Провадження № 22-ц/803/1472/20 Справа № 201/11736/18 Суддя у 1-й інстанції - Антонюк О. А. Суддя у 2-й інстанції - Городнича В. С.
28 квітня 2020 року м. Дніпро
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Городничої В.С.
суддів - Варенко О.П., Лаченкової О.В.
при секретарі - Порубай М.Л.
розглянувши в порядку спрощеного провадження, без повідомлення учасників справи, в письмовому провадженні у м. Дніпрі апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" на рішення Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 23 вересня 2019 року у справі за позовом Акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором і судових витрат, -
У жовтні 2018 року АТ КБ "ПриватБанк"звернувся до суду першої інстанції з вищевказаним позовом, обґрунтовуючи його тим, що 10.02.2011 року між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № б/н, на підставі якого банк надав відповідачу кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку у розмірі 4000,00 грн. зі сплатою відсотків за користування кредитом 30 % на суму залишку заборгованості за кредитом, з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Зі своєї сторони, банк виконав всі умови підписаного договору, надав ОСОБА_1 кредит у зазначеному вище розмірі, однак, відповідач в порушення взятих на себе зобов'язань, своєчасно не сплачував кредит та відсотки за користування кредитом, в результаті чого станом на 31.08.2018 р. виникла заборгованість за кредитом у розмірі 152807,11 грн.
У зв'язку з чим, АТ КБ "ПриватБанк"просив суд стягнути з ОСОБА_1 на користь банку заборгованість за кредитним договором № б/н від 10.02.2011 року в розмірі 152807,11 грн., а також судові витрати.
Рішенням Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 23 вересня 2019року у задоволенні позовних вимог АТ КБ "ПриватБанк"було відмовлено, з чим позивач не погодився та подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та постановити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
В своїй апеляційній скарзі позивач посилається на порушення судом першої інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, а також на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи.
ОСОБА_1 своїм правом, передбаченим положеннями ст. 360 ЦПК України щодо подання відзиву на апеляційну скаргу АТ КБ "ПриватБанк", не скористалася.
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду - залишити без змін, з наступних підстав.
Судом згідно позову встановлено, що відповідно до укладеного між позивачем АТ КБ «Приватбанк» (правонаступник ПАТ КБ «Приватбанк») та відповідачем ОСОБА_1 договору б/н від 10 лютого 2011 року (про відкриття карткового рахунку, обслуговування платіжної картки, встановлення кредитного ліміту на платіжну картку) відповідач отримав у позивача кредит у розмірі 4000 гривень для своїх потреб зі сплатою відсотків за користування кредитом 30% на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення кредиту - до закінчення строку дії картки. На забезпечення вказаного кредитного договору не було укладено договір поруки.
В порушення зазначених норм закону та умов укладеного кредитного договору відповідач свої зобов'язання за вказаним договором належним чином не виконав, перестав своєчасно сплачувати відсотки по кредиту, інші належні платежі, утворилася заборгованість.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог АТ КБ "ПриватБанк",суд першої інстанції виходив із недоведеності та необгрунтованості позовних вимог, зокрема з того, що наданий до позовної заяви витяг з Умов та правил надання банківських послуг та Тарифів банку не містить підпису відповідача, а тому не визнається судом належним, допустимим та достатнім доказом ознайомлення відповідача з вказаними Умовами та тарифами, а також доказом погодження сторонами істотних умов кредитного договору в письмовій формі, як це передбачено нормами ст.ст. 207,1055 ЦК України; позивачем не доведено належними та достатніми доказами факт укладення кредитного договору з відповідачем в порядку, передбаченому законом, доведення до відома останнього положень цього договору та погодження всіх його істотних умов та обґрунтованості розрахунку заборгованості.
Колегія суддів погоджується із такими висновками суду першої інстанції і відхиляє доводи апелянта щодо того, що при підписанні анкети-заяви сторони досягли згоди стосовно всіх істотних умов договору, з наступних підстав.
Як вбачається з позову, між сторонами був укладений договір № б/н від 10 лютого 2011 року, відповідно до умов якого ОСОБА_1 отримала кредит у розмірі 4000,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом 30 % на суму залишку заборгованості за кредитом, з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.
