про відмову у відкритті касаційного провадження
27 квітня 2020 року
м. Київ
справа №320/5036/19
провадження №К/9901/10030/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Єзерова А.А.,
суддів: Желєзного І.В., Стародуба О.П.,
перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.03.2020 у справі № 320/5036/19 за позовом ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення виконавчого комітету Обухівської міської ради про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії,
У вересні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Управління соціального захисту населення виконавчого комітету Обухівської міської ради, в якому просила:
(і) визнати протиправними дії Управління соціального захисту населення Обухівської міськради щодо відмови у видаванні ОСОБА_1 посвідчення інваліда війни;
(іі) зобов'язати Управління соціального захисту населення Обухівської міськради вжити заходи, спрямовані на реалізацію законного права на отримання ОСОБА_1 статусу інваліда війни, видавши посвідчення інваліда війни.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 28.12.2019 позов задоволено повністю.
Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції керувався тим, що матеріалами справи підтверджується участь позивачки у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у складі формувань Цивільної оборони, наслідком чого стало встановлення останній ІІ групи інвалідності. З цих підстав суд дійшов висновку про те, що відмова у встановленні статусу та видаванні посвідчення інваліда війни є неправомірною.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати оскаржене судове рішення та ухвалити нове, яким у позові відмовити.
Вимоги апеляційної скарги були заявник мотивував тим, що поданими позивачем документами не підтверджується залучення її особисто до складу формувань Цивільної оборони під час участі у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. Також скаржник звертав увагу на те, що суд першої інстанції залишив поза увагою практику Верховного Суду в цій категорії справ, яка підтверджує необхідність встановлення фактів участі особи у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС саме у складі формувань Цивільної оборони. Крім того, відповідач підкреслював, що аналіз змісту пояснювальної записки до проекту Закону України «Про внесення змін до статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» свідчить, що інвалідами війни законодавець запропонував визначати вузьку категорію осіб.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.03.2020 апеляційну скаргу Управління соціального захисту населення виконавчого комітету Обухівської міської ради задоволено повністю:
А) Скасовано рішення Київського окружного адміністративного суду від 28.12.2019.
Б) Ухвалено нове судове рішення, яким у позові відмовлено.
ОСОБА_1 засобами поштового зв'язку надіслала до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.03.2020 у справі № 320/5036/19.
Дослідивши зміст касаційної скарги ОСОБА_1 , колегія суддів дійшла висновку про те, що у відкритті касаційного провадження треба відмовити з таких підстав.
Статтею 129 Конституції України передбачено, що однією із основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Згідно з частиною першою статті 13 Кодексу адміністративного судочинства України (далі за текстом - КАС України, у редакції, чинній з 08.02.2020) учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їхнього перегляду в апеляційному порядку, можуть реалізувати право на їхнє оскарження у касаційному порядку тільки у визначених законом випадках.
Відповідно до пункту 6 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі на судове рішення, зазначене у частині першій статті 328 цього Кодексу, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або коли Верховний Суд вважатиме за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах).
Колегія суддів зауважує, що Верховний Суд уже викладав у своїй постанові від 10.10.2019 у справі № 810/4584/18 висновок щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах, яке (таке питання) порушене в касаційній скарзі на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.03.2020 у справі № 320/5036/19, а суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення у цій справі відповідно до такого висновку.
Водночас скаржник обґрунтовує вимоги своєї касаційної скарги наявністю підстав для відступлення від зазначеного висновку Верховного Суду.
За змістом пункту 2 частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у разі, якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.
