23 квітня 2020 року
м. Рівне
Справа № 565/241/19
Провадження № 22-ц/4815/535/20
Головуючий суддя в суді 1 інстанції : Грипіч Л.А.
Рішення ухвалене в м. Костопіль Рівненської області
о 12 год. 27 хв. 24 січня 2020 року
повний текст складено 04 лютого 2020 року
Рівненський апеляційний суд :
в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ :
головуючий : Боймиструк С.В.,
судді: Гордійчук С.О., Шимків С.С.
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Костопільського районного суду Рівненської області від 24 січня 2020 року в справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зменшення розміру аліментів та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про стягнення додаткових витрат на дитину,
У лютому 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про зменшення розміру аліментів.
Позов мотивує зміною життєвих обставин та матеріального стану, що впливає на утримання дочки в визначеній судом розмірі.
30 липня 2013 року позивач одружився із ОСОБА_4 , в них ІНФОРМАЦІЯ_1 народилася донька, в зв'язку з чим дружина перебуває у відпустці по догляду за дитиною.
Тобто з часу присудження судом аліментів позивач окрім доньки від першого шлюбу утримує ще й доньку та дружину від другого, що на його думку є підставою для зміни розміру аліментів.
На підставі викладеного просив зменшити розмір аліментів, стягнутих з нього на підставі рішення Кузнецовського міського суду Рівненської області від 12.11.2012 року на утримання дочки ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з 1/3 частини заробітку (доходу) до 1/7 частки його заробітку (доходу), але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
У травні 2019 року ОСОБА_3 подала зустрічний позов про стягнення додаткових витрат, який ухвалою суду попередньої інстанції від 13 травня 2019 року об'єднано в одне провадження із первісним.
На його обґрунтування зазначала, що оскільки їхня спільна з позивачем донька є дитиною з інвалідністю, то на її догляд були понесені додаткові витрати, а саме на придбання протезно-ортопедичного корсету вартістю 6 798 гривень. Крім того, згодом такі витрати будуть понесені й на придбання путівки в санаторій для лікування, вартість якої становить 10 896 гривень, тому вважала, що половина цих сум підлягає компенсації позивачем.
За наведеного просила стягнути з ОСОБА_1 на Користь ОСОБА_3 додаткові витрати на утримання ОСОБА_5 в сумі 8 847 гривень.
Рішенням Костопільського районного суду Рівненської області від 24 січня 2020 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зменшення розміру аліментів задоволено частково.
Зменшено розмір аліментів, що стягуються з ОСОБА_1 на підставі рішення Кузнецовського міського суду Рівненської області від 12 листопада 2012 року на користь ОСОБА_2 на утримання дочки ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з 1/3 частини заробітку (доходу) до 1/5 частки заробітку (доходу), але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Зустрічний позов ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про стягнення додаткових витрат на дитину задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 додаткові витрати на утримання дочки ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в розмірі 8 847 грн.
У поданій на вказане рішення апеляційній скарзі ОСОБА_1 вважав, що оскаржуване рішення в частині розміру частки, до якої зменшено розмір аліментів та щодо стягнення додаткових витрат на дитину, є незаконним і необґрунтованим.
Стверджував, що обставини на які він покликався як на підставу для задоволення позовних вимог, зокрема укладення іншого шлюбу та народження другої дитини є прямим свідченням зміни матеріального стану, що не потребує додаткового підтвердження рішенням суду про стягнення аліментів на другу дитину, та узгоджується із правовою позицією, викладеною в постанові Верховного Суду від 11.04.2018 року в справі № 216/7779/15-ц.
При цьому, покликався на безпідставність заперечень відповідача на те, що вона є особою з інвалідністю третьої групи, оскільки ця обставина не входить до предмету доказування та не впливає на платоспроможність заявника.
Щодо інвалідності спільної доньки, то й ця обставина на переконання позивача не доводить понесення додаткових витрат, а лише вказує на участь матері в утриманні свої дитини.
В цілому доказів того, що ОСОБА_3 понесла додаткові витрати пов'язані з лікування ОСОБА_6 , в т.ч. здійснення масажу, придбання протезно-ортопедичних виробів, а саме квитанцій про оплату, фіскальних чи товарних чеків, суду не надано.
Крім того, донька забезпечується протезно-ортопедичними виробами від держави, а реабілітаційне лікування в санаторіях, які зазначалися позивачем здійснюється за рахунок коштів Фонду соціального страхування України.
За наведених підстав просить рішення суду першої інстанції частково скасувати, змінивши його та задовольнити вимоги первісного позову повністю, а в задоволенні вимог зустрічного позову відмовити.
