12 березня 2020 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 ,
ОСОБА_3 ,
при секретарях ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,
ОСОБА_6 ,
з участю прокурора ОСОБА_7 ,
представника потерпілої - адвоката ОСОБА_8 ,
захисників ОСОБА_9 ,
ОСОБА_10 ,
обвинуваченого ОСОБА_11 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Києві кримінальне провадження № 12017100030006740 стосовно
ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Києва, громадянина України, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судимого в силу ст. 89 КК України,
обвинуваченого у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України, за апеляційними скаргами захисників ОСОБА_10 та ОСОБА_9 на вирок Деснянського районного суду м. Києва від 20 червня 2019 року,
Вироком Деснянського районного суду м. Києва від 20 червня 2019 року ОСОБА_11 визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України, та йому призначено покарання у виді 8 років позбавлення волі.
Також цим вироком задоволено частково цивільний позов ОСОБА_12 та стягнуто з ОСОБА_11 на користь ОСОБА_12 моральну _________________________________________________________________
Справа №11-кп/824/347/2020 Головуючий у першій інстанції ОСОБА_13
Категорія: ч. 1 ст. 115 КК України Доповідач ОСОБА_1
шкоду в розмірі 300 000 грн.; на користь ОСОБА_12 , як законного представника неповнолітнього ОСОБА_14 , моральну шкоду в розмірі 300 000 грн.; на користь ОСОБА_12 , як законного представника неповнолітнього ОСОБА_15 , моральну шкоду в розмірі 300 000 грн.
Цим же вироком вирішено питання щодо речових доказів та витрат, пов'язаних із залученням експерта.
Суд визнав доведеним, що ОСОБА_11 , 25 травня 2017 року приблизно о 23 год., знаходячись в квартирі АДРЕСА_3 , на ґрунті довготривалих особистих неприязних відносин вчинив умисне вбивство ОСОБА_16 за таких обставин.
ОСОБА_11 , перебуваючи на кухні квартири АДРЕСА_3 , вступив зі ОСОБА_16 в словесну сварку, яка переросла в бійку між ними, під час якої ОСОБА_11 , з метою реалізації свого злочинного умислу, спрямованого на умисне вбивство ОСОБА_16 , взявши на кухні кухонний ніж, наблизився до ОСОБА_16 , який перебував в приміщенні коридору вказаної квартири, та діючи умисно, наніс ОСОБА_16 два удари ножем в область лівої сторони грудної клітки з ушкодження цілісності серця, як особливо-важливого органу людини, та два непроникаючі удари ножем, в результаті чого ОСОБА_16 отримав тяжкі тілесні ушкодження у вигляді проникаючих колото-різаних поранень грудної клітки (з рівними неосадненими краями, гладкими стінками, одним п-подібної форми, іншим гострокутної, і рановими каналами, які перевищують довжину ран на шкірі), а саме: рану № 1, яка розташована на шкірі на передній поверхні лівої половини грудної клітки в 6 міжреберному проміжку між середнє ключичною та передньою пахвовою лінією, від якої відходить рановий канал, який проходить в напрямку по зонду: спереду назад, зліва направо, зверху донизу, по ходу якого ушкоджуються: шкіра, підшкірна клітковина, міжреберні м'язи, пристінкова плевра в 6 міжреберному проміжку між середнє ключичною та передньою пахвовою лініями, перикард і лівий шлуночок серця, в порожнині якого рановий канал сліпо закінчується; рану № 2, яка розташована на шкірі на задній бічній поверхні грудної клітини зліва в 7-му міжреберному проміжку по задній пахвинній лінії, від якої відходить рановий канал, який проходить в напрямку по зонду: дещо ззаду наперед, зліва направо і зверху вниз, по ходу якого ушкоджується: шкіра, підшкірна клітковина, міжреберні м'язи, пристінкова плевра, у 7-му міжреберному проміжку зліва по задній пахвинній лінії, лівий купол діафрагми та чепець в місці припаяння до селезінки, де і сліпо закінчується, не пошкоджуючи останню, які мають ознаки тяжких тілесних ушкоджень за критерієм небезпеки для життя, нанесені в короткий проміжок часу потерпілому ОСОБА_16 , внаслідок чого настала його смерть на місці події та які перебувають між собою у прямому причинно-наслідковому зв'язку. А також легкі тілесні ушкодження у вигляді рани № 3, яка розташована на шкірі в правій надлопатковій ділянці, від якої відходить рановий канал, в напрямку по зонду: ззаду наперед, справа наліво, зверху донизу, по ходу якого ушкоджується: шкіра, підшкірна клітковина, трапецієподібний м'яз та рани № 4, яка розташована на межі шиї та потиличної ділянки голови, від якої відходить рановий канал, який проходить в напрямку по зонду: ззаду наперед, справа наліво, зверху донизу, по ходу якого ушкоджується: шкіра, підшкірна клітковина, трапецієподібний м'яз.
На вказаний вирок суду захисник ОСОБА_10 подала апеляційну скаргу, в якій, вважаючи вирок суду незаконним та необґрунтованим з підстав неправильного застосування закону про кримінальну відповідальність, неправильно встановлених обставин справи, ігнорування фактів, які свідчать на користь обвинуваченого, не надання судом оцінки доказам, наявним в матеріалах справи, а навпаки прийняття до уваги недопустимих доказів, та невідповідності призначеного покарання тяжкості вчиненого злочину та особі обвинуваченого через суворість, просить вирок суду скасувати та визнати ОСОБА_11 невинуватим у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України, у зв'язку з відсутністю в його діях складу кримінального правопорушення, та закрити провадження по справі. У задоволенні позову ОСОБА_12 та ОСОБА_12 в інтересах неповнолітніх ОСОБА_14 , ОСОБА_15 про відшкодування моральної шкоди, відмовити у повному обсязі. Звільнити ОСОБА_11 з-під варти в залі суду негайно.
В обґрунтування своїх вимог посилається на те, що судом першої інстанції помилково встановлено наявність у діях ОСОБА_11 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України, за відсутності умислу, оскільки у послідовних поясненнях ОСОБА_11 , а саме у протоколі допиту підозрюваного від 26.05.2017 р., у протоколі проведення слідчого експерименту від 14.06.2017 р. та у поясненнях від 26.05.2017 р., а також у поясненнях в судових засіданнях, обвинувачений ОСОБА_11 зазначив, що 25.05.2017 р. конфлікт між ним та ОСОБА_16 розпочався саме з ініціативи останнього, а його дії вчинені виключно із мотивів захисту від протиправних дій потерпілого, які становили реальну загрозу для його життя і здоров'я, так як ОСОБА_16 був фізично сильніший за ОСОБА_11 , відчував свою фізичну перевагу, хизувався нею, крім того ОСОБА_16 перебував у стані алкогольного сп'яніння, що підтверджується висновками судово-медичного експерта, однак судом першої інстанції не надано оцінки даній обставині, яка встановлена належними та допустимими доказами, що призвело до неправильних висновків.
Також судом не враховано, що ОСОБА_16 довгий час займався спортом, а саме боксом, був значно вищим, майже вдвічі важчим - 110 кг проти 65 кг ОСОБА_11 , тобто мав фізичну перевагу над ОСОБА_11 , а тому, застосовуючи лише власну фізичну силу, ОСОБА_11 не мав змоги захистити себе від нападів ОСОБА_16 .
