Справа № 120/3342/19-а
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Віятик Наталія Володимирівна
Суддя-доповідач - Сушко О.О.
21 квітня 2020 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Сушка О.О.
суддів: Залімського І. Г. Мацького Є.М. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 20 грудня 2019 року (м. Вінниця, 27 грудня 2019 року) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Держави України в особі Управління Державної казначейської служби України у м. Вінниці Вінницької області, Державної казначейської служби України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про зобов'язання вчинити дії,
позивач звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив визнати протиправною бездіяльність управління Державної казначейської служби України в м. Вінниці Вінницької області щодо відмови добровільно відшкодовувати завдану позивачу матеріальну шкоду; стягнути з Державного бюджету України шляхом списання з відповідного рахунку Державної казначейської служби України 12 738,30 грн. майнової шкоди у вигляді недоотриманої пенсії, завданої законом, що визнаний неконституційним.
Відповідно до рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 20 грудня 2019 року в задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з вказаним рішенням позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та ухвалити нове, яким задовольнити позов.
На обґрунтування апеляційної скарги позивач зазначив, що рішенням Конституційного суду України від 27.02.2018 №1-р/2018 визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення абзацу першого підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 ПК України, який передбачає оподаткування пенсій, внаслідок чого у період з 01.02.2015 по 01.07.2016 року позивачем недоотримані доходи у вигляді частини утриманої пенсії в загальному розмірі сумі 12738,30 грн. Зазначив, що за період з 01.02.2015 по 01.07.2016 отримував пенсію по інвалідності, призначену відповідно до вимог Закону України «Про прокуратуру», яка оподатковувалося податком на доходи фізичних осіб та військовим збором відповідно до абзацу першого підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 ПК України. Вказана норма ПК України визнана неконституційною і втратила свою чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення №1 -р/2018 від 27.02.2018. Таким чином, відбулося звуження змісту та обсягу його прав як на майно у вигляді пенсійних виплат. Отже, за вищевказаний період позивачу завдано шкоду, що оцінюється в грошовому виразі, виходячи із сукупної суми відрахувань 12738,30 грн. Статтею 152 Конституції України встановлено, що матеріальна чи моральна шкода, завдана фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними, відшкодовується державою у встановленому законом порядку.
Від позивача на адресу суду надійшло клопотання про зупинення провадження у справі до прийняття рішення Великою Палатою Верховного Суду у справі №808/1628/18.
Суд апеляційної інстанції, розглянувши клопотання, дійшов висновку про відмову у його задоволенні через відсутність підстав - обставини цієї справі відмінні від обставин справи №808/1628/18.
Розглянувши матеріали справи, колегія суддів апеляційної інстанції, дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, виходячи з наступного.
Судом першої інстанції та під час апеляційного провадження встановлено, що позивач отримує пенсію по інвалідності, призначену відповідно до Закону України «Про прокуратуру» та перебуває на обліку як пенсіонер в органах Пенсійного фонду з 01.04.2002 року.
Як вбачається з наявної в матеріалах справи довідки Управління Пенсійного фонду України в м. Вінниці розмір пенсії позивача становив з лютого по вересень 2015 року - 8326,02 грн., з вересня 2015 по червень 2016 року - 8399,09 грн. Разом суму нарахованої пенсії за цей період становить - 142199,97 грн., у зв'язку з чим із пенсії позивача було утримано податок на доходи фізичних осіб за період з 01.02.2015 по 01.07.2016 в загальній сумі 11580,24 грн. та військовий збір за аналогічний період - 1158,06 грн.
Відмовляючи у задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач діяв на підставі, в межах та у спосіб, що передбаченні Конституцією та законами України.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
Так, приписами Закону України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» від 27.03.2014 № 1166 -VII до ПК України внесено зміни, які набрали чинності з 01.07.2014. Згідно з цими змінами статтю 164 Кодексу доповнено новим пунктом 164.2.19, відповідно до якого до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються суми пенсій (включаючи суму їх індексації, нараховану відповідно до закону) або щомісячного довічного грошового утримання, отримуваних платником податку з Пенсійного фонду України чи бюджету згідно із законом, якщо їх розмір перевищує десять тисяч гривень на місяць, - у частині такого перевищення, а також пенсій з іноземних джерел, якщо згідно з міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, такі пенсії підлягають оподаткуванню чи оподатковуються в країні їх виплати.
Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» від 28.12.2014 № 71-VIII до зазначеного підпункту Кодексу внесено нові зміни, що набрали чинності з 01.01.2015, згідно з якими оподаткуванню податком підлягали суми пенсій (включаючи суму їх індексації, нараховану відповідно до закону) або щомісячного довічного грошового утримання, отримуваних платником податку з Пенсійного фонду України чи бюджету згідно із законом, якщо їх розмір перевищує три розміри мінімальної заробітної плати (у розрахунку на місяць), встановленої на 1 січня звітного податкового року, - у частині такого перевищення, а також пенсій з іноземних джерел, якщо згідно з міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, такі пенсії підлягають оподаткуванню чи не оподатковуються в країні їх виплати.
