28.04.20
22-ц/812/788/20
Провадження № 22-ц/812/788/20 Головуючий суду першої інстанції Коваленко І.В.
Суддя-доповідач апеляційного суду Царюк Л.М.
28 квітня 2020 року м. Миколаїв Справа 489/6632/19
Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:
головуючого Царюк Л.М.,
суддів: Базовкіної Т.М., Яворської Ж.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 24 лютого 2020 року, ухвалене під головуванням судді Коваленка І.В., в залі судового засідання в м. Миколаїв, повний текст якого складений 24 лютого 2020 року, за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Миколаївгаз» про відшкодування майнової шкоди,
13 грудня 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Миколаївгаз» - (далі - АТ «Миколаївгаз»), у якому просила стягнути з останнього на її користь 492 грн. 96 коп. у якості відшкодування майнової шкоди.
Доводи позовної заяви обґрунтовано тим, що для сплати послуг з газопостачання до квартири АДРЕСА_1 , в якій вона проживає, був відкритий особовий рахунок № НОМЕР_1 на ім'я її чоловіка - ОСОБА_2 , який був власником квартири і помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Вона є спадкоємцем після його смерті, проте не отримала свідоцтва про право на спадщину, а тому договір з відповідачем на постачання природного газу не укладала, але послуги з газопостачання сплачує своєчасно за вищевказаним особовим рахунком.
19 вересня 2019 року вона отримала від відповідача повідомлення про припинення газоспоживання та погашення простроченої заборгованості, адресоване ОСОБА_2 , в якому зазначено, що за вищевказаним особовим рахунком значиться заборгованість, яку необхідно сплатити до 29 вересня 2019 року, а у разі не сплати постачання газу буде припинено. Вона сплатила зазначену суми боргу, проте звернулася до відповідача за роз'ясненнями. З листа відповідача їй стало відомо, що у розрахунку за спожитий газ враховується коефіцієнт приведення об'єму до стандартних умов, який кожного місяця змінювався. Проте вона стверджує, що відповідач не інформував її про це будь-яким способом, що є порушенням вимог абзацу 6 пункту 3 глави 1 розділу ІХ Кодексу газорозподільних систем.
Крім того, Постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі - Постанова НКРЕКП) від 23 листопада 2018 року № 1508 ПАТ «Миколаївгаз» заборонено приводити об'єми природного газу до стандартних умов для здійснення комерційних розрахунків за використаний природний газ побутовими споживачами. У разі такого проведення у жовтні 2018 року необхідно зробити побутовим споживачам перерахунок за цей місяць відповідно до фактичних показань лічильників. Отже за період з жовтня 2018 року по червень 2019 року (дата набуття чинності судовим рішення про скасування Постанови НКРЕКП) сума переплати склала 492,96 грн., що є майновою шкодою, завданою їй неправомірними діями відповідача.
Рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 24 лютого 2020 року у задоволенні позовних вимог відмовлено з тих підстав, що районним судом не було встановлено порушень закону з боку відповідача при обрахуванні оплати за спожиті послуги з газопостачання у період з жовтня 2018 року по червень 2019 року.
Не погодившись з рішенням місцевого суду, ОСОБА_1 оскаржила його шляхом подання апеляційної скарги, де посилаючись на неповне з'ясування обставин справи та незастосування певних норм матеріального права, просила його скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення її вимог.
Доводи апеляційної скарги обґрунтовано тим, що майнова шкода у розмірі 492 грн. 96 коп. була завдана їй бездіяльністю та діями відповідача.
В порушення вимог абзацу 6 пункту 3 глави 1 розділу ІХ Кодексу газорозподільних систем у платіжних документах за послуги з розподілу природного газу, а також в особистому кабінеті споживача, відповідач не повідомляв їй інформацію про величину коефіцієнту приведення до стандартних вимог.
Крім цього, в порушення приписів протягом жовтня 2018 року - червня 2019 року, приводив використані нею об'єми спожитого природного газу до стандартних умов, у зв'язку з чим вартість послуг з газопостачання для неї зросла на загальну суму 492 грн. 96 коп., які вона сплатила на користь ТОВ «МИКОЛАЇВГАЗ ЗБУТ» виключно через те, щоб уникнути повного припинення газопостачання до її будинку.
Відповідачем було подано відзив на апеляційну скаргу, в якому він позовні вимоги не визнав в повному обсязі, просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.
Відповідач вказував, що в апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилається на те, що її не було повідомлено про приведення обсягів природного газу до стандартних умов. Проте в оскаржуваному рішенні, судом першої інстанції зазначено, що позивач дізналась про приведення обсягів спожитого нею природного газу з листа відповідача.
