівалентно 550 186,80 грн та 298 183, 41 доларів США, що еквівалентно 2 376 670,87 грн - пеня за несвоєчасну сплату відсотків за користування кредитом.
З урахуванням наведеного, ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» просило в рахунок погашення вказаної заборгованості звернути стягнення на іпотечне майно: квартиру АДРЕСА_1 та квартиру АДРЕСА_2 шляхом продажу такого майна на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження за ціною, визначеною незалежним експертом оціночної діяльності на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Заочним рішенням Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 19 жовтня 2011 року позов задоволено частково.
У рахунок погашення заборгованості ОСОБА_5 за кредитним договором від 27 травня 2008 року № 014/17-22/32228-70, яка складається з заборгованості за тілом кредиту в розмірі 1 177 808,20 грн, заборгованості за нарахованими та несплаченими відсотками за користування кредитом в розмірі 438 574,21 грн та 1 463 428,83 грн - пені за несвоєчасну сплату відсотків за користування кредитом, звернуто стягнення на квартиру АДРЕСА_1 та квартиру АДРЕСА_2 , шляхом продажу іпотечного майна на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження за ціною, визначеною незалежним експертом оціночної діяльності на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідач порушила умови договору кредиту, через що утворилась заборгованість перед позивачем, у зв'язку із чим у банку виникло право на звернення стягнення на предмет іпотеки, передбачене договором іпотеки,укладеним між сторонами.
На підставі частини третьої статті 551 ЦК України суд зменшив розмір пені до 1 463 428,83 грн.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Запорізького апеляційного суду від 16 січня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково.
Заочне рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 19 жовтня 2011 року змінено в частині стягнутого розміру судових витрат, а саме зменшено суму судових витрат до 1 233,76 грн.
Апеляційний суд, погодившись з висновком суду першої інстанції про право банку на задоволення своїх вимог шляхом звернення стягнення на іпотечне майно та наявність підстав для зменшення на підставі частини третьої статті 551 ЦК України розміру пені, зазначив, що відповідач має посвідчення серії НОМЕР_1 про пільги, встановлені законодавством України для сімей загиблих (померлих) ветеранів війни, і ця обставина є підставою для звільнення її від сплати судового збору.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів
У лютому 2019 року ОСОБА_2 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить ухвалені у справі судові рішення скасувати і ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову банку.
Касаційна скарга мотивована тим, що судами першої та апеляційної інстанцій неправомірно стягнуто з позивача пеню, розмір якої розрахований позивачем у доларах США за відсутності розрахунку пені в національній валюті, отже дійсний розмір пені є невизначеним й відповідно дійсний розмір заборгованості, у рахунок якого повинно бути вчинено звернення стягнення, не є встановленим. Крім того, відповідно вимоги частини третьої статті 551 ЦК України судами не застосовані в повній мірі, оскільки розмір пені, який підлягає стягненню на користь банку перевищує суму основного боргу, що не відповідає принципам справедливості, добросовісності та розумності. Суд першої інстанції розглянув справу у заочному порядку за відсутності відповідної ухвали про заочний розгляд, унаслідок чого відповідач була позбавлена можливості заявити про пропущення позивачем строку позовної давності та про неправильний розрахунок заборгованості, здійснений банком без врахування всіх платежів. Також поза увагою судів залишено те, що відповідач не отримувала на виконання вимог статті 109 ЖК Української РСР ніяких вимог банку чи нового власника, що є обов'язковою умовою для звернення стягнення на предмет іпотеки та підставою для виселення.
Ухвалою Верховного Суду від 28 лютого 2019 року відкрито касаційне провадження у цій справі, матеріали даної справи витребувано із суду першої інстанції.
Інші учасники справи не скористались своїм правом на надання відзиву на касаційну скаргу.
Ухвалою Верховного Суду від 13 квітня 2020 року справу призначено до судового розгляду.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-IX передбачено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Частинами першою та другою статті 400 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на таке.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Судами встановлено, що між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль», правонаступником якого є ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», та ОСОБА_1 27 травня 2008 року було укладено кредитний договір № 014/17-22/32228-70, згідно якого відповідач отримала кредит в розмірі 148 700,00 доларів США зі сплатою процентів за користування кредитом в розмірі 13% річних строком на 168 місяців до 27 травня 2022 року.
У забезпечення цього договору, того ж дня між банком та відповідачем було укладено договір іпотеки, за умовами якого ОСОБА_1 передала в іпотеку банку належну їй на праві власності нерухомість, а саме квартиру АДРЕСА_1 та квартиру АДРЕСА_2 .
Відповідно до пункту 1 договору іпотеки, цей договір забезпечує вимоги іпотекодержателя, що витікають з кредитного договору від 27 травня 2008 року № 014/17-22/32228-70, а також додаткових угод до нього, що можуть бути укладені в подальшому.
Сторони досягли згоди, що звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється у випадках, передбачених розділом 6 договору іпотеки.
