28 квітня 2020 року місто Київ
справа № 753/3171/19
провадження №22-ц/824/4723/2020
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача - Шкоріної О.І., суддів - Поливач Л.Д., Стрижеуса А.М.,
сторони:
позивач - Акціонерне товариство Комерційний банк "ПриватБанк"
відповідач - ОСОБА_1
розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк»
на заочне рішення Дарницького районного суду м.Києва від 3 жовтня 2019 року, ухвалене у складі судді Мицик Ю.С.,
у справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,-
У лютому 2019 року позивач АТ КБ «ПриватБанк» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
Свої позовні вимоги обґрунтовував тим, що між сторонами був укладений кредитний договір № б/н від 29 березня 2011 року, відповідно до умов якого ОСОБА_1 отримав кредит у сумі 400 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок.
Кредитний договір укладений шляхом підписання Анкети-заяви про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг. Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом із Пам'яткою клієнта, Умовами та правилами надання банківських послуг, а також Тарифами становить між ним та банком договір про надання банківських послуг.
АТ КБ «Приватбанк» свої зобов'язання за договором виконав в повному обсязі, а саме надав відповідачу кредит у розмірі, встановленому
У зв'язку з неналежним виконанням зобов'язань за кредитним договором у відповідача утворилась заборгованість, яка станом на 25 грудня 2018 року становить 12673 грн.60 коп., з яких: 5259 грн.87коп. - тіло кредиту; 51 грн.40 коп. - нараховано відсотків за користування кредитом; 5818 грн.63 коп. - нараховано пені, а також штраф (фіксована частина) - 500 грн., штраф (процентна складова) в сумі 579 грн.70 коп.
Заочним рішенням Дарницького районного суду м.Києва від 3 жовтня 2019 року позов АТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором № б/н від 29 березня 2011 року у сумі 5259 грн.87 коп. та витрати по сплаті судового збору в сумі 797 грн.21 коп.
В задоволенні іншої частини вимог АТ КБ «Приватбанк» відмовлено..
Не погоджуючись з зазначеним рішенням, АТ КБ «Приватбанк» подало апеляційну скаргу, в якій представник позивача просив скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови у стягненні заборгованості за відсотками і пенею та ухвалити в цій частині нове рішення, задовольнивши позовні вимоги АТ КБ «Приватбанк» в цій частині в повному обсязі, в іншій частині рішення залишити без змін. В апеляційній скарзі посилався на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Зокрема, посилався на те, що суд першої інстанції незаконно відмовив у стягненні процентів та неустойки, оскільки суд не в повній мірі встановив дійсні обставини справи. Позивач разом з анкетою - заявою надав до суду першої інстанції копію довідки про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна, 55 днів пільгового періоду», особисто підписану відповідачем, в якій зазначено базову відсоткову ставку за користування кредитом (2,5%), порядок нарахування пені за несвоєчасне погашення заборгованості, розмір штрафів при порушенні термінів платежів по будь-якому з грошових зобов'язань, передбачених договором, більше ніж 30 днів. Вказана довідка подана до суду разом з позовною заявою, проте суд на даний доказ уваги взагалі не звернув.
З урахуванням наявності в матеріалах справи довідки про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна, 55 днів пільгового періоду», підписаної позичальником, зокрема, з розміром відсоткової ставки, пені та штрафів, правові висновки, що містяться в постанові Великої Палати Верховного Суду від 3 липня 2019 року по справі № 342/180/17, не можуть бути застосовані.
Відповідач ОСОБА_1 правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 24 лютого 2020 року відкрито апеляційне провадження у справі.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 17 березня 2020 року в складі колегії суддів справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження.
Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Справу розглянуто в порядку ст. 369 ЦПК України без повідомлення учасників справи.
Згідно ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого у справі судового рішення, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Предметом апеляційного перегляду є заочне рішення Дарницького районного суду м,Києва від 3 жовтня 2019 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за відсотками за користування кредитними коштами та пенею. В іншій частині рішення суду першої інстанції учасниками справи не оскаржується, а тому апеляційним судом не переглядається.
