Справа № 127/30015/19
Провадження № 22-ц/801/739/2020
Категорія: 39
Головуючий у суді 1-ї інстанції Волошин С. В.
Доповідач:Ковальчук О. В.
28 квітня 2020 рокуСправа № 127/30015/19м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого Ковальчука О.В.,
суддів : Сала Т. Б., Берегового О. Ю.,
розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Веллфін» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики,
за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Веллфін» на рішення Вінницького міського суду Вінницької області, ухвалене у цій справі 13 січня 2020 року у м. Вінниці суддею цього суду Волошиним С. В., зі складанням його повного тексту 14 січня 2020 року,
В листопаді 2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Веллфін» (далі - ТОВ «Веллфін») звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики, мотивуючи його тим, що 17 жовтня 2016 року між сторонами укладено договір позики № 81704 в електронній формі, за умовами якого позивач надав відповідачу грошові кошти в розмірі 1000,00 грн на умовах строковості, зворотності, платності, а ОСОБА_1 зобов'язався повернути позику та сплатити проценти за користування кредитом. Пунктами 1.3, 1.4 цього договору встановлено, що позика надається строком на 15 днів, а дата перерахування суми позики на банківський рахунок вказаний позичальником за домовленістю сторін вважається датою укладення договору позики між позикодавцем та позичальником. Позивачем умови договору виконано шляхом перерахування на картковий рахунок відповідача коштів в розмірі 1000 грн., що підтверджується повідомленням Товариства з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія «Вей Фор Пей» (далі - ТОВ ФК «Вей Фор Пей») від 29 жовтня 2019 року.
Згідно з п. 1.5 договору позики нарахування процентів за користування позикою проводиться у відповідності до наступних умов: 1,9 процента від суми позики, але не менше ніж 30,00 грн за перший день користування позикою; 1,9 процента від суми позики щоденно, за кожен день користування позикою, починаючи з другого дня в межах строку позики, зазначеного в п. 1.2 цього договору; 3,8 процента від суми позики, що не була повернута своєчасно, за кожен день користування позикою понад строк зазначений в п. 1.2 цього договору, у разі невиконання або неналежного виконання позичальником своїх зобов'язань за договором.
В порушення умов кредитного договору відповідач зобов'язання за вказаним договором не виконує, у зв'язку з чим станом на 30 жовтня 2019 року має заборгованість перед позивачем в сумі 40653,25 грн., яка складається з: 1000,00 грн - основний борг; 20992,25 грн - заборгованість за відсотками; 18661,00 грн - заборгованість за простроченими відсотками.
Пославшись на викладене, ТОВ «Веллфін» просило стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за договором позики в розмірі 40653,25 грн.
Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 13 січня 2020 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Не погодившись із ухваленим рішенням, ТОВ «Веллфін», посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм процесуального та матеріального права, в апеляційній скарзі просить оскаржуване рішення скасувати та постановити нове, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
У поданому на апеляційну скаргу відзиві відповідач зазначив, що оскаржуване рішення вважає законним та обґрунтованим, а тому просить апеляційний суд залишити його без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Апеляційний суд, згідно з вимогами ст. 367 ЦПК України, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду без змін з огляду на таке.
Статтею 375 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ч. ч. 1-3 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Положеннями ст. 12 ЦПК України передбачено, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Учасники справи зобов'язані: сприяти своєчасному, всебічному, повному та об'єктивному встановленню всіх обставин справи; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки; виконувати інші процесуальні обов'язки, визначені законом або судом (п. 2, п. 4, п. 6 - п. 7 ч. 2 ст. 43 ЦПК України).
Згідно з ч. ч. 1, 5-7 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України). Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом (ч. 1 ст. 78 ЦПК України).
З матеріалів справи вбачається, що відповідно до свідоцтва ІК №148 , виданого 27 жовтня 2015 року Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, ТОВ «Веллфін» зареєстроване як фінансова установа (а.с.13).