Крім того, ОСОБА_11 знаходився в умовах обмеженого простору, а тому не мав можливості втекти, вкритися від ударів ОСОБА_16 чи кликати на допомогу, оскільки крім нього в сусідній кімнаті перебувала його дружина та неповнолітній син, яких він не міг залишити в квартирі без підтримки, в той час, коли ОСОБА_17 був розлючений та агресивний. Тому, почавши втрачати свідомість через удари в голову, ОСОБА_11 зрозумів, що існує реальна загроза його життю, і через це у нього виникло стійке переконання, що ОСОБА_16 має намір його вбити. Однак, ОСОБА_11 не мав наміру вбивати ОСОБА_16 , а заподіяння шкоди ОСОБА_16 було необхідне для негайного припинення його протиправної поведінки, тому єдиною метою спричинення тілесних ушкоджень був захист життя, адже протиправну поведінку ОСОБА_16 в інший спосіб (прохання, погроза ножем) не вдалося зупинити.
Між тим, судом взагалі не взято до уваги та не надано оцінки висновку експерта №1297 від 30.06.2017 р., відповідно до якого, на тілі ОСОБА_11 були зафіксовані сліди від ударів під час проведення судово-медичної експертизи, а саме: виявлені численні ушкодження у вигляді синців, саден, подряпин в ділянці голови, плечей, рук, спини, шиї, обличчя тощо, що відносяться до легких тілесних ушкоджень.
Не прийнято судом першої інстанції до уваги і той факт, що знаряддя вчинення кримінального правопорушення - кухонний ніж не було заздалегідь підготовлено для його вчинення, він під час вчинення злочину випадково опинився в руках обвинуваченого ОСОБА_11 , оскільки бійка з потерпілим відбувалася саме на кухні, а ніж зберігався та знаходився у звичайному для нього місці на кухонному столі, та раптово потрапив до рук обвинуваченого в той час, коли останній захищався від нападу фізично більш сильного потерпілого, який намагався задушити ОСОБА_11 .
При цьому, відповідно до висновків судово-психіатрічної експертизи №509, у період правопорушення, в якому підозрюється Крячок, він перебував у стресових умовах (обмеженість часу, раптовий напад), що виникло на фоні попередніх тривалих психотравмуючих обставин, з усвідомленим прийняттям рішення про самозахист, проте, даний висновок суд першої інстанції формально перелічує у мотивувальній частині вироку, але не надає йому жодної оцінки, що вказує на халатне відношення суду до обставин і доказів, які свідчать на користь обвинуваченого та є неприпустимим.
Крім того, дії ОСОБА_11 щодо необхідної оборони та завдання шкоди ОСОБА_16 не спричинили його раптову смерть. Більш того, коли ОСОБА_11 зрозумів, що протиправні дії з боку ОСОБА_16 припинились і останньому стало зле, він посприяв тому, щоб ОСОБА_16 була надана медична допомога, і така поведінка вказує на відсутність у ОСОБА_11 умислу вбивати ОСОБА_16 , що виключає склад злочину, передбачений ч. 1 ст. 115 КК України.
За таких обставин, дії ОСОБА_11 відповідають вимогам ч. 1 та ч. 2 ст. 36 КК України щодо права особи на необхідну оборону з метою захисту охоронюваних законом своїх прав та інтересів шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди для припинення цього посягання, та по відношенню до ОСОБА_16 не можуть кваліфікуватись за ч. 1 ст. 115 КК України, як це було помилково встановлено стороною обвинувачення та підтверджено судом першої інстанції.
Також звертає увагу й на те, що судом першої інстанції невірно встановлено, що у судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_11 не визнав своєї вини, оскільки він завжди визнавав свою вину та усвідомлював, що саме через його дії настала смерть ОСОБА_16 , але він не бажав настання саме таких наслідків, про що неодноразово заявляв, тобто в нього не виник умисел щодо вбивства людини, тому ОСОБА_11 критично оцінював свої дії та виражав каяття.
Окрім цього, судом першої інстанції не прийнято до уваги та не надано оцінки й іншим доказам по справі, які мають важливе значення для вирішення справи, що є порушенням процесуальних норм права та призвело до неправильних висновків суду.
Зокрема, оскаржуваний вирок містить посилання лише на докази, надані стороною обвинувачення, при цьому, судом не досліджено та не надано належної оцінки доказам, які були надані стороною захисту, що значно впливають на ступінь тяжкості злочину та на обрання покарання.
Так, стороною захисту були подані докази, які вказують не тільки, що неприязні стосунки між обвинуваченим ОСОБА_11 та ОСОБА_16 існували багато років поспіль, що суд першої інстанції вважає встановленим та наводить у вироку, а й доводять факт того, що ОСОБА_16 та ОСОБА_18 своєю зухвалою, агресивною та протиправною поведінкою, вчинками відносно ОСОБА_11 та ОСОБА_19 постійно провокували останніх на виникнення конфліктних ситуацій, що ОСОБА_16 завдавав ОСОБА_11 та його дружині (своїй рідній сестрі) ОСОБА_19 тілесних ушкоджень, через що ОСОБА_11 мав вчиняти дії, необхідні для своєї оборони та захисту своєї дружини.
А також те, що ОСОБА_11 постійно зазнавав психологічного насилля з боку ОСОБА_16 та обґрунтовано побоювався його, через непоодинокі погрози фізичної розправи, добру фізичну підготовку ОСОБА_16 , його агресивну, часто неадекватну та несподівану поведінку, напади та явно ненависне ставлення до обвинуваченого.
Крім того, ОСОБА_11 та свідок ОСОБА_19 вказали, що 25 травня 2017 р. сварку почав саме потерпілий ОСОБА_16 , який спровокував ОСОБА_11 .
Тому цілком є логічним той факт, що ОСОБА_11 не звав на допомогу дружину через те, що боявся за її життя та здоров'я і розумів, що вона може також зазнати ушкоджень від ОСОБА_16 без жодних вагань з його боку.
Однак, суд першої інстанції у вироку взагалі не зазначив про дані докази, а отже не надав їм оцінки та не прийняв їх до уваги у сукупності з показами ОСОБА_11 та ОСОБА_19 , висновком судово-психіатричного експерта від 01 серпня 2017 p., що повністю підтверджує реальність існуючої загрози з боку ОСОБА_16 по відношенню до ОСОБА_11 та спростовує висновки суду першої інстанції щодо відсутності необхідності застосування ножа.
При цьому, суд першої інстанції посилається як на доказ доведення вини ОСОБА_11 у неправильно інкримінованому йому правопорушенні на показання неповнолітнього ОСОБА_14 , сина померлого, який був допитаний в якості свідка, проте, всупереч вимогам ст. 290 КПК України, стороною обвинувачення не було відкрито показання ОСОБА_14 стороні захисту, тому покази свідка ОСОБА_14 є недопустимим доказом і суд не може посилатися на покази ОСОБА_14 та керуватися ними при визначені винуватості ОСОБА_11 у вчиненні злочину, однак, суд взагалі проігнорував заяви сторони захисту щодо визнання доказів недопустимими, не розглянув їх та не надав жодної оцінки таким заявам у вироку суду.
Окрім показань неповнолітнього ОСОБА_14 сторона захисту просила також визнати недопустимим доказом, показання приладу Drager Alkotest 6820 № АRHK - 0477 від 26.05.2017 р., який не відповідає вимогам ст.ст. 84, 86, 93 КПК України, однак судом дана заява не розглянута та жодних процесуальних рішень з цього приводу не ухвалено.