Також суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні зазначав про те, що постанова НКРЕКП, на яку посилається скаржник, скасована, що підтверджується постановою від 23 липня 2019 року Шостого апеляційного адміністративного суду по справі № 640/20232/18.
Крім цього, відповідно до ст. 356 ЦПК України в апеляційній скарзі зазначається в чому полягає незаконність і (або) необґрунтованість рішення або ухвали (неповнота встановлення обставин, які мають значення для справи, та (або) неправильність установлення обставин, які мають значення для справи, внаслідок необґрунтованої відмови у прийнятті доказів, неправильного їх дослідження чи оцінки, неподання доказів з поважних причин та (або) неправильне визначення відповідно до встановлених судом обставин правовідносин тощо). Натомість, як вбачається з апеляційної скарги, позивач посилається на ті обставини, які були встановлені судом першої інстанції та наведені у судовому рішенні.
За приписами ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Заслухавши доповідь судді, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до частини 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Судом першої інстанції встановлено, ОСОБА_1 проживає в кв. АДРЕСА_1 . Власником цієї квартири з 12 серпня 2004 року був її чоловік ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Позивач договір про постачання природного газу до теперішнього часу не уклала, проте є побутовим споживачем природного газу, який надається до зазначеної квартири.
11 вересня 2019 року на адресу позивача за персоніфікованими даними її чоловіка відповідачем направлено повідомлення про погашення простроченої заборгованості, яка станом на 11 вересня 2019 року рахувалась в сумі 811.99 грн., до 29 вересня 2019 року, а у разі несплати цієї заборгованості споживання природного газу споживачем повинно бути припинено.
27 вересня 2019 року позивач сплатила відповідачу зазначену суму заборгованості в повному обсязі та в той же день звернулася до відповідача за роз'ясненнями щодо підстав виникнення такої суми боргу.
15 жовтня 2019 року відповідач надав лист-роз'яснення на таке звернення ОСОБА_1 .
Правовідносини, як виникли між сторонами, регулюються Законом України «Про ринок природного газу» та Кодексом газорозподільних систем, затвердженим постановою НКРЕКП від 30 вересня 2015 № 2494.
Закон України «Про ринок природного газу» визначає правові засади функціонування ринку природного газу України, заснованого на принципах вільної конкуренції, належного захисту прав споживачів та безпеки постачання природного газу, а також здатного до інтеграції з ринками природного газу держав - сторін Енергетичного Співтовариства, у тому числі шляхом створення регіональних ринків природного газу.
Відповідно до ст. 4 вказаного Закону державне регулювання ринку природного газу здійснює Регулятор у межах повноважень, визначених цим Законом та іншими актами законодавства.
На виконання Закону України «Про ринок природного газу» розроблено Кодекс газорозподільних систем, затверджений постановою НКРЕКП від 30 вересня 2015 року № 2494, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 06 листопада 2015 року за №1378/27823 (далі - Кодекс ГРС).
Кодексом ГРС визначено взаємовідносини оператора газорозподільних систем із суб'єктами ринку природного газу, а також визначено правові, технічні, організаційні та економічні засади функціонування газорозподільних систем, зокрема, умови забезпечення комерційного, у тому числі приладового обліку природного газу в газорозподільній системі та визначення його об'ємів і обсягів передачі до/з газорозподільної системи, у тому числі в розрізі суб'єктів ринку природного газу.
Главою 6 Розділу Х1 Кодексу газорозподільних систем передбачено порядок компенсації споживачу завданих збитків та перерахування послуг у разі порушення оператором вимог цього Кодексу.
Перерахунок наданих послуг Оператора ГРМ та компенсація завданих споживачу збитків здійснюються:
1) у разі безпідставного припинення газопостачання (розподілу природного газу) споживачу з вини Оператора ГРМ;
2) у разі підтвердження факту відхилення параметрів якості газу та/або його тиску від вимог цього Кодексу;
3) у разі завдання шкоди об'єкту і майну споживача, якщо ця шкода стала наслідком порушення Оператором ГРМ вимог цього Кодексу, ПБСГ, умов договору розподілу природного газу та інших нормативно-правових актів, що регламентують відносини Оператора ГРМ і споживачів у сфері надання послуг з розподілу природного газу, якщо інше не передбачено законодавством;
Відповідно до ч. 1 ст. 1166 ЦК України, на яку посилається ОСОБА_1 при зверненні до суду, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Аналіз норм цієї статті ЦК України, з урахуванням визначених цивільно-процесуальним законодавством принципів змагальності і диспозитивності цивільного судочинства, дає підстави для висновку, що законодавством не покладається на позивача обов'язок доказування вини відповідача у заподіянні шкоди. Разом з тим позивач має довести належними доказами факт завдання шкоди за участю відповідача, розмір завданої шкоди, а також факт того, що відповідач є заподіювачем шкоди.
Відповідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно із ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Суд наголошує, що судове доказування - це діяльність учасників процесу при визначальній ролі суду по наданню, збиранню, дослідженню і оцінці доказів з метою встановлення з їх допомогою обставин цивільної справи. При цьому, збирання доказів у цивільних справах не є обовязком суду, крім випадків, встановлених ЦПК України.
Доказування є єдиним шляхом судового встановлення фактичних обставин справи і передує акту застосування в судовому рішенні норм матеріального права, висновку суду про наявність прав і обов'язків у сторін.
Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Відповідно до ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно із п. 37 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про ринок природного газу» споживач - фізична особа, фізична особа-підприємець або юридична особа, яка отримує природний газ на підставі договору постачання природного газу з метою використання для власних потреб, а не для перепродажу, або використання в якості сировини.
Відповідно до п. 4 р. 1 Глави І Кодексу ГРС споживач природного газу (споживач) - фізична особа, фізична особа-підприємець або юридична особа, об'єкти якої в установленому порядку підключені до/через ГРМ оператора ГРМ, яка отримує природний газ на підставі договору постачання природного газу з метою використання для власних потреб, зокрема в якості сировини, а не для перепродажу.
Пунктами 1, 2 глави 1 Розділу ІХ Кодексу ГРС передбачено, що комерційний облік природного газу в газорозподільній системі організовується та здійснюється з метою визначення повної та достовірної інформації про об'єми (обсяги) природного газу, які надійшли до ГРМ від суміжних суб'єктів ринку природного газу (ГДП, ВБГ, Оператора ГТС), та об'єми (обсяги) природного газу, які розподілені (передані) з ГРМ підключеним до неї споживачам і суміжним Операторам ГРМ, та подальшого використання інформації у взаємовідносинах між суб'єктами ринку природного газу, у тому числі для взаєморозрахунків між ними.
Порядок комерційного обліку природного газу (визначення його об'ємів і обсягів) по об'єктах споживачів, у тому числі побутових споживачів, здійснюється згідно з договором розподілу природного газу, укладеним між споживачем та Оператором ГРМ, та з урахуванням вимог цього Кодексу.
Пунктом 3 глави 1 Розділу ІХ Кодексу ГРС визначено, що фактичний об'єм надходження природного газу до/з ГРМ (у тому числі по об'єктах споживачів) за певний період визначається в точках комерційного обліку (на межі балансової належності) на підставі даних комерційних вузлів обліку, встановлених в точках вимірювання, та інших регламентованих процедур у передбачених цим Кодексом випадках.
Об'єм природного газу в точках комерційного обліку має бути приведений до стандартних умов та переведений в одиниці енергії (обсяг) згідно з розділом XV цього Кодексу.
Згідно абзацу першого пункту 2 глави 1 розділу ІХ Кодексу ГРС порядок комерційного обліку природного газу (визначення його об'ємів і обсягів) по об'єктах споживачів, у тому числі побутових споживачів, здійснюється згідно з договором розподілу природного газу, укладеним між споживачем та оператором ГРС, та з урахуванням вимог цього Кодексу.
Пунктом 6 розділу XV глави 1 Кодексу ГРС визначено, що для проведення розрахунків по вузлах обліку, які не обладнані корекцією тиску та температури, коефіцієнт приведення до стандартних умов (k) необхідно визначати за відповідними додатками до Методики приведення об'єму природного газу до стандартних умов за показами побутових лічильників у разі відсутності приладів для вимірювання температури та тиску газу, затвердженої наказом Міністерства палива та енергетики України від 26 лютого 2004 року № 116, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 19 березня 2004 року за № 346/8945.
Методика приведення об'єму природного газу до стандартних умов за показами побутових лічильників у разі відсутності приладів для вимірювання температури та тиску газу призначена для приведення об'єму природного газу, який вимірюється побутовими лічильниками газу в робочих умовах, до стандартних умов за результатами вимірювання об'єму газу низького тиску лічильниками, що не мають спеціальних пристроїв для автоматичного приведення до стандартних умов їх показів у разі зміни температури та тиску газу.
