КОРАБЕЛЬНИЙ РАЙОННИЙ СУД М.МИКОЛАЄВА
Справа № 2-1171/2010 р.
Іменем України
08.12.2010 року м.Миколаїв
Корабельний районний суд м. Миколаєва у складі:
головуючої по справі судді - Циганок В.Г.,
при секретарі судового засідання - Варакута Є.Ю.,
за участю позивача - ОСОБА_1 ,
представника позивача - ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі засідань суду цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства „Укрсоцбанк” про визнання кредитного договору недійсним, розірвання кредитного договору,
У грудні 2009 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним позовом, яікий в подальшому уточнив.
В обґрунтування своїх вимог позивач вказував, що 27 березня 2007 року між ним та Одеською філією УКБ Укрсоцбанк” ПАТ «Укрсоцбанк”, укладено кредитний договір № 2007/13-2.06/170, відповідно до якого банк надав йому у тимчасове користування на умовах забезпеченості, поворотності, строковості, платності кредитні ресурси в сумі 200 000 доларів США з оплатою по процентній ставці 13% річних, а він (позивач) зобов'язується щомісяця в термін до 10 числа кожного місяця здійснювати погашення заборгованості по кредитних ресурсах у складі щомісячного ануїтентного платежу, розмір якого за договором становить 2410 доларів США . Забезпеченням виконання зобов'язання за кредитним договором є застава нерухомого майна- будинка АДРЕСА_1 . Вважає, що зазначений кредитний договір потрібно визнати недійсним, оскільки виконання зобов'язання в валюті кредиту-доларах США- є порушенням законодавства України і призводить до нікчемності договору; банк не мав права видавати кредит в іноземній валюті, тому що не мав індивідуальної ліцензії на використання готівкової іноземної валюти на території України, а відповідно до ст.227 ЦК України правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним. А відповідно до ч.2 ст.548 ЦК України недійсне зобов'язання не підлягає забезпеченню. Недійсність основного зобов'язання спричиняє недійсність правочину щодо його забезпечення. Крім того, вважає, що є підстави для розірвання вказаного кредитного договору у зв'язку з істотною зміною обставин на підставі ст.652 ЦК України. До таких обставин він відносить економічну та фінансову кризу, збільшення курсу долара, що призвело до значного та істотного зниження його доходів, це в свою чергу зробило неможливим виконання обов'язків за кредитним договором не з його вини та через обставини, які від нього не залежать. Посилаючись на наведене, просить позов задовольнити. Вважає, що цільове призначення кредиту є задоволення особистих споживчих потреб, то на вищезазначені кредитні правовідносини поширюються норми законодавства про захист прав споживачів, а він як позивач звільнений від сплати держмита. В судовому засіданні позивач та його представник позовні вимоги підтримав на підставах, викладених в заяві, просив визнати кредитний договір № 2007/13-2.06/170 від 27.03.2009р. недійсним або визнати вказаний договір розірваним з 01.10.2008р. внаслідок істотної зміни обставин, якими керувалися сторони в момент його укладення.
Представник відповідача у судове засідання не з'явився, надав письмові заперечення, позовні вимоги не визнав, просив у задоволенні позову відмовити.
Суд, вислухавши позивача та його представника, дослідивши письмові докази по справі, прийшов до наступного.
Судом встановлено, що 27.03.2007року між ОСОБА_1 та Акціонерно- комерційним банком соціального розвитку „Укрсоцбанк”, правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство „Укрсоцбанк” укладено договір кредиту № 2007/13- 2.06/170. Згідно п.1.1 договору банк надає позичальнику у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти в сумі 200 000 доларів США зі сплатою 13% річних та наступним порядком погашення суми основної заборгованості: з травня 2007 року по лютий 2014 року щомісячно рівними частками по 2410,0 доларів США, в березні 2014 року- 2380,0 доларів США з кінцевим терміном повернення заборгованості- 26.03.2014 р. Кредит надавався на споживчі потреби.
В забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором між позивачем та відповідачем 27.03.2007р. було укладено іпотечний договір, відповідно до якого іпотекодавець- ОСОБА_1 передає в іпотеку банку в якості забезпечення виконання кредитних зобов'язань нерухоме майно: житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , який належить позивачу на праві власності.
Позивач стверджує, що банк при укладені вказаного кредитного договору не мав права видавати кредит в іноземній валюті-доларах США, оскільки відповідно до ст.99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня, згідно зі ст. 192 ЦК України законним платіжним засобом обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України-гривня. Іноземна валюта може використовуватися в України у випадках і в порядку, втсновлених законом. Проте відповідно до ч.З ст.533 ЦК України використання іноземної валюти при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом. А п.1 ч.2 ст.47 Закону України „Про банки та банківську діяльність” банк має право здійснювати операції та угоди з валютними цінностями. Отже, чиним законодавством передбачено право комерційних банків здійснювати валютні операці.
Частиною 1 статті 5 Декрету КМУ "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" передбачено, що Національний банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з цим Декретом.
Відповідно до п. 1.5 Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, використання іноземної валюти як засобу платежу без ліцензії дозволяється, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк.
Банк як фінансова установа, отримавши у встановленому законом порядку банківську ліцензію та відповідний письмовий дозвіл на здійснення операцій з валютними цінностями, який є генеральною ліцензією на валютні операції, має право здійснювати операції з наданням кредитів в іноземній валюті (п.2 ст.5 Декрету Про систему валютного регулювання і валютного контролю").
Позивачем при зверненні до суду не було враховано наявності у відповідача банківської ліцензії №5 від 29.12.2001р., виданої Національним банком України на здійснення операцій, визначених ч.І та п.п.5-11 ч.2 ст.47 Закону України „Про банки та банківську діяльність” та Дозволу №5-2 від 29.07.2003р. на право здійснення операцій, визначених п.1-4 ч.2 ст.47 Закону України „Про банки та банківську діяльність”.
Щодо вимог п.п.”в” п.4 ст.5 вказаного Декрету, який передбачає наявність індивідуальної ліцензії на надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі, то на даний час законодавством не встановлено межі термінів і сум надання або одержання кредитів в іноземній валюті. Таким чином операція з надання банками кредитів в іноземній валюті не потребує індивідуальної ліцензії.
Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Положеннями ст.629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами, а ст. 525 ЦК України встановлює, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно зі ст.533 ЦК України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день внесення грошових сум, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом. При цьому коливаня офіційного курсу валюти може вдбуватися як в бік збільшення, так і у бік зменшення.
Статею 627 ЦК України встановлено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог ЦК, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач звернувся із заявою до банку про видачу йому кредиту саме в іноземній валюті, погодився з умовами кредитного договору, підписав його на підставі вільного волевиявлення, і ставлячи підпис, вважав його справедливим.
Тобто, при підписанні кредитного договору та іпотечного договору, всі передбачені чинним законодавством вимоги для укладення договорів були дотримані, договори містять всі передбачені чинним законодавством відомості, дотримано всіх вимог щодо змісту та форми їх укладення, а тому не вбачається підстав стверджувати про невідповідність їх умов вимогам законодавства, на що позивач посилається у своїй позовній заяві.
Обгрунтовуючи свої позовні вимоги щодо можливості розірвання кредитного договору, позивач посилається на те, що в країні настала економічна та фінансова криза, значне здорожання кредитного курсу, що призвело до його суттєвого зниження доходів, тобто, на його думку, істотно змінилися обставини, якими він керувався, укладаючи кредитний договір, а тому на підставі ст.652 ЦК України зазначений договір може бути розірваний.
Частиною другою статті 652 ЦК України передбачено, що в разі недосягнення сторонами згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний за наявності одночасно таких умов:
1.в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане;
2.зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися;
3.виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору;
4.. із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.