Також судом першої інстанції хибно встановлено відсутність обставин що пом'якшують покарання.
Так, ОСОБА_11 не намагався зникнути з місця події, чекав приїзду поліції та добровільно зізнався у скоєному, одразу визнав свою винну поведінку у вчиненні кримінального правопорушення та критично оцінював її безпосередньо після вчинення злочину, виражав щире каяття під час допиту в суді, активно сприяв розкриттю злочину, приймав участь у необхідних слідчих діях, надавав пояснення, які підтверджені експертизами, проведеними під час досудового слідства.
Крім того, одразу після того, як ОСОБА_11 наніс ОСОБА_16 удари ножем, після яких останній впав на підлогу, ОСОБА_11 сказав своїй дружині, щоб вона негайно викликала швидку допомогу, чим надав потерпілому медичну допомогу в межах своїх можливостей.
До того ж, як вбачається із доказів в матеріалах справи, ініціатором сварки та бійки був безпосередньо ОСОБА_16 , який напав на ОСОБА_11 та погрожував йому вбивством. Крім того, наведеними вище доказами також підтверджено, що така поведінка з боку ОСОБА_16 носила систематичний характер, а 25.05.2017 р. поведінка ОСОБА_16 була особливо жорстокою, через що ОСОБА_11 мав прийняти радикальні дії для припинення протиправної поведінки ОСОБА_16 . Крім того, висновком судово-психіатричного експерта № 509 від 01.08.2017 р. встановлено, що ОСОБА_11 перебував у стресових умовах (обмеженість часу, раптовий напад), що виникло на фоні попередніх тривалих психотравмуючих обставин, з усвідомленим прийняттям рішення про самозахист.
Також в матеріалах справи міститься багато довідок медичних установ, які вказують на незадовільний стан здоров'я ОСОБА_11 , як в момент вчинення злочину, так і на момент перебування в СІЗО, тому незадовільний стан здоров'я обвинуваченого може бути визнаний судом обставиною, що пом'якшує покарання.
Таким чином, при призначенні покарання суд першої інстанції мав врахувати наявність щонайменше шести обставин, що його пом'якшують, а саме: з'явлення із зізнанням; щире каяття; активне сприяння розкриттю злочину; надання медичної або іншої допомоги потерпілому безпосередньо після вчинення злочину; вчинення злочину за наявності системного характеру поводження, що принижує честь і гідність особи з боку потерпілого; незадовільний стан здоров'я обвинуваченого.
Однак, неналежне дослідження доказів та не надання їм оцінки стали причиною того, що суд першої інстанції взагалі не встановив жодної обставини, яка пом'якшує покарання, що, в свою чергу, призвело до порушення прав обвинуваченого ОСОБА_11 , неправильного призначення покарання всупереч ст. 66 КК України та сталої практики Верховного Суду.
Разом з тим, не встановивши жодної обставини, що пом'якшує покарання та не врахувавши добросовісну поведінку обвинуваченого, його особисті якості, та відношення самого обвинуваченого до своїх дій, суд першої інстанції вказав на відсутність підстав для застосування ст. 69 КК України, однак, така думка суду не відповідає ані матеріалам справи, ані вимогам кримінального законодавства, що призвело до ухвалення занадто суворого й необґрунтованого вироку.
Між тим, стороною захисту доведено наявність щонайменше шести обставин, що пом'якшують покарання ОСОБА_11 та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, а також з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_11 позитивно характеризується за місцем проживання та Церквою «Місто Світла».
Тому, з огляду на те, що покарання є формою реалізації кримінальної відповідальності, якої обвинувачений не уникав, ураховуючи другорядну роль кари як мети покарання, а також фактичне визнання ОСОБА_11 вини і наявність кількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного, який раніше до кримінальної відповідальності не притягувався, вчинив злочин на побутовому ґрунті, за наявності агресивної поведінки потерпілого, який перебував у стані алкогольного сп'яніння, суд апеляційної інстанції має пом'якшити покарання, у разі визнання того, що дії ОСОБА_11 правильно кваліфіковані, та призначити покарання із застосуванням ст. 69 КК України нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції ч. 1 ст. 115 КК України.
Щодо призначеної судом першої інстанції до стягнення з ОСОБА_11 моральної шкоди, то вона не відповідає принципам розумності, виваженості та справедливості, оскільки судом взагалі не враховано при встановленні наявності моральної шкоди поведінку самого потерпілого ОСОБА_16 , який тривалий час поводив себе зухвало, дозволяв в силу своєї фізичної переваги вольності у поведінці з обвинуваченим ОСОБА_11 та його дружиною - ОСОБА_19 , принижував постійно їх честь і гідність, у тому числі погрозами фізичної розправи, які декілька разів були реалізовані, про що свідчать докази вчинення ОСОБА_16 домашнього насильства, в стані алкогольного сп'яніння влаштував конфлікт та спровокував ОСОБА_11 до неправомірних дій.
Також судом при вирішенні питання про стягнення моральної шкоди на користь ОСОБА_20 не враховано і її недобросовісну поведінку та виникнення постійних конфліктних ситуації з її ініціативи, що підтверджується належними доказами, наведеними вище.
Не зрозуміло з яких підстав суд вирішив, що розмір моральної шкоди має складати саме 300 000 грн. на особу, без жодних обґрунтувань та за недоведеністю з боку цивільних позивачів, адже жодного доказу з боку позивача щодо визначення суми моральної шкоди подано не було.
За таких обставин, розмір моральної шкоди занадто завищений, не є розумним та за умов даної конкретної ситуації та обставин справи, не може вважатись справедливим.
Таким чином, вирок суду першої інстанції є незаконним, необґрунтованим та суперечить наявним в матеріалах справи доказам, а тому підлягає скасуванню.
В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_9 , вважаючи вирок суду незаконним та необґрунтованим з підстав неправильного застосування закону про кримінальну відповідальність, неправильно встановлених обставин справи, ігнорування фактів, які свідчать на користь обвинуваченого, не надання судом оцінки доказам, наявним в матеріалах справи, а навпаки прийняття до уваги недопустимих доказів, та невідповідності призначеного покарання тяжкості вчиненого злочину та особі обвинуваченого через суворість, просить вирок суду скасувати та визнати ОСОБА_11 невинуватим у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України, у зв'язку з відсутністю в його діях складу кримінального правопорушення та закрити провадження по справі. У задоволенні позову ОСОБА_12 та ОСОБА_12 в інтересах неповнолітніх ОСОБА_14 , ОСОБА_15 про відшкодування моральної шкоди, відмовити у повному обсязі.Звільнити ОСОБА_11 з-під варти в залі суду негайно.
На обґрунтування своїх вимог наводить доводи, аналогічні за змістом апеляції захисника ОСОБА_10 .
Прокурор у провадженнів запереченнях на апеляційні скарги захисників ОСОБА_10 та ОСОБА_9 , вважаючи вирок суду першої інстанції законним та обґрунтованим, просить залишити його без змін, а апеляційні скарги захисників - без задоволення.
Представник потерпілої ОСОБА_12 - адвокат ОСОБА_8 в запереченнях на апеляційні скарги захисників ОСОБА_10 та ОСОБА_9 , не погоджується з їх змістом.
Інші учасники судового провадження даний вирок не оскаржують.