Відповідно до абзацу 3 частини четвертої статті 330 КАС України у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
Заявниця мотивує свою касаційну скаргу тим, що відповідно до Положення про Цивільну оборону СРСР, затвердженого постановою ЦК КПРС і Ради міністрів СРСР від 18.03.1976 № 201-78, наказів заступника Міністра оборони СРСР - начальника ЦО СРСР від 06.06.1975 № 90 (Положення про невоєнізовані формування ЦО і норми оснащення (табелювання) їх матеріально-технічними засобами) та від 29.06.1976 № 92 (настанова про організацію та ведення Цивільної оборони в районі (Сільському на сільськогосподарському об'єкті народного господарства), розпорядження ЦО СРСР від 26.04.1986, начальника ЦО УРСР від 28.04.1986, начальника Цивільної оборони Київської області - голови Київської обласної Ради народних депутатів трудящих за 1986 рік (від 29.04.1986 № 01, від 30.04.1986 № 02, від 04.05.1986 № 16, від 19.05.1986 № 52 га інші), цивільна оборона організовувалась за територіально-виробничим принципом в усіх населених пунктах та на всіх об'єктах народного господарства, а до складу її невоєнізованих формувань зараховувались в обов'язковому порядку громадяни СРСР, в тому числі - чоловіки у віці від 16 до 60 років, за винятком інвалідів та осіб, що мали мобілізаційні приписи та жінки від 16 до 55 років за винятком вагітних жінок та жінок, які мають малолітніх дітей.
Скаржниця стверджує, що формування Цивільної оборони, в тому числі і невоєнізовані, створювалися саме з метою виконання робіт по ліквідації наслідків аварії, катастроф і стихійних лих. З цих підстав ОСОБА_1 вважає, що громадяни, які виконували роботи по ліквідації Чорнобильської катастрофи (аварії на ЧАЕС та її наслідків) залучалися до виконання цих робіт саме у складі формувань Цивільної оборони.
Тому, на думку заявниці, всі інші учасники ліквідації Чорнобильської катастрофи входили або до формувань Цивільної оборони або у військові формування, а волевиявленням законодавця було прирівняти всіх осіб, які брали безпосередню участь у ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС і її наслідків і відповідно мають статус ліквідатора наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та мають інвалідність до осіб з інвалідністю внаслідок війни, що і було метою прийняття Закону України № 3551-XII «Про внесення змін до статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Колегія суддів не вбачає підстав для того, щоб не погодитися з висновком, який викладений в постанові Верховного Суду від 10.10.2019 у справі № 810/4584/18, стосовного того, що для набуття статусу інваліда війни, з підстав, встановлених пунктом 9 частини другої статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», окрім як факту настання в особи інвалідності внаслідок захворювання, пов'язаного з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, зазначений Закон містить також умову, щоб така особа брала участь у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС саме у складі формувань Цивільної оборони.
Одночасно Верховний Суд зазначає, що такий підхід щодо тлумачення положення пункту 9 частини другої статті 7 Закону України Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 № 3551-XII зумовлений потребою диференціювати правове регулювання задля виокремлення специфічних умов, які мають бути потрібними та достатніми для набуття статусу «інвалід війни» особами, які брали безпосередню участь у ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС і її наслідків. За інших обставин, статус інваліда війни на підставі пункту 9 частини другої статті 7 Закону № 3551-ХІІ Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» поширюватиметься на всіх, хто належить до категорії осіб, які брали безпосередню участь у ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС і її наслідків, та, відповідно, мають статус ліквідатора наслідків аварії на Чорнобильській АЕС згідно з підпунктом 1 частини першої статті 9 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», що суперечитиме визначеній законодавцем меті, втіленій в приписі пункту 9 частини другої статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Отже, Верховний Суд не встановив підстав для відступлення від правового висновку, викладеного в постанові Верховного Суду від 10.2019 у справі № 810/4584/18.
З огляду на наведене колегія суддів вважає, що слід відмовити у відкритті касаційного провадження за поданою касаційною скаргою на підставі пункту 6 частини першої статті 333 КАС України.
Керуючись положеннями пункту 6 частини першої статті 333 КАС України, Верховний Суд
1. Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.03.2020 у справі № 320/5036/19.
2. Копію цієї ухвали разом з касаційною скаргою та доданими до неї матеріалами надіслати особі, яка її подала.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та не може бути оскаржена.
Суддя-доповідач А.А. Єзеров
Суддя І.В. Желєзний
Суддя О.П. Стародуб