Справа № 127/32727/19
Провадження № 22-ц/801/868/2020
Категорія: 76
Головуючий у суді 1-ї інстанції Бессараб Н. М.
Доповідач:Ковальчук О. В.
28 квітня 2020 рокуСправа № 127/32727/19м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого Ковальчука О.В.,
суддів : Сала Т. Б., Якименко М. М.
розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Вінницького національного аграрного університету про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,
за апеляційною скаргою Вінницького національного аграрного університету на рішення Вінницького міського суду Вінницької області, ухвалене у цій справі 20 лютого 2020 року у м. Вінниці суддею цього суду Бесараб Н. М., зі складанням його повного тексту 28 лютого 2020 року,
В грудні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Вінницького національного аграрного університету (далі - ВНАУ) про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, мотивуючи його тим, що вона перебувала у трудових відносинах з відповідачем, проте 06 серпня 2018 року була звільнена. Рішенням Немирівського районного суду Вінницької області від 02 вересня 2019 року стягнуто з ВНАУ на користь ОСОБА_1 1448,59 грн. заборгованості по заробітній платі з подальшим відрахуванням зборів та обов'язкових платежів, а також 11387,52 грн. з подальшим відрахуванням зборів та обов'язкових платежів - середньомісячної заробітної плати за час затримки розрахунку при звільненні за період з 07 серпня 2018 року по 10 вересня 2018 року із розрахунку 474,48 грн. за кожен день прострочки, 3000 грн. витрат на професійну правничу допомогу. Вказане рішення суду відповідачем добровільно виконано 30 вересня 2019 року та виплачено компенсацію за час затримки розрахунку при звільненні позивачу лише за період з 07 серпня 2018 року по 10 вересня 2018 року, проте оскільки на підставі ст. 117 КЗпП у разі невиплати з вини власника або уповноваженого органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені у ст. 116 КЗпП, установа повинна виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, отже у ВНАУ перед позивачем наявна заборгованість по середньому заробітку за час затримки розрахунку за період з 11 вересня 2018 року по 30 вересня 2019 року (264 дні) в загальному розмірі 125262,72 грн.
Пославшись на викладене та на те, що ВНАУ повністю визнав та виплатив середній заробіток за час затримки за період з 07 серпня 2018 року по 10 вересня 2018 року із розрахунку 474,48 грн за кожен день прострочки, ОСОБА_1 просила суд стягнути з відповідача 125262,72 грн. середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 11 вересня 2018 року по 30 вересня 2019 року включно з подальшим відрахуванням 22547,29 грн. (ПДФО - 18%) та 1878,94 грн. (військового збору - 1,5%), а також понесені судові витрати.
Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 20 лютого 2020 року позовні вимоги задоволено частково, стягнуто з ВНАУ на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 11 вересня 2018 року по 29 вересня 2019 року в розмірі 124 788,24 (сто двадцять чотири тисячі сімсот вісімдесят вісім грн.24 коп.) з подальшим відрахуванням податку з доходів фізичних осіб та інших обов'язкових платежів. Вирішено питання розподілу судових витрат.
Не погодившись із ухваленим рішенням, ВНАУ, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм процесуального та матеріального права, в апеляційній скарзі просить оскаржуване рішення скасувати в частині вимог, які задоволено, та постановити в цій частині нове рішення, яким у задоволенні цих вимог відмовити у повному обсязі.
У поданому на апеляційну скаргу відзиві позивач зазначила, що оскаржуване рішення вважає законним та обґрунтованим, а тому просить апеляційний суд залишити його без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Оскільки рішення суду оскаржується лише в частині вимог, які задоволено, тому, з огляду на положення ст. 367 ЦПК України, в іншій його частині не перевіряється.
Апеляційний суд, згідно з вимогами ст. 367 ЦПК України, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду без змін з огляду на таке.
Статтею 375 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ч. ч. 1-3 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Положеннями ст. 12 ЦПК України передбачено, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Учасники справи зобов'язані: сприяти своєчасному, всебічному, повному та об'єктивному встановленню всіх обставин справи; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки; виконувати інші процесуальні обов'язки, визначені законом або судом (п. 2, п. 4, п. 6 - п. 7 ч. 2 ст. 43 ЦПК України).
