справа №619/347/20
провадження №2/619/472/20
09 квітня 2020 року
Дергачівський райсуд Харківської області у складі:
головуючого судді Кононихіної Н. Ю.
при секретарі Мєщан І. О.
розглянув у відкритому судовому засіданні в місті Дергачі
цивільну справу за позовом
ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 «про усунення перешкод у користуванні майном»,
встановив:
До Дергачівського райсуду Харківської області звернувся із позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 «про усунення перешкод у користуванні майном». Із матеріалів позовної заяви вбачається, що 21 липня 2016 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_1 було укладено договір іпотеки, відповідно до якого ОСОБА_1 як іпотекодсржателю було передано в іпотеку житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , та земельну ділянку для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, площею 0,0657 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
У порядку ст. 37 Закону України «Про іпотеку» ОСОБА_1 було звернуто стягнення на предмет іпотеки, а саме житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , та земельну ділянку для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, площею 0,0657 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , через порушення умов Договору позики від 21.07.2016 та Додаткового договору №1 від 12.01.2017 до Договору позики від 21.07.2016.
Право власності на відповідний житловий будинок за ОСОБА_1 зареєстровано 29.05.2019, номер запису про право власності: 31867692.
Право власності на відповідну земельну ділянку за ОСОБА_1 зареєстровано 05.06.2019, номер запису про право власності: 31868974.
Як було встановлено, у вказаному житловому будинку зареєстровані: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 .
На дату звернення до суду відповідачі у добровільному порядку відмовляються покинути оселю за адресою: АДРЕСА_1 .
Тому позивач просив усунути перешкоди у користуванні майном шляхом визнання ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 такими, що втратили право користування житловим приміщенням за адресою: АДРЕСА_1 .
В судове засідання позивач ОСОБА_1 та його представник не з'явилися, сповіщені про дату, час та місце розгляду справи, просили розглядати справу у їх відсутності, тому суд розглядає справу у відсутності позивача та його представника, на тих доказах, які надані до судового засідання .
Відповідно до ч.3 ст.131 ЦПК України учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про причини неявки у судове засідання. У разі неповідомлення суду про причини неявки вважається, що учасники судового процесу не з'явилися в судове засідання без поважних причин.
Згідно п.1 ч.3 ст.223 ЦПК України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.
В судове засідання відповідачі ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 не з'явилися, сповіщені про дату, час та місце розгляду справи належним чином, про причини неявки не повідомили , суд вважає їх повторну неявку без поважних причин, відповідно до п.1 ч.3 ст.223 ЦПК України суд розглянув справу за відсутності відповідачів, на тих доказах, які надані до судового засідання, у заочному порядку.
Відповідно до ч.1 ст.280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
Так як, відповідачі належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, не з'явилися в судове засідання та не подали відзив, а представник позивача не заперечує проти такого вирішення справи, то відповідно до ч.1 ст.281 ЦПК України суд постановив ухвалу про заочний розгляд справи.
Всебічно, повно, об'єктивно та безпосередньо дослідивши наявні докази у справі, з'ясувавши обставини, на які посилалися сторони, як на підставу своїх вимог та заперечень, оцінивши ці докази на належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позову з наступних мотивів.
У судовому засіданні встановлено, що 21 липня 2016 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_1 було укладено договір іпотеки, відповідно до якого ОСОБА_1 як іпотекодсржателю було передано в іпотеку житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , та земельну ділянку для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, площею 0,0657 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
У порядку ст. 37 Закону України «Про іпотеку» ОСОБА_1 було звернуто стягнення на предмет іпотеки, а саме житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , та земельну ділянку для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, площею 0,0657 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , через порушення умов Договору позики від 21.07.2016 та Додаткового договору №1 від 12.01.2017 до Договору позики від 21.07.2016.
Право власності на відповідний житловий будинок за ОСОБА_1 зареєстровано 29.05.2019, номер запису про право власності: 31867692.
Право власності на відповідну земельну ділянку за ОСОБА_1 зареєстровано 05.06.2019, номер запису про право власності: 31868974.
Як було встановлено, у вказаному житловому будинку зареєстровані: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 .
На дату звернення до суду відповідачі у добровільному порядку відмовляються покинути оселю за адресою: АДРЕСА_1 .
Згідно зі ст. 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Відповідно до ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася 17.07.1997 року, відповідно до закону 475/97-ВР від 17.07.1997 року «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, першого протоколу та протоколів №2. 4. 7 та 11 до Конвенції» закріплені принципи непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд вчиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею незалежно від волі інших осіб.
Відповідно до ч. 1 ст. 316 ЦК України, право власності є право особи на річ майно, яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Згідно з ч. 1 ст. 317 ЦК України., власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Відповідно до ст. 346 ЦК України, право власності припиняється у разі відчуження власником свого майна.
Укладаючи договір іпотеки ОСОБА_5 повністю погодилась з умовами договору, відповідно до якого у випадку невиконання Іпотекодавцем письмової вимоги Іпотекодержателя про усунення порушення зобов'язання за Договором позики у встановлений строк, таку вимогу Іпотекодержатель може задовольнити за рахунок предмета іпотеки, що і було зроблено.
Відповідно до ч. 1. 2 ст. 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.