Так, відповідно до пункту 6.4 цього договору звернення стягнення здійснюється за рішенням суду; у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса; шляхом продажу іпотекодержателем предмета іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу, у порядку встановленому статтею 38 Закону України «Про іпотеку»; згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
Пунктом 6.5.1 договору іпотеки встановлено, що у відповідності до статті 36 Закону України «Про іпотеку» цей договір є договором про задоволення вимог іпотекодержателя, на підставі якого іпотекодержатель може на власний розсуд згідно статті 37 Закону України «Про іпотеку» набути право власності на предмет іпотеки в рахунок виконання зобов'язань іпотекодавця за кредитним договором. У цьому випадку цей договір (застереження пункт 5.5.1) є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки.
Згідно з пунктом 6.5.3 договору іпотеки реалізація предмета іпотеки, на який звертається стягнення за рішенням суду або за виконавчим написом нотаріуса, може проводитися, якщо інше не передбачено рішенням суду, шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження. Початкова ціна продажу предмета іпотеки на прилюдних торгах встановлюється за рішенням суду або за згодою між іпотекодавцем та іпотекодержателем, якщо така згода не досягнута - спеціалізованою організацією, що проводить прилюдні торги на підставі оцінки предмета іпотеки. При цьому початкова ціна не може бути нижчою за 90 відсотків вартості предмета іпотеки, визначеної шляхом його оцінки.
Право вибору способу задоволення вимог іпотекодержателя, встановлених пунктом 5 цього договору належить іпотекодавцю (пункт 6.6 договору іпотеки).
Порушивши умови укладеного між сторонами договору кредиту, відповідач своїх зобов'язань належним чином не виконала, що призвело до утворення заборгованості, розмір якої станом на 12 липня 2011 року складає 570 006, 91 доларів США, що еквівалентно 4 543 240,08 грн, з яких 147 770, 93 доларів США, що еквівалентно 1 177 808, 20 грн - заборгованість по тілу кредиту, 55 024, 68 доларів США, що еквівалентно 438 574, 21 грн - нараховані та несплачені відсотки за користування кредитом, 69 027, 89 доларів США, що еквівалентно 550 186, 80 грн - пеня за несвоєчасну сплату планового платежу по тілу кредиту та 298 183, 41 доларів США, що еквівалентно 2 376 670,87 грн - пеня за несвоєчасну сплату відсотків за користування кредитом.
У рахунок погашення вказаної заборгованості ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» просило звернути стягнення на іпотечне майно, а саме квартиру АДРЕСА_1 та квартиру АДРЕСА_2 , шляхом продажу такого майна на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження за ціною, визначеною незалежним експертом оціночної діяльності на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна.
Апеляційний суд також встановив, що відповідно до наданих відповідачем копіями документів, в примусовому порядку відбувалось виконання рішень судів відносно боржника ОСОБА_1 щодо її заборгованості перед ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та АТ «Банк «Фінанси та Кредит» ( а.с. 100, 103 - 104, 124 - 126 - 127).
Згідно з заявою від 16 листопада 2011 року ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» отримав у грудні 2011 року виконавчий лист № 2-3713/11 на виконання заочного рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 19 жовтня 2011 року у цій справі. 22 вересня 2015 року позивач звернувся із заявою до відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби ГТУЮ у Запорізькій області про відкриття виконавчого провадження за вказаним виконавчим листом № 2-3713/1 від 28 грудня 2011 року, за яким було відкрито виконавче провадженні № 48870370 ( а.с. 105, 111, 117).
Вказане виконавче провадження було об'єднане з іншими, де ОСОБА_1 була боржником перед юридичними особами, у зведене виконавче провадження № 48869084, в рамках якого актами опису та арешту майна від 22 січня 2016 року накладено арешт на належне боржникові нерухоме майно та призначено зберігачем цього майна, зокрема, двох спірних іпотечних квартир, боржника ОСОБА_1 ( а.с. 115,121).
У цьому виконавчому провадженні проводились дії з примусового виконання (а.с. 108 - 109, 111 - 114, 117 - 119, 121, 122, 123), зокрема, і встановлювалось фактичне місце мешкання ОСОБА_1 , яка, як встановив державний виконавець, за місцем реєстрації по АДРЕСА_3 не проживає.
До того ж квартира АДРЕСА_4 вже була реалізована в межах виконавчого провадження, та її новим власником став ОСОБА_6 , що підтверджується свідоцтвом від 20 листопада 2017 року, а виконавче провадження № 835/4, номер за ЄДРВП 48870370, 13 листопада 2017 року завершено та 15 січня 2018 року передано на зберігання.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд та застосовані норми права
Відповідно до статей 12 і 33 Закону України «Про іпотеку» одним зі способів захисту прав та інтересів іпотекодержателя є звернення стягнення на предмет іпотеки.
Підставами звернення стягнення на предмет іпотеки є рішення суду, виконавчий напис нотаріуса або договір про задоволення вимог іпотекодержателя (частина третя статті 33 Закону України «Про іпотеку»).
З огляду на вказане Закон України «Про іпотеку» визначає такі способи звернення стягнення на предмет іпотеки: судовий (звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду); позасудовий: захист прав нотаріусом (звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі виконавчого напису нотаріуса) або самозахист (згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя).
