23 квітня 2020 року
Київ
справа №280/3306/19
адміністративне провадження №К/9901/11125/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Ханової Р. Ф.,
суддів - Гончарової І. А., Олендера І. Я.,
перевіривши касаційну скаргу Головного управління ДФС у Запорізькій області
на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 11 грудня 2019 року
та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 31 березня 2020 року
у справі № 280/3306/19
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Елтранс Україна»
до Головного управління ДФС у Запорізькій області
про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень рішень,
До Верховного Суду надійшла касаційна скарга скаргу Головного управління ДФС у Запорізькій області на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 11 грудня 2019 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 31 березня 2020 року у справі № 280/3306/19.
Перевіряючи касаційну скаргу на відповідність вимогам процесуального закону - Кодексу адміністративного судочинства України, суд дійшов висновку про залишення її без руху з огляду на наступне.
Статтею 330 Кодексу адміністративного судочинства України обумовлено, що до касаційної скарги додається документ про сплату судового збору.
Частиною другою статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. Таким законом є Закон України "Про судовий збір" від 8 липня 2011 року № 3674-VI (далі - Закон № 3674-VI).
Відповідно до частини другої статті 4 Закону № 3674-VI встановлено, що за подання до адміністративного суду касаційної скарги на рішення суду сплачується судовий збір в розмірі 200 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, але не більше 20 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Таким чином, скаржнику необхідно сплатити за подання касаційної скарги судовий збір в сумі 33507,38 гривень.
Окрім того, відповідно до пункту 4 частини другої статті 330 Кодексу адміністративного судочинства України в касаційній скарзі зазначається підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
Відповідно до частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Скаржником у касаційній скарзі зазначено, що судами попередніх інстанцій не враховано постанови Верховного Суду, в яких викладено висновок про застосування норм права у подібних правовідносинах, тобто пункт 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
На думку податкового органу, суди попередніх інстанцій застосували пункти 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України без урахування висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 17 січня 2018 року у справі № 804/8943/13-а, згідно з якою наслідки у вигляді виникнення у покупця права на формування відповідних сум витрат та податкового кредиту виникають за наявності сукупності таких обставин та підстав, зокрема: фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій; документального підтвердження реального здійснення господарських операцій сукупністю юридично значимих (дійсних) первинних та інших документів, які зазвичай супроводжують операції певного виду; наявності у сторін спеціальної податкової правосуб'єктності; наявності у покупця належним чином складеної податкової накладної; наявності ділової мети, розумних економічних причин для здійснення господарської операції.
Сллід зазначити, що у цій справі, суди попереднії інстанцій на на підставі встановлених обставин справи, дійшли висновку щодо протиправності податкових повідомлень рішень та, як наслідок, наявність підстав для їх скасування.
За твердженням відповідача вказана вище правова позиція деталізована у постанові Верховного Суду від 24 січня 2018 року у справі № 2а-19379/11/2670, у якій зазначено, що сам факт наявності у позивача податкових накладних та інших облікових документів, виписаних від імені постачальника, не є безумовним доказом реальності господарських операцій, якщо інші обставини свідчать про недостовірність інформації в цих документах. У цьому ж судовому рішення зазначено, що для податкового обліку значення має саме факт поставки тим постачальником, який вказаний в первинних документах, наданих платником податків на підтвердження задекларованих сум податкового кредиту.
Відповідач вказує також, що судом апеляційної інстанції не прийнята до уваги правова позиція, викладена в постанові Верховного суду від 25 вересня 2018 року у справі № 826/4132/15, згідно з якою якщо певна господарська операція не відбулась чи відбулась не за її змістом, який відображений в укладених платником податку договорах, то це є підставою для застосування відповідних наслідків у податковому обліку. Нереальність господарських операцій судами обґрунтовано відсутністю доказів використання товарів у власній господарських діяльності, ненадання заявок про домовленість сторін щодо поставки товару, відсутністю доказів що транспортування товарів власним автомобільним транспортом.
Відповідно до постанови Верховного суду від 20 лютого 2018 року у справі № 809/117/13-а, яка не врахована судами попередніх інстанцій у цій справі, про не здійснення господарської діяльності свідчить відсутність трудових ресурсів, технічного персоналу, транспортних засобів, матеріальної бази, тощо.