Заслухавши доповідь судді, пояснення обвинуваченого та захисників ОСОБА_10 та ОСОБА_9 на підтримку доводів апеляційних скарг сторони захисту, а також заперечення прокурора та представника потерпілої ОСОБА_12 - адвоката ОСОБА_8 проти їх задоволення, частково дослідивши за клопотанням сторони захисту письмові докази, провівши судові дебати, заслухавши останнє слово обвинуваченого, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Висновки суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_11 в умисному вбивстві, тобто умисному протиправному заподіянні смерті іншій людині, є обґрунтованими, відповідають фактичним обставинам кримінального провадження і підтверджені дослідженими в судовому засіданні та наведеними у вироку доказами в їх сукупності, які оцінені судом першої інстанції відповідно до положень ст. 94 КПК України.
При цьому повно та всебічно у судовому засіданні були перевірені доводи обвинуваченого щодо наявності в його діях ознак необхідної оборони та спричинення смерті ОСОБА_16 внаслідок перевищення її меж.
Проте, ці доводи судом першої інстанції обґрунтовано визнані такими, що не відповідають дійсності, оскільки спростовуються об'єктивними доказами у провадження, які змістовно наведені у вироку, а саме - показаннями потерпілої, свідків, а також письмовими доказами, яким суд першої інстанції дав належну оцінку, обґрунтовано визнавши їх належними, допустимими та достовірними.
Так, судом першої інстанції з показань обвинуваченого ОСОБА_11 , потерпілої ОСОБА_12 та свідків ОСОБА_19 , ОСОБА_21 , ОСОБА_14 і письмових доказів, що також були досліджені при апеляційному розгляді, як то: скарга приватного обвинувачення ОСОБА_19 до Деснянського районного суду м. Києва (т. 1 а.п. 147-148), висновок від 30.09.2016 року, затверджений начальником Деснянського УП ГУ НП в м. Києві (т. 1 а.п. 151), довідки від 25.10.2016 року, виданої слідчим Деснянського УП ГУ НП в м. Києві (т. 1 а.п. 143), встановлено, що під час проживання в одній квартирі між сім'ями ОСОБА_16 та ОСОБА_11 часто виникали конфлікти, суперечки, також був судовий спір між ними з приводу квартири, тобто склались довготривалі неприязні відносини.25 травня 2017 року приблизно о 23 год. під час перебування на кухні квартири АДРЕСА_3 між ОСОБА_11 та ОСОБА_16 виникла словесна сварка, яка переросла в бійку між ними, під час якої ОСОБА_11 , взявши на кухні кухонний ніж, наблизився до ОСОБА_16 , який перебував в приміщенні коридору вказаної квартири, та наніс ОСОБА_16 два удари ножем в область лівої сторони грудної клітки з ушкодження цілісності серця, як особливо-важливого органу людини, та два непроникаючі удари ножем в праву надлопаткову ділянку та ділянку на межі шиї і потиличної ділянки голови, в результаті чого ОСОБА_16 отримав легкі тілесні ушкодження та тяжкі тілесні ушкодження у вигляді проникаючих колото-різаних поранень грудної клітки, внаслідок чого настала його смерть на місці події.
Спричинення ОСОБА_11 потерпілому ОСОБА_16 вказаних тілесних ушкоджень, в тому числі тяжких тілесних ушкоджень у вигляді проникаючих колото-різаних поранень грудної клітки (з рівними неосадненими краями, гладкими стінками, одним п-подібної форми, іншим гострокутної, і рановими каналами, які перевищують довжину ран на шкірі), а саме: рани № 1, яка розташована на шкірі на передній поверхні лівої половини грудної клітки в 6 міжреберному проміжку між середнє ключичною та передньою пахвовою лінією, від якої відходить рановий канал, який проходить в напрямку по зонду: спереду назад, зліва направо, зверху донизу, по ходу якого ушкоджуються: шкіра, підшкірна клітковина, міжреберні м'язи, пристінкова плевра в 6 міжреберному проміжку між середнє ключичною та передньою пахвовою лініями, перикард і лівий шлуночок серця, в порожнині якого рановий канал сліпо закінчується; рани № 2, яка розташована на шкірі на задній бічній поверхні грудної клітини зліва в 7-му міжреберному проміжку по задній пахвинній лінії, від якої відходить рановий канал, який проходить в напрямку по зонду: дещо ззаду наперед, зліва направо і зверху вниз, по ходу якого ушкоджується: шкіра, підшкірна клітковина, міжреберні м'язи, пристінкова плевра, у 7-му міжреберному проміжку зліва по задній пахвинній лінії, лівий купол діафрагми та чепець в місці припаяння до селезінки, де і сліпо закінчується, не пошкоджуючи останню, які мають ознаки тяжких тілесних ушкоджень за критерієм небезпеки для життя, ознаки прижиттєвості і виникли в короткий проміжок часу незадовго до настання смерті ОСОБА_16 від колюче-ріжучої дії плаского односторонньо-гострого предмету по типу клинка ножа, що має обушок П-подібної форми та лезо, і перебувають у прямому причинно-наслідковому зв'язку із смертю ОСОБА_16 , не оспорюється учасниками провадження та підтверджується:
- даними протоколів огляду місця події з фототаблицями від 26 травня 2017 року, за якими в ході проведення огляду квартири АДРЕСА_3 було оглянуто труп ОСОБА_16 , який знаходиться на підлозі на кухні, та приміщення квартири, де в коридорі та на кухні були наявні плями, бризки та мазки речовини бурого кольору на підлозі, дверях та предметах інтер'єру, і було виявлено та вилучено з кімнати №2 предмет, зовні схожий на ніж, з речовиною бурого кольору; одяг зі слідами бурого кольору ОСОБА_11 ; змиви речовини бурого кольору з рук ОСОБА_11 та змиви речовини бурого кольору з підлоги на кухні (т. 2 а.п.18-34);
- даними висновку експерта № 1270/2 від 19 липня 2017 року, згідно якого при судово-медичному дослідженні трупа ОСОБА_16 , 1975 р.н., виявлено:
а) Проникаючі колото-різані поранення грудної клітки (з рівними неосадненими краями, гладкими стінками, одним кінцем П-подібної форми, іншим гострокутної, і рановими каналами, які перевищують довжину ран на шкірі):
- Рана № 1 розташована на шкірі на передній поверхні лівої половини грудної клітки в 6 міжреберному проміжку між середнє ключичною та передньою пахвовою лінією від якої відходить рановий канал, який проходить в напрямку по зонду: спереду назад, зліва направо, зверху донизу, по ходу якого ушкоджуються: шкіра, підшкірна клітковина, міжреберні м'язи, пристінкова плевра в 6 міжреберному проміжку між середнє ключичною та передньою пахвовою лініями, перикард і лівий шлуночок серця, в порожнині якого рановий канал сліпо закінчується. Довжина ранового каналу по зонду біля 14 см;
- Рана № 2 розташована на шкірі на заднє бічній поверхні грудної клітки зліва в 7 міжреберному проміжку по задній пахвинній лінії від якої відходить рановий канал, який проходить в напрямку по зонду: дещо ззаду наперед, зліва направо і зверху вниз, по ходу якого ушкоджуються: шкіра, підшкірна клітковина, міжреберні м'язи, пристінкова плевра у 7-му міжреберному проміжку зліва по задній пахвинній лінії, лівий купол діафрагми та чепець в місці припаяння до селезінки, де й сліпо закінчується, не пошкоджуючи останню. Довжина ранового каналу по зонду біля 11 см;
b) Непроникаючі колото-різані поранення:
- Рана № 3 розташована на шкірі в правій надлопатковій ділянці від якої відходить рановий канал, в напрямку по зонду: ззаду наперед, справа наліво, зверху донизу, по ходу якого ушкоджуються: шкіра, підшкірна клітковина, трапецієподібний м'яз. Довжина ранового каналу по зонду біля 4 см;
- Рана № 4 розташована на межі шиї та потиличної ділянки голови від якої відходить рановий канал, який проходить в напрямку по зонду: ззаду наперед, справа наліво, зверху донизу, по ходу якого ушкоджуються: шкіра, підшкірна клітковина, трапецієподібний м'яз. Довжина ранового каналу по зонду біля 2,5 см;
c) Поверхневі рани: в лівій завушній ділянці біля верхнього полюсу вушної раковини, в надлопатковій ділянці справа, на заднє бічній поверхні шиї справа, в ділянці лівої лопатки в проекції її нижнього кута, на лівій щічно-виличній ділянці.
