Іванівський районний суд Одеської області
Справа № 499/388/20
Провадження № 2-о/499/29/20
27 квітня 2020 року смт.Іванівка
Суддя Іванівського районного суду Одеської області Кравчук О.О. розглянувши заяву ОСОБА_1 , заінтересовані особи Великобуялицька сільська рада Іванівського району Одеської області, Ширяївський районний відділ державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Одеській області про встановлення факту родинних відносин,
1.Суть питання, що вирішується ухвалою таке.
21 квітня 2020 року ОСОБА_2 (далі - також представник) в інтересах ОСОБА_1 (далі - також заявник) звернувся до суду з заявою в якій просить встановити факт, що заявник є сином ОСОБА_3 яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - також заява).
Суд вирішує питання про передачу справи на розгляд до іншого суду.
2. Мотиви, з яких суд дійшов висновків, і закону, яким керувався суд, постановляючи ухвалу такі.
Правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи (стаття 124 Конституції України).
Судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом (стаття 125 Конституції України).
Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до юрисдикції якого вона віднесена процесуальним законом (частина 1 статті 8 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
Справи окремого провадження розглядаються судом з додержанням загальних правил, встановлених цим Кодексом, за винятком положень щодо змагальності та меж судового розгляду. Інші особливості розгляду цих справ встановлені цим розділом (частина 3 статті 294 Цивільного процесуального кодексу України, далі - також ЦПК).
Тому, до справ окремого провадження слід застосовувати загальні правила позовного провадження.
Заява фізичної особи про встановлення факту, що має юридичне значення, подається до суду за місцем її проживання (частина 1 статті 316 ЦПК).
Місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово (частина 1 статті 29 Цивільного кодексу України, далі - також ЦК).
Закон України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», далі - також Закон № 1382-IV) регулює відносини, пов'язані зі свободою пересування та вільним вибором місця проживання в Україні, а також визначає порядок реалізації свободи пересування та вільного вибору місця проживання і встановлює випадки їх обмеження.
У статті 3 Закону № 1382-IV терміни вживаються в такому значенні:
місце проживання - житло, розташоване на території адміністративно-територіальної одиниці, в якому особа проживає, а також спеціалізовані соціальні установи, заклади соціального обслуговування та соціального захисту, військові частини;
довідка про реєстрацію місця проживання - документ, який видається органом реєстрації особі за її вимогою та підтверджує реєстрацію місця проживання або місця перебування особи;
документи, до яких вносяться відомості про місце проживання, - паспорт громадянина України, тимчасове посвідчення громадянина України, посвідка на постійне проживання, посвідка на тимчасове проживання, посвідчення біженця, посвідчення особи, яка потребує додаткового захисту, посвідчення особи, якій надано тимчасовий захист;
Громадянин України, а також іноземець чи особа без громадянства, які постійно або тимчасово проживають в Україні, зобов'язані протягом тридцяти календарних днів після зняття з реєстрації місця проживання та прибуття до нового місця проживання зареєструвати своє місце проживання. Реєстрація місця проживання особи здійснюється в день подання особою документів. Реєстрація місця проживання за заявою особи може бути здійснена органом реєстрації з одночасним зняттям з попереднього місця проживання (частина 1 статті 6 Закону № 1382-IV).
Реєстрація місця проживання здійснюється тільки за однією адресою. У разі якщо особа проживає у двох і більше місцях, вона здійснює реєстрацію місця проживання за однією з цих адрес за власним вибором. За адресою зареєстрованого місця проживання з особою ведеться офіційне листування та вручення офіційної кореспонденції (частина 9 статті 6 Закону № 1382-IV).
Особи, які не проживають за адресою, що зареєстрована як місце їх проживання, більше одного місяця і які мають невиконані майнові зобов'язання, накладені в адміністративному порядку чи за судовим рішенням, або беруть участь у судовому процесі в будь-якій якості, зобов'язані письмово повідомити орган реєстрації про своє місце перебування (частина 16 статті 6 Закону).
Суд передає справу на розгляд іншому суду, якщо справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду (пункт 1 частини 1 статті 31 ЦПК).