Відповідно до Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо звільнення від оподаткування пенсій» від 02.06.2016 №1411-VІІІ, який набрав чинності з 01.07.2016, підпункт 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 ПК України викладено в наступній редакції: «суми пенсій (включаючи суму їх індексації, нараховану відповідно до закону) або щомісячного довічного грошового утримання, отримуваних платником податку з Пенсійного фонду України чи бюджету згідно із законом, якщо їх розмір перевищує десять розмірів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність (у розрахунку на місяць), встановленого на 1 січня звітного податкового року, - у частині такого перевищення, а також пенсій з іноземних джерел, якщо згідно з міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, такі пенсії підлягають оподаткуванню чи не оподатковуються в країні їх виплати».
Рішенням Конституційного Суду України від 27.02.2018 № 1-р/2018 у справі за конституційними поданнями 48 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень абзаців тринадцятого, чотирнадцятого пункту 32 розділу І Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» та Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положення абзацу першого підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 ПК України (справа про оподаткування пенсій і щомісячного довічного грошового утримання) визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення абзацу першого підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 ПК України, яким передбачено, що до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються суми пенсій (включаючи суму їх індексації, нараховану відповідно до закону) або щомісячного довічного грошового утримання, отримуваних платником податку з Пенсійного фонду України чи бюджету згідно із законом, якщо їх розмір перевищує десять розмірів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність (у розрахунку на місяць), встановленого на 1 січня звітного податкового року, - у частині такого перевищення, а також пенсій з іноземних джерел, якщо згідно з міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, такі пенсії підлягають оподаткуванню чи не оподатковуються в країні їх виплати.
Положення абзацу першого підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 ПК України, визнане неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
В силу ч. ч. 1 та 2 ст. 152 Конституції України закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності.
Закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
Статтею 91 Закону України «Про Конституційний Суд України» передбачена аналогічна норма проте, що закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
Слід зазначити, що акти Конституційного Суду України є правовими актами, приймаються спеціально уповноваженим органом, з дотриманням встановлених форми і процедури, і є обов'язковими до виконання на території України.
Проте, акти Конституційного Суду України не регулюють суспільні відносини, оскільки до повноважень Конституційного Суду України не входить нормотворчість. Акти Конституційного Суду України конкретизують чинне законодавство, здійснюють тлумачення положень Конституції.
Відповідно до частини 1 статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії у часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Це означає, що за загальним правилом норма права діє стосовно відносин, які виникли після набрання чинності цією нормою. Тобто, до певних юридичних фактів застосовується той закон (інший нормативно-правовий акт), під час дії якого вони настали.
Позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів висловлював Конституційний Суд України. Так, згідно з висновками щодо тлумачення змісту статті 58 Конституції України, викладеними у рішеннях Конституційного Суду України від 13.05.1997 № 1-зп, від 09.02.1999 № 1-рп/99, від 05.04.2001 № 3-рп/2001, від 13.03.2012 № 6-рп/2012, закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до певного юридичного факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.
Водночас встановлено, що пенсія позивача оподатковувалась податком на доходи фізичних осіб та військовим збором до прийняття Конституційним Судом України рішення від 27.02.2018 № 1-р/2018.
Тобто, до прийняття Конституційним Судом України вказаного рішення, зокрема станом на час виникнення спірних відносин, положення абзацу першого підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 ПК України підлягали застосуванню у відповідності до чинного на той момент законодавства.
Відтак, у період з 01.01.2015 по 01.07.2016 пенсія позивача була об'єктом оподаткування податком на доходи фізичних осіб та військовим збором.
В суду відсутні докази про утримання з пенсії позивача податку на доходи фізичних осіб та військового збору після 27.02.2018 - втрати чинності абзацу 1 підпункту 164.2.19 ПК України.
Стаття 56 Конституції України визначає право кожного на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
В частині 3 статті 158 Конституції України закріплено, що матеріальна чи моральна шкода, завдана фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними, відшкодовується державою у встановленому законом порядку.
Цивільний кодекс України визначає підстави відповідальності за завдану майнову шкоду.
Так, шкода, завдана фізичній або юридичній особі в результаті прийняття органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування нормативно-правового акта, що був визнаний незаконним і скасований, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини посадових і службових осіб цих органів (стаття 1175 Кодексу).
В силу ч. ч. 1 та 2 ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Отже, поняття «збитки» передбачає й упущену вигоду, під якою розуміються доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено.
За загальними положеннями про відшкодування шкоди майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. (частина 1 статті 1166 ЦК України).