Інші учасники справи правом на подачу відзиву не скористались.
Згідно з ч.13 ст. 7, ч.1 ст. 274, ч.1 ст. 368, ч.1 ст. 369 ЦПК України, без повідомлення учасників справи, дана справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду у порядку письмового та спрощеного позовного провадження, як малозначна справа.
За результатами апеляційного розгляду колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з таких підстав.
Задовольняючи позов ОСОБА_1 про зменшення розміру аліментів частково, суд першої інстанції врахував матеріальне становище дитини, яка проживає з матір'ю та перебуває на її утриманні, стан здоров'я дитини, яка є інвалідом дитинства, матеріальне становище платника аліментів та вважав, що стягненню підлягають аліменти в розмірі 1/5 частки заробітку (доходу), але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Задовольняючи зустрічний позов ОСОБА_3 про стягнення додаткових витрат, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач спроможний брати участь у додаткових витратах на лікування та оздоровлення дитини і тому з відповідача підлягає до стягнення половина додаткових витрат в розмірі 8847,00 грн (6798,00 + 10896,00 / 2 = 8847,00).
Такі висновки місцевого суду не повністю відповідають обставинам справи та вимогам закону.
Згідно із ч. 1ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судом встановлено, що сторони, ОСОБА_1 та ОСОБА_7 є батьками їх малолітньої доньки ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Рішенням Кузнецовського міського суду Рівненської області від 12 листопада 2012 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_8 аліменти на утримання дочки ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в розмірі 1/3 частини заробітку(доходу)щомісячно, починаючи з 26 вересня 2012 року до повноліття дитини, але не менше 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Згідно виконавчого листа, виданого Кузнецовським міським судом 03 грудня 2012 року, з позивача стягуються аліменти на користь відповідача на утримання дочки ОСОБА_6 в розмірі визначеному рішенням суду.
30 липня 2013 року ОСОБА_1 зареєстрував шлюб з ОСОБА_4 , що підтверджується Свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 , в якому у них народилась донька ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується Свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 .
14 вересня 2013 року ОСОБА_8 зареєструвала шлюб з ОСОБА_9 та змінила прізвище на ОСОБА_8 , що підтверджується Свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_3 .
Відповідно до ч.1 ст. 192 СК України, розмір аліментів, визначений за рішенням суду або за домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
Згідно з п. 17, 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року №3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справи щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» розмір аліментів, визначений судовим рішенням або за домовленістю між батьками, суд може змінити за позовом платника або одержувача аліментів у зв'язку зі зміною матеріального чи сімейного стану, погіршення чи поліпшення здоров'я когось із них. Вирішуючи питання щодо розміру аліментів, суд повинен ураховувати: стан здоров'я, матеріальне становище дитини і платника аліментів; наявність в останнього інших неповнолітніх дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, повнолітніх дочки, сина; інші обставини, що мають істотне значення.
Місцевий суд, змінюючи розмір аліментів обгрунтовано взяв до уваги не тільки ст. 192 СК України, але й низку інших норм, присвячених обов'язку батьків утримувати своїх дітей та вірно констатував, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, культурного та духовного розвитку і батьки несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини. При цьому місцевий суд правильно посилався на ч.1 ст.3 та ч. 1, ч. 2 ст. 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року та ч.ч.7, 8 ст.7 СК України, де зазначено, що під час вирішення будь-яких питань щодо дітей, суд повинен виходити з якнайкращого забезпечення, максимально можливого урахування інтересів дитини.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, який вирішуючи питання про зміну розміру аліментів, які підлягають стягненню з позивача на користь відповідача, керуючись принципом розумності і справедливості, врахував матеріальне становище дитини, яка проживає з матір'ю та перебуває на її утриманні, стан здоров'я дитини, яка є інвалідом дитинства, матеріальне становище платника аліментів, вважає, що стягненню підлягають аліменти в розмірі 1/5 частки заробітку (доходу), але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Обставини на які позивач покликався як на підставу для задоволення позовних вимог про зменшення розміру аліментів, зокрема укладення іншого шлюбу та народження другої дитини, є прямим свідчення зміни матеріального стану, що не потребує додаткового підтвердження рішенням суду про стягнення аліментів на другу дитину, та узгоджується із правовою позицією, викладеною в постанові Верховного Суду від 11.04.2018 в справі № 216/7779/15-ц були взяті до уваги судом першої інстанції та їм була надана належна оцінка.
