Справа № 953/357/20 Головуючий 1-ї інстанції: ОСОБА_1
Провадження №11-сс/818/795/20 Доповідач: ОСОБА_2
23 квітня 2020 року м. Харків
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Харківського апеляційного суду у складі:
- головуючого судді ОСОБА_2 ,
- суддів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ,
- секретаря ОСОБА_5 ,
- за участю прокурора ОСОБА_6 ,
- представника третьої особи
щодо майна якої вирішується
питання про арешт ОСОБА_7 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харкові матеріали за апеляцією представника третьої особи щодо майна якої вирішується питання про арешт - адвоката ОСОБА_7 на ухвалу слідчого судді Київського районного суду м. Харкова від 11.03.2020 року,-
Цією ухвалою слідчого судді поновлено процесуальний строк на звернення до слідчого судді з клопотанням прокурора по кримінальному провадженню №42019220000000690 від 31.10.2019 року про накладення арешту на майно.
Накладено арешт на майно, вилучене під час огляду приміщення Благодійного фонду «Меценат», розташованому в квартирі АДРЕСА_1 , яке належить Благодійному фонду «Меценат», а саме: 5 зошитів в клітинку із рукописними записами щодо руху коштів Благодійного фонду «Меценат» по банку до скасування арешту майна у встановленому законом порядку.
Накладено арешт на майно, вилучене під час огляду приміщення Благодійного фонду «Меценат», розташованому в квартирі АДРЕСА_1 , яке належить ОСОБА_8 , а саме: мобільний телефон Samsung DUOS imei 1) НОМЕР_1 ; imei 2) НОМЕР_2 - до скасування арешту майна у встановленому законом порядку.
Зобовязано слідчого, який здійснює досудове розслідування у вказаному кримінальному провадженню, в строк не пізніше одного місяця за участю спеціаліста зняти інформацію з мобільного телефону Samsung DUOS imei 1) НОМЕР_1 ; imei 2) НОМЕР_2 , після чого передати мобільний телефон на відповідальне зберігання власнику майна.
Попереджено ОСОБА_8 про кримінальну відповідальність за ст. 388 КК України про необхідність збереження арештованого майна.
Визначено місцем зберігання 5 зошитів в клітинку із рукописними записами щодо руху коштів Благодійного фонду «Меценат» по банку - камеру зберігання речових доказів СУ ГКНП в Харківській області.
Як зазначено в ухвалі слідчого судді, 10 березня 2020 року прокурор відділу прокуратури Харківської області - ОСОБА_6 звернувся до суду з клопотанням в межах матеріалів кримінального провадження№42019220000000690 від 31.10.2019 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК України про поновлення строку подачі клопотання про арешт майна та арешт майна.
В обгрунтування клопотання зазначив, що у провадженні прокурора прокуратури Харківської області ОСОБА_6 перебуває кримінальне провадження за №42019220000000690 від 31.10.2019 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК України.
Задовольняючи клопотання про арешт тимчасово вилученого майна, слідчий суддя послався на те, що вказане майно є речовим доказом та зберегли на собі сліди вчинення кримінального правопорушення.
Не погодившись з ухвалою слідчого судді, представник третьої особи щодо майна якої вирішується питання про арешт - адвоката ОСОБА_7 подав апеляційну скаргу в якій просить скасувати ухвалу слідчого судді Київського районного суду м. Харкова від 11 березня 2020 року та постановити нову, якою відмовити в задоволенні клопотання прокурора.
Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що ухвала слідчого судді не відповідає фактичним обставинам справи та вимогам КПК України як і клопотання слідчого про арешт майна.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, думку представника третьої особи щодо майна якої вирішується питання про арешт - адвоката ОСОБА_9 , що наполягав на задоволенні апеляційної скарги, думку прокурора, який заперечував проти її задоволення, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
З матеріалів судового провадження вбачається, що проводиться досудове слідство по кримінальному провадженні №№42019220000000690 від 31.10.2019 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК України. (а.с. 1-3).