Порядок отримання та надання позики ТОВ «ВЕЛЛФІН» регламентовано Правилами надання грошових коштів у вигляді позики, затвердженими наказом директора ТОВ «ВЕЛЛФІН» № 2-1 від 27 жовтня 2015 року, розміщеними на офіційному веб-сайті https://creditup.com.ua (надалі - Правила) (а. с.14-26).
Відповідно до п. 1.6. Правил вони є невід'ємною частиною договору позики.
Згідно п. п. 4.1, 4.2 Правил заявник, що має намір отримати позику проходить реєстрацію в особистому кабінеті на сайті товариства. Заявник для оформлення позики здійснює оформлення заявки на сайті товариства шляхом заповнення всіх полів заявки, що відмічені як обов'язкові для заповнення.
У п. 4.8 Правил встановлено, що підтвердженням згоди Заявника на отримання позики є направлена на розгляд товариством заявка про надання позики з одночасною перевіркою банківської платіжної картки.
Дійсність банківської платіжної картки перевіряється за допомогою резервування довільної, заздалегідь невідомої заявнику суми від 1 до 99 копійок та з послідуючим зазначенням у відповідному полі особистого кабінету заявником точної суми, що була зарезервована. Точну зарезервовану суму заявник може дізнатися шляхом звернення у банк, який емітував платіжну картку. Заявнику пропонується звернутись у банк використавши засоби CMC-повідомлень, засоби телефонного зв'язку, тощо (п. 4.9 Правил).
Відповідно до п. 4.10 Правил відповідність зазначеної суми підтверджує належність рахунку для перерахування позики заявнику та підтверджує згоду Заявника на отримання позики.
У разі отримання договору позики засобами електронного зв'язку заявник укладає Договір позики з товариством в особистому кабінеті (п. 6.4. Правил).
Пунктами 6.10-6.12 Правил передбачено, що товариство надає позику в порядку одночасного перерахування суми, зазначеної в Договорі позики, на рахунок банківської платіжної картки зазначеної в Заявці. Перерахування грошових коштів здійснюється в строк не пізніше 1 (одного) робочого дня з дати підписання договору позики сторонами. Датою укладання договору позики між товариством і позичальником є дата перерахування суми позики на банківський рахунок.
17 жовтня 2016 року ОСОБА_1 , у встановленому п. п. 4.1, 4.2. Правил порядку, оформив заявку для отримання позики в розмірі 1000 гривень, яка містить всі його ідентифікуючі дані та фото (а. с. 27-33).
17 жовтня 2016 року між ТОВ «Веллфін» та ОСОБА_1 укладено договір позики № 81704 в електронній формі (а. с. 34-42).
Згідно з п. 1.1 договору позики позикодавець надав позичальникові грошові кошти в сумі 1000 грн. на умовах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов'язався повернути позику та сплатити проценти за користування кредитом, зазначені у п. 1.5 цього договору.
Пунктами 1.3, 1.4 цього договору встановлено, що позика надається строком на 15 днів, а дата перерахування суми позики на банківський рахунок вказаний позичальником за домовленістю сторін вважається датою укладення договору позики між позикодавцем та позичальником.
Відповідно до п. 1.5 договору проценти за користування позикою проводиться у відповідності до наступних умов: 1,9 процента від суми позики, але не менше ніж 30,00 грн за перший день користування позикою; 1,9 процента від суми позики щоденно, за кожен день користування позикою, починаючи з другого дня в межах строку позики, зазначеного в п. 1.2 цього договору; 3,8 процента від суми позики, що не була повернута своєчасно, за кожен день користування позикою понад строк зазначений в п. 1.2 цього договору, у разі невиконання або неналежного виконання позичальником своїх зобов'язань за договором.