Смерть ОСОБА_16 настала від проникаючих колото-різаних поранень грудної клітки з ушкодженням серця, на що вказують виявлені ушкодження, лівобічний гемоторакс (близько 300 мл темно-червоної рідкої крові та 100 см3 темно-червоних еластичних згортків її), гемоперикард (100 мл темно-червоної рідкої крові та 250 см3 темно-червоних пухких згортків крові), наскрізне ушкодження серця, плямисті і смугасті крововиливи під ендокардом (плями Мінакова) при крововтраті; недокрів'я внутрішніх органів.
Між проникаючими колото-різаними пораненнями грудної клітки, які мають ознаки тяжких тілесних ушкоджень за критерієм небезпеки для життя, убачається прямий (причинно-наслідковий) зв'язок із смертю ОСОБА_16 . Непроникаючі колото-різані поранення та поверхневі рани мають ознаки легких тілесних ушкоджень і не знаходяться в прямому (причинно-наслідковому) зв'язку із настанням смерті потерпілого.
Враховуючи характер виявлених ушкоджень, наявність в них крововиливів, даних судово-гістологічного дослідження (спазмом артерій без клітинної реакції в м'яких тканинах ушкоджень), експерт вважає, що виявлені ушкодження мають ознаки прижиттєвості і виникли в короткий проміжок часу незадовго до настання смерті.
Враховуючи характер виявлених ушкоджень та дані судово-медичного криміналістичного дослідження, колото-різані поранення виникли від колюче-ріжучої дії плаского односторонньо-гострого предмету по типу клинка ножа, що має обушок П-подібної форми та лезо; поверхневі різані рани утворились від дії предмету (предметів), з ріжучими властивостями.
При судово-медичній експертизі трупа виявлено 4 травматичні дії предметом, що має колюче-ріжучі властивості, та не менше 5 травматичних дій предметом (предметами), що мають ріжучі властивості.
При судово-токсикологічному дослідженні в крові від трупа ОСОБА_16 знайдений етиловий спирт в концентрації 1, 27 проміле, що за життя звичайно відповідає легкому ступеню алкогольного сп'яніння (т. 2 а.п. 35-49);
- даними протоколу проведення слідчого експерименту від 14 червня 2017 року, в ході якого ОСОБА_11 показав, що в ході бійки зі ОСОБА_16 схопив на кухні ніж, який тримав в правій руці хватом зверху, наніс ОСОБА_16 удар в бік під рукою зліва та в область спини (т. 2 а.п. 109-118).
- даними висновку експерта № 22/1270/2 від 28 липня 2017 року, згідно якого не виключається виникнення ушкоджень, виявлених при дослідженні трупа ОСОБА_16 .ОСОБА_3 при обставинах, описаних у протоколі проведення слідчого експерименту від 14 червня 2017 року за участю ОСОБА_11 (т. 2 а.п. 57-58).
Отже, приведеними вище доказами беззаперечно підтверджується факт спричинення ОСОБА_11 тяжких тілесних ушкоджень ОСОБА_16 шляхом завдання двох ударів ножем в область грудної клітини зліва з ушкодження цілісності серця.
Встановлені судом першої інстанції та викладені у вироку обставини вчиненого кримінального правопорушення, зокрема щодо місця, часу, способу вчинення та його наслідків, як причетності до нього обвинуваченого ОСОБА_11 , в поданих апеляційних скаргах не оспорюється.
Що ж стосується доводів апеляційних скарг захисників про вчинення ОСОБА_11 умисного вбивства ОСОБА_16 при перевищені меж необхідної оборони, то вони є безпідставними, оскільки спростовуються наявними доказами.
Так, згідно з даними висновку судово-медичної експертизи № 1297 від 30.06.2017 року, який досліджено і при апеляційному розгляді, при обстеженні і вивченні медичної документації на ім'я ОСОБА_11 виявлені ушкодження: - синці - в надбрівній ділянці зліва на фоні помірного набряку, в лобно-скроневій ділянці справа, в лобній ділянці справа з переходом на волосисту частину голови, на підборідді справа з переходом в підщелепну ділянку, в надключичній ділянці справа з переходом в проекцію плечового суглобу, на зовнішній поверхні правого плеча у середній третині, в проекції правого ліктьового згину, на заднє-внутрішній поверхні правого передпліччя у верхній, середній третинах, на тильній поверхні правої кисті в проекції середньої та проксимальної третини 2-ї - 4-ї п'ясних кісток, на заднє-внутрішній поверхні лівого передпліччя у середній - нижній третинах, на задній поверхні лівого передпліччя у верхній третині, в проекції лівої ключиці, на зовнішній поверхні правого плечового суглобу, на задній поверхні лівого плеча у середній - нижній третинах, в поперековій ділянці справа, по верхньому краю лівої лопатки, на боковій поверхні шиї справа у верхній третині; - садна - в лобній ділянці справа, по задній поверхні лівого плечового суглобу; - садна на фоні крововиливу на слизовій оболонці нижньої губи справа; - подряпини - на передній поверхні лівого плеча у середній третині і на передній поверхні лівого передпліччя у верхній третині. Характер та морфологічні властивості, виявлених ушкоджень, свідчать про наступне: синці та садна утворилися від дій тупих (тупого) предмету (предметів), характерні властивості якого (яких) в ушкодженнях не відобразились, подряпини спричинені гострим предметом (предметами), за давністю можуть відповідати терміну, вказаному постанові, тобто 25.05.2017 року, не були небезпечними для життя та відносяться до легких тілесних ушкоджень (за критерієм тривалості розладу здоров'я) (т. 2 а.п. 50-54).
Посилаючись саме на дані обставини, захисники наполягають на вчиненні ОСОБА_16 нападу на обвинуваченого, який, начебто, загрожував його життю і здоров'ю, що вимагало вжиття ОСОБА_11 активних дій щодо його захисту.
Між тим, згідно з дослідженими у провадженні доказами в їх сукупності, між ОСОБА_16 та ОСОБА_11 відбувалась бійка, під час якої кожен з них отримав легкі тілесні ушкодження, що підтверджується висновками судово-медичних експертиз, та показаннями свідків ОСОБА_19 , ОСОБА_21 та ОСОБА_14 .
