28 квітня 2020 року
м. Харків
Справа № 622/737/18
Провадження № 22-ц/818/1774/20
Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
головуючого - судді Бровченка І.О.,
суддів: Бурлака І.В., Маміної О.В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: ОСОБА_2 , Моторне (транспортне) страхове бюро України,
розглянув у порядку спрощеного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Золочівського районного суду Харківської області від 12 грудня 2019 року в складі судді Шабас О.С.,
встановив:
У липні 2018 року позивач ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом, в якому, з урахуванням уточнень, від 14 січня 2019 року просила стягнути солідарно з відповідачів ОСОБА_2 та МТСБУ на її користь за наслідками ДТП, яка мала місце 13 січня 2018 року о 18:30 годині у м. Харкові по вул. Пушкінській в районі будинку № 44 , загальну суму матеріальних збитків у розмірі 74182,77 грн; стягнути з ОСОБА_2 на її користь суму витрат вартості робіт по встановленню витрат по визначенню матеріальних збитків завданих позивачу у розмірі 1200 грн, стягнути з ОСОБА_2 на її користь 20000 грн відшкодування моральної шкоди; стягнути з відповідачів 953,84 грн судових витрат.
Позовна заява мотивована тим, що постановою Київського районного суду м. Харкова від 05 лютого 2018 року ОСОБА_2 було визнано винним у скоєнні ДТП, яка мала місце 13 січня 2018 року о 18:30 годині в м. Харкові по вул. Пушкінській в районі будинку № 44 , під час керування автотранспортним засобом марки Audi А4, номерний знак НОМЕР_2 , а саме ним не надано дорогу автотранспортному засобу марки Chevrolet Camaro, державний номер НОМЕР_3 , який рухався у зустрічному напрямку, чим ОСОБА_2 скоїв з ним зіткнення, від чого автотранспортний засіб марки Chevrolet Camaro, державний номер НОМЕР_3 внаслідок дії сил інерції продовжив рух вправо та здійснив зіткнення з автотранспортним засобом марки Volkswagen Golf, державний номерний знак НОМЕР_4 , власником якого є позивач. При цьому оскільки транспортний засіб відповідача ОСОБА_2 застрахований СК ПрАТ «Європейський Страховий Союз», яка з 03 жовтня 2017 року тобто на момент вчинення ДТП позбавлена можливості укладати договори страхування ОСЦПВВНТЗ та не виплачує грошові кошти, позивачем було подано заяву до МТСБУ про здійснення страхового відшкодування у розмірі 80182,77 гривень та направлено ОСОБА_2 заяву про досудове врегулювання спору за ДТП. Проте вказана вимога була проігнорована ОСОБА_2 А МТСБУ виплатило позивачу компенсацію у розмірі 6000 гривень, що є недостатньою для відшкодування спричиненої шкоди, у зв'язку з чим позивач була змушена звернутися зі вказаним позовом до суду.
Рішенням Золочівського районного суду Харківської області від 12 грудня 2019 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
24 січня 2020 року ОСОБА_1 засобами поштового зв'язку подала апеляційну скаргу на зазначене рішення суду, в якій просить скасувати рішення Золочівського районного суду Харківської області від 12 грудня 2019 року, та ухвалити нове рішення, яким стягнути солідарно з відповідачів ОСОБА_2 та МТСБУ на її користь загальну суму матеріальних збитків у розмірі 74182,77 грн; стягнути з ОСОБА_2 на її користь суму витрат вартості робіт по встановленню витрат по визначенню матеріальних збитків завданих позивачу у розмірі 1200 грн, стягнути з ОСОБА_2 на її користь 20000 грн відшкодування моральної шкоди; стягнути сплачену суму судового збору.
Апеляційна скарга мотивована неповним з'ясуванням судом обставин, що мають значення для справи; порушенням норм матеріального та процесуального права.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції розглянув та надав оцінку тільки першій вимозі, жодного правового аналізу у зв'язку з чим суд першої інстанції відмовив у вимогах щодо стягнення понесених витрат та моральної шкоди суд не звернув уваги та взагалі не надав даним обставинам справи жодної правової оцінки, тобто підстави відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення моральної шкоди розміром 20 000 грн та витрат понесених по визначенню матеріальних збитків завданих позивачу загальним розміром - 1200 гривень за результатами ДТП. Виходячи з проведеного аналізу доказу наданого Відповідачем 1-м, а саме звернення відповідно до умов даного договору страхування укладеного між ОСОБА_2 та ПрАТ «Європейський страховий союз» на 200 000 гривень на одного потерпілого за шкоду, заподіяну життю та здоров'ю, 100 000 гривень за шкоду заподіяну майну з розміром франшизи 2000 гривень, відповідно до полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (діє на території України) №АМ/1091261 від 29 серпня 2017 року з терміном дії з 30 серпня 2017 року до 29 серпня 2018 року включно, який укладений безпосередньо з відповідачем, який не надав жодного належного та допустимого доказу в підтвердження саме повідомлення відповідно до вимог чинного законодавства відповідно до ст. 33 ЗУ «Про обов'язкове страхування цивільно- правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», ОСОБА_2 не дотримався встановленої Законом та умовами договору страхування процедури. Відповідно до 17.5 ЗУ «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», при укладенні договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності страховик зобов'язаний безоплатно видати страхувальнику спеціальний знак, що затверджується Уповноваженим органом за поданням МТСБУ, та бланк повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду встановленого МТСБУ зразка, а також перелік представників страховика, уповноважених виконувати функцію такого страховика щодо опрацювання претензій в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі. У разі втрати або використання бланка повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду страховик на підставі письмової заяви страхувальника зобов'язаний безоплатно видати йому новий бланк такого повідомлення. Тобто відповідний бланк повідомлення містився саме у ОСОБА_2 , який і був зобов'язаний його заповнити та направити до вказаної адреси у страховому полісі. Закон України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачає спеціальні правила щодо наслідків невиконання страхувальником обов'язку перед страховиком, зокрема з надання своєчасного повідомлення про настання страхового випадку. Тобто як зазначено в Законі встановлені спеціальні правила, а саме звернення застрахованої особи до страховика протягом трьох днів з моменту ДТП, що в даному випадку не було зроблено ОСОБА_2 . Розмір страхової виплати (страхового відшкодування), отриманих позивачем є 6 000 грн, які було сплачено не в повному обсязі, але як вже зазначалося даної страхової виплати недостатньо для покриття спричинених збитків позивачу у результаті скоєної відповідачем ДТП. Позивач використав усі можливі шляхи для врегулювання даного спору в позасудовому порядку намагався отримати грошові кошти для покриття матеріальних збитків в межах встановленого ліміту від страхової компанії, але на сьогоднішній день страховою компанією здійснено часткову виплату розміром 6000 грн, тобто виконано частково зобов'язання. Так як загальна сума збитків згідно з висновку звіту складає 80 182, 77 грн 77 коп, суми здійсненої виплати МТСБУ розміром 6000 грн не вистачає для здійснення відновлювального ремонту пошкодженого автотранспортного засобу, загальна сума відшкодування недоотриманої матеріальної шкоди з відповідачів позивачу складає: 74 182 грн 77 коп, суд першої інстанції відмовляючи в задоволенні позовних вимог не врахував вартість франшизи, яка складає 2 000 грн. Також суд першої інстанції взагалі проігнорував і не надав жодної правової оцінки, на підставі яких норм чинного законодавства не підлягають задоволенню позовні вимоги про стягнення моральної шкоди. Внаслідок ДТП, яка мала місце 13 січня 2018 року о 18.30 год. у м. Харкові по вул. Пушкінській в районі будинку № 44 , в результаті пошкодження майна позивача заподіяні психологічні (моральні) страждання, розмір відшкодування яких, враховуючи характер та обсяг фізичних, душевних, психічних страждань, що виникли з вини ОСОБА_2 , моральну шкоду позивач оцінює у грошовому еквіваленті 20 000 гривень, які підлягають відшкодуванню в повному обсязі.
