23 квітня 2020 року
м. Рівне
Справа № 559/1963/19
Провадження № 22-ц/4815/577/20
Головуючий суддя в суді 1 інстанції : Ралець Р.В.
Рішення ухвалене в м. Дубно Рівненської області
Дата ухвалення повного тексту не зазначено
Рівненський апеляційний суд :
в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ :
головуючий : Боймиструк С.В.,
судді: Гордійчук С.О., Шимків С.С.
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Приватбанк" на рішення Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 11 лютого 2020 року у справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
У вересні 2019 року Акціонерне товариство Комерційний банк "Приватбанк" (АТ КБ "Приватбанк") звернувся з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором №б/н від 26.01.2016 року та судові витрати у справі.
Позов мотивує тим, що відповідно до укладеної Генеральної угоди про реструктуризацію заборгованості та приєднання до Умов та правил надання продукту кредитних карт (далі - Генеральна угода) б/н від 26.01.2016 ОСОБА_1 отримала кредит у розмірі 5476,89 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 18% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом. Відповідачка не виконувала договірних зобов'язань, станом на 20.05.2019 виникла заборгованість з врахуванням процентів та штрафних санкцій в сумі 16600,74 грн., яку позивач просив стягнути з відповідача.
Рішенням Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 11 лютого 2020 року в задоволенні позову АТ КБ "Приватбанк" до ОСОБА_1 відмовлено.
У поданій на вказане рішення апеляційній скарзі представник АТ КБ "ПриватБанк" - Крилова О.Л. вказує на те, що банк не згідний з рішенням суду першої інстанції, вважають, що воно прийняте без повного, всебічного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи, без належної оцінки доказів по справі, з невідповідністю висновків суду обставинам справи та з порушенням норм процесуального і матеріального права.
Зазначає, що заборгованість відповідача в даній справі виникла саме з Генеральної угоди про реструктуризацію заборгованості та приєднання до Умов та правил надання продукту кредитних карт. В такій Генеральній угоді чітко зазначені умови кредитування, в тому числі щодо суми кредиту, а також сплати процентів та штрафів.
Вказує, що сторони в Генеральній угоді погодили істотні умови договору, а саме : суму кредиту - 5476,91 грн; розмір процентів за користування кредитом 1,5% на місяць; строк кредитування - 24 місяці; відповідальність за порушення зобов'язань (сплата штрафу та пені; порядок та строки погашення заборгованості, розмір щомісячного платежу.
Вважає, що суд першої інстанції неналежно дослідив наявні у справі докази, що призвело до помилкових висновків суду щодо непогодження із відповідачем умов кредитування, адже з копії Генеральної угоди чітко вбачається, що такі умови сторонами погоджені, що підтверджується, зокрема підписом відповідача.
Крім того, зазначає, що підписавши Генеральну угоду, відповідач особистим підписом підтвердив, що він ознайомлений і згоден з Умовами та Правилами, а також отримав повну інформацію про умови кредитування. Таким чином вважає, що відсутність підпису боржника на відповідних умовах та правилах не свідчить про не укладення договору, позаяк суть договору приєднання і полягає в тому, що його умови визначаються однією стороною одноособово та викладаються у певних формулярах або інших стандартах, а інша сторона може лише приєднатися до таких умов, висловивши певним чином згоду на них.
Зазначає, що відповідач користувався кредитними коштами, а тому зобов'язаний повернути суму отриманих кредитних коштів, відсотки за користування ними та сплатити неустойку у зв'язку з порушенням ним взятих на себе зобов'язань.
Щодо висновку суду про те, що "сальдо поточної заборгованості за кредитом за період з 01.05.2018 до 20.05.2019 становить 0,00 грн. Не зрозуміло як тіло кредиту може бути погашене, а всі інші платежі залишатися заборгованими", зазначають, що заборгованість за тілом кредиту після закінчення строку дії договору зазначена у графі "сальдо простроченої заборгованості за кредитом" та складає 5215,60 грн.
З наведених підстав просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким позовні вимоги АТ КБ "ПриватБанк" задовольнити.
Інші учасники справи правом на подачу відзиву не скористались.
Згідно з ч.13 ст. 7, ч.1 ст. 274, ч.1 ст. 368, ч.1 ст. 369 ЦПК України, без повідомлення учасників справи, дана справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду у порядку письмового та спрощеного позовного провадження, як малозначна справа.
За результатами апеляційного розгляду колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з таких підстав.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов висновку, що відсутні підстави вважати, що при укладенні договору АТ КБ "Приватбанк" дотримався вимог ч.2 ст. 11 Закону України "Про захист прав споживачів" про повідомлення споживача щодо умов кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, які вважав узгодженими банк. При цьому, згідно розрахунку заборгованості за договором №б/н від 26.01.2016, сальдо поточної заборгованості за кредитом за період з 01.05.2018 до 20.05.2019 становить 0,00 грн. Не зрозуміло як тіло кредиту може бути погашене, а всі інші платежі залишатися заборгованими.
Такі висновки місцевого суду не в повній мірі відповідають обставинам справи та вимогам закону.
Згідно із ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судом встановлено, що 25 лютого 2010 року ОСОБА_1 підписала анкету-заяву ЗАТ КБ «ПриватБанк» про укладення кредитного договору (а.с.5).
26 січня 2016 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 укладена Генеральна угода з метою здійснення сприятливих умов для виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором, який укладений між нею та банком 25 лютого 2010 року.
За умовами вказаної Генеральної угоди сторони погодили, що розмір кредитної заборгованості становить 5476,91 грн. та наданий у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом в розмірі 1,5 % на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом на строк 24 місяці.