Згідно з ч. ч. 1, 5-7 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
За приписами ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
З матеріалів справи вбачається, що згідно з витягом з протоколу засідання Вченої ради Вінницького національного аграрного університету № 11 від 12 квітня 2018 року університетом 10 квітня 2018 року отримано лист-відповідь Вінницької обласної ради про прийняття на обласний бюджет філії ВНАУ - Брацлавський коледж, тому вирішено ліквідувати відокремлений структурний підрозділ - Брацлавський агроекономічний коледж Вінницького національного аграрного університету, здійснити заходи по дотриманню вимог чинного трудового законодавства у зв'язку з ліквідацією (а. с. 77).
08 травня 2018 року ВНАУ прийнято наказ № 164 «Про ліквідацію відокремленого структурного підрозділу Брацлавського агроекономічного коледжу ВНАУ» (а. с. 78) та на підставі наказу № 178 від 22 травня 2018 року «Про попередження про звільнення у зв'язку з ліквідацією Брацлавського агроекономічного коледжу ВНАУ» ОСОБА_1 23 травня 2018 року попереджена про наступне вивільнення із займаної посади на підставі п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України (а. с. 79-83).
Наказом ректора ВНАУ № 238 від 02 липня 2018 року, з метою своєчасного проведення виплати стипендій, заробітної плати, компенсації за невикористані відпустки, вихідних допомог та інших сум працівникам коледжу при звільненні, Брацлавський агроекономічний коледж було переведено на централізований бухгалтерський облік ВНАУ з 05 липня 2018 року (а. с. 84).
Наказом ректора ВНАУ № 259 від 20 липня 2018 року виведено зі складу ліквідаційної комісії Брацлавського агроекономічного коледжу ВНАУ ОСОБА_2 (а. с. 116).
23 липня 2018 року комісією у складі: голови ліквідаційної комісії Гунько Ірини Василівни, заступника голови ліквідаційної комісії Солоної Олени Василівни, члена ліквідаційної комісії ОСОБА_4 , складено акт про те, що станом на 23 липня 2018 року головний бухгалтер та інші працівники бухгалтерської служби Брацлавського агроекономічного коледжу не передали ліквідаційній комісії коледжу усі фінансові і бухгалтерські документи коледжу та передавальний баланс по акту прийому-передачі. Вказана бездіяльність працівників бухгалтерської служби коледжу ставить під загрозу своєчасність проведення розрахунків із працівниками коледжу при їх звільненні та виплату студентам коледжу стипендії (а. с. 107).
Наказом ректора ВНАУ № 269 від 31 липня 2018 року «Про надання права першого та другого підписів» надано право першого підпису платіжних, розрахункових та інших розпорядчих документів ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , а право другого підпису - ОСОБА_7 та ОСОБА_8 (а. с. 136).
Відповідно до витягу з наказу № 270 від 01 серпня 2018 року ОСОБА_1 звільнено із посади викладача Брацлавського агроекономічного коледжу ВНАУ з 06 серпня 2018 року на підставі п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України. Зобов'язано бухгалтерію провести кінцевий розрахунок та виплату компенсації за невикористану відпустку з виплатою вихідної допомоги у розмірі середнього місячного заробітку відповідно до ст. 44 КЗпП України (а. с. 46).
06 серпня 2018 року бухгалтерією Брацлавського коледжу ВНАУ видано довідку за № 01-24/36, за підписом головного бухгалтера ОСОБА_9 про те, що на момент вивільнення ОСОБА_1 здійснені наступні нарахування: заробітна плата за липень 2018 року - 2 651,19 грн., за серпень 2018 року - 3 594,06 та вихідна допомога - 6 012,09 грн (а. с. 45).
У службовому поданні головного бухгалтера ВНАУ ректору ВНАУ від 27 серпня 2018 року зазначено, що для завершення проведення розрахунків з вивільненими працівниками Брацлавського агроекономічного коледжу Вінницького національного аграрного університету в університеті, згідно з наказом від 02 липня 2018 року № 238, створена централізована бухгалтерія. Головний бухгалтер ліквідованого коледжу ОСОБА_9 та інші працівники бухгалтерії здійснили передачу фінансових та бухгалтерських документів членам ліквідаційної комісії. При вибіркові перевірці дотримання правильності нарахування заробітної плати, вихідної допомоги та компенсації за невикористану відпустку виникло ряд питань, які створили сумніви у правильності та достовірності нарахувань, тому головний бухгалтер ВНАУ просив надати можливість до 10 вересня провести аудиторську перевірку щодо достовірності нарахувань (а. с. 108).
