Справа № 457/1122/19
провадження №2/457/43/20
12 березня 2020 року м. Трускавець
Трускавецький міський суд Львівської області
у складі: головуючого - судді Марчука В.І.
секретаря судових засідань Мазурика В.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду у місті Трускавці Львівської області цивільну справу за позовом адвоката Жаворонок Вікторії Володимирівни, яка діє в інтересах ОСОБА_1 до Трускавецької міської ради, третя особа: ОСОБА_2 про визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування,
ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , Трускавецької міської ради Львівської області про визнання права власності в порядку спадкування за законом,
Адвокат Жаворонок Вікторія Володимирівна, яка діє в інтересах ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Трускавецької міської ради, третя особа: ОСОБА_2 про визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування.
Позивач позовні вимоги мотивує тим, що ОСОБА_3 належала житлова квартира АДРЕСА_1 , що підтверджується інформаційною довідкою з реєстру речових прав на нерухоме майно та довідкою №1990, виданною КП ЛОР МБТІ та ЕО. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 померла. Після її смерті відкрилась спадщина на належну їй на праві власності квартиру. За життя, а сааме 28.09.2006 року її тітка склала в її користь заповіт, в якому визначила, що все її майно, де б воно не було і з чого воно б не складалось, і взагалі все те, що їй буде належати на день її смерті і на що вона за законом матиме право, вона заповідає ОСОБА_1 Заповіт посвідчений приватним нотаріусом Трускавецького міського нотаріального округу Савицькою О.В. за р.№503. Представник позивача зазначає, що ОСОБА_1 , як спадкоємець за заповітом, спадщину прийняла, оскільки на час відкриття спадщини проживала разом із спадкодавцем - свою тіткою у м. Трускавці в її квартирі АДРЕСА_1 так як останні місяці свого життя вона дуже хворіла і потребувала стороннього догляду і допомоги, яку вона їй надавала, займалась її лікуванням та підтримувала у всіх життєво важливих питаннях (готувала їжу, займалась прибиранням, тощо). Після її смерті, яка сталась 18.10.2014 року, вона поховала тітку за християнськими звичаями, на підтвердження чого 21.10.2014 року їй видали свідоцтво про похованняза реєстраціним номером 143. Після подальшого двомісячного перебування в Україні, в м. Трускавці, вона змушена булла поїхати назад, в Росію, оскільки не булла дома півроку.
Звернувшись до нотаріуса з метою оформлення спадщини за заповітом, вона отримала усну консультацію, в якій нотаріус надав роз'яснення, що для прийняття спадщини та заведення спадкової справи в нотаріальному порядку обов'язково потрібно мати ідентифікаційний код, а ткож оригінали правовстановлюючих та ряд інших документів. Маючи на руках лише заповіт та свій внутрішній паспорт громадянки Росії, вона не змогла виконати всі вимоги нотаріуса, в тому числі і надати оригінали правоввстановлюючих документів, оскільки такі були втрачені ще за життя тітки і не поновлені нею, а відтак, за час її перебування в Україні, вона хоча спадщину прийняла фактично, від спадщини не відмовлялась, однак не оформила своїх спадкових прав, що змушує її тепер звернутись до суду з даним позовом.
Третя особа, ОСОБА_2 , яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, подала позов до ОСОБА_1 , Трускавецької міської ради Львівської області про визнання права власності в порядку спадкування за законом.
ОСОБА_2 позов мотивує тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_3 - мешканка міста Трускавця, яка до дня смерті проживала в квартирі АДРЕСА_1 . Позивач за первинним позовом, ОСОБА_1 свою тітку не доглядала, приїхала лише на її похорон, отримала свідоцтво про поховання, і на наступний день повернулась до Росії - за місцем свого постійного проживання, тобто фактично спадщину не прийняла. В нотаріальну контору вона не зверталась із заявою про прийняття спадщини, оскільки не мала оригіналів правовстановлюючих документів, які спадкодавець ОСОБА_3 передала їй ще у 2009 році, оскільки саме з цього часу проживала з нею в одній квартирі, вони вели спільне господарство, вона здійснювала за нею весь час догляд, так як останні роки свого життя вона хворіла і потребувала сторонньої підтримки і допомоги, а її племінниця, позивачка по справі, після отримання в 2006 році заповіту на все її майно, перестала цікавитись життям і здоров'ям тітки, навіть не телефонувала до неї.