Також з клопотання прокурора про арешт майна вбачається, що арештоване майно відповідає критеріям, зазначеним у ст.98 КПК України і може мати доказове значення у кримінальному провадженні.
Відповідно до ст.98 КПК України матеріальні об'єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюється під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом є речовими доказами по справі. Якщо документи містять зазначені вище ознаки, вони теж є речовими доказами.
Згідно до ч.2 ст.170 КПК України, арешт майна допускається з метою забезпечення збереження речових доказів.
Так, ч.2 ст. 170 КПК України передбачає, що арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
Згідно до ч.2 ст.173 КПК України при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати: 1) правову підставу для арешту майна; 2) можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої статті 170 цього Кодексу); 3) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (якщо арешт майна накладається у випадках, передбачених пунктами 3, 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); 3-1) можливість спеціальної конфіскації майна (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 2 частини другої статті 170 цього Кодексу); 4) розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); 5) розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; 6) наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.
Задовольнивши клопотання слідчий суддя прийшов до висновку, що прокурор довів достатність підстав вважати, що вилучене майно є речовим доказом, має доказове значення для забезпечення кримінального провадження та відповідає критеріям, зазначеним у ст.98 КПК України.
Як вбачається з ч.1 ст.170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.
В ч.5 ст.170 КПК України зазначено, що у випадку, передбаченому пунктом 3 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, за наявності достатніх підстав вважати, що суд у випадках, передбачених Кримінальним кодексом України, може призначити покарання у виді конфіскації майна або застосувати до юридичної особи захід кримінально-правового характеру у виді конфіскації майна.
Відповідно до вимог ст.ст.214, 223 КПК України після внесення повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань, слідчий або прокурор розпочинають досудове розслідування, виконують слідчі (розшукові) дії спрямовані на отримання (збирання) доказів.
З матеріалів вбачається, що є достатні підстави вважати, що майно вказане в клопотанні відповідає критеріям, зазначеним у ст.98 КПК України.
Згідно зі ст.173 КПК України, при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати, окрім іншого, правову підставу для арешту майна та можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні у разі арешту майна з підстав, передбачених п.1 ч.2 ст.170 КПК України.
При розгляді клопотання про арешт майна, слідчим суддею дотримані вимоги ч.ч.2, 4 ст.173 КПК України та ст.172 КПК України,зміст ухвали слідчого судді в цілому відповідає вимогам ч.5 ст.173 КПК України.
В поданих до суду клопотаннях про арешт майна прокурор просив поновити строки накладення арешту на майно.
Відповідно до ч. 1 ст. 117 КПК України, пропущений з поважних причин строк повинен бути поновлений за клопотанням заінтересованої особи ухвалою слідчого судді, суду.
Вказаною статтею передбачається не просто можливість, а й обов'язковість поновлення строку виконання процесуальних дій, пропущеного з поважних причин. Поважність причин визначається слідчим суддею у разі неможливості своєчасного подання відповідного документа через будь-які обставини, що не дозволили учасникові процесу завчасно подати відповідний документ.
Принципом кримінального судочинства є доступ до правосуддя (ст. ст. 7, 21 КПК України), який впроваджує у вітчизняне кримінальне процесуальне законодавство міжнародно-правовий стандарт, який міститься у ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з яким кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Тому посилання апелянта на невмотивованість поновлення строку на звернення з клопотанням не суттєві, оскільки прокурор мотивував поважність причини пропуску строку, а слідчий суддя по суті визнав ці причини поважними та поновив строк на звернення до суду з клопотанням про накладення арешту.
Мотиви прийнятого рішення слідчим суддею викладені в мотивувальній частині ухвали, з чим погоджується і апеляційний суд.