Ухвалою Харківського апеляційного суду від 26 лютого 2020 року заяву ОСОБА_1 про поновлення строку на апеляційне оскарження задоволено.
Поновлено ОСОБА_1 строк на апеляційне оскарження рішення Золочівського районного суду Харківської області від 12 грудня 2019 року.
Відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Золочівського районного суду Харківської області від 12 грудня 2019 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Моторного (транспортного) страхового бюро України про стягнення матеріальної та моральної шкоди в порядку деліктного зобов'язання за наслідками ДТП.
Ухвалою Харківського апеляційного суду від 19 березня 2020 року закінчено підготовку апеляційного розгляду цивільної справи за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Моторного (транспортного) страхового бюро України про стягнення матеріальної та моральної шкоди в порядку деліктного зобов'язання за наслідками ДТП.
Призначено цивільну справу до розгляду судом апеляційної інстанції в приміщенні Харківського апеляційного суду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами.
31 березня 2020 року ОСОБА_2 подав письмові пояснення по справі, в яких просив в задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_1 відмовити, рішення Золочівського районного суду Харківської області від 12 грудня 2019 року залишити без змін.
Вказує, що судом на підставі матеріалів справи встановлено що відповідач застрахований в ПрАТ «Європейський страховий союз» на 200000 гривень на одного потерпілого за шкоду, заподіяну життю та здоров'ю, 100000 гривень за шкоду заподіяну майну з розміром франшизи 2000 гривень, відповідно до полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (діє на території України) №АМ71091261 від 29 серпня 2017 року з терміном дії з 30 серпня 2017 року до 29 серпня 2018 року включно. В судовому засіданні надав копію повідомлення ПрАТ «Європейський страховий союз» від 16 січня 2018 року про те, що він звернувся до вказаного страховика з повідомленням про ДТП, яке мало місце 13 січня 2018 року о 18:30 годині в м. Харкові по вул. Пушкінській в районі будинку № 44. Згідно поштового повідомлення № 0103044747506 зазначене повідомлення було отримано ПрАТ «Європейський страховий союз» 19 січня 2018 року. Після того невідкладно звернувся до страхового агентам, який оформляв страховий поліс за роз'ясненнями щодо подальших дій. Страховий агент надав бланк, який треба було заповнити та надав актуальну адресу ПрАТ «Європейський страховий союз». Суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку що позов подано до неналежних відповідачів, суд неодноразово роз'яснював право заміни відповідача. Позивач оминувши порядок отримання страхового відшкодування передбачений ст. ст. 21, 35 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» вирішила звернутися з позовом до суду безпосередньо до ОСОБА_3 та МТСБУ, які на теперішній час не є особами, які повинні здійснити відшкодування спричиненої шкоди. В судовому засідання відповідач надав суду відомості про те, що ПрАТ «Європейський страховий союз» не є припиненим, не перебуває в процесі припинення. Також посилається на правову позицію, викладену в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц.
Відповідно до ч. 1, ч. 4 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
18 березня 2020 року до Харківського апеляційного суду надійшов відзив представника Моторного (транспортного) страхового бюро України Проц А.В., в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, судове рішення - без змін.