Згідно з інформацією щодо проведеного перерахунку виплат по заробітній платі по ліквідованому структурному підрозділу Брацлавського агрономічного коледжу Вінницького національного аграрного університету викладачу ОСОБА_1 здійснено перерахунок нарахованої заробітної плати, компенсації за невикористану відпустку та вихідної допомоги та нараховано до виплати 10003, 78 грн (а. с. 109).
Рішенням Немирівського районного суду Вінницької області від 02 вересня 2019 року, яке набрало законної сили, задоволено позовні вимоги ОСОБА_1 до ВНАУ про стягнення заборгованості по заробітній платі, стягнення заборгованості по вихідній допомозі при звільненні, стягнення затримки розрахунку при звільненні. Стягнуто з ВНАУ на користь ОСОБА_1 1448,59 грн. заборгованості по заробітній платі з подальшим відрахуванням зборів та обов'язкових платежів, 11387,52 грн. з подальшим відрахуванням зборів та обов'язкових платежів - середньомісячної заробітної плати за час затримки розрахунку при звільненні за період з 07 серпня 2018 року по 10 вересня 2018 року із розрахунку 474,48 грн. за кожен день прострочки (а. с. 32-35).
У вказаному рішенні судом встановлено, що ВНАУ не провів розрахунок з ОСОБА_1 , а саме не виплатив їй заробітну плату та вихідну допомогу при звільненні, визначені у довідці від 06 серпня 2018 року за № 01-24/36.
За обрахунками відповідача нарахована заробітна плата та компенсації за використану відпустку та вихідна допомога мали складати 12507,26, а відповідно сума до виплат - 10003,78 грн.
Листом від 23 серпня 2018 року за № 02-Ко535/20-12 Управління Держпраці у Вінницькій області повідомило ОСОБА_1 про те, що керівництво ВНАУ визнало факт заборгованості по виплаті заробітної плати при звільненні з працівниками та зобов'язалось здійснити повний розрахунок при звільненні.
Визнання ВНАУ факту заборгованості перед позивачем та зобов'язання здійснити повний розрахунок вказує на визнання факту існування боргу у повному розмірі, визначеному самим же відповідачем згідно наданої ним же довідки про розмір заборгованості. Крім того, судом встановлено, що середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 становить 474,48 грн.
Відповідно до довідки Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» від 10 жовтня 2019 року ВНАУ, на виконання рішення Немирівського районного суду Вінницької області від 02 вересня 2019 року, виплатило 30 вересня 2019 року ОСОБА_1 13333,07 грн (а.с. 36).
Статтею 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.
У ст. 2 КЗпП України встановлено право громадян України на працю, - тобто на одержання роботи з оплатою праці не нижче встановленого державою мінімального розміру, - включаючи право на вільний вибір професії, роду занять і роботи, забезпечується державою. Держава створює умови для ефективної зайнятості населення, сприяє працевлаштуванню, підготовці і підвищенню трудової кваліфікації, а при необхідності забезпечує перепідготовку осіб, вивільнюваних у результаті переходу на ринкову економіку.
Згідно з п. 1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках: змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Відповідно ст. 44 КЗпП України при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку.
Згідно зі ст. 115 КЗпП України заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата. Аналогічне положення міститься і в ст. 24 Закону України «Про оплату праці».
Відповідно до ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
Частиною 1 ст. 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівнику сум у строки, зазначені в ст.116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство повинне виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Як роз'яснено у пункті 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому свої вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.
В пункті 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» роз'яснено, що задовольняючи вимогу про оплату праці суд має навести в рішенні розрахунок, з якого він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов'язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов'язкових платежів.
Відповідно до п. 2.2 Рішення Конституційного суду України № 4-рп2012 від 22 лютого 2012 року аналіз ст. ст.116, 117 КЗпП України свідчить про те, що невиплата звільненому працівнику всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.
За таких обставин, всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день звільнення цього працівника. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать; при невиконанні такого обов'язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.
Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини, як джерело права.
Відповідно до ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном; ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини «майно» може являти собою «існуюче майно» або засоби, включаючи «право вимоги» відповідно до якого заявник може стверджувати, що він має принаймні «законне сподівання»/«правомірне очікування» (legitimate expectation) стосовно ефективного здійснення права власності (справа «Суханов та Ільченко проти України» заяви № 68385/10 та 71378/10, справа «Ганс-Адам II проти Німеччини», заява № 9 42527/98).