Суд констатує, що територіальна підсудність визначається за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем проживання заявника.
Однак, бажаючи встановити факт родинних відносин, представник подав заяву до суду за місцем фактичного проживання заявника.
При цьому, в заяві представник вказав місцем фактичного проживання заявника квартиру АДРЕСА_1 (далі - також квартира), а зареєстрованим місцем проживання квартиру АДРЕСА_2 в якій заявник зареєстрований відповідно до паспорту з 16 травня 2008року.
Представник на підтвердження факту постійного проживання заявника на території Іванівського району, Одеської області надав довідку від 16 березня 2020 року №396 про склад сім'ї, відповідно до якої заявник проживає, але не зареєстрований у квартирі (а.с. 18).
Інших відомостей щодо зареєстрованого у встановленому законом порядку місця проживання заявника до заяви не додано.
Вирішуючи питання можливості розгляду заяви Іванівським районним судом Одеської області суд зауважує, що відповідно до частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Важливість суворого дотримання правил про підсудність доводиться і практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ). Зокрема, як порушення вимог пункту 1 статті 6 Конвенції ЄСПЛ розглядає порушення правил територіальної підсудності без належного законного обґрунтування, незважаючи на наявність чітких правил підсудності, встановлених ЦПК.
За усталеною практикою ЄСПЛ, термін «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття «суд, встановлений законом» включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів, у тому числі й територіальної.
Отже, суд констатує, що підсудність розгляду даної категорії справ визначається зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем проживання заявника.
Суд відзначає, що з викладених у заяві обставин та доданих до неї документів не встановлено здійснення заявником дій щодо перереєстрації місця проживання чи повідомлення органу реєстрації про своє місце перебування.
За таких обставин, дана справа не може бути розглянута Іванівським районним судом Одеської області, оскільки її вирішення належить до територіальної юрисдикції (підсудності) Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області.
Суддя привертає увагу, представника, заявника, що суд не може надавати привілеї будь-якому учаснику справи та має здійснювати судочинство в межах, й порядку визначеному процесуальним законом, щоб у стороннього, розсудливого спостерігача не виникало сумнівів в його необ'єктивності. Тому, заявник не має сприймати постановлення цієї ухвали, як перешкоду у розгляді його заяви, а як необхідність виконання вимог закону для забезпечення справедливого, неупередженого та своєчасного подальшого вирішення цієї справи.
Адже, встановлення правил підсудності має важливе значення для правильного функціонування судової системи, а також для виконання судами покладених на них завдань і визначення суду, компетентного здійснювати провадження щодо конкретної справи. Підсудність є ефективним засобом, який сприяє тому, щоб конкретна справа розглядалася і вирішувалася законним, компетентним, незалежним і неупередженим судом до підсудності якого вона віднесена процесуальним законом.
За допомогою правил про підсудність забезпечується також рівність всіх громадян перед законом і судом. Будучи одним з проявів цієї конституційної засади, чітко встановлена законом підсудність набуває ознак суб'єктивного права людини на законного суддю, тобто права будь-якої людини знати наперед, який саме суд і в якому складі відповідно до закону правомочний здійснювати стосовно нього судове провадження, якщо така необхідність виникне.
Суд наголошує, що за наведених обставин, наявні правові підстави для направлення справи для розгляду до Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області, оскільки розгляд справи Іванівським районним судом Одеської області, може бути приводом у подальшому для скасування судового рішення винесеного судом не уповноваженим законом, який не є судом в розумінні частини 1 статті 6 Конвенції.
3. Висновок такий.
З огляду на зазначене суд доходить до висновку щодо необхідності передачі справи на розгляд за підсудністю до Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області.
Керуючись статтями 31, 260, 316 ЦПК, суддя,
Цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи Великобуялицька сільська рада Іванівського району Одеської області, Ширяївський районний відділ державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Одеській області про встановлення факту родинних відносин, передати для розгляду за підсудністю до Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області.
Ухвала може бути оскаржена шляхом подання апеляційної скарги до Одеського апеляційного суду, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення.
СуддяО. О. Кравчук