На думку позивача, внаслідок визнання неконституційним, положення абзацу першого підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 ПК України відбулося порушення його права на отримання очікуваних доходів у вигляді частини оподаткованих пенсійних виплат у загальній сумі 12738,30 грн.
Слід зазначити, що при обчисленні розміру упущеної вигоди (неодержаного прибутку) має значення достовірність (реальність) тих доходів, які потерпіла особа передбачала отримати за звичайних умов цивільного обороту. Обов'язок з доведення розміру тих доходів, яких особа отримала б у випадку не посягання на її право, покладається на цю особу.
Позивач вважає, що шкода, завдана йому прийняттям закону, який визнано неконституційним є підставою для стягнення коштів з Державного бюджету України відповідно до ст. 1175 ЦК України.
Однак, визнання Конституційним Судом України окремих положень закону неконституційними не вважається тотожним визнанню нормативно-правового акту незаконним.
Так, визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування врегульовано в статті 21 ЦК України.
В частині 2 цієї статті Кодексу зазначено, що суд визнає незаконним та скасовує нормативно-правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.
Також слід зауважити, що положення абзацу першого підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 ПК України в судовому порядку судом не визнані незаконними та не скасовані.
В свою чергу положення статті 1175 ЦК України підлягають застосуванню тільки у випадках, коли нормативно-правовий акт органу державної влади визнається незаконним і скасовується.
Враховуючи зазначене, оподаткована сума щомісячного довічного грошового утримання позивача не може вважатися збитками у розумінні статті 22 ЦК України.
Згідно ст. 25 Бюджетного кодексу України Казначейство України здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду.
Відшкодування відповідно до закону шкоди, завданої фізичній чи юридичній особі внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади (органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування), а також їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень, здійснюється державою (Автономною Республікою Крим, органами місцевого самоврядування) у порядку, визначеному законом.
За змістом п. 9 розділу VI Прикінцеві та перехідні положення Бюджетного кодексу України установлено, що до законодавчого врегулювання безспірного списання коштів бюджету та відшкодування збитків, завданих бюджету відноситься відшкодування відповідно до закону шкоди, завданої фізичній чи юридичній особі внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади (органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування), а також їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень, здійснюється державою (Автономною Республікою Крим, органами місцевого самоврядування) за рахунок коштів державного бюджету (місцевих бюджетів) в межах бюджетних призначень за рішенням суду у розмірі, що не перевищує суми реальних збитків, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Оскільки суми утриманого податку на доходи фізичних осіб і військового збору з пенсії не є збитками, то вони не можуть бути відшкодовані в порядку ст. 25 Бюджетного кодексу України за рахунок коштів Державного бюджету.
Що стосується посилання позивача на порушення його права на мирне володіння майном, та як наслідок порушення статті 1 Першого протоколу Європейська Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція), слід зазначити наступне.
Так, право власності має фундаментальний характер та захищається згідно з нормами законодавства України (ст. 41 Конституції України) з урахуванням принципів статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Предметом регулювання статті 1 Першого протоколу до Конвенції є втручання держави у право на мирне володіння майном. У практиці ЄСПЛ (серед багатьох інших, наприклад, рішення ЄСПЛ у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції'від 23 вересня 1982 року, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21 лютого 1986 року, «Щокін проти України» від 14 жовтня 2010 року, «Сєрков проти України» від 7 липня 2011 року, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23 листопада 2000 року, «Булвес'АД проти Болгарії» від 22 січня 2009 року, «Трегубенко проти України» від 02 листопада 2004 року, «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання у право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а саме: чи є втручання законним; чи має воно на меті «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання у право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.
Втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі закону нормативно-правового акту, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким і передбачуваним з питань застосування та наслідків дії його норм.
Перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання державного органу в мирне володіння майном повинно бути законним. Так, друге речення пункту 1 передбачає, що позбавлення власності можливе тільки "на умовах, передбачених законом", а пункт 2 визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення в дію "законів". Більше того, верховенство права, один з основоположних принципів демократичного суспільства, притаманне всім статтям Конвенції. Таким чином, питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності та не було свавільним.
Разом з тим, пенсія позивача у період 01.01.2015 по 01.07.2016 підлягала оподаткуванню на підставі норми Закону, яка була чинною та визнана неконституційною лише 27.02.2018р. Тому втручання Держави в даному випадку є виправданим, законним та пропорційним.
Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства, яке регулює спірні правовідносини, та повністю спростовуються встановленими у справі обставинами.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 20 грудня 2019 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з моменту її прийняття та оскарженню не підлягає, як така, що розглянута за правилами спрощеного провадження, крім випадків, передбачених ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий Сушко О.О.
Судді Залімський І. Г. Мацький Є.М.