Європейський Суд неодноразово вказував, що володінням, на яке поширюються гарантії ст. 1 Протоколу 1 є також майнові інтереси, вимоги майнового характеру, соціальні виплати, щодо яких особа має правомірне очікування, що такі вимоги будуть задоволені.
Отже, з огляду на те, що право людини на заробітну плату гарантоване Конституцією України та нормами КЗпП, а позивач перебувала у трудових відносинах з відповідачем до 06 серпня 2018 року, проте при звільненні не отримала всі належні їй платежі, майнові вимоги позивача щодо їх отримання відповідають критеріям правомірних очікувань в розумінні практики Європейського Суду.
Рішення Немирівського районного суду Вінницької області від 02 вересня 2019 року виконано ВНАУ 30 вересня 2019 року, тобто цього дня відповідачем здійснено розрахунок з позивачем при звільнені та виплачено середньомісячну заробітну плату за час затримки розрахунку при звільненні за період з 07 серпня 2018 року по 10 вересня 2018 року, отже у відповідача наявна перед позивачем заборгованість по середньому заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 11 вересня 2018 року по 29 вересня 2019 року включно, що становить 263 дні. Середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 за два останні місяці, що передували звільненню (червень-липень 2018 року) становила 474,48 грн, отже сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 11 вересня 2018 року по 29 вересня 2019 року становить 124788,24 грн. (474,48 грн. х 263 дні = 124788,24 грн.).
З урахуванням наведеного та встановлених у справі обставин, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що оскільки відповідач порушив строки розрахунку при звільненні з ОСОБА_1 , отже на підставі ст. 117 КЗпП України підлягає виплаті середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, тобто за період з 11 вересня 2018 року по 29 вересня 2019 року в сумі 124788,24 грн.
Апеляційний суд відхиляє доводи апеляційної скарги щодо підписання довідки № 01-24/36 від 06 серпня 2018 року особами, які не мали право її підписувати, оскільки скаржником не надано належних та допустимих доказів щодо повноважень цих осіб, їх вивільнення або відсторонення від виконання посадових обов'язків, доказів повноважень централізованої бухгалтерії щодо ведення бухгалтерського обліку Брацлавського агроекономічного коледжу ВНАУ. Крім того, вказані доводи не спростовують порушення ВНАУ строків розрахунку при звільненні з ОСОБА_1 та розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у зв'язку з тим, що відповідач добровільно виконав рішення Немирівського районного суду Вінницької області від 02 вересня 2019 року, отже визнав існування заборгованості перед позивачем та розмір середньоденної заробітної плати ОСОБА_1 .
Доводи апеляційної скарги щодо відсутності вини ВНАУ у затримці виплати позивачу належних при звільненні сум у строки, визначені ст. 116 КЗпП України, апеляційний суд вважає необґрунтованими, оскільки оголошення 02 липня 2018 року набору на навчання до коледжу, який ліквідовується, неправомірне зупинення з 10 липня 2018 року проведення коледжем платежів, отримання університетом бухгалтерських документів коледжу лише 06 серпня 2018 року, отримання університетом коштів для виплати належних сум звільненим працівникам коледжу 27 серпня 2018 року та проведення бухгалтерією університету аудиторської перевірки щодо правомірності нарахувань звільненим працівникам, не свідчить про відсутність вини ВНАУ у затримці розрахунку з ОСОБА_1 та наявності обґрунтованих перешкод для здійснення такого розрахунку до 30 вересня 2019 року.
Доводи апеляційної скарги про порушення судом першої інстанції норм процесуального права не містять посилань на такі порушення, що призвели до неправильного вирішення страви, тому, з огляду на положення ч. 2 ст. 376 ЦПК України, не можуть бути підставою для скасування рішення.
Всі інші доводи апеляційної скарги фактично зводяться до іншої оцінки доказів, ніж зроблена судом першої інстанції, однак висновків суду не спростовують, а тому відхиляються.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують та не дають підстав для висновку про незаконність чи необґрунтованість оскаржуваного рішення, тому відповідно до положень ст. 375 ЦПК України апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 382 - 384, 389 ЦПК України, суд,
Апеляційну скаргу Вінницького національного аграрного університету залишити без задоволення, а рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 20 лютого 2020 року - без змін.
Постанова набирає законної сили із дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає.
Головуючий О.В. Ковальчук
Судді : Т. Б. Сало
М. М. Якименко
Текст постанови виготовлено 28 квітня 2020 року.