Провадження № 11-кп/803/1042/20 Справа № 206/5360/15-к Суддя у 1-й інстанції - ОСОБА_1 Суддя у 2-й інстанції - ОСОБА_2
07 квітня 2020 року м. Дніпро
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Дніпровського апеляційного суду у складі:
головуючої судді: ОСОБА_2
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4
за участю секретаря: ОСОБА_5 , ОСОБА_6
розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Дніпрі кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12012040700000224, за апеляційними скаргами обвинуваченої ОСОБА_7 , прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_8 на вирок Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 21 грудня 2019 року щодо:
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки м. Дніпропетровська, не заміжньої, маючої вищу освіту, не працюючої, що проживає та зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимої,
-обвинуваченої у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 191, ч. 3 ст. 191 КК України,
за участю учасників провадження:
прокурора: ОСОБА_9
обвинуваченої: ОСОБА_7
захисника : ОСОБА_10 в режимі відеоконференції
В апеляційних скаргах:
- обвинувачена просить вирок скасувати та закрити кримінальне провадження на підставі п. 3 ч. 1 ст. 284 КПК України, у зв'язку з не встановленням достатніх доказів для доведення вини. Вважає вирок незаконним, необґрунтованим та невмотивованим, висновки суду побудовані на припущеннях, відсутні жодні належні та допустимі докази в підтвердження вини обвинуваченої.
Зазначає, що суд першої інстанції в порушення вимог п. 2 ч. 2 ст. 374 КПК України не зазначив у вироку мотив та мету вчинення нею інкримінованих їй злочинів, доказів на підтвердження того яким способом нею були вилучені грошові кошти з каси банку та яким чином вона ними розпорядилася на свою користь чи на користь третіх осіб, що призвело до неправильного тлумачення закону, яке суперечить його точному змісту і до неправильної кваліфікації її дій і є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону.
Вважає, що суд розглянув кримінальне провадження без формулювання обвинувачення, оскільки вирок він містить лише викладення фактичних обставин кримінальних правопорушень та посилання на закон України про кримінальну відповідальність. Ці обставини, на її думку, призвели до порушення її права на захист.
Крім того, органом досудового розслідування та судом не проводилася обов'язкова експертиза для визначення розміру матеріальних збитків і не встановлений фактичний розмір шкоди, заподіяної кримінальними правопорушеннями.
Зазначає, що згідно чинного законодавства платіжні документи про сплату 3 % внеску від вартості автотранспорту в ПФУ, що зберігалися в ПАТ “Укргазбанк” є банківською таємницею і вилучаються органами досудового слідства лише за вмотивованою постановою суду.
Копії Зведення касового журналу по прибутку платежів від 05 травня 2012 року, журналом обліку прийнятих сумок (мішків) з валютними цінностями та порожніх сумок від 07 травня 2012 року, супровідні відомості до сумки з готівкою №1 від 05 травня 2012 року, відомості про видалені платежі за 21 січня 2012 року, 26 квітня 2012 року, 05, 25 та 26 травня 2012 року, на які суд посилається у вироку, стороні захисту під час досудового розслідування не були відкриті, а долучені до кримінального провадження представниками банку під час судового розгляду, що є підставою для визнання їх недопустимими доказами, що узгоджується з правовим висновком ВСУ від 16.03.2017 року у справі №5-364кс16.
Не можуть бути належними і допустимими доказами копії актів №3 та №760 від 29.11.2012 року про результати позапланової перевірки Реєстраційного підрозділу ВРЕР ДАІ з обслуговування м. Дніпропетровська №2, оскільки їх оригінали у відповідності до ч. 3 ст. 99 КПК України стороною обвинувачення суду не надавалися, а їх копії як оригінали суд не визнавав.
Судом не враховано, що згідно з відповіддю Управління НБУ в Дніпропетровській області від 18.02.2014 року, відділення №175(03) ПАТ АБ “Укргазбанк” за адресою:м.Дніпро, вул. Курсантська 22 в період з грудня 2011 року по грудень 2012 року в НБУ не зареєстроване (т. 4 а.с. 36), а тому обвинувачена не могла працювати в не існуючому відділенні. Квитанції, що знаходяться в матеріалах справи і на які посилається суд у вироку як на докази обвинувачена не складала і не підписувала.