Представник Трускавецької міської ради Савченко О.Б. подала до суду відзив, відповідно до якого в задоволенні позову ОСОБА_1 просить відмовити.
ОСОБА_4 , яка діє в інтересах ОСОБА_1 в судовому засіданні позовні вимоги первинного позову підтримала, просить такий задоволити. Що стосується позову ОСОБА_2 то в задоволенні такого просить відмовити.
Представник Трускавецької міської ради Григоришин В.В. в судовому засіданні проти позовів заперечив, в задоволенні позовів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 просить відмовити.
ОСОБА_2 в судовому засіданні поданий нею позов підтримує, просить задоволити. Що стосується первинного позову то в задоволенні такого просить відмовити.
Заслухавши учасників судового процесу, дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступних висновків.
В судовому засіданні встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_3 , підтвердженням чого є свідоцтво про смерть серії НОМЕР_1 .
ОСОБА_3 належала на праві приватної власності квартира АДРЕСА_1 .
Відповідно до ч.1 ст. 1220 ЦК України внаслідок смерті особи або оголошення її померлою відкривається спадщина.
Відповідно до ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Відповідно до ст. 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
Відповідно до ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Відповідно до ч.1 ст. 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі не охоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261 - 1265 цього Кодексу (спадкоємці за законом).
Згідно матеріалів справи покійною ОСОБА_3 складався заповіт. Згідно Заповіту ОСОБА_3 , посвідченого приватним нотаріусом Трускавецького міського нотаріального округу, зареєстрованого за №503, ОСОБА_3 на випадок своєї смерті зробила розпорядження, що все її майно, де б воно не було і з чого б воно не складалося, і взагалі все те, що їй буде належати на день її смерті і на що вона за законом матиме право, заповідає ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Відповідно до ч.1 ст. 1270 ЦК України для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.
Правилами ст.1268 ЦК України встановлено, що спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Прийнята спадщина визнається власністю спадкоємця з часу відкриття спадщини.
Як встановлено в судовому засіданні, ОСОБА_1 в терміни встановлені ч.1 ст. 1270 ЦК України не зверталась до нотаріуса з заявою про прийняття спадщини.Однак, позовну заяву мотивує тим, що вона, як спадкоємець за заповітом, спадщину прийняла, оскільки на час відкриття спадщини проживала разом із спадкодавцем - свою тіткою у м. Трускавці в її квартирі АДРЕСА_1 так як останні місяці свого життя вона дуже хворіла і потребувала стороннього догляду і допомоги, яку вона їй надавала, займалась її лікуванням та підтримувала у всіх життєво важливих питаннях (готувала їжу, займалась прибиранням, тощо).
За змістом норм статей 1268 - 1269 ЦК порядок прийняття спадщини встановлюється залежно від того чи проживав постійно спадкоємець разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини. Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно зі спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини.
Якщо спадкоємець не прийняв спадщину, його вимоги про визнання права власності на спадкове майно не підлягають задоволенню судом. Прийняття спадщини спадкоємцем, який звертається з вимогою про визнання права власності на спадкове майно, має встановлюватись належними доказами: копіями документів із спадкової справи, якщо така справа заводилася нотаріусом, довідками з житлово-експлуатаційних організацій, сільських, селищних рад за місцем проживання спадкодавця.