Способами задоволення вимог іпотекодержателя під час звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду (стаття 39 Закону України «Про іпотеку») є: 1) реалізація предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів (статті 41-47 Закону України «Про іпотеку»); 2) продаж предмета іпотеки іпотекодержателем будь-якій особі-покупцеві (стаття 38 Закону України «Про іпотеку).
Способами задоволення вимог іпотекодержателя під час звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідного застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, є (частина третя статті 36 Закону України «Про іпотеку»): 1) передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання у порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку»; 2) право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 Закону України «Про іпотеку».
Відповідний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 310/11024/15-ц, провадження № 14-112цс19.
У разі порушення іпотекодавцем обов'язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов'язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки (частина перша статті 12 Закону України «Про іпотеку»).
У разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки (частина перша статті 33 Закону України «Про іпотеку»).
Положеннями частини першої статті 39 Закону України «Про іпотеку» (у редакції на час розгляду справи судами попередніх інстанцій) передбачено, що в разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначаються: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя; заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період до його реалізації, якщо такі необхідні; спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону; пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації.
У справі, яка переглядається, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, встановивши наявність заборгованості за кредитним договором, розмір якої не спростовано відповідачем, дійшов обґрунтованого висновку про набуття кредитором права на звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом продажу на прилюдних торгах відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» за початковою ціною, визначеною суб'єктом оціночної діяльності на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна.
Виходячи зі змісту поняття «ціна», як форми грошового вираження вартості товару, послуг тощо, аналізу норм статей 38, 39 Закону України «Про іпотеку» можна зробити висновок, що у розумінні норми статті 39 Закону України «Про іпотеку» встановлення початкової ціни предмету іпотеки у грошовому вираженні визначається за процедурою, передбаченою частиною шостою статті 38 цього Закону.
Разом з тим відповідно до статей 19, 57 Закону України «Про виконавче провадження» сторони виконавчого провадження під час здійснення виконавчого провадження не позбавлені можливості заявляти клопотання про визначення вартості майна, тобто визначення іншої ціни предмета іпотеки, ніж буде зазначена в резолютивній частині рішення суду, якщо наприклад, така вартість майна змінилася.
Такий висновок узгоджується правовою позицією, яка викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі № 235/3619/15-ц (провадження № 14-11цс18).
Вирішуючи спір по суті позовних вимог, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд в частині звернення стягнення на предмет іпотеки, визначився правильно з характером спірних правовідносин, встановив у повному обсязі фактичні обставини справи, що мають суттєве значення для її вирішення та дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позову з підстав, викладених у судовому рішенні.
Звертаючи стягнення на предмет іпотеки - спірні квартири, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що відповідачем порушено умови кредитного договору в частині повернення грошових коштів, а тому у позивача виникло право на задоволення вимог іпотекодержателя у обраний ним спосіб.
Переглядаючи рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку та перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, з урахуванням доказів доданих відповідачем до заяви про перегляд заочного рішення та до апеляційної скарги, апеляційний суд обґрунтовано залишив рішення суду першої інстанції в частині звернення стягнення на предмет іпотеки без змін, врахувавши що рішення суду першої інстанції частково виконане.
Під час апеляційного перегляду, судом встановлено, що квартира АДРЕСА_4 вже була реалізована в межах виконавчого провадження у спосіб, визначений оскаржуваним судовим рішенням суду першої інстанції.
Доводи касаційної скарги заявника щодо неотримання нею вимоги про виселення, передбаченого статтею 109 ЖК Української РСР не має правового значення для вирішення цієї справи, адже позивач у цій справі не звертався з вимогою про виселення відповідача.
Аргументи заявника, наведені у касаційній скарзі щодо позбавлення її судом першої інстанції права на звернення до суду із заявою про застосування до спірних правовідносин положень закону, якими врегульовано позовну давність не заслуговують на увагу, оскільки відповідачем не надано належних та допустимих доказів щодо виконання нею умов кредитного договору, яке б стало підставою для уникнення звернення стягнення на предмет іпотеки. Власного розрахунку, яким би був спростований розрахунок позивача, відповідачем під час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій не надано
Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржуване рішення суду першої інстанції, в його незміненій частині та постанова суду апеляційної інстанції, ухвалені без додержання норм матеріального і процесуального права та зводяться лише до переоцінки доказів у справі, що відповідно до положень статті 400 ЦПК України, перебуває поза межами повноважень Верховного Суду.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
З урахуванням наведеного Верховний Суд дійшов висновку, що рішення суду першої інстанції, в його незміненій частині та постанова суду апеляційної інстанції ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, а доводами касаційної скарги ці висновки не спростовуються.
Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Щодо розподілу судових витрат
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
Керуючись статтями 400, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргуОСОБА_2 залишити без задоволення.
Рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 19 жовтня 2011 року, у його незміненій частині, та постанову Запорізького апеляційного суду від 16 січня 2019 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий В. О. Кузнєцов
Судді:В. М. Ігнатенко
С. О. Карпенко
В. А. Стрільчук
М. Ю. Тітов