Суд залишив поза увагою та не спростував пояснення обвинуваченої, що у вказаному відділенні для її роботи було встановлене неліцензоване програмне забезпечення, яке виключало виготовлення (роздруківку) замість двох трьох екземплярів квитанції про прийом грошових коштів від клієнтів.
- прокурор, не оскаржуючи доведеність вини ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованих їй злочинів та кваліфікацію її дій а також призначене судом додаткове їй покарання, просить вирок суду першої інстанції скасувати та ухвалити свій вирок, яким ОСОБА_7 визнати винною та призначити основне покарання за ч. 3 ст. 191 КК України у вигляді 5 років позбавлення волі. Зарахувати строк досудового тримання під вартою ОСОБА_7 в рамках кримінальної справи №68129025 за обвинуваченням її за ч. 5 ст. 191 КК України в строк відбування покарання, призначеного за новим вироком. В іншій частині вирок суду залишити без змін.
Вважає, що при вирішенні питання про вид та міру основного покарання, судом не враховано характер та ступінь суспільної небезпеки скоєних обвинуваченою кримінальних правопорушень, їх кількість, об'єкт та предмет посягання, її небажання розкаятися у вчиненому та добровільно відшкодувати шкоду, спричинену інтересам держави, та призначено їй надто м'яке покарання у вигляді обмеження волі.
Зазначає, що навіть з урахуванням даних про особу обвинуваченої, їй має бути призначене покарання у виді позбавлення волі, при цьому якщо суд визнає за необхідне, може вирішити питання про застосування до неї положень ст. 75 КК України і таке покарання буде справедливим з огляду на те, що під час судового розгляду встановлено, що вироком Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 14 грудня 2015 року ОСОБА_7 засуджено в рамках кримінальної справи №68129025 за ч. 5 ст. 191 КК України до 7 років позбавлення волі, в подальшому апеляційним судом вирок було скасовано і цю кримінальну справу направлено прокурору для проведення додаткового розслідування, після чого були внесені відповідні відомості до ЄРДР за №12016040700000570, а також ОСОБА_7 було замінено запобіжний захід з тримання під вартою на підписку про невиїзд, оскільки вона перебувала під вартою з 10 серпня 2012 року по 25 лютого 2016 року.
Вважає, що при ухваленні вироку суд повинен був у відповідності до вимог п. 2 ч. 4 ст. 374 КПК України вирішити питання про зарахування досудового тримання під вартою в рамках кримінального провадження №12016040700000570 у період з 10 серпня 2012 року по 25 лютого 2016 року в строк відбування покарання за цим вироком.
Вироком Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 21 грудня 2019 року ОСОБА_7 визнано винною в скоєнні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст. 191, ч.3 ст.191 КК України та призначено їй покарання:
- за ч.1 ст.191 КК України - у вигляді 2 років обмеження волі з позбавленням права обіймати посади, пов'язані з матеріальною відповідальністю, в установах, організаціях, підприємствах різної форми власності строком на 2 роки.
На підставі п. 3 ч. 1 ст.49 КК України звільнено ОСОБА_7 від відбування даного покарання у зв'язку з закінченням строку давності притягнення до кримінальної відповідальності.
- за ч.3 ст.191 КК України - у вигляді 3 років обмеження волі з позбавленням права обіймати посади пов'язані, з матеріальною відповідальністю, в установах, організаціях, підприємствах різної форми власності, строком на 3 роки.
В задоволенні цивільних позовів прокурора Самарського району м. Дніпропетровська в інтересах держави в особі Дніпропетровської міської ради відмовлено.
Вирішено долю речових доказів.
Цим вироком ОСОБА_7 визнано винною за привласнення чужого майна, яке перебувало в її віданні та за привласнення чужого майна, яке перебувало в її віданні, вчинене повторно при наступних обставинах.
23.12.2011 ОСОБА_7 відповідно до наказу № 422-П була прийнята на посаду контролера-касира відділу касових операцій відділення №175/03 (А) ПАТ АБ «Укргазбанк», розташованого за адресою: м. Дніпро, вул. Челюскіна, буд. №12, з визначенням її робочого місця за адресою: м. Дніпро, вул. Курсантська, буд. №22, що знаходилось в одному приміщенні з кабінетами працівників Реєстраційного підрозділу Відділу реєстраційно-екзаменаційної роботи (РП ВРЕР) ДАІ по обслуговуванню м. Дніпропетровська та Дніпропетровського району № 2, один із основних напрямків роботи ОСОБА_7 полягав у виконанні банківських касових операцій по прийняттю платежів від фізичних осіб на користь держави в якості трьохвідсоткового збору на обов'язкове державне пенсійне страхування під час набуття права власності на легкові автомобілі за кодом бюджетної класифікації доходів 24140300 для подальшого їх перерахування, згідно з вказаними платником реквізитами та призначенням платежу, на розрахунковий рахунок 31219224700010 Головного управління Державної казначейської служби у Дніпропетровській області, контроль за правильністю та своєчасністю надходження якого покладено на органи Пенсійного фонду України.