Зокрема, за показаннями свідка ОСОБА_19 в суді, ввечері в той день вона з дітьми була вдома у своїй кімнаті, коли почула шум бійки на кухні. Вона з сином вибігли з кімнати, побачили бійку між її чоловіком ОСОБА_11 та її братом ОСОБА_16 , який рукою обхопив шию її чоловіка, і вона з сином намагались їх розтягнути, а потім побачила ніж на підлозі, і ОСОБА_16 сперся на стіну в коридорі та почав сповзати на підлогу.
За показаннями свідків ОСОБА_21 та ОСОБА_14 , які є дітьми відповідно ОСОБА_11 та ОСОБА_16 , в той день в коридорі квартири між їхніми батьками була бійка, яка закінчилась настанням смерті ОСОБА_16 . Самого нанесення удару ножем вони не бачили. При цьому свідок ОСОБА_21 вказав, що він з матір'ю намагався розтягнути батьків, щоб вони не бились.
При цьому жоден зі свідків не зазначав про напад потерпілого на обвинуваченого, від якого той захищався, а стверджували, що між ними була саме бійка.
Разом з тим, жоден із вказаних свідків не були очевидцями початку конфлікту та того, хто був його ініціатором, а також всіх етапів його розвитку та проходження, тому посилання сторони захисту, що свідок ОСОБА_19 вказала, що 25 травня 2017 р. сварку почав саме потерпілий ОСОБА_16 , який спровокував ОСОБА_11 , не відповідають дійсності.
Водночас, колегія суддів вважає безпідставними твердження сторони захисту, що показання свідка ОСОБА_14 , який був допитаний в суді, є недопустимим доказом через те, що, всупереч вимогам ст. 290 КПК України, стороною обвинувачення їх не було відкрито стороні захисту, оскільки вони не ґрунтуються на вимогах кримінального процесуального закону.
Відповідно до ст. 84 КПК України, доказами у кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню. Процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів.
За змістом ст. 86 КПК України доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку встановленому цим Кодексом.
Положення ст. 290 КПК України встановлюють обов'язок прокурора, по завершенню досудового розслідування, надати доступ до матеріалів досудового розслідування, що є в його розпорядженні, іншим учасникам кримінального провадження та обов'язок сторони захисту за запитом прокурора надати доступ до доказів, які знаходяться у володінні або під контролем сторони захисту, які вона має намір використати як докази в суді.
Згідно ч. 11 ст. 290 КПК України, сторони кримінального провадження зобов'язані здійснювати відкриття одне одній додаткових матеріалів, отриманих до або під час судового розгляду.
У відповідності з приписами ч. 12 ст. 290 КПК України, якщо сторона кримінального провадження не здійснить відкриття матеріалів відповідно до положень цієї статті, суд не має права допустити відомості, що містяться в них, як докази.
Отже, за змістом вищевказаних норм суд не має права допустити як докази відомості, що містяться лише у матеріалах, які не були відкриті стороною кримінального провадження іншій стороні.
Разом з тим, згідно ст. 65 КПК України, свідком є фізична особа, якій відомі або можуть бути відомі обставини, що підлягають доказуванню під час кримінального провадження, і яка викликана для давання показань.
Відповідно до ст. 56, 58 КПК України, протягом кримінального провадження потерпілий та його представник мають право подавати докази слідчому, прокурору, слідчому судді, суду.
При цьому, відповідно до ст. 22 КПК України, сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом, а суд, зберігаючи об'єктивність та неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов'язків.
Також, згідно ст. 23 КПК України, суд досліджує докази безпосередньо. Показання учасників кримінального провадження суд отримує усно. Не можуть бути визнані доказами відомості, що містяться в показаннях, речах і документах, які не були предметом безпосереднього дослідження суду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 95 КПК України, суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому статтею 225 цього Кодексу. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них.
Як слідує з матеріалів судового провадження, свідок ОСОБА_14 , був допитаний в суді першої інстанції за клопотанням представника потерпілої - адвоката ОСОБА_8 , заявленим на реалізацію процесуальних прав потерпілої, у зв'язку з тим, що вказаний свідок був присутній в квартирі під час інкримінованих ОСОБА_11 подій та саме він першим викликав працівників поліції, відповідно до інформації Управління організаційно-аналітичного забезпечення та оперативного реагування ГУ НП у м. Києві від 26.10.2017 року, тобто володіє відомостями, які мають значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, однак під час досудового розслідування не допитувався (т. 2 а.п. 132, 134, 208-229).
А відтак, суд першої інстанції, дотримавшись вимог ст.ст. 22, 23, 95, 352 КПК України, обґрунтовано поклав в основу рішення про доведеність винуватості ОСОБА_11 в сукупності з іншими доказами, і показання в суді свідка ОСОБА_14 , в яких він вказав, що в той день в коридорі квартири між ОСОБА_11 та його батьком ОСОБА_16 була бійка, яка закінчилась настанням смерті ОСОБА_16 , оскільки такі показання узгоджуються з наявними в матеріалах провадженнями доказами, дослідженими судом та проаналізованими у вироку, зокрема, і показаннями свідків ОСОБА_19 та ОСОБА_21 .
Також, як з показань обвинуваченого, так і свідка ОСОБА_19 слідує, що бійка розпочалась в приміщенні кухні квартири, а продовжувалась в коридорі.
При цьому за показаннями обвинуваченого ОСОБА_11 , в т.ч. і під час слідчого експерименту, після того, як ОСОБА_16 вдарив його на кухні в обличчя, він від удару відлетів в коридор, куди потім також вийшов ОСОБА_16 і знову почав наносити удари кулаками, але він його відштовхнув і забіг в кухню, де взяв ножа, та вийшов до ОСОБА_16 в коридор, і сказав, що буде захищатися, але ОСОБА_16 знову почав наносити йому удари, а він відмахувався рукою з ножем, та таким чином наніс в тому числі два проникаючих поранення в область грудної клітки зліва з ушкодженням серця, від яких настала смерть ОСОБА_16 .
З вищенаведеного слідує, що мотивом дій ОСОБА_22 в даному випадку хоча й були довготривалі особисті неприязні стосунки, але рішення про застосування ножа він приймав під впливом факторів, які не зумовлювали вжиття заходів для свого захисту, а після словесної сварки, яка переросла в бійку між ними, і саме фактор помсти під час конфлікту із застосуванням ножа, з нанесенням ударів в тіло людини, з метою заподіяння смерті, були спонукальними та визначальними (домінуючими) у виборі поведінки, до якої ОСОБА_11 фактично вдався.
З цих підстав не заслуговують на уваги твердження сторони захисту, що ніж не був заздалегідь підготовлено для вчинення кримінального правопорушення, а він під час вчинення злочину випадково опинився в руках обвинуваченого ОСОБА_11 , оскільки не відповідають дійсності та спростовуються зокрема показаннями обвинуваченого ОСОБА_11 щодо обставин, за яких в його руках опинився ніж.
При цьому про наявність у обвинуваченого умислу саме на спричинення смерті ОСОБА_16 свідчить як небезпечність знаряддя вчинення злочину, так і сила ударів та спрямованість їх у життєво важливу ділянку тіла - грудну клітину в області серця, що призвело до утворення ранових каналів, довжиною приблизно 14 та 11 сантиметрів, при довжині клинка ножа 9 см, згідно висновку експерта №217-ц від 17.07.2017 року (т. 2 а.п. 60-64).