Однак, ОСОБА_1 , на підтвердження своїх мотивів, не надала суду жодного доказу постійного проживання разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини. Отже, представник ОСОБА_1 , ОСОБА_4 в судовому засіданні не підтвердила факт прийняття ОСОБА_1 спадщини.
Відповідно до ч.1 ст. 1272 ЦК України якщо спадкоємець протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її.
Враховуючи вищенаведене, те що ОСОБА_1 не прийняла спадщину, її вимоги про визнання права власності на спадкове майно не підлягають задоволенню судом, тому в задоволенні таких слід відмовити.
Що стосується позову ОСОБА_2 то суд приходить до наступного висновку.
Відповідно до ч.2 ст. 1223 ЦК України у разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 1264 ЦК України у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини.
Якщо виникнення права на спадкування залежить від доведення певних фактів, особа може звернутися в суд із заявою про встановлення цих фактів, яка, у разі відсутності спору, розглядається за правилами окремого провадження. Зокрема, у такому порядку суди повинні розглядати заяви про встановлення родинних відносин із спадкодавцем, проживання з ним однією сім'єю, постійного проживання разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, факту прийняття спадщини відповідно до ст. 549 ЦК.
В данному випадку наявний спір, тому ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом та позовні вимоги мотивує тим, що з 2009 року проживала разом з ОСОБА_3 в одній квартирі, вони вели спільне господарство, вона здійснювала за нею весь час догляд, так як останні роки свого життя ОСОБА_3 хворіла і потребувала сторонньої підтримки і допомоги, тобто проживали однією сім'єю.
При вирішенні спору про право на спадщину осіб, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини, судам необхідно враховувати правила ч. 2 ст. 3 СК про те, що сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Зазначений п'ятирічний строк повинен виповнитися на момент відкриття спадщини і його необхідно обчислювати з урахуванням часу спільного проживання зі спадкодавцем однією сім'єю до набрання чинності ЦК (п. 21 ППВСУ від 30 травня 2008 року № 7).
Пунктом 6 рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року № 5-рп/99 встановлено, що до членів сім'ї належать особи, що постійно мешкають разом та ведуть спільне господарство. Ними можуть бути не тільки близькі родичі, але й інші особи, які не перебувають у безпосередніх родинних зв'язках.
Факт проживання ОСОБА_2 в квартирі АДРЕСА_1 з 2009 року по 11 лютого 2020 року підтверджується актом про фактичне проживання від 11.02.2020 року, затвердженим головою ОСББ «Галичина». Отже, з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 з 2009 року по день смерті ОСОБА_3 постійно проживала з нею.
Відповідно до ч.3 ст. 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 1297 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов'язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 до нотаріуса з заявою про видачу їй свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно не зверталась, оскільки судом до цього не встановлювався факт, її проживання з спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини. Тобто, у неї були відсутні належні та допустимі докази, для визнання нотаріусом її спадкоємцем.
Відповідно до ст. 392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Приймаючи до уваги вищенаведене, позиції з цього приводу, викладені у Постанові Пленуму Верховного Суду України №7 від 30.05.2008 року «Про судову практику у справах про спадкування» та у листі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №24-753/0/4-13 від 16.05.2013 року, суд приходить до висновку, що позовні вимоги сторони щодо визнання права власності на майно в порядку спадкування є законними та обґрунтованими і, відповідно такими, що підлягають до задоволення..
Керуючись ст. ст. 12,13,81,263-265,268 ЦПК України, суд,
У задоволенні позовних вимог адвоката Жаворонок Вікторії Володимирівни, яка діє в інтересах ОСОБА_1 до Трускавецької міської ради, третя особа: ОСОБА_2 про визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування - відмовити.
Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , Трускавецької міської ради Львівської області про визнання права власності в порядку спадкування за законом задоволити.
Визнати за ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 ) право власності на квартиру АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .
На рішення суду може бути подана апеляційна скарга безпосередньо до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Суддя: В. І. Марчук