Зазначив, що в статті 41 та 42 Закону України № 1961-IV передбачають виключний перелік регламентних виплат, що здійснюються МТСБУ, де визначено, що МТСБУ відшкодовує виключно шкоду на умовах, визначених Законом України № 1961-IV.Цивільно-правова відповідальність ОСОБА_2 як володільця транспортного засобу, на момент вищевказаної дорожньо-транспортної пригоди була застрахована в ПрАТ «Європейський страховий союз» за полісом АМ/1091261. Законодавець поклав обов'язок з відшкодування шкоди за страховика, який не може виконати свої зобов'язання на МТСБУ тільки у разі недостатності коштів та майна страховика - учасника МТСБУ, що визнаний банкрутом та/або ліквідований. Відповідно до ч. 5 ст. 52 Закону № 1961-IV Страховик, членство (у тому числі повне) якого припинено, зобов'язаний виконати свої зобов'язання згідно з укладеними ним договорами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності. Отже, враховуючи те, що цивільно-правова відповідальність ОСОБА_2 була застрахована на момент дорожньо-транспортної пригоди, то відповідно до чинного законодавства, саме ПрАТ «Європейський страховий союз» взяло на себе відповідальність по відшкодуванню шкоди, завданої потерпілій особі в дорожньо - транспортній пригоді винною особою. Дане відшкодування шкоди, має бути здійснене страховиком винуватця ДТП - ПрАТ «Європейський страховий союз» в межах ліміту відповідальності за полісом обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності та на підставі Закону № 1961-IV шляхом виплати страхового відшкодування, в разі звернення потерпілої особи до такого страховика, надання всіх необхідних документів для виплати страхового відшкодування та наявності законних підстав для виплати страхового відшкодування. Відповідно до положень ч. 5 ст. 104 ЦК України юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення. Отже, відповідно до законодавства з дня внесення запису «припинено» юридична особа вважається ліквідованою. ПрАТ «Європейський страховий союз» не перебуває в процесі припинення та не ліквідовано, внаслідок чого МТСБУ не може нести відповідальність в порядку Закону № 1961-IV. Моторне (транспортне) страхове бюро України зобов'язане буде відшкодувати шкоду потерпілій особі в ДТП тільки після припинення (ліквідації або визнання банкрутом) ПрАТ «Європейський страховий союз». Таким чином, вважає, що відшкодовувати шкоду нанесену в цій ДТП зобов'язані винна особа - ОСОБА_2 та/або - ПрАТ «Європейський страховий союз» за наявності законних підстав. Моторне (транспортне ) страхове бюро України - є неналежним відповідачем у цій справі. Звертає увагу , що Моторне (транспортне) страхове бюро України не є правонаступником ПрАТ «Європейський страховий союз» та несе відповідальності за ПрАТ «Європейський страховий союз» до моменту ліквідації ПрАТ «Європейський страховий союз» у встановленому законом порядку. Лише після повної ліквідації цього страховика та з дня внесення відомостей до Єдиний державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців та громадських формувань відомостей про те, що ПрАТ «Європейський страховий союз» припинено, тобто ліквідовано - Моторне (транспортне ) страхове бюро України розпочне виплати страхових відшкодувань в порядку п.п. ґ) п. 41.1. ст. 41 Закону України № 1961-IV. Щодо часткової сплати страхового відшкодування позивачу у розмірі 6 000,00 грн, то дана сума була затверджена Рішенням Президії МТСБУ від 22 березня 2018 року щодо граничної суми виплати потерпілим за договорами ОСЦПВ, укладеними з ПрАТ «Європейський страховий союз». Рішення про виплату прийняте відповідно до Положення про порядок виплат потерпілим за зобов'язаннями колишніх членів МТСБУ, по відношенню до яких не здійснюються процедури ліквідації (банкрутства) за рахунок залишку їх базових гарантійних внесків у фонді захисту потерпілих(ФЗП), затверджене Президією МТСБУ у лютому 2017 року. Прийом документів від потерпілих за зобов'язаннями ПрАТ «Європейський страховий союз» здійснювався з 1 грудня 2017 року по 28 лютого 2018 року. Оскільки наявних в МТСБУ коштів у вигляді гарантійних внесків ПрАТ «Європейський страховий союз» недостатньо для задоволення вимог потерпілих у повному обсязі, Президія МТСБУ визначила граничні суми виплати, в межах яких МТСБУ може на цьому етапі задовольнити вимоги потерпілих. Розрахунок граничних сум відбувався на основі кількості поданих звернень, заявленої суми збитків та суми коштів страховика у ФЗП, гранична сума виплати визначена у розмірі 6 000,00 грн.
Заслухавши доповідь судді, обговоривши доводи апеляційної скарги та дослідивши матеріали справи, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивачу ОСОБА_1 було завдано матеріальну шкоду під час ДТП, яка сталося з вини ОСОБА_2 , цивільно-правова відповідальність якого застрахована в ПрАТ «Європейський страховий союз», що підтверджується відповідним страховим полісом №АМ/1091261 від 29.08.2017 року. Позивач ОСОБА_1 звернулася за відшкодуванням спричиненої шкоди до МТСБУ, мотивуючи свою позицію тим, що з сайту МТСБУ їй стало відомо, що ПрАТ «Європейський страховий союз» з 03 жовтня 2017 року тобто на момент вчинення ДТП позбавлена можливості укладати договори страхування ОСЦПВВНТЗ та не виплачує грошові кошти за страховими випадками. В рахунок страхового відшкодування позивачем було отримано від МТСБУ 6000 гривень, які були виплачені відповідно до положення про порядок виплати потерпілим за зобов'язаннями колишніх членів МТСБУ, по відношенню до яких не здійснюються процедури ліквідації (банкрутства) за рахунок залишку їх базових гарантійних внесків у фонді захисту потерпілих. Оскільки наявних у МТСБУ коштів у вигляді гарантійних внесків ПрАТ «Європейський страховий союз» недостатньо для задоволення вимог потерпілих у повному обсязі, Президія МТСБУ визначила граничні суми виплати, в межах яких МТСБУ може на цьому етапі задовольнити вимоги потерпілих. Така гранична виплата склала 6000 гривень. Згідно відомостей з Єдиного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ПрАТ «Європейський страховий союз» не перебуває у процесі ліквідації чи банкротства. Положеннями закону № 1961-IV МТСБУ передбачено, що потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, протягом 30 днів з дня подання повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду подає страховику заяву про страхове відшкодування. Отже, потерпіла ОСОБА_1 мала звернутися до ПрАТ «Європейський страховий союз», як до страховика ОСОБА_2 за отриманням страхової виплати на відшкодування спричиненої шкоди. У судовому засіданні представник позивача визнав той факт, що позивач не зверталась до ПрАТ «Європейський страховий союз», так як вважала, що до цієї страхової компанії мав звернутися сам ОСОБА_2 . Аналогічна правова позиція міститься також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі N 755/18006/15-ц. В судовому засіданні сторонам роз'яснювалися вимоги ЦПК щодо можливості залучення до участі у справі інших осіб (в тому числі ПрАТ «Європейський страховий союз»), заміни відповідача тощо. Представник позивача підтвердив, що в даний час вони не мають вимог до ПрАТ «Європейський страховий союз», тому не бажають їх залучати до участі у справі. Судом, за власної ініціативи може бути залучено до у часті у справі лише третю особу. Враховуючи, що позивач та її представник вимог до ПрАТ «Європейський страховий союз» не мають, суд вважав недоцільним залучення до участі у справі ПрАТ «Європейський страховий союз» у статусі третьої особи. Таким чином, суд вважав, що позивач ОСОБА_1 не була позбавлена можливості звернутися за виплатою страхового відшкодування до страховика ОСОБА_2 ПрАТ «Європейський страховий союз», відомостей про ліквідацію або банкрутство вказаної юридичної особи суду не надано. Відтак, позивач, оминувши порядок отримання страхового відшкодування передбачений ст. ст. 21, 35 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільної правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» вирішила звернутися з позовом до суду безпосередньо до ОСОБА_2 та МТСБУ, які на теперішній час не є особами, які повинні здійснити відшкодування спричиненої шкоди. Враховуючи наведене, позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та МТСБУ про стягнення спричиненої шкоди є передчасними та задоволенню не підлягають, що не позбавляє позивача можливості звернення до суду до належного відповідача, у випадку порушення ним її прав. Враховуючи, що судом відмовлено у задоволенні основних вимог про відшкодування шкоди, суд також не знайшов підстав для задоволення вимог про відшкодування моральної шкоди.
