Справа № 496/3479/19
Провадження № 2/496/498/20
09 квітня 2020 року Біляївський районний суд Одеської області у складі:
головуючого - судді Буран В.М.,
за участю:
секретаря - Дигуляр А.С.,
позивача - ОСОБА_1 ,
відповідача - ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Біляївка Одеської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , про визнання факту належності житлового будинку померлому та визнання права власності в порядку спадкування за законом, -
Позивач звернулась до суду з позовом, який згодом уточнила та в якому просить визнати факт належності житлового будинку померлому батьку ОСОБА_3 та визнати за нею право власності в порядку спадкування за законом на зазначений будинок.
Свої вимоги обґрунтовує тим, що у 1996 році помер її батько, після його смерті залишилось спадкове майно, яке складається з житлового будинку АДРЕСА_1 . Однак, після звернення до Біляївської держаної нотаріальної контори з метою отримання свідоцтва про право власності на спадкове майно, вона отримала відмову нотаріуса, у зв'язку з відсутністю документів права власності на спадковий житловий будинок, який належав померлій бабусі позивачки - ОСОБА_4 , спадкоємцем якої є померлий батько позивачки - ОСОБА_3 , який прийняв спадщину але не оформив її. Ознайомившись із свідоцтвом про право власності на зазначений житловий будинок встановлено, що воно видано 24.04.1994 року, а ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , тобто правовстановлюючий документ було видано після смерті власника.
Враховуючи, що право власності бабусі позивачки на спадковий будинок підтверджується свідоцтвом про право власності, батько позивачки не оформив свої права на будинок після смерті матері, а сама позивач постійно проживала в зазначеному будинку, виникла необхідність, з метою захисту її майнових прав, звернутись до суду з вимогою про визнання того, що спадковий будинок належав померлому ОСОБА_3 , а після його смерті визнати права власності в порядку спадкування за законом за ОСОБА_1 .
Позивач ОСОБА_1 в судовому засідання на задоволенні позовних вимог наполягала.
Відповідач ОСОБА_2 в судовому засіданні зазначила, що вона мати позивачки, на зазначене майно в порядку спадкування за законом після свого чоловіка не претендує. Позов визнає в повному обсязі. Про те, чи писала у нотаріуса відмову від зазначеного майна не пам'ятає.
Заслухавши пояснення позивача та відповідача, дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Згідно ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Статтею 16 ЦК України визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання права
Відповідно до інформаційного листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 травня 2013 року № 24-753/0/4-13 «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування», що право власності спадкоємця на спадкове майно підлягає захисту в судовому порядку шляхом його визнання у разі, якщо таке оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
У зв'язку з тим, що право власності на зазначений будинок ОСОБА_3 , який є спадкоємцем цього майна та спадкодавцем для позивачки, в передбаченому законом порядку не зареєстрував, ОСОБА_1 просить визнати суд, що будинок АДРЕСА_1 належав ОСОБА_3 , а другою позовною вимогою просить визнати право власності на зазначений будинок в порядку спадкування за законом після смерті батька за нею.
З матеріалів справив встановлено, що позивач по справі ОСОБА_1 є донькою ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 виданого ВДРАЦС Біляївського РУЮ Одеської області, актовий запис № 5 (а.с. 7).
ІНФОРМАЦІЯ_2 батько позивачки - ОСОБА_3 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2 , виданого ВРАГС Біляївського району Одеської області, актовий запис № 150 (а.с. 26).
Після смерті батька та чоловіка, його донька - ОСОБА_1 та дружина - ОСОБА_2 звернулись до Біляївської районної держаної нотаріальної контори Одеської області з метою видачі свідоцтва про право власності після смерті спадкодавця ОСОБА_3 та 27.08.2019 року отримали відповідь-відмову держаного нотаріуса № 3625/02-14, яка обґрунтована тим, що заявниками надано свідоцтво про право особистої власності на житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ), яке видано Біляївською міською радою Одеської області 24.04.1994 року на ім'я ОСОБА_4 , матері померлого ОСОБА_3 , який був її спадкоємцем та який прийняв спадок але не оформив право власності на спадкове майно. Окрім того, свідоцтво про право особистої власності на зазначений житловий будинок видано на ім'я ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , тобто після смерті власника (а.с. 30).
На підставі ст. 386 ЦК України, держава забезпечує рівний захист прав усіх суб'єктів права власності.
Згідно зі ст. 1258 та 1261 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. У першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.
Відповідно до статті 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом та за законом.
Батько позивачки заповіту після своєї смерті не залишив, тому вона є спадкоємцем за законом.
Відповідно до ст. 1216 ЦК України, права та обов'язки фізичної особи, яка померла (спадкодавець), переходять до інших осіб (спадкоємців).
Відповідно до статті 1218 ЦК України, до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Те, що померлий ОСОБА_3 є сином померлої ОСОБА_4 , підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_3 виданого 02.09.1991 року Біляївським районним органом РАЦС Одеської області УРСР, актовий запис № 133 (а.с. 49).
ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_4 , виданого Біляївським районним органом РАЦС Одеської області УРСР, актовий запис № 99 (а.с. 11).
Згідно ст. 1296 ЦК України, спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.
Згідно ст. 1297 ЦК України встановлено, що спадкоємець зобов'язаний отримати свідоцтво про право на спадщину, якщо в складі спадкового майна є об'єкти нерухомості.
Померлий ОСОБА_3 право власності на будинок АДРЕСА_1 в передбаченому законом порядку не зареєстрував, окрім того, з метою встановлення кола спадкоємців після смерті ОСОБА_4 , на ім'я якої видано свідоцтво про право приватної власності на зазначений будинок, судом було ухвалено про витребування відповідної інформації, та з відповіді держаного нотаріуса № 899/01-16 від 18.03.2020 року встановлено, що спадкова справа після смерті ОСОБА_4 , не заводилась (а.с. 81-82).
ОСОБА_3 у передбачений ст. 1269 ЦК України спосіб прийняття спадщини, не подав заяву про прийняття спадщини.
У відповідності з ч. 3 ст. 1268 ЦК України, спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.
З долучених до справи довідок Біляївської міської ради № 2740 та № 2739 від 02.09.2019 року, ОСОБА_3 до дня своєї смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 проживав за адресою: АДРЕСА_2 та разом з ним за даною адресою зареєстровані: донька ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (а.с. 14,29).
Тоді як, спірний будинок знаходиться за адресою АДРЕСА_1 ), з вищенаведеного не вбачається проживання померлого разом із його матір'ю на момент її смерті, а отже матеріалами справи не доказано факту прийняття ОСОБА_3 спадщини після смерті ОСОБА_4 .
Також, згідно технічного паспорту на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 ) від 18.03.2019 року право власності на нього не зареєстровано. Відповідно характеристики будинок, побудований у 1982 році, та реконструйовано 2015 року (а.с. 19-23).
Слід зазначити, що виникнення права власності на будинки, споруди не залежало від державної реєстрації до часу набрання чинності ЦК України в редакції 16.01.2003, тобто до 01.01.2004.
На момент побудови даного будинку, записи у погосподарських книгах визнавались як акти органів влади (публічних актів), що підтверджують право приватної власності.
Разом з тим, судом встановлено, що в нотаріальному порядку позивачу було відмовлено в оформленні спадщини на нерухоме майно у зв'язку з відсутністю правовстановлюючого документу, що підтверджує право власності на нерухоме майно.
Тобто, зазначені обставини перешкоджають позивачу належним чином оформити право власності на нерухоме майно в порядку спадкування за законом.
Відповідно до ч. 4 ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» права на нерухоме майно, що виникли до набрання чинності цим Законом, тобто до 03 серпня 2004 року, визнаються дійсними у разі відсутності їх державної реєстрації, передбаченої цим Законом, за таких умов: якщо реєстрація прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, або якщо на момент виникнення прав діяло законодавство, яке не передбачало обов'язкової реєстрації таких прав.
Таким чином момент виникнення права власності на будинки, споруди, побудовані в 1982 році, не залежали від державної реєстрації, а виписки із погосподарської книги, в якості доказу підтвердження права власності ОСОБА_4 на спадковий будинок до матеріалів справи не додано.
Згідно зі ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі , виникає спір. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.
Наявність або відсутність обставин та фактів встановлюється на підставі доказів сторін, якими відповідно до ч. 2 ст. 76 ЦПК України є письмові, речові і електронні докази, висновки експертів, показаннями свідків.
Положеннями ст. 89 ЦПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Суд, з матеріалів справи не встановив факту прийняття померлим ОСОБА_3 спадку після своєї матері, шляхом проживання з нею на момент смерті, так як позивач не надала до суду будь яких письмових доказів, підтверджуючих цей факт, тому спадок вважається не прийнятим, оскільки докази, які б підтверджували дані обставини в матеріалах справи відсутні.
Відповідно до п. 2 та 4 ч. 2 ст. 43 ЦПК учасники справи зобов'язані подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом.
Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
Суд, не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Дослідивши наявні у справі докази, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов до переконання про те, що викладені позивачем у позовній заяві вимоги не обґрунтовані належними доказами, а тому слід відмовити повністю в задоволенні позовної заяви.
Керуючись ст. ст. 15, 16, 25, 328, 386, 1216, 1217, 1218, 1258, 1261, 1268, 1296, 1297 ЦК України, ст. ст. 12, 13, 76, 81, 89, 43, 259, 263-265, 273, 352, 354, 355 ЦПК України, ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» суд -
В позові ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_2 , ІПН НОМЕР_5 , паспорт серії НОМЕР_6 ) до ОСОБА_2 (адреса: АДРЕСА_3 , ІПН НОМЕР_7 , паспорт серії НОМЕР_8 ), про визнання факту належності житлового будинку померлому та визнання права власності в порядку спадкування за законом - відмовити.
Рішення може бути оскаржене до Одеського апеляційного суду на протязі 30 днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги через суд першої інстанції.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення.
Повний текст рішення складено 21 квітня 2020 року.
Суддя В.М. Буран