28 квітня 2020 року
Київ
справа №420/5055/19
адміністративне провадження №К/9901/11700/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Радишевської О.Р.,
суддів - Кашпур О.В., Уханенка С.А.,
перевіривши касаційну скаргу Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 22 листопада 2019 року і постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 30 березня 2020 року в справі №420/5055/19 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про визнання протиправними дій, скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області (далі - ГУ ДМС України в Одеській області), у якому просив:
- визнати протиправними дії щодо складання висновку і рішення про скасування дозволу на імміграцію від 08 квітня 2016 року №326507;
- скасувати висновок і рішення про скасування дозволу на імміграцію від 08 квітня 2016 року №326507;
- зобов'язати здійснити обмін бланку посвідки у зв'язку з досягненням 25 - річного віку.
Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 22 листопада 2019 року, залишеним без змін постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 30 березня 2020 року, позов задоволено частково:
- визнано протиправними дії ГУ ДМС України в Одеській області щодо прийняття висновку про скасування дозволу на імміграцію ОСОБА_1 від 08 квітня 2016 року і прийняття рішення від 08 квітня 2016 року про скасування дозволу на імміграцію;
- скасовано висновок ГУ ДМС України в Одеській області про скасування дозволу на імміграцію ОСОБА_1 від 08 квітня 2016 року;
- скасовано рішення ГУ ДМС України в Одеській області від 08 квітня 2016 року про скасування ОСОБА_1 дозволу на імміграцію.
- у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
22 квітня 2020 року до Верховного Суду надіслано касаційну скаргу ГУ ДМС України в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 22 листопада 2019 року і постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 30 березня 2020 року в справі №420/5055/19.
За правилами частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Проаналізувавши доводи касаційної скарги та додані до неї матеріали, Суд дійшов висновку про необхідність відмови у відкритті касаційного провадження з таких підстав.
Суд зазначає, що предметом спору в справі №420/5055/19 є: визнання протиправними дій щодо складання висновку і рішення про скасування дозволу на імміграцію; скасування висновку і рішення про скасування дозволу на імміграцію; зобов'язання здійснити обмін бланку посвідки.
Отже, спірні правовідносини виникли у зв'язку з перебуванням іноземця на території України.
У розумінні пункту 11 частини шостої статті 12 КАС України для цілей цього Кодексу, справи щодо перебування іноземців або осіб без громадянства на території України є справами незначної складності.
Пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Наведеним конституційним положенням кореспондують норми статті 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» і статті 13 КАС України.
Згідно з частиною першою статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Водночас пунктом 2 частини п'ятої цієї ж норми процесуального закону обумовлено, що не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;
б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Отже, судові рішення у справах, пов'язаних із перебуванням іноземців або осіб без громадянства на території України, можуть бути оскаржені в касаційному порядку виключно за наявності умов, визначених у пунктах «а»-«в» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, установленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру, або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Водночас Європейський суд з прав людини у своїй практиці неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 33 рішення в справі «Перетяка та Шереметьєв проти України» від 21 грудня 2010 року, заяви №17160/06 та №35548/06).
Отож Європейський суд з прав людини керується підходом, що право на справедливий судовий розгляд повинно тлумачитися з урахуванням одного з основоположних аспектів верховенства права, а саме принципу правової визначеності та дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна із сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов'язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення; відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами (пункти 51, 52 рішення в справі «Рябих проти Росії» від 24 липня 2003 року, заява №52854/99; пункти 46, 47 рішення в справі «Устименко проти України» від 29 жовтня 2015 року, заява №32053/13).
За такого правового регулювання та обставин справи підстави для відкриття касаційного провадження відсутні.
Керуючись статтями 328, 333 КАС України, Суд
Відмовити у відкритті касаційного провадження за скаргою Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 22 листопада 2019 року і постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 30 березня 2020 року в справі №420/5055/19.
Копію цієї ухвали разом із касаційною скаргою та доданими до неї матеріалами направити особі, яка її подала.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною та не може бути оскаржена.
Суддя-доповідач: О.Р. Радишевська
Судді: О.В. Кашпур
С.А. Уханенко