У пункті 2.2 Генеральної угоди сторони погодили, що заборгованість за кредитом, починаючи з 32-го дня порушення, вважається простроченою. Позичальник сплачує банку штраф у розмірі 994,17 грн.
ОСОБА_1 взяті на себе зобов'язання за кредитним договором належним чином не виконувала, у зв'язку із чим станом на 20 травня 2019 року утворилась заборгованість у розмірі 16600,74 грн., з яких: 5215,60 грн - заборгованість за кредитом, 2672,03 грн. - проценти, 7718,94 грн. - пеня і комісія, 994,17 грн. - несплачений штраф, передбачений пунктом 2.2 Генеральної угоди.
Статтею 525 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно з частиною другою статті 1056-1 ЦК України розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.
Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Частиною першою статті 530 ЦК України передбачено, якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.
Статтями 610, 611 ЦК України встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (штрафу, пені).
З поданих сторонами доказів судами попередніх інстанцій встановлено, що ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_1 , досягнувши згоди щодо реструктуризації заборгованості за кредитним договором від 25 лютого 2010 року, уклали 26 січня 2016 року Генеральну угоду, у якій погодили, що залишок заборгованості становить 5476,91 грн та є кредитом, який надається банком позичальнику зі сплатою 1,5 % на місяць на суму заборгованості з кінцевим строком погашення до 31 січня 2018 року.
У пункті 2.2 Генеральної угоди сторони погодили, що заборгованість за кредитом, починаючи з 32-го дня порушення, вважається простроченою. Позичальник сплачує банку штраф у розмірі 994,17 грн.
Оскільки ОСОБА_1 припинила виконувати зобов'язання за укладеною з банком Генеральною угодою від 26 січня 2016 року і має непогашену заборгованість за кредитом та процентами у розмірі 7887,63 грн, а також несплачений штраф відповідно до пункту 2.2 Генеральної угоди у розмірі 994,17 грн, то суд першої інстанції дійшов хибного висновку про відсутність підстав для задоволення позову в цій частині.
Висновки суду першої інстанції, що Генеральна угода не підлягає виконанню, так як кредитних коштів ОСОБА_1 не отримувала (сальдо поточної заборгованості за кредитом за період з 01.05.2018 до 20.05.2019 становить 0,00 грн), є безпідставними, оскільки зі змісту Генеральної угоди чітко вбачається (і позичальнику було про це відомо), що нею не передбачено надання нового кредиту, а узгоджено реструктуризацію вже існуючої кредитної заборгованості.
Разом із цим, судом першої інстанції вірно відмовлено в задоволенні позову в частині стягнення пені та комісії, оскільки анкета-заява від 25 лютого 2010 року та умови Генеральної угоди від 26 січня 2016 року не передбачали нарахування пені і комісії за неналежне виконання умов кредитного договору.
Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині посилався на витяг з Умов та Правил надання банківських послуг, затверджених наказом від 06 березня 2010 року № СП-2010-256. При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці умови розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови щодо сплати пені у комісії.
Надані позивачем Правила надання банківських послуг, з огляду на їх мінливий характер не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов'язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку, - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останньою і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.
У даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (ч.1 ст. 11 Закону України "Про захист прав споживачів".
Згідно з п. 22 ч.1 ст. 1 Закону України "Про захист прав споживачів" споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.
Споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту й Умов та Правил надання банківських послуг, оскільки Умови та Правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору.
Враховуючи вищевикладене, відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з ОСОБА_1 ПАТ КБ "ПриватБанк" дотрималося вимог, передбачених ч.2 ст. 11 Закону України "Про захист прав споживачів" щодо повідомлення споживача про умови кредитування та їх погодження зі споживачем.
Такий правовий викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 (провадження № 14-131цс19), у якій зазначено, що відповідно до принципу справедливості, добросовісності та розумності неможливе покладення на слабшу сторону договору - споживача невиправданого тягаря з'ясування змісту кредитного договору.
Згідно з п.2 ч.1 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення і ухвалити нове рішення.
Відповідно до статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
Отже, рішення суду першої інстанції з підстав, передбачених статтею 376 ЦПК України, необхідно частково скасувати. Позов в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь банку заборгованості за Генеральною угодою від 26 січня 2016 року за кредитом та процентами у розмірі 7887,63 грн, а також несплачений штраф відповідно до пункту 2.2 Генеральної угоди у розмірі 994,17 грн, слід задовольнити. В іншій частині рішення суду першої інстанції, а саме : щодо відмови в задоволенні позову про стягнення пені і комісії у розмірі 7718,94 грн, залишити без змін.
Згідно з ч.13 ст.141 ЦПК України - якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина перша статті 141 ЦПК України).
Оскільки позов АТ КБ "ПриватБанк" підлягає до часткового задоволення на суму 8881,80 грн, що складає 53,50 відсотків від ціни позову, з ОСОБА_1 на користь АТ КБ "ПриватБанк" за подачу позову підлягає до стягнення судовий збір в розмірі 1027,73 грн (1921*53,50%), за подачу апеляційної скарги в розмірі 1541,60 грн (2881,50*53,50%), а разом 2569,33 грн.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384, 390 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" задовольнити частково.
Рішення Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 11 лютого 2020 року скасувати в частині відмови в стягненні заборгованості в розмірі 8881,80 грн.
Позов Акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" заборгованість за кредитним договором №б/н від 26.01.2016 в розмірі 8881,80 грн.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" судові витрати, що складаються із сплаченого судового збору в сумі 2569,33 грн.
В іншій частині рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення.
Повний текст постанови складений 23 квітня 2020 року.
Головуючий: С.В. Боймиструк
Судді: С.О. Гордійчук
С.С. Шимків