Щодо вимоги ОСОБА_3 за зустрічним позовом про стягнення з відповідача на її користь додаткових витрат на лікування дочки ОСОБА_6 , а саме половини понесених позивачем витрат на придбання протезно-ортопедичного виробу - корсет "Шено" та половини майбутніх витрат на придбання путівки на санаторно-курортне лікування, то колегія суддів вважає, що така вимога підлягає до часткового задоволення з наступних підстав.
Судом встановлено, що малолітня ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 є інвалідом дитинства, має захворювання хребта: вроджена аномалія хребта, грудний сколіоз 3 ст., стійке порушення функції хребта, що підтверджується копією корінця медичного висновку №321 про дитину-інваліда віком до 18 років від 20.06.2017, консультативним висновком з історії хвороби від 01.06.2017.
Згідно ст. 185 СК України той з батьків, з кого присуджено стягнення аліментів на дитину, а також той з батьків, до кого вимога про стягнення аліментів не була подана, зобов'язані брати участь у додаткових витратах на дитину, що викликані особливими обставинами (розвитком здібностей дитини, її хворобою, каліцтвом тощо). Розмір участі одного з батьків у додаткових витратах на дитину в разі спору визначається за рішенням суду, з урахуванням обставин, що мають істотне значення. Додаткові витрати на дитину можуть фінансуватися наперед або покриватися після їх фактичного понесення разово, періодично або постійно.
Відповідно до п. 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України №3 від 15.05.2006 року, стягненню підлягають не тільки фактично зазнані додаткові витрати на утримання дитини, а і передбачувані додаткові витрати, викликані особливими обставинами, тому їх необхідно визначати в твердій грошовій сумі.
Отже, виходячи з аналізу ст. 185 СК України додаткові витрати присуджуються на дитину за наявності в одного з батьків, з яким проживає дитина, додаткових витрат, викликаних особливими обставинами, зокрема у зв'язку з її хронічною хворобою та потребою лікування.
Судом першої інстанції було встановлено, що 06.12.2018 для ОСОБА_5 було придбано протезно-ортопедичний корсет "Шено" вартістю 6798 грн., однак яку слідує з матеріалів справи, а саме : витягу з реєстру про видані особам з інвалідністю, дітям з інвалідністю, іншим особам технічні та інші засоби реабілітації №03195435/2/2018/89 ТзОВ "Медичний центр "Ортоспайн" даний протезно-ортопедичний корсет "Шено" було видано дитині з інвалідністю ОСОБА_5 , відомості про оплату вартості вказаного корсету в матеріалах справи відсутні.
Отже, суд першої інстанції дійшов хибного висновок про підставність зустрічного позову в частині стягнення з ОСОБА_1 в якості додаткових витрат на дитину половини понесених позивачем витрат на придбання протезно-ортопедичного виробу - корсет "Шено".
Однак, як слідує з матеріалів справи, малолітня дитина потребує санаторного лікування. Дані обставини підтверджені медичними документами, з яких вбачається що ОСОБА_11 , 2007 року народження, рекомендовано лікарем-ортопедом санаторно-курортне лікування (а.с.69,70).
Вартість путівки строком 24 дні для оздоровлення в ДП "Клінічний санаторій "Авангард" ЗАТ "Укрпрофоздоровниця" м. Немирів складає 10896,00 грн, що підтверджується долученими до матеріалів справи доказами і в цій частині судом першої інстанції правильно задоволено зустрічний позов.
Твердження ОСОБА_1 , що таке лікування здійснюється за рахунок коштів Фонду соціального страхування України є голослівним. Будь-яких підтверджень з цього приводу він не надав.
Враховуючи, що відповідач спроможний брати участь у додаткових витратах на лікування та оздоровлення дитини, та виходячи з принципу справедливості та розумності, враховуючи потреби дитини, її фізичний стан та стан здоров'я, колегія суддів вважає вимоги позивача за зустрічним позовом часткового обґрунтованими і тому з відповідача підлягає до стягнення половина додаткових витрат в розмірі 5448,00 грн.(10896,00 / 2 = 5448,00).
Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Згідно зі ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23 лютого 2006 року № 3477-IV суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського Суду як джерело права.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (справа "Проніна проти України", № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Керуючись ст.ст. 367, п.2 ч.1 ст.374, 376, 381, 382, 383, 384, п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Костопільського районного суду Рівненської області від 24 січня 2020 року скасувати в частині задоволення зустрічного позову.
Зустрічний позов ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про стягнення додаткових витрат на дитину задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 додаткові витрати на утримання дочки ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в розмірі 5448,00 грн.
В іншій частині рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення.
Повний текст постанови складений 23 квітня 2020 року.
Головуючий: С.В. Боймиструк
Судді: С.О. Гордійчук
С.С. Шимків