Судом установлено, що відповідно до укладеного договору № б/н від 29березня 2011 року ОСОБА_1 отримав кредит у сумі 4000 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Згідно умов кредитного договору банк нараховує відсотки за користування кредитом в розмірі, встановленому Тарифами Банку, що діють на дату нарахування та викладені на банківському сайті, з розрахунку 365/366 календарних днів на рік, що підтверджується п.2.1.1.12.6 договору.
Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з Умовами та правилами надання банківських послуг та Тарифами Банку, які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua, складає між ним та банком договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом у заяві.
З п.2.1.1.2.3, п.2.1.1.2.4 Умов та Правил надання банківських послуг вбачається, що відповідач при укладенні договору дав свою згоду щодо прийняття будь-якого розміру кредитного ліміту та його зміну за рішенням та ініціативою банку.
Позивач виконав свої зобов'язання по наданню кредитних коштів відповідачу. Однак відповідач не виконав зобов'язання по поверненню суми отриманого кредиту.
У зв'язку з зазначеними порушеннями зобов'язань за кредитним договором станом на 25 грудня 2018 року відповідач має заборгованість у сумі 12673 грн.60 коп., з яких: 5259 грн.87коп. - тіло кредиту; 51 грн.40 коп. - нараховано відсотків за користування кредитом; 5818 грн.63 коп. - нараховано пені, а також штраф (фіксована частина) - 500 грн., штраф (процентна складова) в сумі 579 грн.70 коп.
Також установлено, що у заяві позичальника від 29 березня 2011 року процентна ставка не зазначена.
Крім того, у цій заяві, підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов'язання у виді грошової суми та її визначеного розміру.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог АТ КБ «Приватбанк» в частині стягнення заборгованості за нарахованими відсотками, пені та штрафів, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем не доведено, що при укладенні договору сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені) за порушення термінів виконання договірних зобов'язань. При цьому, суд першої інстанції зазначив, що витяг з Умов та Правил надання банківських послуг, який міститься в матеріалах справи, не містить підпису відповідача, тому його не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 29 березня 2011 року шляхом підписання заяви. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині стягнення штрафу, суд першої інстанції виходив із необґрунтованості цих вимог та невідповідністю їх вимогам ст..61 Конституції України ( подвійна відповідальність за одне й те саме порушення). Задовольняючи позовні вимоги АТ КБ «Приватбанк» про стягнення заборгованості по тілу кредиту, суд першої інстанції виходив із того, що безпосередньо укладений між сторонами кредитний договір від 29 березня 2011 року у вигляді заяви анкети, підписаної сторонами, не містить строку повернення кредиту, але, враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку АТ КБ «Приватбанк» не повернуті, банк вправі вимагати захисту своїх прав через суд шляхом зобов'язання боржника виконати свій обов'язок по поверненню фактично отриманої суми кредитних коштів.
Висновок суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості за відсотками та пенею відповідає встановленим судом обставинам та нормам матеріального права.
В частинах 1 та 2 статті 207 ЦК України закріплено, що правочин вважається вчиненим у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Згідно статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Істотними умовами договору відповідно до ч. 1 статті 638 ЦК України є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Частино 1 ст.638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаї ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (ч.1 ст.1048 ЦК України). До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 «Позика. Кредит. Банківський вклад» ЦК України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст.1055 ЦК України).
Згідно із ч.1 ст.633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля. Перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом ст.634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому Друга сторона не може запропоновувати свої умови договору.
У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку ПАТ КБ «ПриватБанк»).
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку з чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
У заяві позичальника від 29 березня 2011 року процентна ставка не зазначена.
Крім того, у цій заяві, підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов'язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру.
Банк, пред'являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути складові його повної вартості, зокрема заборгованість за відсотками за користування кредитними коштами, а також пеню і штрафи за несвоєчасну сплату кредиту і процентів за користування кредитними коштами.