У п. 1. 6 договору встановлено, що у разі повернення суми позики та сплати процентів за користування позикою протягом 3 днів після закінчення строку, визначеного п.1.2. Договору позики, нарахування процентів у розмірі 3,8 проценти від суми позики, що не була повернута своєчасно не проводиться, в іншому випадку, проценти нараховуються відповідно до умов п.1.5. цього Договору. Сума процентів за користування позикою нараховується в день погашення позики.
Пунктом 3.4. договору передбачено, що при отриманні позикодавцем коштів для виконання зобов'язань позичальника, позикодавець направляє такі кошти на погашення заборгованості в такій черговості: у першу чергу - нараховані проценти за користування позикою у відповідності до Графіку розрахунків; у другу чергу - повернення суми позики надану позичальнику у відповідності до Графіку розрахунків.
У разі прострочення сплати заборгованості за договором позики, повернення позики позикодавцю та сплата процентів, штрафних санкцій, тощо здійснюється у такій черговості: у першу чергу - позичальник сплачує штрафні санкції; у другу чергу - нараховані проценти за користування позикою у відповідності до Графіку розрахунків; у третю чергу - суму позики, надану позичальнику у відповідності до Графіку розрахунків (п. 3.5. договору).
Згідно з п. 3. 3. договору заборгованість за договором позики, що включає в себе суму позики, нараховані проценти, штрафні санкції підлягає сплаті шляхом одноразового безготівкового перерахування коштів у розмірі суми заборгованості на поточний рахунок товариства у строк встановлений договором позики.
Відповідно до графіку розрахунків, який є невід'ємною частиною договору позики № 81704, повернення позики здійснюється позичальником одним платежем 01 листопада 2016 року в сумі 1296 грн., з яких: 296,00 грн. - сплата процентів за користування позикою за період 17 жовтня 2016 року по 01 листопада 2016 року; 1000 гривень - тіло кредиту (а. с. 41).
Згідно з повідомленням ТОВ ФК «Вей Фор Пей» від 29 жовтня 2019 року за вих. № 4846-ВП 17 жовтня 2016 року було здійснено успішний переказ на суму 1000 грн на картку ОСОБА_1 НОМЕР_2 , код авторизації НОМЕР_3 , номер транзакції в системі WayForPay - НОМЕР_4 (а. с. 44).
У довідці щодо заборгованості за договором позики № 81704 від 17 жовтня 2016 року, виданої ТОВ «Веллфін» 30 жовтня 2019 року, зазначено, що станом на 30 жовтня 2019 року загальна кількість днів простроченої позики становить 1093 календарних днів, а загальна сума заборгованості становить 40 653,25 грн., з яких: 1 000 грн. - сума позики, 20 992, 25 грн. - заборгованість за відсотками, 18 661,00 грн. - заборгованість за простроченими відсотками (а. с.43).
З роздруківки скриншотів з сайту ІНФОРМАЦІЯ_1 форми кредиту № 81704 та історії його погашення вбачається, що ОСОБА_1 здійснив погашення кредиту на загальну суму 2 195,75 гривень: 04 січня 2017 року в сумі 30,00 гривень; 04 січня 2017 року в сумі 30,00 гривень; 04 січня 2017 року в сумі 833,75 гривень; 04 січня 2017 року в сумі 412,00 гривень; 08 січня 2017 року в сумі 30,00 гривень; 10 січня 2017 року в сумі 30,00 гривень; 28 лютого 2017 року в сумі 300,00 гривень; 20 вересня 2019 року в сумі 500,00 гривень (а. с. 66-70).
За правилами ч. 1 ст. 638 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.
У статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та ГК України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею (стаття 11 ЗУ «Про електронну комерцію).
Частина 5 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» передбачає, що пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.
Стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначає, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: - електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; - електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; - аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Згідно зі ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові в розмірах та на умовах, установлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Кредитний договір укладається у письмовій формі (ч. 1 ст. 1055 ЦК України).
У ст. 1046 ЦК України встановлено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцю таку ж суму грошових коштів (суму позики). Договір позики є укладеним з моменту передання грошей.
Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.