Крім того, відповідно до висновку судово-медичної експертизи № 1270/2 від 19 липня 2017 року, в ОСОБА_16 , крім ножових поранень грудної клітини з пошкодженням серця, які призвели до його смерті, виявлені непроникаючі колото-різані поранення в правій надлопатковій ділянці і на межі шиї та потиличної ділянки голови і поверхневі рани: в лівій завушній ділянці біля верхнього полюсу вушної раковини, в надлопатковій ділянці справа, на заднє бічній поверхні шиї справа, в ділянці лівої лопатки в проекції її нижнього кута, на лівій щічно-виличній ділянці. Таким чином, при судово-медичній експертизі трупа виявлено 4 травматичні дії предметом, що має колюче-ріжучі властивості, та не менше 5 травматичних дій предметом (предметами), що мають ріжучі властивості (т. 2 а.п. 35-49). Наведене свідчить про неодноразове застосування ножа ОСОБА_11 відносно ОСОБА_16 незадовго до смерті та спрямованість ударів також в життєво важливі частини тіла - в область голови та шиї.
Тому, враховуючи таку поведінку обвинуваченого ОСОБА_11 , спосіб заподіяння тілесних ушкоджень і знаряддя злочину, а також кількість, характер і локалізацію тілесних ушкоджень, завданих ОСОБА_16 , суд першої інстанції обґрунтовано дійшов до висновку про те, що ОСОБА_11 мав умисел саме на позбавлення життя потерпілого.
Також, як встановлено судом, ОСОБА_11 з самого початку і до завершення конфлікту між ним та ОСОБА_16 не вжив будь-яких заходів для його припинення, не покликав на допомогу свою дружину, яка в момент конфлікту була в кімнаті квартири, не викликав працівників поліції та й сам не залишив приміщення коридору, куди він відлетів від удару ОСОБА_16 , що був завданий йому на кухні, хоча таку можливість мав, а навпаки повернувся на кухню, де взяв ніж, та повернувся до ОСОБА_16 , який вже знаходився в коридорі, не лише усвідомлюючи можливість продовження бійки та нанесення тілесних ушкоджень, як йому ОСОБА_16 , так і ним ОСОБА_16 , але й бажаючи її продовження та спричинення таких останньому із використанням вже ножа, тобто не приймав ніяких інших мір по припиненню бійки, крім нанесення ударів ножем в область саме життєво-важливих органів.
Дана обставина також свідчить про спрямованість його умислу на умисне вбивство ОСОБА_16 саме на ґрунті неприязних стосунків з ним, та про відсутність такої реальної загрози його життю і здоров'ю, які б потребували необхідної оборони з його боку від загиблого.
При цьому той факт, що ОСОБА_16 був фізично сильнішим та більш фізично розвинутим від ОСОБА_11 , сам по собі, за встановлених обставин, не свідчить про перебування ОСОБА_11 у стані необхідної оборони, межі якої було перевищено.
Не вказує на протилежне і та обставина, що, за висновком судово-психіатричної експертизи № 509 від 01.08.2017 року, ОСОБА_11 перебував у стресових умовах (обмеженість часу, раптовий напад), що виникло на фоні попередніх тривалих психотравмуючих обставин, з усвідомленим прийняттям рішення про самозахист, адже, як зазначалось вище, про умисел ОСОБА_11 на умисне вбивство ОСОБА_16 свідчать знаряддя злочину, сила, з якою було заподіяно ножові поранення в область грудей потерпілого, а також локалізація тілесних ушкоджень.
Отже, зважаючи на фактичні обставини вчиненого ОСОБА_11 злочину, які визнані судом доведеними, колегія суддів не вбачає підстав для висновку про те, що обвинувачений, під час вчинення умисного вбивства ОСОБА_16 , знаходився у стані необхідної оборони, якою, згідно ст. 36 КК України, визнаються дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів та інтересів держави від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони, а перевищенням меж необхідної оборони, відповідно до вимог ч. 3 цієї статті, визнається умисне заподіяння тому, хто посягає, тяжкої шкоди, яка явно не відповідає небезпечності посягання або обстановці захисту, оскільки події, які передували вбивству, а також характер, обстановка та обставини конфлікту, під час якого ОСОБА_11 вбив ОСОБА_16 , не дозволяють зробити такий висновок, що в свою чергу виключає саму можливість перевищення меж необхідної оборони.
Таким чином, виходячи з формулювання обвинувачення ОСОБА_11 , яке суд першої інстанції визнав доведеним, даних висновку судово-психіатричної експертизи № 509 від 01.08.2017 року про те, що в період часу, до якого відноситься інкриміноване ОСОБА_11 діяння, а також на даний час, він не страждав і не страждає будь-яким психічним захворюванням, не перебував у стані фізіологічного афекту або іншому вираженому емоційному стані, який суттєво вплинув на його поведінку, та за своїм психічним станом міг і може усвідомлювати свої дії та керувати ними, колегія суддів вважає правильною правову кваліфікацію дій обвинуваченої ОСОБА_11 за ч. 1 ст. 115 КК України, внаслідок чого вимоги апеляційних скарг сторони захисту про перекваліфікацію дій останнього на ст. 118 цього Кодексу не можуть бути задоволені, через відсутність для цього законних підстав.
На противагу твердженням апелянтів, на переконання колегії суддів, покарання ОСОБА_11 призначене відповідно до вимог ст. 65 КК України, з урахуванням ступеня тяжкості вчиненого ним злочину, який, згідно із ст. 12 КК України, відноситься до категорії особливо тяжких, та його особи.
Так, призначаючи ОСОБА_11 вид і міру покарання, суд першої інстанції, як прямо зазначено у вироку, врахував ступінь суспільної небезпеки вчиненого ним злочину проти життя та здоров'я особи та конкретні обставини його вчинення, особу обвинуваченого, який без визначеного роду занять, раніше не судимий в силу ст. 89 КК України, характеризується позитивно.
При цьому суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність обставин, які пом'якшують та обтяжують покарання ОСОБА_11 .
З таким висновком суду першої інстанції погоджується колегія суддів, адже встановлено, що дійсно ОСОБА_11 жалкує з приводу вчиненого, проте його ставлення до характеру своїх дій, обставин їх вчинення та наслідків, які від них настали, на противагу твердженням сторони захисту, не можуть бути визнані такими, що свідчать про його щире каяття у вчиненому. Спростовує наявність такого і та обставина, що, вже перебуваючи під вартою, ОСОБА_11 розпорядився належним йому майном, зокрема - 01.12.2017 року подарував частину належної йому квартири АДРЕСА_4 своєму синові ОСОБА_23 , що в цілому не свідчить про критичну оцінку ним своєї поведінки, визнання своєї провини і готовність нести покарання та відшкодовувати завдану шкоду.
Також з вищевказаних підстав відсутня і така пом'якшуюча покарання обставина, як активне сприяння ним розкриттю злочину, адже останнє - це дії винної особи, спрямовані на допомогу органам досудового розслідування і суду у встановленні істини та з'ясуванні фактичних обставин у провадженні, чого в даному провадженні не встановлено.
Не може бути визнаним обставиною, яка пом'якшує покарання, і з'явлення ОСОБА_11 із зізнанням, оскільки явки з повинною ОСОБА_11 не подавав, а лише надав пояснення про обставини вчиненого злочину вже після затримання працівниками поліції.
За відсутності, як такого надання ОСОБА_11 медичної або іншої допомоги потерпілому безпосередньо після вчинення злочину, не може бути віднесена до пом'якшуючої і та обставина, що після нанесення ОСОБА_11 ударів ножем ОСОБА_16 , після яких останній впав на підлогу, ОСОБА_11 сказав своїй дружині, щоб вона негайно викликала швидку допомогу.