Задовольнивши клопотання прокурора з посиланням на зміст ст.170 КПК України слідчий суддя врахував, що в ньому йдеться не про арешт майна підозрюваного, а арешт майна, передбачений ч.2 ст.170 КПК України, що здійснюється для забезпечення доказової бази в кримінальному провадженні.
Відповідно до порядку, передбаченого ст.174 КПК України арешт майна може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.
Європейський суд з прав людини, неодноразово підкреслював, що в разі, коли держави вважають за потрібне вдаватися до таких заходів, як обшуки з метою отримання доказів вчинення протиправних діянь, вилучення майна або арешт майна, Суд оцінюватиме, чи були підстави, наведені для виправдання таких заходів, відповідними та достатніми, і чи було дотримано принцип пропорційності, а також, зокрема, чи були у справі також інші докази на той час вчинення протиправних діянь та на рішення ЄСПЛ у справі «Новоселецький проти України» (Заява №47148/99, рішення від 22.02.2005, остаточне рішення від 22.05.2005) Європейський суд з прав людини вказує, що у кожній справі, в якій йде мова про порушення вищезгаданого права (володіння своїм майном), суд повинен перевірити дії чи бездіяльність держави з огляду на дотримання балансу між потребами загальної суспільної потреби та потребами збереження фундаментальних прав особи, особливо враховуючи те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та непомірний тягар .
Відповідно до пунктів 69,73 рішення Європейського суду з прав людини від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції» (Sporrong and Lonnroth v. Sweden) будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити "справедливий баланс" між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар.
Судова колегія зазначає, що в даному випадку арешт на майно, яке вилучене (мобільний телефон), накладено саме як на носій інформації в електронному вигляді.
Крім того, слідчий суддя поклав на слідчого, який здійснює досудове розслідування даному кримінальному провадженні, обов'язок в строк не пізніше одного місяця за участю спеціаліста зняти інформацію з мобільного телефону, після чого передати мобільний телефон на відповідальне зберігання власнику майна, попередивши його про кримінальну відповідальність за ст. 388 КК України про необхідність збереження арештованого майна.
Апеляційний суд враховує, що слідчий та прокурор не є експертами в даній галузі.
З матеріалів вбачається, що є достатні підстави вважати, що майно вказане в клопотанні відповідає критеріям, зазначеним у ст.98 та ч. 2 ст. 167 КПК України.
Посилання апелянтів на порушення слідчим суддею ст.ст.98,170 КПК України таким чином спростовуються судовими матеріалами.
Всі інші питання - фактичні обставини кримінального провадження, питання винності чи не винності в скоєнні кримінальних правопорушень, вірності кваліфікації, а також питання належності, допустимості, достовірності доказів вирішуються під час іншої стадії кримінального процесу - судовому провадженні під час розгляду справи по суті в суді першої інстанції.
Посилання представника третьої особи, щодо майна якої вирішується питання про арештна необхідність застосування при розгляді апеляційної скарги Рішень ЄСПЛ «Зосимов проти України», «Едвардс проти Мальти», «Іатрідіс проти Греції», «Антріш проти Франції», «Кушоглу проти Болгарії», «Спорронг та Льонрат проти Швеції», «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства», заслуговує на увагу, натомість колегія суддів вважає, що прийняте судом рішення цілком узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини, в тому числі і з правовими позиціями, викладеними у зазначеному рішенні.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає ухвалу слідчого судді обґрунтованою та належним чином мотивованою і підстав для її скасування, за доводами апеляційної скарги не вбачає.
Керуючись ст.ст.392, 404, 405, 407, 418, 419, 423 КПК України, колегія суддів
Апеляційну скаргу представника третьої особи щодо майна якої вирішується питання про арешт - адвоката ОСОБА_7 залишити без задоволення.
Ухвалу слідчого судді Київського районного суду м. Харкова від 11 березня 2020 рокущодо накладення арешту на майно по кримінальному провадженню №42019220000000690 залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Головуючий
Судді