Отже, для розірвання договору у разі істотної зміни обставин необхідно наявність усіх перелічених умов одночасно.
До того ж, вимагаючи розірвання договору на підставі статті 652 ЦК України, на позивача покладається, у відповідності до статті 60 ЦПК України, обов'язок довести ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог.
Позивачем ОСОБА_1 не доведено наявності всіх чотирьох умов, необхідних для розірвання кредитного договору у зв'язку з істотною зміною обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору.
Крім того, відповідно до статті 36 Закону України “Про Національний банк України” офіційний курс гривні до іноземних валют установлюється Національним банком України.
Валютні курси, як зазначено у частині першій статті 8 Декрету Кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання та валютного контролю”, встановлюються Національним банком України за погодженням із Кабінетом Міністрів України.
Поряд з цим, згідно Положення про встановлення офіційного курсу гривні до іноземних валют та курсу банківських металів, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 12 листопада 2003 року № 496, офіційний курс гривні до іноземних валют, зокрема до долару США, установлюється щоденно. Для розрахунку курсу гривні до іноземних валют використовується інформація про котирування іноземних валют за станом на останню дату.
Отже, незмінність курсу гривні до іноземних валют законодавчо не закріплена.
Таким чином, укладаючи спірний кредитний договір в іноземній валюті, сторони приймали на себе певні ризики на випадок зміни валютного курсу та в момент укладення договору не мали будь-яких законних підстав вважати, що зміна встановленого валютного курсу не настане.
Позивачем не доведено, що сторони при укладенні кредитного договору були впевнені в тому, що така зміна обставин не настане.
Виходячи зі змісту статей 1046, 1054 ЦК України, відповідальність за валютні ризики лежить саме на позичальнику.
Відсутність у боржника необхідних коштів не є підставою звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання, як це передбачено статтею 617 ЦК України.
Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання (стаття 625 ЦК України).
Отже, позивач зобов'язаний виконувати кредитний договір у відповідності до його умов та законодавства.
Поміж іншого, не можна погодитися із посиланнями позивача на те, що цільове призначення кредиту є задоволення особистих споживчих потреб, а тому на вищезгадані кредитні правовідносини поширюється норма законодавства про захист прав споживачів, сам позивач звільняється від сплати державного мита на підставі ст.22 Закону України „Про захист прав споживачів”, виходячи з наступного. Так, положення Закону України «Про захист прав споживачів» застосовуються до спорів, які виникли з кредитних правовідносин лише в тому разі, якщо предметом і підставою позову є питання надання інформації споживачеві про умови отримання кредиту, про типові відсоткові ставки, валютні ризики, процедури виконання договору тощо, які передують укладенню договору. Після укладення договору між сторонами виникають кредитні правовідносини, тому до спорів щодо виконання договору цей закон не може застосовуватися, ці відносини регулюються нормами ЦК України та іншим спеціальним законодавством.
Аналізуючи зібрані докази в їх сукупності, суд приходить до висновку, що позовні вимоги про визнання кредитного договору недійсним або розірвання кредитного договору не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні та не підлягають задоволенню, оскільки кредитний договір укладений позивачем на підставі вільного волевиявлення, у відповідності до вимог чинного законодавства, а тому в задоволенні позову слід відмовити.
Керуючись ст. ст. 10,11,209,212,214-215,224-226 ЦПК України суд,
В задоволенні позову ОСОБА_1 до ПАТ „Укрсоцбанк'' про визнання кредитного договору № 2007/13-2.06/170 від 27.03.2007р. недійсним та розірвання кредитного договору № 2007/13-2.06/170 від 27.03.2007р.- відмовити.
Заочне рішення може бути оскаржене позивачем в апеляційний суд Миколаївської області через Корабельний районний суд м. Миколаєва протягом 10 днів з моменту його проголошення. Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив за письмовою заявою відповідача, поданою протягом 10 днів з дня отримання його копії.
Суддя В.Г.Циганок