Отже з урахуванням вищевикладеного в сукупності, є доведеним, що норми Кодексу ГРС містять норми, які регламентують приведення спожитого природного газу до стандартних умов для здійснення комерційних розрахунків.
При цьому норми пункту 3 глави 1 Розділу ІХ Кодексу є чіткими та свідчать, що фактичний об'єм надходження природного газу до/з ГРМ (у тому числі по об'єктах споживачів) за певний період визначається в точках комерційного обліку (на межі балансової належності) на підставі даних комерційних вузлів обліку, шляхом: 1) приведення газу до стандартних умов; 2) переведення об'єму газу, приведеного до стандартних умов в одиниці енергії.
Тобто, висновок суду першої інстанції про відсутність порушень закону з боку відповідача при обрахуванні оплати позивачу за спожиті послуги з постачання природного газу у період з жовтня 2018 року по червень 2019 року є обгрунтованими.
Крім того, відповідно до вимоги абз. 6 п. 3 глави 1 Розділу ІХ Кодексу, оператор ГРМ зобов'язаний за підсумками місяця, але не пізніше 8-го числа, наступного за розрахунковим місяцем, опублікувати на власному сайті фактичні дані щодо розміру середньозваженої вищої теплоти згоряння природного газу за кожним маршрутом; передбачити у платіжних документах споживачів за послуги з розподілу природного газу, а також в особистому кабінеті споживача, інформацію про величину коефіцієнту приведення до стандартних умов (якщо вузол обліку природного газу споживача не приводить в автоматичному режимі об'єм природного газу до стандартних умов), розмір середньозваженої вищої теплоти згоряння за розрахунковий період, а також розмір спожитого обсягу енергії природного газу (за трьома одиницями виміру: кВт·год, Гкал, МДж (абз.3 пункту 3 глави 1 Розділу ІХ Кодексу).
Отже, на відповідача також покладено обов'язок при комерційному обліку газу, в тому числі, здійснювати дві окремі процедури: 1) приведення газу до стандартних умов; 2) розрахунок спожитого обсягу енергії природного газу, про який повідомляється споживача в платіжному документі.
Позивач при зверненні до суду стверджувала, що не отримувала від постачальника природного газу будь-яких повідомлень про розрахунок обсягу енергії природного газу, в тому числі й в платіжному документі.
Між тим, такі твердження позивача не можуть бути взяті до уваги з огляду на таке. Так, ОСОБА_1 не надала суду будь-яких доказів на підтвердження тих обставин, що в платіжних документах, за якими вона сплачувала послуги по постачанню природного газу, відсутня зазначена інформація. Доказів, що позивач має особистий кабінет, де також відсутня інформація про розрахунок спожитого обсягу енергії природного газу, а також про відсутність доступу позивача до власного сайту відповідача, де також міститься зазначена інформація, суду не надано.
Крім того, позивач не зверталася до Оператора ГРМ для присвоєння їй персонального ЕІС-коду та укладення договору розподілу природного газу та договору про постачання природного газу, що виключає можливість не тільки інформування ОСОБА_1 відповідно до вимог Кодексу ГРС, а й здійснення відбору (споживання) природного газу споживачем за відсутності укладеного договору розподілу природного газу (пункт 1 глави 3 розділу VI Кодексу ГРС).
Більш того неповідомлення споживача природного газу з інформацією відповідно до приписів абз. 6 п. 3 глави 1 Розділу ІХ Кодексу, не звільняє такого споживача від обов'язку сплати за спожитий природний газ.
Щодо доводів апеляційної скарги про неврахування судом першої інстанції Постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 23 листопада 2018 року № 1508, яка на думку скаржника є нормативно-правовим актом та втратила чинність з 23 липня 2019 року на підставі судового рішення, то апеляційний суд вважає такі доводи безпідставними з огляду на таке.