Безпідставними є доводи АТ КБ "ПриватБанк" про те, що вказаний договір був оформлений відповідною анкетою-заявою відповідача 10 лютого 2011 року, яка містить підпис останнього про ознайомлення його з "Умовами та правилами надання банківських послуг", "Правилами користування платіжною карткою" і "Тарифами Банку". Колегія суддів не може прийняти до уваги витяг з Умов та правил надання банківських послуг та Тарифів банку як належний, допустимий та достатній доказ, оскільки матеріали справи не містять доказів, які підтверджують факт ознайомлення позичальника з усіма істотними умовами договору. Тобто, відсутність підпису відповідача на Умовах та правилах надання банківських послуг фактично надає можливість банку надавати умови в будь-якій редакції та стверджувати, що зазначені умови погоджені з відповідачем.
Таким чином, враховуючи той факт, що позивачем не долучено до позовної заяви Умов та правил про надання банківських послуг, які б містили підпис позичальника, колегія суддів приходить до висновку, що АТ КБ "ПриватБанк" не доведено, що під час підписання заяви-анкети позичальника відповідач був ознайомлений саме з тими Умовами та правилами надання банківських послуг, які надані позивачем до позову.
Аналогічний правовий висновок міститься у постанові постанові Верховного Суду від 21 лютого 2018 року у справі № 203/5497/13-ц (провадження №61-1391св18), постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 (провадження № 14-131цс19).
Крім того, анкета-заява, яка підписана відповідачем про ознайомлення його з Умовами та правилами надання банківських послуг, Тарифами банку, не містить зазначений позивачем у позові кредитний ліміт у розмірі 4000,00 грн., а також номер, строк дії платіжної картки, яка була видана банком відповідачу відповідно до його заяви.
Крім того, позивачем не надано до суду виписки по картковому рахунку ОСОБА_1 , з якої можна було б встановити, що вона знімала готівкові кошти з кредитної картки, а також не надано довідки про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної картки, оформленої на ім'я відповідача.
Враховуючи вищезазначене, колегія суддів приходить до висновку, що позивачем не доведено факт укладення кредитного договору з відповідачем в порядку, передбаченому законом, погодження всіх істотних умов договору, видачі кредиту та обгрунтованості розрахунку заборгованості.
Жодних обґрунтувань, з яких саме причин вказані докази не були подані позивачем до суду першої інстанції, апеляційна скарга АТ КБ "ПриватБанк" не містить.
Колегія суддів звертає увагу на те, що розрахунок, наданий позивачем, сам по собі не може бути єдиним та безумовним доказом розміру вказаної позивачем заборгованості за кредитним договором. Крім того, розрахунок викладений незрозуміло, оскільки у графах складових заборгованості містить лише цифрові дані, без наведення математичного обґрунтування, тому визначити за ним час та період утворення заборгованості у відповідача та перевірити правильність її нарахування неможливо, а інших доказів, підтверджуючих ці обставини, позивачем не надано.
Посилання апелянта на те, що відповідач розрахунок заборгованості не спростував, також не можуть бути прийняті колегією суддів як підстава для задоволення позовних вимог, так як відсутність позову про визнання кредитного договору недійсним як оспорюваного правочину або відсутність заперечень з боку відповідача щодо наявності заборгованості при розгляді справи не може бути перешкодою для неврахування інтересів позичальника при вирішенні спору про стягнення заборгованості по суті.
Тож, враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги, матеріали справи та зміст оскаржуваного судового рішення не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, які передбачені нормами ЦПК України, як підстави для скасування рішень.
Приведені в апеляційній скарзі доводи апелянтом не можуть бути прийняті до уваги, оскільки зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх переоцінці та особистого тлумачення апелянтом норм процесуального закону.
Відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена.
Крім цього, зазначене також узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини, відповідно до якої пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006 року).
Згідно із ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Тому, вирішуючи даний спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов'язки сторін, обставини по справі, перевірив доводи і дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону.
Таким чином, доводи апеляційної скарги є необґрунтованими, а рішення суду відповідає вимогам закону та матеріалам справи.
Тож, керуючись положеннями ст. ст. 259, 367, 369, 374, 375 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" - залишити без задоволення.
Рішення Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 23 вересня 2019 року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий: В.С. Городнича
Судді: О.П. Варенко
О.В. Лаченкова