Провадження № 11-кп/803/1408/20 Справа № 191/3489/19 Суддя у 1-й інстанції - ОСОБА_1 Суддя у 2-й інстанції - ОСОБА_2
23 квітня 2020 року м. Дніпро
Колегія суддів Судової палати з розгляду кримінальних справ Дніпровського апеляційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю секретаря судового засідання ОСОБА_5 ,
прокурора ОСОБА_6 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали провадження за апеляційною скаргою засудженого ОСОБА_7 на ухвалу Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 17 грудня 2019 року щодо
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, раніше судимого, якою відмовлено у задоволенні клопотання про умовно - дострокове звільнення від відбування покарання, ВСТАНОВИЛА:
Засуджений ОСОБА_7 в апеляційній скарзі просить скасувати ухвалу суду як незаконну, необґрунтовану і немотивовану у зв'язку із неповнотою судового розгляду, невідповідністю висновків суду першої інстанції, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам провадження, істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, в тому числі порушення його права на захист, та постановити нову ухвалу, якою застосувати до нього ст. 81 КК України.
В обґрунтування своїх вимог зазначає, що суд першої інстанції не прийняв до уваги, що він щиро розкаявся у вчинених ним злочинах та не має наміру вчиняти нові злочини, підтримує розпорядок дня в установі, виконує усі вимоги персоналу установи, має зразкову поведінку, добре відноситься до виконання усіх покладених на нього обов'язків, має два заохочення за сумлінну поведінку та активну участь в самодіяльних організаціях, підтримує зв'язки із близькими, відвідує церковні збори.
Вказує на те, що він не працевлаштований лише тому, що є особою, яка має інвалідність, а також він відшкодував процесуальні витрати у кримінальному провадженні в розмірі 6 000 гривень, та залишилось сплатити 3 600 гривень.
Ухвалою Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 17 грудня 2019 рокувідмовлено у задоволенні клопотання засудженого ОСОБА_7 про умовно - дострокове звільнення від відбування покарання.
Відповідно до ухвали суду, яка оскаржується, засуджений ОСОБА_7 раніше звільнявся умовно-достроково і знову вчинив умисні злочини, за які засуджений до позбавлення волі, відбув 3/4 частини призначеного покарання, але рішенням комісії установи від 16 вересня 2019 року йому було відмовлено у застосуванні ст. 81 КК України як особі, що не довела своє виправлення. Згідно із характеристикою за час відбування покарання у виправній колонії засуджений ОСОБА_7 зарекомендував себе посередньо, не працевлаштований у зв'язку зі станом здоров'я, бажання бути працевлаштованим не висловлює, має 2 заохочення та 1 стягнення, яке погашено в установленому законом порядку. Також станом на 09 жовтня 2019 року в установі знаходиться виконавчий лист про стягнення з ОСОБА_7 процесуальних витрат у кримінальному провадженні. Крім того, засуджений ОСОБА_7 у вчинених злочинах не розкаявся, своєю поведінкою виправлення не довів, оскільки після рішення комісії установи про відмову у застосуванні ст. 81 КК України позитивних змін у його поведінці не відбулося, а тому суд вважає, що поведінка засудженого не є сумлінною.
Заслухавши доповідь судді, думку прокурора, який заперечував проти задоволення вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга засудженого не підлягає задоволенню з таких підстав.
Стаття 6 КВК України передбачає, що виправлення засудженого - це процес позитивних змін, які відбуваються в його особистості та створюють у нього готовність до самокерованої правослухняної поведінки. Основними засобами такого виправлення є встановлений порядок виконання та відбування покарання (режим), суспільно корисна праця, соціально-виховна робота, загальноосвітнє і професійно-технічне навчання, громадський вплив.
Згідно із ч. 2 ст. 81 КК України умовно-дострокове звільнення від відбування покарання може бути застосовано, якщо засуджений добросовісною поведінкою та відношенням до праці довів своє виправлення.
Статтею 81 КК України передбачено, що умовно-дострокове звільнення від відбування покарання можливе лише за умови обов'язкової та одночасної наявності вказаних в законі підстав і умов в їх сукупності. При цьому основним і вирішальним є не факт відбування визначеної частини покарання, а досягнення однієї із цілей покарання - виправлення засудженого.
Відповідно до Постанови № 2 Пленуму Верховного Суду України від 26 квітня 2002 року «Про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання і заміну не відбутої частини покарання більш м'яким», суди під час судового засідання у справах цієї категорії повинні приділяти особливу увагу поясненням засудженого, представників органу, який відає виконанням покарання, спостережної комісії по суті внесеного подання.