Як встановлено судом першої інстанції та свідчать матеріали справи, відповідно до ст. 4 Закону України "Про ринок природного газу" та ст. 17 Закону України "Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг", у зв'язку із зверненнями споживачів природного газу та з метою захисту їх прав, 23 листопада 2018 року Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг було прийнято зазначену Постанову НКРЕКП, якою:
- заборонено ПУБЛІЧНОМУ АКЦІОНЕРНОМУ ТОВАРИСТВУ ПО ГАЗОПОСТАЧАННЮ ТА ГАЗИФІКАЦІЇ "МИКОЛАЇВГАЗ" при здійсненні обліку природного газу, використаного побутовими споживачами, приводити об'єми природного газу до стандартних умов для здійснення комерційних розрахунків за використаний природний газ побутовими споживачами;
- у разі приведення у жовтні 2018 року ПУБЛІЧНИМ АКЦІОНЕРНИМ ТОВАРИСТВОМ ПО ГАЗОПОСТАЧАННЮ ТА ГАЗИФІКАЦІЇ "МИКОЛАЇВГАЗ" об'ємів використаного природного газу побутовими споживачами до стандартних умов ПУБЛІЧНОМУ АКЦІОНЕРНОМУ ТОВАРИСТВУ ПО ГАЗОПОСТАЧАННЮ ТА ГАЗИФІКАЦІЇ "МИКОЛАЇВГАЗ" необхідно здійснити за жовтень 2018 року перерахунок об'єму споживання (розподілу) природного газу по об'єктах побутових споживачів відповідно до фактичних показань лічильників природного газу.
Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 15 травня 2019 року Постанова НКРЕКП визнана протиправною та скасована, а постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 23 липня 2019 року таке рішення суду першої інстанції залишено без змін.
У вітчизняній теорії права загальновизнано, що нормативно-правовий акт - це письмовий документ компетентного органу держави, уповноваженого нею органу місцевого самоврядування чи іншого суб'єкта, в якому закріплено забезпечуване нею формально обов'язкове правило поведінки загального характеру (юридична норма). Такий акт приймається як шляхом безпосереднього волевиявлення народу, так і уповноваженим на це суб'єктом за встановленою процедурою.
Загальний характер юридичних норм, встановлених або санкціонованих державою у нормативно-правових актах, полягає у тому, що ці норми розраховані на регулювання групи (виду) кількісно невизначених суспільних відносин, адресовані кількісно невизначеному колу неперсоніфікованих суб'єктів, не вичерпують свою обов'язковість певною кількістю її застосувань, тобто юридично діють безперервно, а їх чинність припиняється, скасовується за спеціальною процедурою.
Натомість індивідуально-правові акти як результати правозастосування адресовані конкретним особам, тобто є формально обов'язковими для персоніфікованих (чітко визначених) суб'єктів; вміщують індивідуальні приписи, в яких зафіксовані суб'єктивні права та/чи обов'язки адресатів цих актів; розраховані на врегулювання лише конкретної життєвої ситуації, а тому їх юридична чинність (формальна обов'язковість) вичерпується одноразовою реалізацією. Крім того, такі акти не можуть мати зворотної дії в часі, а свій зовнішній прояв можуть отримувати не лише у письмовій (документальній), але й в усній (вербальній) або ж фізично-діяльнісній (конклюдентній) формах.
З огляду на вказане нормативно-правовий акт містить загальнообов'язкові правила поведінки (юридичні норми), тоді як акт застосування норм права (індивідуальний акт) - індивідуально-конкретні приписи, що є результатом застосування норм права; вимоги нормативно-правового акту стосуються всіх суб'єктів, які опиняються у нормативно регламентованій ситуації, а акт застосування норм права адресується конкретним суб'єктам і створює права та/чи обов'язки лише для цих суб'єктів; нормативно-правовий акт регулює певний вид (групу) суспільних відносин, а акт застосування норм права - конкретну життєву ситуацію; нормативно-правовий акт діє впродовж тривалого часу та не вичерпує дію фактами його застосування, тоді як дія акту застосування норм права закінчується, вичерпується у зв'язку з його застосуванням до конкретних правовідносин.
Така правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного суду від 19 березня 2019 року у справі № 826/16994/15.
З огляду на зазначені ознаки нормативно-правового акту Постанова НКРЕПК № 1508 від 23 листопада 2018 року не є нормативно-правовим актом, оскільки її приписи стосуються прав та обов'язків виключно ПАТ «Миколаївгаз», вона поширює свою дію на конкретне вказане підприємство, отже не відповідає ознакам нормативно-правового акту, не встановлює та не змінює чи скасовує норми права.
З урахуванням вищевикладеного колегія суддів підтримує висновок суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позову.
Таким чином, проаналізувавши доводи апеляційної скарги, судова колегія вважає, що вони не спростовують висновків суду першої інстанції, яким повно встановлені обставини справи та правильно застосовані норми матеріального і процесуального права.
На підставі вищенаведеного, враховуючи приписи ст. 375 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку про відсутність правових підстав для зміни або скасування рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 24 лютого 2020 року.
Керуючись ст.ст. 375, 382 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 24 лютого 2020 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України.
Головуючий Л.М. Царюк
Судді Т.М. Базовкіна
Ж.М. Яворська
Повний текст постанови складено 28 квітня 2020 року.