Номер провадження: 22-ц/813/3985/20
Номер справи місцевого суду: 523/17030/19
Головуючий у першій інстанції Аліна С. С.
Доповідач Таварткіладзе О. М.
14.04.2020 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Таварткіладзе О.М.,
суддів: Заїкіна А.П., Погорєлової С.О.,
за участю секретаря судового засідання: Бикової К.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Романової Лілії Олегівни на ухвалу Суворовського районного суду м. Одеси від 12 листопада 2019 року про відмову у забезпеченні позову у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості,
У листопаді 2019 року ОСОБА_1 звернулася до Суворовського районного суду м. Одеси з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості.
В обгрунтування позовних вимог зазначала, що 26 січня 2016 року та 11 травня 2019 року вона надала ОСОБА_2 в борг грошові кошти, про що відповідачем складені відповідні розписки. У зв'язку з тим, що відповідач борг у повному обсязі не повернула, позивач звернулася з цим позовом до суду.
Так, загальна сума боргу за двома розписками, враховуючи повернуті відповідачем 500 доларів, складає 54 500 доларів США.
Позивач просила стягнути борг в гривневому еквіваленті іноземної валюти за офіційним курсом НБУ, який станом на день подачі позову становить 1 368 495 гривент.
Крім того, позивач просила стягнути з відповідача на свою користь судовий збір у розмірі 10 035 грн. та витрати на правову допомогу у розмірі 11 500 грн.
Вподальшому, ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою про забезпечення позову, шляхом накладення арешту на нерухоме майно, а саме на будинок АДРЕСА_1 та будинок АДРЕСА_2 , що належать на праві власності ОСОБА_2 .
Ухвалою Суворовського районного суду м. Одеси від 12 листопада 2019 року відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні заяви про забезпечення позову.
Не погоджуючись з такою ухвалою суду, представник ОСОБА_1 адвокат Романова Лілія Олегівна подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу Суворовського районного суду м. Одеси від 12 листопада 2019 року та ухвалити рішення про задоволення заяви про забезпечення позову, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права.
Будучи належним чином повідомленою про розгляд справи 14.04.2020 року о 15.00 годині представник ОСОБА_1 - адвокат Романова Л.О. до суду не з'явилася.
Відповідно до ч.5 ст.130 ЦПК України вручення судової повістки представникові учасника справи вважається врученням повістки і цій особі.
До судового засідання на 14.04.2020 року на 15.00 годину також викликалася ОСОБА_2 , проте судова повістка повернулася на адресу суду з відміткою «адресат відсутній».
Відповідно до положень п.3-4 ч.8 ст.128 ЦПК України днем вручення судової повістки є:
- день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду;
- день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Відповідно до п.2 ч.7 ст.128 ЦПК України судова повістка надсилається фізичним особам, які не мають статусу підприємців - за адресою їх місця проживання чи місця перебування, зареєстрованою у встановленому законом порядку.
Відповідно до ч.1 ст.131 ЦПК України учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місця проживання (перебування, знаходження) або місцезнаходження під час провадження справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання або місцезнаходження судова повістка надсилається учасникам справи, які не мають офіційної електронної адреси та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, на останню відому судові адресу і вважається доставленою, навіть якщо учасник судового процесу за цією адресою більше не проживає або не знаходиться.
Враховуючи, що відповідач не повідомляла суд про зміну місця свого проживання, вона вважається такою, що повідомлена про розгляд справи.
Враховуючи розумні строки розгляду апеляційної скарги на ухвалу суду, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності належним чином повідомлених сторін.
Відмовляючи у задоволенні заяви про забезпечення позову, суд першої інстанції виходив із загальних положень закону, які регулюють питання забезпечення позову, при цьому не мотивуючи підстави з яких суд виходив відмовляючи у задоволенні заяви.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити частково, виходячи з наведених у цій постанові підстав.
Відповідно до ч.1-2 ст.149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Відповідно до п.1, 2 ч.1 ст.150 ЦПК України, позов забезпечується накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб, а також забороною вчиняти певні дії.
Відповідно до ч.3 ст.150 ЦПК України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Відповідно до роз'яснень п. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 22.12.2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку з застосуванням відповідних заходів.
Цивільний процесуальний закон не зобов'язує суд при розгляді питань про забезпечення позову перевіряти обставини, які мають значення для справи, а лише запобігає ситуації, при якій може бути утруднено чи стане неможливим виконання рішення у разі задоволення позову. Види забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду, а таке рішення може бути постановлено тільки відповідно до заявлених позовних вимог. Заходи забезпечення позову повинні застосовуватись лише у разі необхідності та бути співмірними із заявленими вимогами, оскільки безпідставне забезпечення позову може привести до порушення прав і законних інтересів інших осіб.