ОСОБА_7 21.01.2012, працюючи на посаді контролера-касира відділення №175/03 ПАТ АБ «Укргазбанк», реалізуючи злочинний умисел, направлений на привласнення чужого майна, яке перебувало в її віданні, будучи матеріально-відповідальною особою, діючи умисно, з корисливого мотиву, шляхом безпідставного проведення банківської касової операції з видалення (анулювання) платежу ОСОБА_11 , а саме трьохвідсоткового збору на обов'язкове державне пенсійне страхування при здійсненні державної реєстрації придбаного ним транспортного засобу, привласнила грошові кошти в сумі 6480,15 гривень, які перебували у її віданні, обернувши їх на свою користь та спричинивши тим самим державі в особі Головного управління Державної казначейської служби України в Дніпропетровській області майнову шкоду на вказану суму.
Крім того, у подальшому 26.04.2012, 05.05.2012, 25.05.2012 та 28.05.2012 ОСОБА_7 , працюючи на посаді контролера-касира відділення №175/03 ПАТ АБ «Укргазбанк», реалізуючи злочинний умисел, направлений на привласнення чужого майна, яке перебувало в її віданні, вчинене повторно, будучи матеріально-відповідальною особою, діючи умисно, з корисливого мотиву, повторно привласнила грошові кошти, одержані від платників трьохвідсоткового збору на обов'язкове державне пенсійне страхування при здійсненні державної реєстрації придбаного ними транспортного засобу: ОСОБА_12 в сумі 2738,91 гривень, ОСОБА_13 в сумі 7872,50 гривень, ОСОБА_14 в сумі 11391,15 гривень, ОСОБА_15 в сумі 9093,42 гривень, які перебували у її віданні, обернувши їх на свою користь та спричинивши тим самим державі в особі Головного управління Державної казначейської служби України в Дніпропетровській області майнову шкоду на вказані суми.
Вислухавши суддю - доповідача, думку обвинуваченої та її захисника, які просили задовольнити апеляційну скаргу обвинуваченої, оскільки вважають що вирок суду не відповідає вимогам закону та принципу справедливості, думку прокурора, який просив задовольнити апеляційну скаргу прокурора та відмовити у задоволенні апеляційних скарг обвинуваченої, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів дійшла висновку про те що, апеляційні скарги обвинуваченої та прокурора підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
Вирок , постановлений іменем України, є найважливішим актом правосуддя і до його ухвалення належить підходити з винятковою відповідальністю, суворо дотримуючись вимог ст. ст. 370,374 КПК України.
Мотивувальна частина вироку має містити насамперед формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним,з обов'язковим зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків злочину, форми вини та його мотивів.
Обґрунтування обвинувачення, це не перелік доказів наданих органами досудового розслідування, це аналіз усіх зібраних у провадження доказів, тобто всі фактичних даних, які містяться в показаннях свідків, потерпілих, обвинуваченого, у висновках експертів та інших джерелах доказів, які стверджують чи спростовують обвинувачення.
Суд зобов'язаний саме після всебічного, повного і об'єктивного розгляду,дати оцінку доказам з точки зору їх належності , допустимості , достовірності і достатності для ухвалення обвинувального вироку.
Вказаних вимог закону суд першої інстанції не дотримався, що призвело до ухвалення незаконного та необґрунтованого рішення суду, хоча право на отримання мотивованого судового рішення є процесуальним елементом права на справедливий суд ( ст. 6 КЗПЛ).
Чинне законодавство цілком визначено говорить про сукупність доказів як про найбільш важливу умову ухвалення обґрунтованого рішення у кримінальному провадженні. При цьому досить важливе значення мають виклад і мотивування оцінки кожного доказу у поєднанні з іншими доказами.
