28 квітня 2020 року м. Чернівці
справа № 727/4257/19
провадження 22-ц/822/276/20
Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого Перепелюк І. Б.
суддів: Владичана А.І., Одинака О.О.
секретар Герман Я.І.
розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м.Чернівців від 26 грудня 2019 року в цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про усунення перешкод у здійсненні права власності житловою квартирою шляхом виселення
встановив:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
ОСОБА_2 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_1 про усунення перешкод у здійсненні права власності житловою квартирою шляхом виселення.
Позовні вимоги обґрунтував слідуючими обставинами. Йому на праві власності належить квартира АДРЕСА_1 .
В березні 2005 року його рідний брат ОСОБА_3 звернувся до нього з проханням дозволити йому поселитись в спірну квартиру, в зв'язку з чим він з братом 25.04.2005 року уклали договір найму квартири, на підставі якого 18.05.2005 року його брат зареєструвався в квартирі.
ІНФОРМАЦІЯ_1 його брат ОСОБА_3 помер. Після похорону брата, він виявив, що доступу до належної йому квартири немає, оскільки в ній проживає відповідачка ОСОБА_1 .
Позивач стверджував, що своєї згоди на вселення в квартиру відповідачки він не давав, а відповідно до п.2 договору найму квартири від 25.04.2005 року ОСОБА_3 було заборонено здавати квартиру в піднайом. Крім того, термін дії договору найму квартири закінчився 25.04.2006 року.
Зазначав, що він неодноразово звертався до відповідачки з проханням звільнити займану квартиру, останній раз 18.03.2019 року в письмовій формі, однак відповідачка відмовляється це зробити, вказуючи на те, що вона дружина його померлого брата і має законне право проживати в спірній квартирі.
Вказував, що його брат з відповідачкою не перебували в зареєстрованому шлюбі, відповідачка проживає в спірній квартирі без реєстрації, хоча має інше житло, а саме квартиру АДРЕСА_2 , де вона зареєстрована.
Просив усунути перешкоди у здійсненні права власності шляхом виселення ОСОБА_1 з квартири АДРЕСА_1 .
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Шевченківського районного суду м.Чернівців від 26 грудня 2019 року позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про усунення перешкод у здійсненні права власності житловою квартирою шляхом виселення - задоволено.
Усунуто ОСОБА_2 перешкоди у здійсненні права власності шляхом виселення ОСОБА_1 з квартири АДРЕСА_1 .
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір в сумі 768,40грн.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення Шевченківського районного суду м.Чернівців від 26 грудня 2019 року та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог позивача.
Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
ОСОБА_1 в апеляційній скарзі посилається на те, що при ухваленні оскаржуваного рішення, судом першої інстанції допущено неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, допущено невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції обставинам справи, а також порушено норми процесуального та матеріального права.
Вказувала на те, що з покійним ОСОБА_3 офіційно працювала за кордоном. Позивач ОСОБА_2 також працював з ними за кордоном. Відповідачка та ОСОБА_3 уклали контракт за кордоном, тому не могли приїхати в Україну для того, щоб придбати квартиру. Вони передали кошти позивачу для того, щоб він їм придбав квартиру, однак позивач придбав квартиру на своє ім'я, а не на ім'я свого брата ОСОБА_3 . Зазначила, що відповідачка доглядала за ОСОБА_3 , коли він хворів. З 2005 року відповідачка проживає в спірній квартирі, проводила в квартирі ремонтні роботи, оплачувала комунальні послуги. Вказує на те, що подружжям проведено за власні кошти ремонтно - будівельні роботи в квартирі АДРЕСА_1 . Судом першої інстанції не взято до уваги, що відповідач не має власного житла, дана спірна квартира являється єдиним житлом для неї.
Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи
ОСОБА_4 , який діє в інтересах ОСОБА_2 , подав відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_1 . Посилався на те, що позивач письмової згоди на вселення в квартиру відповідачки не давав, відповідачка в квартиру вселилась без його згоди, а тому відповідно до ч.3 ст.116 ЖК УРСР вона підлягає виселенню без надання іншого жилого приміщення.
Просив апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, оскільки аргументи, викладені в апеляційній скарзі, є безпідставними.