Такі висновки суду першої інстанції відповідають вимогам закону та фактичним обставинам справи.
Судом встановлено, що постановою судді Київського районного суду м. Харкова Садовського К.С. від 05 лютого 2018 року ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнано винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП за наступних обставин. Так, 13 січня 2018 року о 18:30 годині в м. Харкові по вул. Пушкінській в районі будинку № 44 , під час керування автотранспортним засобом марки Audi А4, номерний знак НОМЕР_2 , а саме ним не надано дорогу автотранспортному засобу марки Chevrolet Camaro, державний номер НОМЕР_3 , який рухався у зустрічному напрямку, чим ОСОБА_2 скоїв з ним зіткнення, від чого автотранспортний засіб марки, у зв'язку з чим Chevrolet Camaro, державний номер НОМЕР_3 внаслідок дії сил інерції продовжив рух вправо та здійснив зіткнення з автотранспортним засобом марки Volkswagen Golf, державний номерний знак НОМЕР_4 , автомобілі отримали механічні пошкодження, чим завдано матеріальних збитків, та призначено адміністративне стягнення у виді штрафу на користь держави у розмірі 340 гривень та стягнуто судовий збір у розмірі 320 грн. Постанова набрала чинності 16 лютого 2018 року.
ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , застрахований в ПрАТ «Європейський страховий союз» на 200000 гривень на одного потерпілого за шкоду, заподіяну життю та здоров'ю, 100000 гривень за шкоду заподіяну майну з розміром франшизи 2000 гривень, відповідно до полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (діє на території України) №АМ/1091261 від 29 серпня 2017 року з терміном дії з 30 серпня 2017 року до 29 серпня 2018 року включно.
З копії повідомлення ПрАТ «Європейський страховий союз» ОСОБА_2 16 січня 2018 року звернувся до вказаного страховика з повідомленням про ДТП, яка мала місце 13 січня 2018 року о 18:30 годині в м. Харкові по вул. Пушкінській в районі будинку № 44.
Згідно поштового повідомлення № 0103044747506 зазначене повідомлення ОСОБА_2 було отримано ПрАТ «Європейський страховий союз» 19 січня 2018 року.
ОСОБА_1 здійснила оплату за технічне обслуговування № ADZN14840-02 ТОВ Автодом Харків у розмірі 14500 гривень відповідно до квитанції 0.0.943562740.1 від 19.01.2018 року, у розмірі 10000 гривень відповідно до квитанції 0.0.958054896.1 від 07.02.2018 року, у розмірі 10000 гривень відповідно до квитанції 0.0.958058134.1 від 07.02.2018 року, у розмірі 8481 гривень відповідно до квитанції 0.0.969635423.1 від 20.02.2018 року.
З видаткової накладної №080220193 від 01 лютого 2018 року ФОП ОСОБА_4 було надано товар Replika Volkswagen (VV139) 6,5x16 5x112 ET 46 DIA57,1 (GMF) вартістю 9600 гривень.
З акту № 32/02-18 від 08 лютого 2018 року замовник ОСОБА_1 доручила, а Експерт ФОП ОСОБА_5 виконав обов'язки по визначенню матеріального збитку, завданого власнику автомобіля марки Volkswagen Golf, державний номерний знак НОМЕР_4 згідно Національного стандарту № 1 "Загальні засади оцінки майна і майнових прав", затвердженого постановою КМУ від 10.09.2003 № 1440. Вартість робіт становить 1200 гривень. Роботи виконані в повному обсязі. Претензій у замовника немає.
ОСОБА_2 ФОП ОСОБА_5 було направлено електронне повідомлення № НОМЕР_5 про огляд автомобілю марки Volkswagen Golf, державний номерний знак НОМЕР_4 вказаним оцінювачем 22 січня 2018 року.
З висновку оцінювача майна - суб'єкта оціночної діяльності ФОП ОСОБА_5 від 26 лютого 2018 року № 32/02-18, наданого на замовлення ОСОБА_1 , акту огляду ТЗ та ремонтної калькуляції № 32/02-18 від 26 лютого 2018 року та наряду-замовлення в ТОВ «Автодом Харків» № ADZN14840 від 20 лютого 2018 року та фото-таблицею сума матеріального збитку, завданого автомобілю марки Volkswagen Golf, державний номерний знак НОМЕР_4 , становить 80182,77 гривень.
26 лютого 2018 року ОСОБА_1 звернулася до Моторного (транспортного) страхового бюро України з заявою про відшкодування їй збитків, завданих дорожньо-транспортною пригодою, яка мала місце 13 січня 2018 року приблизно о 18:30 годині в м. Харкові по вул. Пушкінській в районі будинку № 44 , які відповідно висновку оцінювача майна - суб'єкта оціночної діяльності ФОП ОСОБА_5 від 26 лютого 2018 року складають 80182,77 гривень.
Згідно акту здачі-приймання робіт (надання послуг) від 31 березня 2018 року та товарного чеку № 461 від 31 березня 2018 року СТО «Авто-Максимум» ФОП ОСОБА_6 провели ремонтні роботи щодо автомобіля ОСОБА_1 Volkswagen Golf, державний номерний знак НОМЕР_4 , за що отримав від останньої плату у розмірі 18640 гривень.