Отже, метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Зазначені обмеження встановлює суд в ухвалі, вони діють до заміни судом виду забезпечення позову або скасування заходів забезпечення позову.
Як вбачається з матеріалів справи, предметом позову є стягнення боргу за розписками. Загальна сума боргу, який позивач просить стягнути з відповідача складає 54 500 доларів США, що на день звернення до суду становить 1 368 495 гривень.
При цьому позивач зазначає, що відповідачу на праві власності належить нерухоме майно в м.Одесі, зокрема будинок АДРЕСА_1 та будинок АДРЕСА_2 .
У зв'язку з тим, щоб не виникало загрози невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, позивач просила накласти арешт на вказане майно, належне відповідачу.
Так, відповідно до довідок з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, ОСОБА_2 на праві власності належать: будинок АДРЕСА_1 , загальною площею 137 кв.м. та 2/5 частки в будинку АДРЕСА_2 .
Відповідно до інформації з ресурсів мережі інтернет, таких сайтів, як ОЛХ, Атланта, в середньому 1 квадратний метр нерухомості в районі Слобідка міста Одеси в середньому коштує не менше 400 доларів США за квадратний метр.
Враховуючи середню орієнтовну ціну за один квадратний метр нерухомості в районі Слобідка міста Одеси, розміщену на сайтах оголошень ОЛХ, Атланта, та ціну позову, колегія суддів вважає за можливе забезпечити позов ОСОБА_1 , шляхом накладення арешту на будинок АДРЕСА_1 , загальною площею 137 кв.м.
Такий вид забезпечення позову є цілком співмірним із заявленими позивачем вимогами.
Проте, суд першої інстанції на це уваги не звернув та безпідставно відмовив у задоволенні заяви про забезпечення позову.
Відповідно до ч.8 ст. 153 ЦПК України в ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову і підстави його обрання та вирішує питання зустрічного забезпечення.
Разом з тим, застосування зустрічного забезпечення є правом, а не обов'язком суду. Дане питання віднесено на розсуд суду і застосовується у разі наявних до того обґрунтованих сумнівів щодо безперешкодного можливого відшкодування збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову.
Регламентація питання про зустрічне забезпечення позову здійснюється положеннями ст. 154 ЦПК України. Зокрема вказаною нормою передбачено, що суд може вимагати від особи, яка звернулася із заявою про забезпечення позову, забезпечити відшкодування збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову (зустрічне забезпечення). Зустрічне забезпечення застосовується тільки у випадку забезпечення позову.
Окрім того, обов"язок застосувати зустрічне забезпеченя в розуміннні ч. 3 ст. 154 ЦПК України виникає у суду лише тоді, коли позивач не має зареєстрованого в установленому законом порядку місця проживання (перебування) чи місцезнаходження на території України та майна, що знаходиться на території України, в розмірі, достатньому для відшкодування можливих збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову, у випадку відмови у позові; або суду надані докази того, що майновий стан позивача або його дії щодо відчуження майна чи інші дії можуть ускладнити або зробити неможливим виконання рішення суду про відшкодування збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову, у випадку відмови у позові.
Матеріали справи доказів, передбачених ст. 154 ЦПК України випадків обов'язкового застосування зустрічного забезпечення не мають, оскільки позивач має зареєстроване місце проживає на території України, а докази щодо можливих збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову, суду не представлено.
Крім того, сам по собі арешт на майно унеможливлює лише продаж даного нерухомого майна та жодним чином не обмежу відповідача користуватися ним, сдавати його в оренду, використовувати для садівництва, тощо.
За таких обставин, апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, ухвала Суворовського районного суду м. Одеси від 12 листопада 2019 року про відмову у забезпеченні позову скасуванню з ухваленням рішення про часткове задоволення заяви про забезпечення позову, шляхом накладенням арешту на будинок АДРЕСА_1 , загальною площею 137 кв.м., який належить на праві власності ОСОБА_2 .
Відповідно п.2 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
На підставі викладеного і керуючись ст. 367, 374, 376, 381, 383 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Романової Лілії Олегівни - задовольнити частково.
Ухвалу Суворовського районного суду м. Одеси від 12 листопада 2019 року про відмову у забезпеченні позову - скасувати.
Заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову - задовольнити частково.
Накласти арешт на будинок АДРЕСА_1 , загальною площею 137 кв.м., який належить на праві власності ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ).
В решті заяви - відмовити.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, проте може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення.
Повний текст судового рішення складено 27.04.2020 року.
Головуючий: О.М. Таварткіладзе
Судді: А.П. Заїкін
С.О. Погорєлова