23 квітня 2020 року
м. Рівне
Справа № 557/1454/19
Провадження № 22-ц/4815/346/20
Рівненський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді: Гордійчук С.О.,
суддів: Боймиструка С.В., Шимківа С.С..
учасники справи:
позивач: Акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк»,
відповідач: ОСОБА_1
розглянув в порядку письмового спрощеного позовного провадження у м. Рівне апеляційну скаргу представника Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» - Крилової О.Л. на рішення Гощанського районного суду Рівненської області від 11 грудня 2019 року, ухвалене в складі судді Пацко Д.В., повний текст судового рішення виготовлено грудня 2019 року, у справі №557/1454/19,
У вересні 2019 року Акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк» звернувся з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
Позовні вимоги обґрунтовує тим, що відповідно до договору № б/н від 02.02.2016 року укладеного між АТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 , остання отримала кредит у розмірі 500,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок.
Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана ним заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг», Правилами користування платіжною карткою та «Тарифами банку», які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua, складає між ним та банком договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом у заяві. Також відповідач на час укладення кредитної угоди дав свою згоду щодо прийняття будь-якого розміру кредитного ліміту та його зміну за рішенням та ініціативою банку.
В порушення умов кредитного договору відповідач не надав своєчасно Банку грошові кошти для погашення заборгованості за борговими зобов'язаннями, тому станом на 18.08.2019 року має заборгованість у розмірі 11881,03 грн., яка складається із: - заборгованості за простроченим тілом кредиту - 540,93 грн.; - нарахованої пені за прострочене зобов'язання - 7757,60 грн.; - пеня за несвоєчасність сплати боргу на суму від 100 грн. - 2540,55 грн; - штраф (фіксована частина) - 500 грн.; - штраф (процентна складова) - 541,95 грн.
У зв'язку з цим позивач просив суд стягнути на його користь з відповідача 11881,03 грн заборгованості, а також понесені судові витрати у розмірі 1921 грн.
Рішенням Гощанського районного суду Рівненської області від 11 грудня 2019 року у задоволенні позову Акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості відмовлено.
Не погоджуючись із рішенням, АТ КБ «ПриватБанк» в апеляційній скарзі просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Звертає увагу суду, що підпис відповідач поставив саме в заяві позичальника, яким засвідчив те, що він повністю згодний з умовами кредитування та отриманням кредиту саме на таких умовах. Окрім того, відповідно до заяви відповідач зобов'язується виконувати вимоги умов та правил банківських послуг, а також регулярно ознайомлюватись з їх змінами на сайті Приватбанку.
Суд не врахував постанову Верховного Суду у справі № 755/18246/15-ц від 07 березня 2018 року, якою встановлено, що позичальник, підписуючи анкету-заяву про приєднання до умов та правил надання банківських послуг приєднався до договору приєднання та погодився з його умовами. При цьому умови та правила надання банківських послуг є складовою частиною кредитного договору, при яких підпис під ними не потрібен, якщо саме ці умови та правила були чинними під час укладення договору.
Скаржник вказує, що відповідач укладення чи не укладення кредитного договору не оспорював, розрахунок заборгованості не спростував, не доведено відсутність заборгованості та, відповідно, виконання умов договору належним чином, не заперечував проти наявності між сторонами кредитних зобов'язань, зустрічних позовних вимог не заявляв, таким чином судом помилково відмовлено в позовних вимог.
У відзиві на апеляційну скаргу відповідач вказує, що рішення суду законне та обґрунтоване. Просить залишити його без зміни, а скаргу без задоволення.
Відповідно до частини першої статті 368 ЦПК України у суді апеляційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 369 цього Кодексу.
Згідно з частиною тринадцятою статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Зважаючи на те, що справа є малозначною, її розгляд здійснено в порядку письмового провадження, без виклику сторін.
Згідно із ч. 1ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.
Статтею 352 ЦПК України передбачено, що підставами апеляційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частин 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Таким вимогам судове рішення відповідає.
Встановлено, що між АТ КБ «ПриватБанк» та відповідачем 02.02.2016 року було підписано анкету-заяву №б/н, згідно якої Відповідач отримав кредит у розмірі 500.00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок на платіжну картку.
У даній анкеті-заяві зазначено, що відповідач згоден з тим, що ця заява разом із Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами складають між ним та банком договір про надання банківських послуг, а також, що він ознайомився та погодився з Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами банку, які були надані йому для ознайомлення в письмовому вигляді.
До договору банк додав Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку Ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщений на сайті https://privatbank.ua/terms/ .
Згідно з наданим банком розрахунком, заборгованість відповідача за вказаним кредитним договором станом на 18.08.2019 року становить 11881,03 грн і складається із: - 0,00 грн заборгованість за тілом кредиту; - заборгованості за простроченим тілом кредиту - 540,93 грн.; - 0,00 грн. заборгованість за нарахованими відсотками; - нарахованої пені за прострочене зобов'язання - 7757,60 грн.;- пеня за несвоєчасність сплати боргу на суму від 100 грн. - 2540,55 грн; - штраф (фіксована частина) - 500 грн.; - штраф (процентна складова) - 541,95 грн.