ОСОБА_1 18 квітня 2018 року було направлено безготівкове зарахування від МТСБУ згідно наказу 3550 від 17 квітня 2018 року у розмірі 6000 гривень за платіжним дорученням в АТ КБ «ПриватБанк» від 07 травня 2019 року № QIKCOGG3NP41NQ8C.
12 червня 2018 року ОСОБА_1 поштою звернулася до ОСОБА_2 із заявою про досудове врегулювання спору за ДТП, яка мала місце 13 січня 2018 року о 18:30 год. в м. Харкові по вулиці Пушкінській, в районі будинку № 44 . Поштове відправлення 6110502899939, було отримане 20 червня 2018 року.
Відповідно до статті 1187 ЦК України, шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Згідно зі статтею 1188 ЦК України, шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.
Статтею 1192 ЦК передбачено, що розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 988 ЦК України, страховик зобов'язаний у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату у строк, встановлений договором.
За змістом статті 9 Закону України «Про страхування», страхове відшкодування - це страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договором майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку.
Згідно зі статтею 9.1. Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», обов'язковий ліміт відповідальності страховика - це грошова сума, в межах якої страховик зобов'язаний провести виплату страхового відшкодування відповідно до умов договору страхування.
Відповідно до статті 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
Відтак, відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно з цим договором або Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у страховика не виник обов'язок з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених у статті 37), чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування.
Покладання обов'язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).
Зазначена правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц (провадження № 14-176цс 18).
Статтею 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» У зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.
Згідно вимог ст. 33 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі настання дорожньо-транспортної пригоди, яка може бути підставою для здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати), водій транспортного засобу, причетний до такої пригоди, зобов'язаний: 33.1.1. дотримуватися передбачених правилами дорожнього руху обов'язків водія, причетного до дорожньо-транспортної пригоди; 33.1.2. вжити заходів з метою запобігання чи зменшення подальшої шкоди; 33.1.3. поінформувати інших осіб, причетних до цієї пригоди, про себе, своє місце проживання, назву та місцезнаходження страховика та надати відомості про відповідні страхові поліси; 33.1.4. невідкладно, але не пізніше трьох робочих днів з дня настання дорожньо-транспортної пригоди, письмово надати страховику, з яким укладено договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ), повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду встановленого МТСБУ зразка, а також відомості про місцезнаходження свого транспортного засобу та пошкодженого майна, контактний телефон та свою адресу. Якщо водій транспортного засобу з поважних причин не мав змоги виконати зазначений обов'язок, він має підтвердити це документально. 33.2. У разі настання дорожньо-транспортної пригоди за участю лише забезпечених транспортних засобів, за умови відсутності травмованих (загиблих) людей, а також за згоди водіїв цих транспортних засобів щодо обставин її скоєння, за відсутності у них ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, ці водії мають право спільно скласти повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду.
У такому разі водії транспортних засобів після складення зазначеного в цьому пункті повідомлення мають право залишити місце дорожньо-транспортної пригоди та звільняються від обов'язку інформувати відповідні підрозділи Національної поліції про її настання.
У разі оформлення документів про дорожньо-транспортну пригоду без участі уповноважених на те працівників відповідних підрозділів Національної поліції розмір страхової виплати за шкоду, заподіяну майну потерпілих, не може перевищувати максимальних розмірів, затверджених Уповноваженим органом за поданням МТСБУ, що діяли на день настання страхового випадку.
Водії та власники транспортних засобів, причетних до дорожньо-транспортної пригоди, власники пошкодженого майна зобов'язані зберігати пошкоджене майно (транспортні засоби) у такому стані, в якому воно знаходилося після дорожньо-транспортної пригоди, до тих пір, поки його не огляне призначений страховиком (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) представник (працівник, аварійний комісар або експерт), а також забезпечити йому можливість провести огляд пошкодженого майна (транспортних засобів).
Особи, зазначені в цьому пункті, звільняються від обов'язку збереження пошкодженого майна (транспортних засобів) у такому стані, в якому воно знаходилося після дорожньо-транспортної пригоди, у разі якщо не з їхньої вини протягом десяти робочих днів після одержання страховиком (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду його уповноважений представник не прибув до місцезнаходження такого пошкодженого майна.
У разі оформлення працівниками відповідних підрозділів Національної поліції відповідних документів про дорожньо-транспортну пригоду вони також встановлюють та фіксують необхідні відомості щодо обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності учасників цієї пригоди і сприяють представникам страховиків (МТСБУ) у проведенні огляду місця дорожньо-транспортної пригоди і транспортних засобів, причетних до неї.
Стаття 34. Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховик зобов'язаний протягом двох робочих днів з дня отримання повідомлення про настання події, що містить ознаки страхового випадку, розпочати її розслідування, у тому числі здійснити запити щодо отримання відомостей, необхідних для своєчасного здійснення страхового відшкодування.
Протягом 10 робочих днів з дня отримання повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) зобов'язаний направити свого представника (працівника, аварійного комісара або експерта) на місце настання страхового випадку та/або до місцезнаходження пошкодженого майна для визначення причин настання страхового випадку та розміру збитків.
Якщо представник страховика (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) не з'явився у визначений строк, потерпілий має право самостійно обрати аварійного комісара або експерта для визначення розміру шкоди. У такому разі страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) зобов'язаний відшкодувати потерпілому витрати на проведення експертизи (дослідження).
Для визначення причин настання страхового випадку та розміру збитків страховиком та МТСБУ залучаються їх працівники. Страховиком, МТСБУ та потерпілими також можуть залучатися аварійні комісари, експерти або юридичні особи, у штаті яких є аварійні комісари чи експерти.
За змістом статті 35.1 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, протягом 30 днів з дня подання повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду подає страховику (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) заяву про страхове відшкодування. У цій заяві має міститися, у тому числі зміст майнової вимоги заявника щодо відшкодування заподіяної шкоди та відомості (за наявності), що її підтверджують.
Розмір страхового відшкодування страховик узгоджує з особою, яка має право на отримання відшкодування, проте страховик самостійно приймає рішення про здійснення чи відмову в здійсненні страхового відшкодування (статті 36, 37 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільної відповідальності власників наземних транспортних засобів»). При цьому розмір страхової виплати (страхового відшкодування) з особою, яка завдала шкоди, страховик за законом узгоджувати не зобов'язаний, хоча цей розмір безпосередньо впливає на обсяг відповідальності особи, яка завдала шкоди, за статтею 1194 ЦК України.
