23 квітня 2020 року
м. Рівне
Справа № 569/20794/19
Провадження № 22-ц/4815/623/20
Рівненський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді: Гордійчук С.О.,
суддів: Боймиструк С.В., Шимківа С.С.
учасники справи:
позивач: ОСОБА_1
відповідач: Публічне акціонерне товариство «Азот»
розглянув в порядку письмового спрощеного позовного провадження у м. Рівне апеляційну скаргу Голови правління Публічного акціонерного товариства «Азот» Склярова Віталія Леонідовича на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 20 січня 2020 року, ухвалене в складі судді Бердія М.А., у м. Рівне, повний текст рішення виготовлено 20 січня 2020, у справі № 569/20794/19 ,
У листопаді 2019 року позовом ОСОБА_1 звернувся з позовом до Публічного акціонерного товариства «Азот» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати заробітної плати.
Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 20 січня 2020 року позов ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Азот» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати заробітної плати, задоволено частково.
Стягнуто з Приватного акціонерного товариства «Азот» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 30 березня 2018 року по 09 серпня 2019 року в розмірі 367 676,40 грн. та компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати заробітної плати в розмірі 5854,03 грн.
Стягнуто з Приватного акціонерного товариства «Азот» на користь ОСОБА_1 понесені позивачем витрати на правничу допомогу адвоката в розмірі 5000 грн.
В задоволенні інших позовних вимог ОСОБА_1 - відмовлено.
Вирішено питання про судові витрати.
В апеляційній скарзі ПАТ "Азот", посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржуване рішення суду в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні шляхом доповнення резолютивної частини після слів: "середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні" наступним: "з наступним відрахуванням (утриманням) при виплаті податків, обов'язкових платежів та зборів передбачених законодавством України"; в частині стягнення компенсації втрати часини доходів у звязку з порушенням строків виплати заробітної плати в розмірі 5854,03 грн. з ПАТ "Азот"скасувати; в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 367676,40 грн. зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні на 50 відсотків до суми 183838,20 грн.
Вказує, що стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку потрібно проводити із відрахуванням (утриманням) при виплаті податків та обов'язкових платежів передбачених законодавством України.
Звертає увагу суду, що особою відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з доходів у вигляді заробітної плати, є роботодавець, який виплачує такі доходи на користь платника податку, у тому числі на підставі рішення суду.
Покликається на те, що наданий позивачем розрахунок компенсації втрати частини заробітку наданий позивачем є невірним, однак суд першої інстанції не перевірив вказаний розрахунок.
Відзив на апеляційну скаргу позивач не подав.
Відповідно до частини першої статті 368 ЦПК України у суді апеляційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 369 цього Кодексу.
Відповідно до ч.13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Суд враховує, що справа виникла з трудових відносин її складність, докази, які сторони вважали за необхідне подати, подані, позиції скаржника викладені письмово згідно із п.5 ч.2 ст.356 ЦПК України.
Апеляційна скарга підлягає до задоволення частково з таких підстав.
Статтею 352 ЦПК України передбачено, що підставами апеляційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частин 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Таким вимогам судове рішення в повній мірі не відповідає.
Встановлено, що ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах із ПАТ «Азот».
Наказом №98-ВК від 28 березня 2018 року позивача було звільнено з роботи на підставі п.1 ст.36 КЗпП України (за угодою сторін).
При звільненні позивача з роботи йому не було виплачено всі належні виплати в загальній сумі 98 789, 16 грн.
Остаточний розрахунок з позивачем проведено 09 серпня 2019 року .
За змістом частини першої статті 3 КЗпП України трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, регулює законодавство про працю.
Згідно із частиною першою статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.
За змістом статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, за відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Відповідно до статті 94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Аналогічне визначення заробітної плати міститься й у статті 1 Закону України «Про оплату праці».
Стаття 2 Закону України «Про оплату праці»у свою чергу визначає таку структуру заробітної плати: основна заробітна плата - винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов'язки), яка встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців; додаткова заробітна плата - винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці, яка включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством, премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій; інші заохочувальні та компенсаційні виплати, до яких належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.
Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що передбачений ч. 1ст. 117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.
За своєю суттю середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні є компенсаційною виплатою за порушення права на оплату праці, яка нараховується в розмірі середнього заробітку.
Крім того слід зазначити, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку, що узгоджується з правовою позицією викладеною в рішенні Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року у справі № 1-5/2012.
Установивши факт невиплати в день звільнення, суд дійшов обгрунтованого висновку про наявність підстав для стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні.
Розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідачем не оскаржується.
Апеляційний суд ввідхиляє доводи апеляційної скарги проте, що суд безпідставно не застосував принцип співмірності розміру заборгованої суми в порівнянні із розміром середнього заробітку за час затримки розрахунку з таких підстав.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в статті 117 КЗпП України відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника.
Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який ухвалює рішення по суті спору. Установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення або в разі його відсутності в цей день - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а в разі непроведення його до розгляду справи - по день ухвалення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не позбавляє його відповідальності.
У разі непроведення розрахунку у зв'язку з виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню в повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу.
Отже, право суду зменшити розмір середнього заробітку, що має сплатити роботодавець працівникові за час затримки виплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України, залежить від таких чинників: наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум за трудовим договором на день звільнення; виникнення спору між роботодавцем та працівником після того, коли належні до виплати працівникові суми за трудовим договором у зв'язку з його звільненням повинні бути сплачені роботодавцем; прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу.
Зазначене узгоджується з правовими позиціями Верховного Суду викладених в постановах від 30.05.2018 року у справі № 461/6803/16, від 05 грудня 2018 року у справі № 212/539/17-ц, від 17 грудня 2018 року у справі № 697/731/16-ц.
Враховуючи що спір вирішений на користь працівника у суду першої інстанції не було підстав для застосування принципу співмірності.
Доводи апеляційної скарги про не зазначення судом в оскаржуваному рішенні про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку без утримання прибуткового податку й інших обов'язкових платежів не є підставою для його скасування, так як відповідно до ст. 168.3 Податкового кодексу України розрахунок податкових зобов'язань з оподатковуваного доходу платника податку, нарахованого джерела його виплати, проводиться податковим агентом (у тому числі роботодавцем), яким є відповідач.
Разом з тим, апеляційний суд не може погодитись із висновком суду про задоволення вимог в частині стягнення компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати, оскільки суд не з'ясував дійсні права й обов'язки сторін стосовно предмета спору, не перевірив усі обставини справи, що маючь значення для справи.
Убачається, що відповідач не заперечує той факт, що ним не здійснена виплата позивачу всіх сум, що належали йому при звільненні в день звільнення 30 березня 2018 року.
Відповідно до наданої відповідачем довідки №1240 від 07.10.2019 про наявність заборгованості вбачається, що позивачу нарахована та не виплачена заробітна плата станом на 30 березня 2018 року у розмірі 40062,35 грн. з яких: січень 2018 року - 11066,85 грн., лютий - 10991,21 грн, березень - 18004,29 грн. Вказанні суми виплачено 26 липня 2019 року.
Статтею 3 Закону передбачено, що сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати затверджено Постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 року № 159 (надалі за текстом - Порядок).
Згідно пункту 4 вказаного Порядку, сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100. Індекс споживчих цін для визначення суми компенсації обчислюється шляхом множення місячних індексів споживчих цін за період невиплати грошового доходу. При цьому індекс споживчих цін у місяці, за який виплачується дохід, до розрахунку не включається. Щомісячні індекси споживчих цін публікуються Держкомстатом.
У позовній заяві позивач зазначив, що сума компенсації втрати частини доходів у звязку з порушенням строків виплати заробітної плати становить 9244,80 грн., не надавши при цьому за спірний період розрахунку вказаної суми.
Так, з урахуванням Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати затверджено Постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 року № 159, розмір компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати за період з квітня 2018 року по день фактичного розрахунку, а саме 27 липня 2019 року, становить 4212,13 грн. (без відрахування податків) .
09 серпня 2019 року відповідач з врахуванням положень статті 34 Закону України «Про оплату праці», Порядоку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, який затверджено Постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 року № 159 після утримання податків нарахував та виплатив ОСОБА_1 3390,77 грн. компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати за весь період невиплати грошового доходу.
Згідно ст. ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.
Відповідно до ч.1, п.1 ч.2 ст. 76, ч.1, 2 ст.77, ч.1 ст. 95 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються зокрема письмовими, речовими і електронними доказами.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.
Обставини справи, які за законом можуть бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Будь-яких доказів щодо розміру компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати за період з квітня 2018 року по день фактичного розрахунку в сумі 9244,80 грн матеріали справи не містять і позивачем суду не надано.
Враховуючи наведене, апеляційний суд дійшов висновку протвідсутність підстав для задоволення позовних вимог в цій частині.
Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставою для зміни чи скасування рішення суду першої інстанції є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Враховуючи, що рішення суду в частині стягнення компенсації постановлено з порушенням норм матеріального права, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, воно підлягає скасуванню з постановленням нового судового рішення про відмову у задоволенні позову в цій частині.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381- 384 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу Голови правління Публічного акціонерного товариства «Азот» Склярова Віталія Леонідовича задовольнити частково.
Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 20 січня 2020 року в частині стягнення компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати скасувати.
У задоволенні позову ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Азот» про стягнення компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати відмовити.
В решті рішення залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду лише у випадках, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.
Повний текст судового рішення складений 23 квітня 2020 року.
Головуючий :
Судді :