Мотивувальна частина
Обставини справи, встановлені судом
Судом встановлено, що квартира АДРЕСА_1 належить на праві власності позивачу ОСОБА_2 , що підтверджується копією договору дарування квартири від 22.01.2003 року, копією витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно та копією витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 18.04.2019 року.
Відповідно до п.1 договору найму квартири від 25.04.2005 року, позивач ОСОБА_2 здав ОСОБА_3 у тимчасове користування спірну квартиру строком на один рік з 25.04.2005 року по 25.04.2006 року.
Пунктом 2 договору найму квартири передбачено, що квартира здається ОСОБА_3 для проживання і йому забороняється використовувати її в інших цілях та здавати в піднайом.
Згідно з п.6 договору найму квартири, після закінчення строку договору ОСОБА_3 зобов'язується звільнити квартиру і здати її власнику в належному стані і не має вимагати перезаключення договору.
Відповідно до п.7 договору найму квартири, наймач незалежно від строку користування квартирою не набуває права на її власність.
Як вбачається з копії довідки ЖБК-54 від 09.11.2015 року, в квартирі АДРЕСА_1 був зареєстрований брат власника ОСОБА_3 з 18.05.2005 року.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер, що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 .
Згідно з копією акту ЖБК-54 від 18.04.2019 року в квартирі АДРЕСА_1 проживала ОСОБА_1 разом зі своїм громадянським чоловіком ОСОБА_3 до дня його смерті - ІНФОРМАЦІЯ_2 . ОСОБА_1 проживає в спірній квартирі по даний час.
Вказані обставини також підтверджуються копією довідки ЖБК-54 від 05.09.2019 року, копією акту обстеження ЖБК-54 від 25.03.2019 року, та копією довідки ЖБК-54 від 25.03.2019 року. Крім того, факт проживання відповідачки ОСОБА_1 в спірній квартирі був підтверджений і письмовими поясненнями ОСОБА_1 .
Відповідно до повідомлення від 18.03.2019 року та фіскального чеку від 20.03.2019 року, позивач ОСОБА_2 звернувся до відповідачки ОСОБА_1 з проханням виселитись зі спірної квартири, однак відповідачка з квартири не виселилась.
Позиція апеляційного суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови
Заслухавши доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, суд апеляційної інстанції прийшов до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з наступних підстав.
Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду першої інстанцій відповідає вказаним вимогам закону.
Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Відповідно до частини першої статті 317 ЦК України власникові належить право володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Згідно з положеннями статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Власник має право вимагати усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном, зокрема жилим приміщенням, шляхом усунення перешкод у користуванні власністю, виселення та у разі необхідності, зняття особи з реєстраційного обліку, проте це право залежить від вирішення питання про право користування такої особи жилим приміщенням відповідно до норм житлового та цивільного законодавства.
Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю. При цьому не має значення ким саме спричинено порушене право та з яких підстав.
Відповідно до статті 1 Першого Протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Згідно зі статтею 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожен має право на повагу до свого приватного та сімейного життя, до свого житла та кореспонденції.
Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі «Кривіцька і Кривіцький проти України» («Kryvitska and Kryvitskyy v. Ukraine», заява № 30856/03) поняття «житло» не обмежується приміщенням, в якому особа проживає на законних підставах або яке було у законному порядку встановлено, а залежить від фактичних обставин, а саме існування достатніх і тривалих зв'язків з конкретним місцем. Втрата житла будь-якою особою є крайньою формою втручання у право на житло.
Згідно зі статтею 109 ЖК УРСР виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом. Виселення проводиться добровільно або в судовому порядку.
Частиною третьою статті 116 ЖК УРСР передбачено, що осіб, які самоправно зайняли жиле приміщення, виселяють без надання їм іншого жилого приміщення.
Такими, що самоправно зайняли жиле приміщення, вважаються особи, які вселилися до нього самовільно без будь-яких підстав, а саме без відповідного рішення про надання їм цього приміщення та відповідного ордера на житлове приміщення. Виселення цих осіб пов'язане з відсутністю у них будь-яких підстав для зайняття жилої площі.
Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року N 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року та протоколи до неї, а також практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
У пункті 27 рішення ЄСПЛ від 17 травня 2018 року у справі "Садов'як проти України" зазначено, що рішення про виселення становитиме порушення статті 8 Конвенції, якщо тільки воно не ухвалене "згідно із законом", не переслідує одну із законних цілей, наведених у пункті 2 статті 8 Конвенції, і не вважається "необхідним у демократичному суспільстві". Вислів "згідно із законом" не просто вимагає, щоб оскаржуваний захід ґрунтувався на національному законодавстві, але також стосується якості такого закону. Зокрема, положення закону мають бути достатньо чіткими у своєму формулюванні та надавати засоби юридичного захисту проти свавільного застосування. Крім того, будь-яка особа, якій загрожує виселення, у принципі повинна мати можливість, щоб пропорційність відповідного заходу була визначена судом. Зокрема, якщо було наведено відповідні аргументи щодо пропорційності втручання, національні суди повинні ретельно розглянути їх та надати належне обґрунтування.
Разом з тим згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Поняття "майно" у першій частині статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, яке не обмежується правом власності на фізичні речі та є незалежним від формальної класифікації в національному законодавстві. Право на інтерес теж по суті захищається статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.
Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ втручання держави в право власності на житло повинне відповідати критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном у розумінні Конвенції.
У своїй діяльності ЄСПЛ керується принципом пропорційності, тобто дотримання "справедливого балансу" між потребами загальної суспільної ваги та потребами збереження фундаментальних прав особи, враховуючи те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та надмірний тягар. Конкретному приватному інтересу повинен протиставлятися інший інтерес, який може бути не лише публічним (суспільним, державним), але й іншим приватним інтересом, тобто повинен існувати спір між двома юридично рівними суб'єктами, кожен з яких має свій приватний інтерес, перебуваючи в цивільно-правовому полі.
Втручання у право мирного володіння майном, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов'язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає такого втручання. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа - добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв'язку з позбавленням права на майно (рішення ЄСПЛ у справах "Рисовський проти України" від 20 жовтня 2011 року (заява N 29979/04), "Кривенький проти України" від 16 лютого 2017 року (заява N 43768/07)).
При розгляді справи, суд першої інстанції правильно зазначив про те, що відповідачка ОСОБА_1 не зареєстрована в квартирі АДРЕСА_1 , зайняла житлове приміщення без достатньої правової підстави, оскільки позивач ОСОБА_2 своєї згоди на вселення її в спірну квартиру не давав, відповідно до п.2 договору найму квартири від 25.04.2005 року ОСОБА_3 було заборонено здавати квартиру в піднайом.
Доводи апеляційної скарги щодо того, що квартира придбана за кошти, які вони передали позивачу для того, щоб він їм придбав квартиру, однак позивач придбав квартиру на своє ім'я, а не на ім'я свого брата ОСОБА_3 є безпідставними, оскільки не підтверджені належними та допустимими доказами.
Посилання апелянта на те, що з 2005 року відповідачка проживає в спірній квартирі, оплачувала комунальні послуги, а також подружжям проведено за власні кошти ремонтно - будівельні роботи в квартирі АДРЕСА_1 не є підставою для відмови в позові.
Безпідставними також є доводи апеляційної скарги, що судом першої інстанції не взято до уваги, що відповідач не має власного житла, дана спірна квартира являється єдиним житлом для неї. Зазначене спростовується довідкою адресно-довідкового підрозділу ГУДМС, УДМС України в Чернівецькій області, якою підтверджується, що відповідач зареєстрована в квартирі АДРЕСА_2 .
При розгляді справи суд першої інстанції встановив всі обставини справи, дослідив представлені сторонами докази, дав їм належну оцінку, визначився з характером правовідносин, що виникли між сторонами, застосував відповідні норми матеріального права.
Висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги
Колегія суддів вважає, що висновки суду є правильними, оскільки ґрунтуються на всебічному, повному, об'єктивному дослідженні наявних у справі доказів та на основі повно і всебічно з'ясованих обставинах, правильно застосовано до правовідносин, що склалися, норми матеріального та процесуального права.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Шевченківського районного суду м.Чернівців від 26 грудня 2019 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.
На постанову може бути подана касаційна скарга до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови - 28 квітня 2020 року.
Головуючий І.Б. Перепелюк
Судді: А.І. Владичан
О.О. Одинак