Таким чином розмір страхової виплати (страхового відшкодування), якщо страховик визначає його меншим страхової суми (ліміту його відповідальності), може бути оспорений особою, яка завдала шкоди, якщо ця особа виконала свій обов'язок перед потерпілим, у тому числі й частково відшкодувала шкоду згідно статті 1194 ЦК України, але вважає, що страховик порушив умови договору, здійснив потерпілому страхову виплату (страхове відшкодування) не в повному обсязі, що призвело до безпідставного збільшення обсягу її (особи, яка завдала шкоди), відповідальності.
Зазначені правові висновки викладені у постанові Верховного Суду України від 20 січня 2016 року у справі № 6-2808цс15.
Статтями 28, 29 Закону № 1961-ІV передбачено, що шкода, заподіяна в результаті ДТП майну потерпілого, - це шкода, пов'язана: з пошкодженням чи фізичним знищенням транспортного засобу; з пошкодженням чи фізичним знищенням доріг, дорожніх споруд, технічних засобів регулювання руху; з пошкодженням чи фізичним знищенням майна потерпілого; з проведенням робіт, які необхідні для врятування потерпілих у результаті ДТП; з пошкодженням транспортного засобу, використаного для доставки потерпілого до відповідного закладу охорони здоров'я, чи забрудненням салону цього транспортного засобу; з евакуацією транспортних засобів з місця ДТП. При цьому у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок ДТП, з евакуацією транспортного засобу з місця ДТП до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент ДТП, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в пункті 9 постанови від 27 березня 1992 року № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди», якщо для відновлення попереднього стану речі, що мала певну зношеність (наприклад, автомобіля), були використані нові вузли, деталі, комплектуючі частини іншої модифікації, що випускаються взамін знятих з виробництва однорідних виробів, особа, відповідальна за шкоду, не вправі вимагати врахування зношеності майна або меншої вартості пошкоджених частин попередньої модифікації. Зношеність пошкодженого майна враховується у випадках стягнення на користь потерпілого його вартості (при відшкодуванні збитків).
У постанові Верховного Суду України від 02 грудня 2015 року у справі № 6-691цс15 зроблено висновок про те, що правильним є стягнення із винного водія різниці між фактичною вартістю ремонту з урахуванням заміни зношених деталей на нові (без урахування коефіцієнта фізичного зносу) та страховим відшкодуванням, виплаченим страховиком у розмірі вартості відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля з урахуванням зносу деталей, що підлягають заміні, оскільки в цьому випадку у страховика не виник обов'язок з відшкодування такої різниці незважаючи на те, що вказані збитки є меншими від страхового відшкодування (страхової виплати).
Таким чином, при розрахунку вартості деталей, які потрібно замінити в ході відновлювального ремонту, необхідно застосування коефіцієнту фізичного зносу, поняття якого наведено в Методиці товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів (надалі - Методика). Так згідно з п.1.6. Методики під поняттям «фізичний знос» розуміють втрату вартості колісного транспортного засобу (тобто автомобіля), його складників, яка зумовлена частковою або повною втратою первісних технічних та технологічних якостей колісних транспортних засобів, його складників, порівняно з вартістю нового подібного колісного транспортного засобу або його складників.
Необхідність застосування такого коефіцієнту також передбачено статтею 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».
Як свідчать матеріали справи, 13 січня 2018 року о 18:30 годині в м. Харкові по вул. Пушкінській в районі будинку № 44 , під час керування автотранспортним засобом марки Audi А4, номерний знак НОМЕР_2 , а саме ним не надано дорогу автотранспортному засобу марки Chevrolet Camaro, державний номер НОМЕР_3 , який рухався у зустрічному напрямку, чим ОСОБА_2 скоїв з ним зіткнення, від чого автотранспортний засіб марки, у зв'язку з чим Chevrolet Camaro, державний номер НОМЕР_3 внаслідок дії сил інерції продовжив рух вправо та здійснив зіткнення з автотранспортним засобом марки Volkswagen Golf, державний номерний знак НОМЕР_4 , автомобілі отримали механічні пошкодження, чим завдано матеріальних збитків, та призначено адміністративне стягнення у виді штрафу на користь держави у розмірі 340 гривень та стягнуто судовий збір у розмірі 320 грн. Постанова набрала чинності 16 лютого 2018 року.
Постановою Київського районного суду м. Харкова від 05 лютого 2018 року ОСОБА_2 визнано винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП.
Цивільно-правова відповідальність ОСОБА_2 була застрахована в ПрАТ «Європейський страховий союз» на 200000 гривень на одного потерпілого за шкоду, заподіяну життю та здоров'ю, 100000 гривень за шкоду заподіяну майну з розміром франшизи 2000 гривень, відповідно до полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (діє на території України) № АМ/1091261 від 29 серпня 2017 року з терміном дії з 30 серпня 2017 року до 29 серпня 2018 року включно.
Як встановлено судом, 16 січня 2018 року ОСОБА_2 звернувся до ПрАТ «Європейський страховий союз» з повідомленням про ДТП, яка мала місце 13 січня 2018 року о 18:30 годині в м. Харкові по вул. Пушкінській в районі будинку № 44.
Згідно поштового повідомлення № 0103044747506 зазначене повідомлення ОСОБА_2 було отримано ПрАТ «Європейський страховий союз» 19 січня 2018 року.
Таким чином, ОСОБА_2 здійснив дії, передбачені статтею 33 Закону, повідомив про настання дорожньо-транспортної пригоди, яка може бути підставою для здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати).
Відповідно до вимог Закону для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, протягом 30 днів з дня подання повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду подає страховику (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) заяву про страхове відшкодування.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 звернулась за відшкодуванням спричиненої шкоди до МТСБУ, а не до ПрАТ «Європейський страховий союз».