Згідно з абз. 1 ч. 1, ч. 3 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.
Положеннями ст. ст. 525, 526 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом (ст. ст. 610, 611 ЦК України).
Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події (ч. 1 ст. 530 ЦК України).
У відповідності до статті 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом законодавства.
Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
Згідно зі ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору (частина перша статті 631 ЦК України). Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору (частина четверта статті 631 ЦК України).
Правові наслідки порушення грошового зобов'язання боржником визначені статтями 1050, 625 ЦК України, які передбачають відповідальність боржника та зобов'язують його сплати суму боргу кредитору.
Приписи абзацу 2 ч. 1 ст. 1048 ЦК України про виплату процентів до дня повернення позики можуть бути застосовані лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимог згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються ч. 2 ст. 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Такі висновки апеляційного суду узгоджуються з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц, від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц.
З урахуванням наведеного, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що заявлена ТОВ «Веллфін» вимога щодо стягнення з відповідача заборгованості по основних та прострочених процентах за користування кредитом за період з 02 листопада 2016 року по 30 жовтня 2019 року є безпідставною, оскільки сторонами було погоджено строк дії договору позики до 01 листопада 2016 року, після закінчення якого у позикодавця відсутні правові підстави нараховувати передбачені договором відсотки.
Водночас, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що ОСОБА_1 , в порушення умов договору позики, свої зобов'язання перед позивачем з повернення суми позики в розмірі 1 000 гривень та відсотків в сумі 296 гривень належним чином не виконав, що є підставою для відповідальності у виді сплати суми боргу з урахування індексу інфляції за весь строк прострочення та 3% річних від простроченої суми, яка передбачена ст. 625 ЦК України, проте така вимога позивачем не заявлялась, тому судом не розглядалась.
За таких обставин, апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що оскільки станом на час звернення ТОВ «Веллфін» до суду ОСОБА_1 сплатив товариству 2195,75 грн, отже він сплатив позивачу в повному обсязі заборгованість за тілом кредиту та відсотками, що передбачені умовами договору та нараховані в межах строку кредитування, а тому відсутні підстави для задоволення заявлених позовних вимог.
Апеляційний суд відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції не враховано факт перерахування позивачем коштів на рахунок відповідача та не взято до уваги Правила надання грошових коштів у вигляді позики ТОВ «Веллфін», оскільки з тексту оскаржуваного рішення вбачається протилежне.
Апеляційний суд також відхиляє доводи апеляційної скарги щодо необхідності врахування постанови Київського апеляційного суду від 19 березня 2019 року про задоволення позовних ТОВ «Веллфін» про стягнення заборгованості за договором позики, оскільки іншими судами враховуються при застосуванні висновки, викладені у постановах Верховного Суду, а не суду апеляційної інстанції.
Доводи апеляційної скарги про порушення судом першої інстанції норм процесуального права не містять посилань на такі порушення, що призвели до неправильного вирішення страви, тому, з огляду на положення ч. 2 ст. 376 ЦПК України, не можуть бути підставою для скасування рішення.
За таких обставин, апеляційний суд вважає необґрунтованими доводи апеляційної скарги про наявність підстав для скасування оскаржуваного рішення, оскільки місцевий суд розглянув дану справу дотримавшись принципу диспозитивності цивільного судочинства, який передбачено ст. 13 ЦПК України, та вирішив спір в межах заявлених позовних вимог і на підставі наявних доказів.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують та не дають підстав для висновку про незаконність чи необґрунтованість оскаржуваного рішення, тому відповідно до положень ст. 375 ЦПК України апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 382 - 384, 389 ЦПК України, суд,
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Веллфін» залишити без задоволення, а рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 13 січня 2020 року - без змін.
Постанова набирає законної сили із дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає.
Головуючий О. В. Ковальчук
Судді : Т. Б. Сало
О. Ю. Береговий
Текст постанови виготовлено 28 квітня 2020 року