23 квітня 2020 року
Київ
справа №520/10383/19
адміністративне провадження №К/9901/11037/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Ханової Р. Ф.,
суддів - Гончарової І. А., Олендера І. Я.,
перевіривши касаційну скаргу Головного управління ДПС у Харківській області
на додаткову постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 20 лютого 2020 року
у справі №520/10383/19
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління ДПС у Харківській області
про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
До Верховного Суду надійшла касаційна скарга Головного управління ДПС у Харківській області на додаткову постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 20 лютого 2020 року у справі №520/10383/19.
20 лютого 2020 року Другий апеляційний адміністративний суд задовольнив заяву представника позивача про ухвалення додаткового рішення. Прийняв додаткову постанову, якою стягнув на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Харківській області судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5000,00 грн.
Задовольняючи вимоги позивача про стягнення судових витрат, суд апеляційної інстанції висновувався з того, що понесені позивачем судові витрати у розмірі 5000,00 грн підтверджені належними та допустимими доказами, відтак підлягають задоволенню.
Не погодившись з рішенням суду апеляційної інстанції, відповідач подав касаційну скаргу, де посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати додаткову постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 20 лютого 2020 року у справі №520/10383/19 та прийняти нове рішення, яким відмовити в стягненні витрат на правничу допомогу. У касаційній скарзі відповідач наголошує, що розмір заявлених витрат на правничу допомогу є неспівмірним зі складністю справи, обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, та ціною позову.
При вирішенні питання про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою Головного управління ДПС у Харківській області, Суд дійшов висновку про необхідність відмови у відкритті касаційного провадження у даній справі з огляду на наступне.
Відповідно до частини третьої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
За приписами частини першої статті 13 Кодексу адміністративного судочинства України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Відповідно до частини першої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їхнього перегляду в апеляційному порядку, можуть реалізувати право на їхнє оскарження у касаційному порядку тільки у визначених законом випадках.
За приписами пункту 6 частини першої статті 333 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі на судове рішення, зазначене у частині першій статті 328 цього Кодексу, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або коли Верховний Суд вважатиме за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах).
Суд звертає увагу на те, що в постановах Верховного Суду неодноразово викладалися висновки у справах з подібними правовідносинами, зокрема у постанові від 07 листопада 2019 року у справі №826/14299/17.
Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об'єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Зважаючи на наведене суд апеляційнї інстанції під час вирішення питання, що стосується стягнення на користь позивача судових витрат, обґрунтовано взяли до уваги наведену вище позицію Верховного Суду. Зокрема, суд апеляційної інстанції умотивовано зазначив, що оскільки понесення позивачем витрат на правничу допомогу в межах даної справи у розмірі 5000,00 грн підтверджено належними та допустимими доказами, підстави для висновку про відмову у задоволенні клопотання позивача про ухвалення додаткового рішення щодо стягнення судових витрат відсутні.
Аналізуючи рішення суду апеляційної інстанції, Суд дійшов до висновку, що суд апеляційної інстанції прийняв судове рішення у справі №520/10383/19 відповідно до висновку Верховного Суду, викладеного у постанові щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 333 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Таким чином, враховуючи, що правильне застосування норм права судом апеляційної інстанції є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування та враховуючи необґрунтованість касаційної скарги у відкритті касаційного провадження у даній справі слід відмовити.
Керуючись статтями 333 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Головного управління ДПС у Харківській області на додаткову постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 20 лютого 2020 року у справі №520/10383/19 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Харківській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.
Копію ухвали про відмову у відкритті касаційного провадження разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами направити скаржнику, а копію касаційної скарги залишити в суді касаційної інстанції.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання й оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач Р. Ф. Ханова
Судді І. А. Гончарова
І. Я. Олендер