При цьому як на підставу своїх вимог, ОСОБА_1 посилалась на те, що з 03 жовтня 2017 року , тобто на момент ДТП та подачі позовної заяви, даний страховик позбавлений права укладати договори страхування та на даний час не виплачує кошти, тому позивачем, керуючись ст. 35 та п. 41.1 ст. 41 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», подано заяву про здійснення страхового відшкодування до МТСБУ.
В рахунок страхового відшкодування позивачем було отримано від МТСБУ 6000 гривень.
При цьому суд зауважує, що така сума була затверджена рішенням Президії МТСБУ від 22 березня 2018 року щодо граничної суми виплати потерпілим за договорами ОСЦПВ, укладеними з ПрАТ «Європейський страховий союз». Рішення про виплату прийняте відповідно до Положення про порядок виплат потерпілим за зобов'язаннями колишніх членів МТСБУ, по відношенню до яких не здійснюються процедури ліквідації (банкрутства) за рахунок залишку їх базових гарантійних внесків у фонді захисту потерпілих(ФЗП), затверджене Президією МТСБУ у лютому 2017 року.
Прийом документів від потерпілих за зобов'язаннями ПрАТ «Європейський страховий союз» здійснювався з 1 грудня 2017 року по 28 лютого 2018 року.
Оскільки наявних в МТСБУ коштів у вигляді гарантійних внесків ПрАТ «Європейський страховий союз» недостатньо для задоволення вимог потерпілих у повному обсязі, Президія МТСБУ визначила граничні суми виплати, в межах яких МТСБУ може на цьому етапі задовольнити вимоги потерпілих. Розрахунок граничних сум відбувався на основі кількості поданих звернень, заявленої суми збитків та суми коштів страховика у ФЗП, гранична сума виплати визначена у розмірі 6 000,00 грн.
Таким чином, МТСБУ було виплачено 6 000 грн на підставі рішення Президії МТСБУ від 22 березня 2018 року щодо граничної суми виплати потерпілим за договорами ОСЦПВ, укладеними з ПрАТ «Європейський страховий союз» відповідно до Положення про порядок виплат потерпілим за зобов'язаннями колишніх членів МТСБУ, по відношенню до яких не здійснюються процедури ліквідації (банкрутства) за рахунок залишку їх базових гарантійних внесків у фонді захисту потерпілих(ФЗП), затверджене Президією МТСБУ у лютому 2017 року, а не випадку, передбаченому статтею 41 цього Закону.
Відповідно до положень ч. 5 ст. 104 ЦК України юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.
Отже, відповідно до законодавства з дня внесення запису «припинено» юридична особа вважається ліквідованою.
Представник МТСБУ посилався на те, що станом на сьогодні ПрАТ «Європейський страховий союз» не перебуває в процесі припинення та не ліквідовано.
Моторне (транспортне) страхове бюро України зобов'язане буде відшкодувати шкоду потерпілій особі в ДТП тільки після припинення (ліквідації або визнання банкрутом) ПрАТ «Європейський страховий союз».
Відповідно до наявного в матеріалах справи витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань відомості про припинення, ліквідацію або визнання банкрутом ПрАТ «Європейський страховий союз» відсутні.
Належних та достатніх доказів на підтвердження фактів того, що ПрАТ «Європейський страховий союз» знаходиться на стадії банкрутства, припинення або ліквідації позивачем також не надано.
Як встановлено вище, на час ДТП цивільно-правова відповідальність ОСОБА_2 була застрахована в ПрАТ «Європейський страховий союз».
Встановивши, що цивільно-правова відповідальність водія на час ДТП була застрахована, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів боржником у деліктному зобов'язанні в межах суми страхового відшкодування виступає страховик завдавача шкоди. Цей страховик, хоч і не завдав шкоди, але є зобов'язаним суб'єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди у передбаченому Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» порядку.
Відповідно до пункту 20.3 статті 20 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі ліквідації страховика за рішенням визначених законом органів обов'язки за договорами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності виконує ліквідаційна комісія. Обов'язки страховика за такими договорами, для виконання яких у страховика, що ліквідується, недостатньо коштів та/або майна, приймає на себе МТСБУ. Виконання обов'язків у повному обсязі гарантується коштами відповідного централізованого страхового резервного фонду МТСБУ на умовах, визначених цим Законом.
Абзацом 2 пункту 22.1, пунктом 22.1 статті 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» уразі настання події, яка є підставою для проведення регламентної виплати, МТСБУ у межах страхових сум, що були чинними на день настання такої події, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи. Відповідно до цього Закону потерпілим - юридичним особам страховик, а у випадках, передбачених цим Законом, - МТСБУ відшкодовує виключно шкоду, заподіяну майну.
Відповідно до пункту 39.1 статті 39 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» МТСБУ є єдиним об'єднанням страховиків, які здійснюють обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів за шкоду, заподіяну третім особам. Участь страховиків у МТСБУ є умовою здійснення діяльності щодо обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.
Згідно з підпунктом «а» пункту 41.2 статті 41 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» МТСБУ за рахунок коштів фонду страхових гарантій відшкодовує шкоду на умовах, визначених цим Законом, у разі недостатності коштів та майна страховика - повного члена МТСБУ, що визнаний банкрутом та/або ліквідований, для виконання його зобов'язань за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності.
З огляду на викладене, страховик, хоч і не завдав шкоди, але є зобов'язаним суб'єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування в межах суми страхового відшкодування, а у разі ліквідації ПрАТ «Європейський страховий союз» - МТСБУ.
Таким чином, належним відповідачем у справі є ПрАТ «Європейський страховий союз».
Водночас ОСОБА_1 як потерпіла із заявою про виплату страхового відшкодування до страховика - ПрАТ «Європейський страховий союз» відповідно до вимог ст. 35 Закону не зверталась. Відомостей про те, що страховиком ПрАТ «Європейський страховий союз» було відмовлено їй у виплаті страхового відшкодування та підстави такої відмови матеріали справи не містять. При цьому клопотання про залучення до участі у справі ПрАТ «Європейський страховий союз» у якості відповідача позивач також не заявляла.
Стосовно вимог в частині стягнення з ОСОБА_2 матеріальної шкоди, суд зазначає, що відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно з цим договором або Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у страховика не виник обов'язок з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених у статті 37), чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування.
Покладання обов'язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», що узгоджується з правовою позицією, викладеною в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц.