Позивач, обґрунтовуючи право вимоги про стягнення заборгованості по відсоткам за користування кредитними коштами, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, а також пені, крім самого розрахунку заборгованості за договором від 2 березня 2011 року, посилався на Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку.
При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Умови кредитування розумів відповідач, був ознайомлений і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та відповідальності за порушення виконання зобов'язань у зазначених у цих документах, що додані банком до позовної заяви, розмірах і порядках нарахування.
У постанові від 3 липня 2019 року у справі № 342/180/17 (провадження № 14-131цс19) Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що не підписані Умови та Правила надання банківських послуг не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного шляхом підписання анкети-заяви. Отже відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді сплату процентів за користування кредитними коштами. У наведеній постанові Велика Палата Верховного Суду також указала на мінливість Правил надання банківських послуг ПриватБанку, тому їх не можна вважати складовою кредитного договору щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливість використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов'язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останньою і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.
Без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачеві Умови та правила надання банківських послуг, відсутність у заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, надані банком Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачкою кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.
За наведених обставин висновок суду першої інстанції про відсутність правових підстав для стягнення з відповідача ОСОБА_1 на користь АТ КБ «Приватбанк» відсотків за користування кредитом, пені у зв'язку з безпідставністю позовних вимог в цій частині через відсутність передбаченого обов'язку відповідача по їх сплаті у анкеті-заяві від 29 березня 2011 року, є законним і обґрунтованим. При цьому судом першої інстанції вірно застосовано правову позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 3 липня 2019 року у справі № 342/180/17.
Доводи апеляційної скарги в тій частині що судом першої інстанції не була досліджена та врахована при винесенні рішення довідка про умови кредитування, яка підписана позичальником, та яка підтверджує погоджені при укладенні договору умови щодо розміру та порядку сплати відсотків за користування кредитними коштами, а також пені, порядку її нарахування, не можуть бути прийняті в якості підстав для скасування оскаржуваного рішення, оскільки інформація, що міститься у довідці та у анкеті-заяві є суперечливою, зокрема, довідка про умови кредитування містить номер договору, інформація щодо якого відсутня в анкеті - заяві. При цьому, позивач у позові зазначав про те, що між сторонами 29 березня 2011 року був укладений договір № б/н, натомість довідка про умови кредитування містить посилання на договір SAMDN50000043029483.
За таких обставин відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, а також пені, надана позивачем копія довідки про умови кредитування, яка не містить прізвища відповідача, не дає підстав уважати, що сторони при укладенні договору досягли домовленості про сплату відсотків за користування кредитними коштами, а також пені у розмірах, на яких наполягає банк.
Отже, надана позивачем довідка про умови кредитування, якій суд першої інстанції не надав правову оцінку у своєму рішенні, не спростовує висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення заборгованості по відсоткам за користування кредитом, а також пені за неналежне виконання позичальником своїх зобов'язань.
Надана апелянтом до апеляційної скарги виписка по рахунку позичальника ОСОБА_1 не може бути прийнята апеляційним судом, оскільки позивачем не надано доказів неможливості подання виписки по рахунку до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Крім того, сама по собі виписка по рахунку не підтверджує факт того, що при укладенні договору з ОСОБА_1 позивач - АТ КБ «ПриватБанк» дотримав вимог, передбачених ч.2 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів» про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк.
Інші доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують і не впливають на їх правильність.
Таким чином, колегія суддів вважає, що заочне рішення Дарницького районного суду м.Києва в оскаржуваній частині ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, що відповідно до ст.375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Керуючись ст.ст. 259, 268, 367, 374, 375, 381-384, 390 ЦПК України, суд,-
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» - залишити без задоволення.
Заочне рішення Дарницького районного суду м.Києва від 3 жовтня 2019 року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Суддя-доповідач: О.І. Шкоріна
Судді: Л.Д. Поливач
А.М. Стрижеус