Згідно з ч. 1, 2 ст. 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Відповідно до ч. 1. 2 ст. 328 ЦК України, право власності набувається па підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Так, ОСОБА_1 правомірно набув у власність предмет іпотеки, а саме житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , та земельну ділянку для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, площею 0,0657 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Згідно з ч. 1 ст. 383 ЦК України, власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї, інших осіб і не має права використовувати його для промислового виробництва.
В порядку ст. 150 ЖК України, громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.
Відповідно до ст. 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Відповідно до ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно з. ч. 1. 2 ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, припинення дії. яка порушує право; Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Відповідно до статті 322 ЦК України власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.
Таким чином, ст. 322 ЦК України встановлює презумпцію обов'язку власника нести всі витрати, пов'язані з утриманням належного йому майна. До таких витрат належать витрати, пов'язані зі зберіганням майна, його ремонтом, забезпеченням збереження його властивостей тощо. Такий обов'язок власника є похідним від належних йому, як абсолютному власнику правомочностей володіння, користування та розпорядження майном. Невиконання власником свого обов'язку по утриманню своєї власності може створювати небезпеку для третіх осіб.
Факт зареєстрованого місця проживання ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 у спірному домобудуванні, власниками якого вони більше не являються - спричиняє непорозуміння та незручності для позивача ОСОБА_1 , як нового власника спірного майна. Так, я у разі реєстрації свого місця проживання за вказаною адресою ОСОБА_1 змушений сплачувати комунальні послуги за трьох зареєстрованих осіб та не матиме можливості виконувати обов'язок щодо догляду власного майна, який встановлений законодавством України. Кореспонденція, яка надходить на ім'я ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , а також повідомлення з офіційних установ надходитимуть на адресу, за якою відповідачі втратили місце проживання.
Тобто факт наявності в офіційних реєстрах інформації, що ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 проживають за цією адресою покладає на ОСОБА_1 додаткові обов'язки, що є порушенням прав та законних інтересів позивача.
Відповідно до ст. 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання» зняття з реєстрації місця проживання особи здійснюється, зокрема, па підставі судового рішення, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, про виселення, про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою.
Згідно з п. 26 Постанови Кабінету Міністрів України від 02.03.2016 р. №207 «Про затвердження Правил реєстрації місця проживання та Порядку передачі органами реєстрації інформації до Єдиного державного демографічного реєстру» зняття з реєстрації місця проживання особи здійснюється, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, про виселення, про зняття з реєстрації місця проживання особи, про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою.
При цьому суд ураховує позицію ВССУ з розгляду цивільних і кримінальних справ у рішенні від 21.12.2011 р. по справі №6-43126св11. У наведеному рішенні суд зазначив, що відповідно до ч. 1 ст. 156 ЖК України з урахуванням положень ч. 1 ст. 405 ЦК України члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням в обсязі, визначеному відповідно до угоди з власником. Аналіз змісту вказаних правових норм свідчить про те, що право члена сім'ї власника будинку (квартири) користуватися цим житлом існує лише за наявності у власника права приватної власності на це майно. Із зазначеного слід дійти висновку, що виникнення права членів сім'ї власника будинку (квартири) на користування будинком та обсяг цих прав залежить від виникнення у власника будинку права власності на цей будинок, а відтак - припинення права власності особи на будинок припиняє право членів її сім'ї на користування цим будинком. Отже, права членів сім'ї власника будинку на об'єкт власності є похідними від прав самого власника. Передбачаючи право власника житлового будинку (квартири) на відчуження цих об'єктів, закон не передбачив при цьому перехід прав і обов'язків попереднього власника до нового власника в частині збереження права користування житлом (житлового сервітуту) членів сім'ї колишнього власника у випадку зміни власника будинку (квартири) на відміну від договору найму (оренди) житла - ст.ст. 810, 814 ЦК України.
Тому суд, задовольняючи позов, вважає необхідним усунути перешкоди у користуванні майном шляхом визнання ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 такими, що втратили право користування житловим приміщенням за адресою: АДРЕСА_1 .
Судові витрати суд покладає на відповідачів згідно ст. 141 ЦПК України.
Відповідно до ст. 259 ЦПК України суди ухвалюють рішення іменем України негайно після закінчення судового розгляду. Рішення суду приймаються, складаються і підписуються в нарадчій кімнаті складом суду, який розглянув справу.
Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. 41 Конституції України, ст. 15, 16, 316, 317, 319, 321, 328, 383, 391 ЦК України, ст. 109, 116, 150, 156 ЖК України, ст. 7 ЗУ «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання», ст.ст. 10, 12, 13, 76-78, 259 ЦПК України, суд
ухвалив:
Усунути перешкоди у користуванні майном шляхом визнання ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 такими, що втратили право користування житловим приміщенням за адресою: АДРЕСА_1 .
Стягнути солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 судовий збір 840,80 грн.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом України. Повторне заочне рішення позивач та відповідач можуть оскаржити в загальному порядку, встановленому цим Кодексом.
У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржено з загальному порядку, встановленому цим Кодексом. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку безпосередньо до Харківського апеляційного суду, шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня оголошення рішення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Суддя Н. Ю. Кононихіна