Що ж стосується посилання захисту на вчинення ОСОБА_11 злочину за наявності системного характеру поводження, що принижує честь і гідність особи, з боку потерпілого, то вони не є безспірними, адже, окрім показань ОСОБА_11 , що ініціатором сварки та бійки був безпосередньо ОСОБА_16 , який напав на ОСОБА_11 та погрожував йому вбивством, інших доказів цьому в матеріалах провадження не має і стороною захисту не представлено, а ті надані захистом докази, що були досліджені і апеляційним судом, в цілому вказують на те, що під час проживання в одній квартирі між сім'ями ОСОБА_16 та ОСОБА_11 часто виникали конфлікти, суперечки, тобто склались довготривалі неприязні відносини, але не вказують на такий ступінь їх розвитку, щоб мати ознаки системного характеру поводження, що принижує честь і гідність особи, з боку потерпілого, адже за висновком судово-психіатричної експертизи №509 від 01.08.2017 року, ОСОБА_11 , хоча й перебував у стресових умовах (обмеженість часу, раптовий напад), що виникло на фоні попередніх тривалих психотравмуючих обставин, з усвідомленим прийняттям рішення про самозахист, але не перебував у стані фізіологічного афекту або іншому вираженому емоційному стані, який суттєво вплинув на його поведінку.
Тому суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність обставин, які пом'якшують покарання ОСОБА_11 , адже зазначені захистом вищевказані обставини, не можуть бути визнані такими.
Також суд першої інстанції правомірно не визнав обтяжуючою покарання обставиною - вчинення злочину в стані алкогольного сп'яніння, оскільки у фактичних обставинах та формулюванні обвинувачення не зазначено при вчинення ОСОБА_11 злочину в стані алкогольного сп'яніння.
При цьому посилання сторони захисту, що судом не була розглянута заява про визнання недопустимим доказом показань приладу Drager Alkotest 6820 № АRHK - 0477 від 26.05.2017 р., наданих на підтвердження факту перебування ОСОБА_11 в стані алкогольного сп'яніння (т. 2 а.п. 129), слід визнати необґрунтованими, адже суд фактично не взяв до уваги цей доказ та у вироку на нього не посилався.
З урахуванням вищенаведеного та з огляду на тяжкість наслідків, які настали в результаті вчиненого злочину, а також поведінки потерпілого, який під час конфлікту з обвинуваченим, також застосовував до нього фізичне насильство, що підтверджується як його показаннями, так і висновком судово-медичного експерта, відповідно до якого у обвинуваченого були виявлені тілесні ушкодження, які за ступенем тяжкості відносяться до легких тілесних ушкоджень, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про необхідність призначення ОСОБА_11 покарання у виді позбавлення волі в межах, наближених до мінімальних, передбачених санкцією ч. 1 ст. 115 КК України, тобто строком на вісім років, оскільки саме таке покарання буде необхідним та достатнім для виправлення обвинуваченого та для запобігання вчинення нових злочинів.
При цьому судом взято до уваги ті дані про особу винного, зокрема, позитивні характеристики ОСОБА_11 , який раніше не судимий в силу ст. 89 КК України, вчинив злочин на побутовому ґрунті, а також конкретні обставини провадження - характер стосунків з потерпілим ОСОБА_16 і його поведінку до вчинення ОСОБА_11 злочину, на які є посилання в апеляційних скаргах захисників, і призначено покарання у виді позбавлення волі фактично на майже мінімальний строк, передбачений санкцією ч. 1 ст. 115 КК України.
Посилання ж захисту в апеляційних скаргах на вкрай незадовільний стан здоров'я обвинуваченого, з урахуванням тяжкості злочину, обставин його вчинення, на думку колегії суддів, не може бути визнано обставиною, яка пом'якшує покарання обвинуваченого, а тому не вбачає підстав для застосування до ОСОБА_11 ст. 69 КК України та призначення йому більш м'якого покарання, ніж передбачено санкцією ч. 1 ст. 115 КК України.
Також, у відповідності до ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Частиною третьою зазначеної норми передбачено, що розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
При вирішенні цивільного позову потерпілої ОСОБА_12 , заявленого, як в її інтересах, так і в інтересах неповнолітніх дітей вбитого ОСОБА_16 - ОСОБА_14 та ОСОБА_15 , про відшкодування моральної шкоди, завданої злочинними діяннями обвинуваченого ОСОБА_11 , суд першої інстанції, у відповідності зі ст. 23 ЦК України, фактично врахував, що в результаті вчинення злочину кожен з них зазнав непоправних моральних страждань, які вплинули на психологічний та загальноемоційний стан кожного з них.
Так, вирішуючи питання щодо розміру відшкодування моральної шкоди на користь ОСОБА_12 , ОСОБА_14 та ОСОБА_15 , суд врахував обставин скоєного кримінального правопорушення, характер нанесених тілесних ушкоджень, та з урахуванням вимог розумності заявленого потерпілими розміру моральної шкоди та реальної можливості її відшкодування обвинуваченими, дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення цивільного позову та стягнення з обвинуваченого моральної шкоди в сумі по 300 000 грн. кожному.
З таким висновком суду першої інстанції щодо визначеного розміру моральної шкоди, що підлягає стягненню на користь ОСОБА_12 та на її користь в інтересах неповнолітніх ОСОБА_14 та ОСОБА_15 , погоджується колегія суддів, адже вважає, що саме такий розмір відшкодування відповідає характеру, ступеню та обсягу моральних переживань кожного з них, у зв'язку із втратою 25.05.2017 року чоловіка та батька - ОСОБА_16 , 1975 р.н., на утриманні якого перебували неповнолітні, порушенням у зв'язку з цим життєвих сімейних зв'язків, які поновити неможливо, тяжкості вимушених змін у їх житті, часу і зусиллям необхідним для відновлення душевного стану кожного з них, і відповідає критеріям розумності і справедливості.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів, визнаючи обґрунтованими суми моральної шкоди, що присуджені судом першої інстанції до стягнення з ОСОБА_11 на користь кожного з потерпілих, вважає протилежні тому твердження апелянтів безпідставними, адже вочевидь, що ситуація, пов'язана з вбивством ОСОБА_16 , вчиненим ОСОБА_11 , була психотравмуючою для кожного з потерпілих та мала наслідком значні моральні переживання, у зв'язку з втратою близької людини та порушенням нормальних життєвих зв'язків, але при цьому судом було враховано і конкретні обставини кримінального провадження, на які посилаються апелянти, як то поведінка потерпілого, що й стало підставою для часткового задоволення цивільного позову та стягнення на відшкодування моральної шкоди по 300 000 грн. кожному, а не у заявленому розмірі позовних вимог.
За викладеним вище, не маючи інших приводів та підстав для скасування чи зміни вироку, визнаючи його законним та обґрунтованим, колегія суддів
вважає за необхідне залишити вирок суду першої інстанції без змін, а апеляційні скарги захисників ОСОБА_10 та ОСОБА_9 - без задоволення.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 404, 407 КПК України, колегія суддів
апеляційні скарги захисників ОСОБА_10 та ОСОБА_9 залишити без задоволення, а вирок Деснянського районного суду м. Києва від 20 червня 2019 року стосовно ОСОБА_11 - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення, а засудженим в той же строк з моменту отримання її копії.
Судді:
_____________________ _____________________ ___________________
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3