Головною підставою умовно-дострокового звільнення є виправлення особи, а висновок суду про доведеність виправлення засудженого повинен засновуватись на всебічному врахуванні даних про його поведінку і ставлення до праці за весь період перебування у виправно-трудовій установі.
Розглядаючи клопотання про умовно-дострокове звільнення засудженого ОСОБА_7 , суд повно і всебічно вивчив дані про особу засудженого та дійшов вмотивованого висновку про відмову у застосуванні щодо засудженого умовно-дострокового звільнення від відбуття призначеного покарання, пославшись на те, що засуджений на цей час не довів сумлінною поведінкою та ставленням до виконання обов'язків свого виправлення.
Так, застосування положень ст. 81 КК України щодо умовно-дострокового звільнення від відбування покарання є правом суду.
Відмовляючи у задоволенні клопотання, судом обґрунтовано враховано, що сумлінне виконання засудженим своїх прямих обов'язків, тобто наявність заохочень, відсутність стягнень не свідчить про сумлінну поведінку засудженого, оскільки при вирішенні питання про умовно-дострокове звільнення враховуються дані у сукупності з усіма іншими обставинами за весь період перебування у виправній установі.
Отже, за весь період відбування покарання засуджений ОСОБА_7 має два заохочення за сумлінну поведінку та активну участь в самодіяльних організаціях, які були до нього застосовані ще 19 грудня 2017 року та 12 липня 2018 року, коли він перебував в Державній установі “Дніпропетровська виправна колонія № 89”, а за час перебування в Державній установі “Синельниківська виправна колонія № 94” будь-яких заохочень застосовано до засудженого не було, що не свідчить про належне і систематичне позитивне ставлення до своїх прямих обов'язків.
Судом також було враховано, що відповідно до довідки за особовою справою №307-К-16 на засудженого ОСОБА_7 засіданням комісії установи від 16 вересня 2019 року по розгляду справ про умовно-дострокове звільнення засудженому ОСОБА_7 було відмовлено як такому, який своєю поведінкою не довів своє виправлення (а. п. 13).
Враховуючи викладене, судом першої інстанції обґрунтовано зроблено висновок про не доведення засудженим свого виправлення з посиланням на ті обставини, що за весь період відбування покарання не можна визнати поведінку ОСОБА_7 сумлінною, з чим погоджується колегія суддів.
Також враховано відомості з характеристики на засудженого ОСОБА_7 , який на виробництві установи не працевлаштований, у зв'язку із станом здоров'я, бажання бути працевлаштованим не висловлює, та участі у роботі самодіяльних організацій не бере, формально ставиться до участі в реалізації програми диференційного виховного впливу, до підвищення наявного загальноосвітнього рівня та вдосконалення наявних професійно-технічних навичок не прагне (а. п. 10-11).
Доводи апеляційної скарги засудженого щодо наявності заохочень, його відношення до виконання усіх покладених на нього обов'язків - підтримання розпорядку дня в установі, виконання усіх вимог персоналу установи, його не працевлаштування у зв'язку із станом його здоров'я та часткове відшкодування ним процесуальних витрат у кримінальному провадженні підтверджується наданими матеріалами та було враховано судом першої інстанції, але виконання засудженим своїх прямих обов'язків має враховуватись у сукупності з усіма іншими обставинами.
Посилання засудженого на те, що він щиро розкаявся у вчинених ним злочинах, не має наміру вчиняти нові злочини, залишилось відшкодувати процесуальні витрати у кримінальному провадженнілише в розмірі 3 600 гривень, підтримує зв'язки із близькими не є безумовною підставою для застосування ст. 81 КК України.
Твердження засудженого щодо відвідування ним церковних зборів не спростовує встановлені судом обставини.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку щодо необхідності відмови у задоволенні клопотання ОСОБА_7 , оскільки відсутні достатні підстави стверджувати, що ОСОБА_7 протягом строку відбування покарання довів своє виправлення, у зв'язку з чим доводи апеляційної скарги засудженого не знайшли підтвердження під час апеляційного розгляду, тому у задоволенні вимог його апеляційної скарги слід відмовити.
Рішення суду ухвалено згідно з нормами кримінального процесуального закону та на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, з наведенням в ухвалі належних і достатніх мотивів і підстав, а тому підстави для його скасування відсутні.
Керуючись ст. ст. 405, 407, 537, 539 КПК України, колегія суддів
Апеляційну скаргу засудженого ОСОБА_7 на ухвалу Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 17 грудня 2019 року - залишити без задоволення.
Ухвалу Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 17 грудня 2019 рокущодо засудженого ОСОБА_7 - залишити без змін.
Ухвала набирає чинності з моменту її проголошення та оскарженню не підлягає.
Судді:
_____________ _________ __________
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4