Суд зазначає, що наведені правові висновки Верховного Суду зазначених позивачем у касаційній скарзі вказують на те, що істотні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи у кожному конкретному випадку встановлюються на підставі належних, достатніх, допустимих та достовірних доказів відповідно до процесуальних принципів їх оцінки, встановлених статями 73-76 Кодексу адміністративного судочинства України. Відтак, узагальнюючою ознакою правозастосування є єдині підходи оцінки доказів у справах щодо реальності (нереальності) господарських операцій в залежності від фактичних обставин справ.
Відтак, в наведених постановах Верховним Судом застосовані норми до спірних правовідносин та здійснена оцінка доказів щодо реальності (нереальності) господарських операцій в залежності від фактичних обставин справ. Натомість тотожність (подібність) правовідносин заявником касаційної скарги та висновки стосовно застосування конкретної норми (норм) податковим органом не зазначені, вказано виключно на наявність таких постанов.
Суд зазначає, що у випадку посилання скаржником на пункт 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, як на підставу касаційного оскарження, скаржнику необхідно зазначити конкретну норму, яку застосував суд апеляційної інстанції без врахування висновку щодо застосування цієї норми права у саме подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, з посиланням на конкретну постанову Верховного Суду, у якій такий висновок викладено.
Суд вважає, що підстави касаційного оскарження викладаються в касаційній скарзі з вказівкою (наведенням) конкретних висновків суду, рішення якого оскаржується, із одночасним зазначенням норм права (пункт, частина, стаття), які застосовані цим судом при прийнятті відповідного висновку. Скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було неправильно застосовано, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та, як на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися. Мають бути також зазначені правові висновки Верховного Суду, стосовно конкретних норм права, які за наявності подібних правовідносин не враховані судом апеляційної інстанції.
Отже, касаційна скарга повинна містити посилання на конкретні порушення відповідної норми (норм) права чи неправильність її (їх) застосування. Скаржник повинен зазначити конкретні порушення, що є підставами для скасування або зміни судового рішення (рішень), які, на його думку, допущені судом при його (їх) ухваленні, та навести аргументи в обґрунтування своєї позиції.
Суд визнає, що посилання виключно на рішення Верховного Суду із зазначенням того, що викладені ним висновки не враховані судом апеляційної інстанції при ухвалені постанови самі по собі не доводять не врахування висновків Верховного Суду у подібних правовідносинах.
Окрім того, Суд звертає увагу на те, що відповідно до частини першої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Згідно з частиною другою статті 332 Кодексу адміністративного судочинства України до касаційної скарги яка не оформлена відповідно до вимог, встановлених статтею 330 цього Кодексу застосовуються положення статті 169 цього Кодексу.
Таким чином, відповідно до частин першої та другої статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України касаційна скарга підлягає залишенню без руху з наданням скаржнику строку для усунення недоліків, а саме: сплатити судовий збір в розмірі 33507,38 гривень на рахунок для зарахування сплати судового збору: отримувач коштів: УК у Печер. р-ні/Печерс. р-н/22030102. рахунок отримувача: UA678999980000031219207026007, код ЄДРПОУ: 38004897. Код банку отримувача: 899998, Банк отримувача: Казначейство України (ЕАП), Код класифікації доходу бюджету: 22030102 "Судовий збір (Верховний Суд, 055)" та навести підстави, на яких подається касаційна скарга, зазначивши конкретну норму, яку застосував суд апеляційної інстанції без врахування висновку щодо застосування цієї норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, з посиланням на конкретну постанову Верховного Суду, у якій такий висновок викладено та навівши доводи, в яких підтверджується, що суд апеляційної інстанції застосував норми права зазначені податковим органом без врахування висновку щодо застосування цієї норми права, викладеного у постанові Верховного Суду, саме у подібних правовідносинах, довівши подібність правовідносин.
Керуючись статтями 330, 332 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд
Касаційну скаргу Головного управління ДФС у Запорізькій області на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 11 грудня 2019 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 31 березня 2020 року у справі № 280/3306/19 - залишити без руху, надавши скаржнику строк для усунення недоліків касаційної скарги тривалістю 5 днів з моменту закінчення строку дії карантину, пов'язаного із запобіганням поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19).
Після усунення недоліків касаційної скарги у строк, встановлений судом, вона вважатиметься поданою у день первинного її подання до суду.
Роз'яснити заявнику касаційної скарги, що у разі невиконанні вимог цієї ухвали, касаційну скаргу буде повернуто.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач Р. Ф. Ханова
Судді І. А. Гончарова
І. Я. Олендер