Таким чином суд звертає увагу, що різниця між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою стягується із винної особи, а розмір недоплаченого страхового відшкодування підлягає стягненню із страховика в межах ліміту його відповідальності.
Цивільно-правова відповідальність відповідача ОСОБА_2 була застрахована належним чином, враховуючи, що обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування у випадку, якщо розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика, при цьому, як вбачається з полісу, розмір завданої шкоди не перевищує ліміт відповідальності страховика, водночас, із заявою до страховика - ПрАТ «Європейський страховий союз» про виплату страхового відшкодування ОСОБА_1 не зверталась, позовні вимоги до ОСОБА_2 задоволенню не підлягають.
Крім того, стосовно позовних вимог про солідарне стягнення з відповідачів ОСОБА_2 та МТСБУ на користь позивача матеріальної шкоди, суд звертає увагу на те, що солідарна відповідальність настає лише у випадках, прямо вказаних в законі чи договорі, однак у даному випадку правовідносин, що виникли між сторонами солідарні вимоги не застосовуються.
Так, відповідно до ст. 541 ЦК України, солідарний обов'язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема у разі неподільності предмета зобов'язання.
Таким чином, солідарна відповідальність настає лише у випадках, прямо вказаних в законі чи договорі, і при цьому кредитору надається право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі від усіх боржників разом або від одного із боржників. Якщо обов'язок не буде виконано в повному обсязі одним із боржників, кредитор вправі вимагати неодержане від інших солідарних боржників. Солідарні боржники залишаються зобов'язаними до того моменту, поки їх обов'язок не буде виконано повністю.
Крім того, на підтвердження своїх вимог про стягнення матеріальної шкоди позивач посилається на висновок оцінювача майна - суб'єкта оціночної діяльності ФОП ОСОБА_5 від 26 лютого 2018 року № 32/02-18, наданого на замовлення ОСОБА_1 , акту огляду ТЗ та ремонтної калькуляції № 32/02-18 від 26 лютого 2018 року та наряду -замовлення в ТОВ «Автодом Харків» № ADZN14840 від 20 лютого 2018 року та фото -таблицею сума матеріального збитку, завданого автомобілю марки Volkswagen Golf, державний номерний знак НОМЕР_4 , становить 80182,77 гривень.
Як вбачається зі звіту вартість матеріального збитку, завданого власнику автомобіля Volkswagen Golf, державний номерний знак НОМЕР_4 . Вартість відновлювального ремонту легкового автомобіля Volkswagen Golf, державний номерний знак НОМЕР_4 , без урахування фізичного зносу вузлів та деталей, на момент проведення дослідження, становить 61537, 26 грн. Ринкова вартість легкового автомобіля Volkswagen Golf, державний номерний знак НОМЕР_4 , до моменту ДТП на дату 26 січня 2017 року, становить 684283, 00 грн. Величина втрати товарної вартості автомобіля марки Volkswagen Golf, державний номерний знак НОМЕР_4 , становить: 18 645, 51 грн. (а.с. 16-25 том 1).
Отже, оцінка відновлювального ремонту автомобіля проведена без врахуванням зносу автомобіля, що не відповідає вимогам законодавства, тому не може бути належним доказом на підтвердження розміру завданого матеріального збитку.
Стосовно доводів апелянта про те, що суд не врахував розмір франшизи, яка складає 2 000 грн, суд зауважує, що ОСОБА_1 звернулась з позовом про стягнення недоплаченої суми страхової виплати (страхового відшкодування),а згідно з п. 12.1 ст. 12 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»: страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, сума франшизи не входить до суми страхового відшкодування, однак вимог про стягнення суми франшизи у розмірі, передбаченому договором страхування цивільно-правової відповідальності 2000 грн, яка не входить до розміру страхового відшкодування, позивач не заявляла.
Стосовно позовних вимог про стягнення моральної шкоди слід зазначити наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 23 ЦК України моральна шкода полягає, у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Згідно з ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала, якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки.
Згідно з п. 3 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» № 4 від 31 січня 1995 р. під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Відповідно до абз. 2 п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» № 4 від 31 січня 1995 р. відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.
Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди в розмірі є похідними від основних вимог, тому задоволенню не підлягають.
Висновок суду першої інстанції про відмову в задоволенні позовних вимог відповідає вимогам закону та фактичним обставинам справи.
Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують.
Статтею 81 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Статтями 12, 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Згідно з ч. ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, суд доходить висновку, що підстави для його зміни чи скасування відсутні.
Згідно з практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об'єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов'язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.
Справедливість судового рішення вимагає, аби такі рішення достатньою мірою висвітлювали мотиви, на яких вони ґрунтуються. Межі такого обов'язку можуть різнитися залежно від природи рішення і мають оцінюватись у світлі обставин кожної справи. Національні суди, обираючи аргументи та приймаючи докази, мають обов'язок обґрунтувати свою діяльність шляхом наведення підстав для такого рішення. Таким чином, суди мають дослідити основні доводи (аргументи) сторін та з особливою прискіпливістю й ретельністю - змагальні документи, що стосуються прав та свобод, гарантованих Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод.
Рішенням Європейського суду з прав людини від 19 квітня 1993 року у справі «Краска проти Швейцарії» встановлено: «Ефективність справедливого розгляду досягається тоді, коли сторони процесу мають право представити перед судом ті аргументи, які вони вважать важливими для справи. При цьому такі аргументи мають бути «почуті», тобто ретельно розглянуті судом. Іншими словами, суд має обов'язок провести ретельний розгляд подань, аргументів та доказів, поданих сторонами».
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення («Серявін та інші проти України» (Seryavin and Others v. Ukraine) від 10 лютого 2010 року, заява №4909/04).
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, тому відповідно до ст. 375 ЦПК України апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Статтею 133 ЦПК України визначено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Частиною 13 ст. 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
З урахуванням того, що позовні вимоги задоволенню не підлягають, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, підстав для розподілу судових витрат немає.
Керуючись статтями 367, 368, 369, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Золочівського районного суду Харківської області від 12 грудня 2019 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку тільки у випадках, передбачених ч. 3 ст. 389 ЦПК України безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст судового рішення складено 28 квітня 2020 року.
Головуючий - І.О. Бровченко
Судді : І.В. Бурлака
О.В. Маміна