Так,не можна не погодитися з доводами апеляційної скарги обвинуваченої про те, що судом першої інстанції не достатньо повно перевірені доводи сторони захисту щодо встановлення судом фактичних даних скоєння кримінального правопорушення обвинуваченою.
Суд не надав належної оцінки тому факту, що матеріали кримінального провадження містять повідомлення Національного банку України в Дніпропетровській області від 18.02. 2014 року за № 12-132/1276 про те, що згідно відомостей Державного реєстру банків за адресою: м. Дніпропетровськ, вул.. Курсантська,22 , не зареєстровано відділення АБ « Укргазбанк» у період з грудня 2011 по
грудень 2012 року ( а.п.36. т.4), тоді як відповідно до вироку суду першої інстанції ОСОБА_7 23.12. 2011 року була прийнята на посаду контролера-касира відділу касових операцій відділення № 175\03 ПАТ АБ « Укргазбанк», розташованого за адресою: м. Дніпро, вул.. Челюскіна, 12, з визначенням її робочого місця за адресою : м. Дніпро, вул. Курсантська, 22.
На думку колегії суддів, суд першої інстанції не встановив місце скоєння кримінального правопорушення, оскільки матеріали кримінального провадження не містять інших доказів, щодо законного перебування обвинуваченої як контролера-касира відділу касових операцій за адресою: м. Дніпро, вул. Курсантська,22, що є обов'язковою обставиною, яка підлягає доказуванню у кримінальному провадженні відповідно до вимог ст. 91 КПК України.
Крім того, як зазначалося раніш судом першої інстанції не надано оцінки доказам, на які посилався суд у вироку, що є порушенням вимог ухвалення вироку у розумінні ст. 370 КПК України
Кримінальне провадження вже довгий час не знаходить свого вирішення, тоді як суд повинен був з урахуванням всіх наявних рішень апеляційного суду, касаційної інстанції та доводів сторони захисту та обвинувачення, звернути уваги та дати оцінку доказам у провадженні у тому числі у розумнім їх допустимості.
Так, судом не надано належної оцінки прокурором в порядку ст. 36 КПК України по кримінальному провадженню 12012040700000224 від 10.01. 2013 року ( а.п. 18 т.1) було надано вказівки начальнику СВ Самарського РВ, відповідно до якого слідчому було необхідно допитати свідків у тому числі головного бухгалтера ПАТ АБ « Укргазбанк» про здійснення платежів та перерахунок коштів на спеціальний рахунок Державного казначейства та у відповідності до вимог ст. 160, 162 КПК України вийти з клопотанням про тимчасовий доступ до документів, що містять банківську таємницю по спеціальному рахунку ГУДКУ в Дніпропетровській області, щодо сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій відчуження легкових.
Проте, вказівки прокурора слідчими не було виконано в повному обсязі, натомість було відповідно до протоколів огляду19.04. 2013 року
вилучені квитанції та заяви ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 .
Крім того, не було виконано вказівку прокурора в відповідності до вимог ст. 160 КПК України звернутися до слідчого судді з клопотанням про тимчасовий доступ до речей та документів, враховуючи те, що здійснення платежів та перерахунок коштів на спеціальний рахунок Державного казначейства можуть становити банківську таємницю та доступ особи до речей та документів, які містять охоронювану законом таємницю здійснюється в порядку визначеному законом( ст. 160, 163 КПК ).
Органом досудового розслідування та судом не було взагалі встановлено, яким чином та хто саме проводить перерахунок коштів на спеціальний рахунок Державного казначейства, тоді як обвинувачення, яке висунуте ОСОБА_7 основується тільки на акті про результати позапланової перевірки Управління Пенсіонного фонду України в Дніпропетровському районі Дніпропетровської області, яким встановлено, що при перевірці правильності нарахування та сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій відчуження легкових автомобілів, встановлено відсутність надходження коштів на спеціальний рахунок Державної казначейської служби в загальній сумі 9219.06 грн, щодо пенсійного збору власників автомобілів - ОСОБА_12 та ОСОБА_11 ( а.п. 5-6 т.1) та акті № 760 від 29.11. 2012 року щодо автомобіля Форд Куга прізвище власника у акті взагалі не зазначено (САО002818) тоді як суд не звернув на це уваги зазначив власника - ОСОБА_13 , ( а.п. 177, 178 т.1) та вказані акти наявні в матеріалах провадження в копіях, які судом оригіналами не визнавалися.