Відповідно до частин першої і другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Статями 626, 628 ЦК України договір визначений як домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно з частиною першою статті 638 ЦК України істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
У статті 634 ЦК України договір приєднання визначений як договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, то вони повинні бути зрозумілими всім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений (постанова Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, провадження № 14-131цс19).
Відповідно до статті 1056-1 ЦК України у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів, тип процентної ставки та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються у договорі.
Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Статтею 1049 ЦК України передбачено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Таким чином, у разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
Банк, пред'являючи вимоги про погашення кредиту, просив стягнути складові його повної вартості, зокрема заборгованість за простроченим тілом кредиту та неустойку (штраф, пеня).
В анкеті-заяві про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг в Приватбанку від 02.02.2016 року відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді заборгованості за простроченим тілом кредиту та у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов'язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру, а також відсутні відомості яку саме картку особа отримала та за якою карткою зроблено розрахунок.
Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, у тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 02.02.2016 року, посилався на Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» «Універсальна, 55 днів пільгового періоду» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https: // privatbank.ua/terms/ як невід'ємні частини спірного договору.
У витягу з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» «Універсальна, 55 днів пільгового періоду» та витягу з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/, що надані позивачем на підтвердження позовних вимог, визначені, в тому числі: пільговий період користування коштами, процентна ставка, права та обов'язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема пеня за несвоєчасне погашення кредиту та (або) процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов'язань та їх розміри і порядок нарахування, а також додаткові положення, в яких зокрема визначено дію договору, позовну давність щодо вимог банку - 50 років (пункт 1.1.7.31 згаданих Умов), та інші умови.
При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Витяг з Тарифів та Витяг з Умов розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, а також те, що вказані документи станом на 02.02.2016 року містили умови, зокрема й щодо сплати заборгованості за простроченим тілом кредиту та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування.
Надані банком Тарифи та Умови та правила надання банківських послуг у ПриватБанку не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua), неодноразово змінювалися ПАТ КБ «ПриватБанк».
Тарифи та Умови та правила надання банківських послуг ПриватБанку не визнаються відповідачем та не містять його підпису, а тому їх не можна розцінювати, як складову кредитного договору, укладеного між сторонами.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, провадження № 14-131цс19, зауважила на тому, що роздруківка із сайту позивача не може бути належним доказом, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування.
За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачці Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату заборгованості за простроченим тілом кредиту, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена щодо укладеного із відповідачкою кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.
З огляду на викладені вище обставини та умови кредитування, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що відсутні правові підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді можливість нарахування банком заборгованості за простроченим тілом кредиту, а також відповідальність у вигляді пені, штрафів за порушення термінів виконання договірних зобов'язань.
З урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та Правил надання банківських послуг, судова колегія відхиляє доводи позивача про те, що відповідач при підписанні заяви про отримання кредитної картки ознайомився саме з тими Умовами, Правилами та Тарифами що надані Банком до справи та особисто підписав Довідку про умови кредитування, де викладені правила щодо нарахування відсотків належними і допустимим доказами також не доведені.
Отже, за відсутності підписаних позичальником Умов та Правил, а також Тарифів банку спірний договір не відповідає вимогам ст.ст. 207, 634, 1055 ЦК України щодо порядку підписання та укладення договору кредиту.
У даному випадку неможливо поза розумним сумнівом та з належною для стороннього добросовісного спостерігача достовірністю з'ясувати належність доданих позивачем до справи доказів, витягів з названих документів, тому колегія суддів погоджується з висновками суду про недоведеність того факту, до яких істотних умов договору приєднався позичальник при підписанні анкети-заяви, текст якої не містить істотних у розумінні ст. 1054 ЦК України умов договору кредиту.
Суд першої інстанції обґрунтовано та відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні наведених норм матеріального права до спірних правовідносин врахував правову позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 у справі № 342/180/17.
За приписами частин третьої, четвертої статті 12 ЦПК України (змагальність сторін) кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
За змістом статті 13 ЦПК України (диспозитивність цивільного судочинства) суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Питання обов'язку доказування і подання доказів розкрито у статті 81 ЦПК України, стосовно того, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Неподання стороною позивача належних і допустимих доказів на підтвердження своїх позовних вимог стало підставою для вмотивованого висновку суду про недоведеність та необґрунтованість позовних вимог, адже саме зазначені позивачем обставини ґрунтуються на припущеннях.
Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника з висновками суду першої інстанції щодо їх оцінки.
Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов'язковими підставами для скасування судового рішення, апеляційний суд не встановив,тому відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржене рішення без змін.
З огляду на викладене відповідно до ч.13ст.141 ЦПК України відсутні підстави для зміни розподілу судових витрат.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу представника Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» - Крилової О.Л.- залишити без задоволення.
Рішення Гощанського районного суду Рівненської області від 11 грудня 2019 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду лише у випадках, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.
Повний текст судового рішення складений 23 квітня 2020 року.
Головуючий :
Судді :