Відповідно до епізодів з власниками автомобілів- ОСОБА_14 та ОСОБА_15 в матеріалах кримінального провадження взагалі відсутні навіть акти позапланових перевірок з приводу ненадходження до Пенсійного фонду України збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операції відчуження легкових автомобілів, що взагалі ставить під сумнів, встановлення судом у відповідності до вимог ст. 91 КПК України фактичних обставин.
Судом не була дана оцінка тому факту, чи було вилучено носій програмного забезпечення, де відображалися всі операції банку та крім того, коли, ким та які суми трьохвідсоткового збору на обов'язкове державне пенсійне страхування перераховувалися до Державної казначейської служби, чи вилучалися первинні бухгалтерські документи для проведення експертиз, оскільки будь- якої належної експертизи по даній справі не проведено та судом не дана належна оцінка вказаній обставині,а тому колегія суддів не може визнати вирок суду законним та обґрунтованим.
Крім того, колегія суддів не може не звернути уваги на те, що відповідно до ухвали суду першої інстанції від 14.09. 2017 року встановлено строк для подачі до суду доказів стороною державного обвинувачення по кримінальному провадженню за обвинуваченням ОСОБА_7 о 06 жовтня 2017 року( а.п. 10-11 т.7).
В судовому засіданні судом отримано фактично від свідка ОСОБА_16 документи зведення касовий журналів від 05 травня 2012 року, квитанції та запис про вилучення квитанцій за підписом ОСОБА_16 та ОСОБА_17 та заява ОСОБА_11 про повернення грошей, журнал обліку прийнятих сумок з валютними цінностями від 07 травня 2012 року, від 21 січня 2012 року, від 05 травня 2012, від 25 травня 2012 року, від 26 травня 2012 року, від 26 квітня 2012 року та супровідна відомість до сумки, що підписано інкасаторами та касирами, однак судом в порушення вимог кримінального процесуального закону вказані документи були визнані належними та допустимими, оскільки вказані документи отримані судом при розгляді справи по суті та не в передбачений процесуальний порядок ( а.п. 14-36 т. 7).
Суд першої інстанції не звернув навіть уваги на те, що долучені органами досудового розслідування квитанції та надані у суді за формою різняться,що викликає сумнів щодо програмного забезпечення та можливості отримання квитанцій за однією датою, але різними за формою. Судом не враховано,що вказані документи не були відкриті стороні захисту, що ставить під сумнів їх допустимість у відповідності до вимог ст.ст. 86, 87, 290 КПК України, тоді як суд послався на них, переліковуючи докази винуватості ОСОБА_7 .
Відповідно до ст. 290 КПК України прокурор або слідчий за його дорученням зобов'язаний надати доступ до матеріалів досудового розслідування, які є в його розпорядженні. Прокурор або слідчий за його дорученням зобов'язаний надати доступ та можливість скопіювати або відобразити відповідним чином будь-які речові докази або їх частини, документи або копії з них, а також надати доступ до приміщення або місця, якщо вони знаходяться у володінні або під контролем держави, і прокурор має намір використати відомості, що містяться в них, як докази у суді.
При неодноразову розгляді вказаного кримінального провадження судом не було встановлено, яким чином інкасацією було прийнято за зазначеними датами обвинувачення суми грошових коштів та яким чином здійснюється перерахування трьохвідсоткового збору до Державної казначейської служби, тоді як в обов'язки ОСОБА_7 не входило саме перерахування трьохвідсоткового збору до Державної казначейської служби.
Крім того, не можна не погодитися з доводами апеляційної скарги обвинуваченої, що змінюючи обвинувачення у суді відповідно до вимог ст. 338 КПК України, прокурор не сформулював обвинувачення, яке висунуто обвинуваченій ОСОБА_7 , бо зазначено тільки фактичні обставини, які встановлено органом досудового розслідування, тоді як відповідно до вимог п.5 ч.2 ст. 291 КПК обвинувальний акт повинен містити виклад фактичних обставин, які прокурор вважає встановленими, правову кваліфікацію кримінального правопорушення з посиланням на положення закону про кримінальну відповідальність та формулювання обвинувачення, що ставить під сумнів законність та обгрунтованність вироку суду.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, органами досудового розслідування взагалі не встановлено потерпілого, оскільки на протязі всього судового розгляду судом першої інстанції замість прокурора встановлювався потерпілий та цивільний позивач.
Так, ухвалою суду від 27.02.2018 року залучено у якості потерпілого та цивільного - Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, тоді як ухвалою від 01.02. 2019року було залучено- Державну казначейську службу України в особі Головного управління Державної казначейської служби України в Дніпропетровської області( а.п. 115-116,173-175 т.7).
Ухвалюючи обвинувальний вирок, суд зазначив, що прокурор,змінюючи обвинувачення у суді, не скористався своїм правом, передбаченим ст. ст. 22, 26 КПК України уточнити позов в частині стягнення матеріальної шкоди на рахунок належного позивача та ані прокурором, ані представником потерпілого - Управління Державної казначейської служби ОСОБА_18 не надано доказів того, що шкода завдана саме Дніпропетровській міській раді, тому суд відмовив в задоволені цивільного позову ( а.п. 39-40 т.8). Таким чином, суд ухвалюючи обвинувальний вирок зазначив, що органом досудового розслідування фактично не встановлено потерпілого та цивільного позивача, що відповідно до вимог ст. 91 КПК підлягає обов'язковому доказуванню у кримінальному провадженні.
Конституційний Суд України у рішенні від 26 лютого 2019 року № 1-р/2019 у справі щодо відповідності Конституції України (конституційності) ст. 368-2 КК України зауважив, що елементом принципу презумпції невинуватості є принцип «indubioproreo», згідно з яким при оцінюванні доказів усі сумніви щодо вини особи тлумачаться на користь її невинуватості. Презумпція невинуватості особи передбачає, що обов'язок доведення вини особи покладається на державу.
Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що суди при оцінці доказів керуються критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Таке доведення може випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою (рішення у справах «Ірландія проти Сполученого Королівства», «Яременко проти України», «Нечипорук і Йонкало проти України», «Кобець проти України»).
Розумний сумнів - це такий непереборний сумнів, який залишається у слідчого, прокурора, слідчого судді, суду щодо винуватості обвинуваченого чи підсудного після всебічного, повного і об'єктивного дослідження обставин справи. Наявність розумного сумніву щодо обґрунтованості обвинувачення не дозволяє будь-якій неупередженій людині, яка міркує з належним розумом і сумлінням, визнати обвинуваченого винним.
Виконуючи, свій професійний обов'язок, передбачений ст. 92 КПК України, обвинувачення має довести перед судом за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів, що існує єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити факти, встановлені в суді, а саме - винуватість особи у вчиненні кримінального правопорушення, щодо якого їй пред'явлено обвинувачення.
Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку, що зазначені істотні порушення - є процесуально неприпустимим при судовому розгляді, оскільки в такий спосіб порушуються загальні засади забезпечення права на захист, презумпції невинуватості та забезпечення доведеності вини, безпосередності дослідження доказів і змагальності сторін у процесі, законності та одночасно обґрунтованості судового рішення, що передбачено як обов'язкова вимога у ст. 370 КПК України, а також містяться у ст. 7 КПК України - серед загальних засад кримінального провадження, яке за своїм змістом та формою повинно їм відповідати.
Оскільки у кримінальному провадженні згідно до ст. 404 КПК України, апеляційний суд встановив помилковість висновків суду , однак процесуально позбавлений можливості постановити нове судове рішення у зв'язку з відсутністю відповідних клопотань, то за відсутності іншого законодавчо визначеного способу забезпечення виконання завдань кримінального судочинства (стаття 2 КК), змушений застосувати найприйнятніший спосіб розгляду кримінального провадження у суді першої інстанції, під час якого мають бути усунені зазначене неправильне застосування кримінального процесуального закону, розглянуті інші доводи апеляційних скарг та постановлено законне та обґрунтоване рішення.
При встановленні винуватості обвинуваченої в об'ємі висунутого обвинувачення покарання не слід вважати м'яким.
Керуючись ст. ст. 404, 407 КПК України, колегія суддів,-
Апеляційні скарги обвинуваченої ОСОБА_7 та прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_8 задовольнити частково.
Вирок Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 21 грудня 2019 року щодо ОСОБА_7 , обвинуваченої у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 191, ч. 3 ст. 191 КК України, скасувати.
Призначити новий розгляд у суді першої інстанції.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та касаційному оскарженню не підлягає.
Судді:
------------------- ------------------- --------------------
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4